в історичному аспекті 26 страница
вищений вміст інозину, гуанозину.
Виражену лікувальну дію чинить введення еритроцитарної маси, позаяк
донорські еритроцити містять нормальний фермент.
4. Метафізарна хондродисплазія Мак-К'юзика (синдром коротконогих
карликів, або синдром хрящово-волосяної гіпоплазії) - захворювання з ауто-
сомно-рецесивним типом спадкування.
Клінічно характеризується укороченими кінцівками з розхитаністю сугло-
бів, наявністю рідкого, тонкого і позбавленого пігменту волосся. Імунодефіцит
проявляється частими ГРВІ і захворюваннями середнього вуха, а також інтер-
стиційними пневмоніями, рецидивною кандидозною інфекцією. Особливо
тяжко перебігає вітряна віспа.
Лабораторно захворювання проявляється по-різному: у вигляді комбіно-
ваного імунодефіциту, селективного Т-клітинного дефіциту або селективного
дефіциту гуморальної ланки імунітету.
5. Хронічний слизово-шкірний кандидоз - імунодефіцитне захворюван-
ня з аутосомно-рецесивним типом спадкування.
Перші ознаки хвороби з'являються на другому півріччі життя. Клінічно
характерні грибкові ураження шкіри, слизових оболонок і нігтів. Паралельно
розвиваються ендокринні аномалії - недостатність наднирників, паращито-
видних і щитовидної залоз, гіпогонадизм. Іноді відзначаються рецидивні ві-
русні і бактеріальні інфекції (нетяжкі).
Лабораторно визначається зниження рівня імуноглобулінів класу А, а рівні
інших імуноглобулінів, як правило, нормальні. Кількість Т-лімфоцитів зниже-
на, але може бути і нормальною.
Застосування екстрактів вилочкової залози дає позитивний ефект - як клі-
нічний, так і лабораторний.
§5. Спадкові імунодефіцитні захворювання, обумовлені
порушенням гуморальної ланки імунітету
1. Х-зчеплена агаммаглобулінемія (пангіпогаммаглобулінемія, або
хвороба Брутона, XLA) - імунодефіцитне захворювання з рецесивним зче-
пленим з Х-хромосомою типом спадкування.
Х-зчеплена агаммаглобулінемія обумовлена мутаціями у цитоплазматич-
ній тирозинкіназі В-лімфоцитів, що призводить до порушення синтезу імуно
глобулінів. Ферментативний блок проявляється ще на рівні формування ранніх
В-лімфоцитів. Захворювання спостерігається тільки у хлопчиків. Іноді діти за-
довільно розвиваються до 2-3-річного віку, але частіше хвороба клінічно про-
являється з шестимісячного віку після зникнення з крові дитини імуноглобулі-
нів, отриманих через плаценту від матері.
У клініці типові рецидивні інфекції бронхолегеневої системи, викли-
кані пневмококами, гемофільною паличкою, стрептококами, стафілококами:
кон'юнктивіти, отити, синуїти, бронхіти, пневмонії, причому відзначається
схильність до генералізації процесу. Також знижена резистентність до киш-
кової палички, сальмонел, протею, клебсієли. Часто спостерігаються грибкові
захворювання і паразитарні пневмонії (пневмоцистні). Характерна відсутність
або дуже малі розміри периферійних лімфоїдних органів. Вірусні інфекції за-
звичай перебігають нетяжко, за винятком краснухи, поліомієліту. У 1/3 хворих
спостерігаються аутоімунні процеси. Туберкулінові проби і реакції на БЦЖ у
хворих дітей нормальні.
Лабораторно відзначають відсутність лейкоцитозу в крові при тяжких ін-
фекціях, а також анемію. Загальна кількість лімфоцитів у крові і структура
вилочкової залози не змінені. Діагностично значимим вважається виявлення
рівня імуноглобулінів G у сироватці крові менше 2 г/л (на першому році жит-
тя - менше 1 г/л), при нижній межі норми 6 г/л. Імуноглобуліни А і М зазвичай
знайти не вдається. Має місце зниження кількості циркулюючих В-лімфоцитів
(менше ніж 5 клітин на 1000 лімфоцитів). Плазматичні клітини і гермінатив-
ні центри лімфовузлів відсутні. Кількість і функція Т-лімфоцитів не зазнають
змін, однак у частини хворих у крові підвищений рівень Т-супресорів.
Прогноз у різних хворих варіабельний і залежить від тяжко перебігаючих
вірусних інфекцій (краснуха, ентеровірусні інфекції). Клінічний фенотип може
бути дуже мінливим, навіть у межах однієї родини. З часу ідентифікації цього
генного дефекту стало зрозуміло, що клінічний фенотип цього захворювання
ширший, ніж раніше вважалося, і що всі хлопчики з переважним дефектом ан-
титіл оутворення повинні бути обстежені на наявність мутації тирозинкінази.
Пацієнти зазвичай доживають до 20-річного віку.
Лікування захворювання полягає у довічній замісній терапії препаратами
імуноглобулінів для в/в введення.
2. Аутосомно-рецесивна агаммаглобулінемія. У більшості хворих це за-
хворювання маніфестує після перенесеної вірусної інфекції (краснухи, кору й
ін.), тому найчастіше уперше виявляється тільки в дошкільному, шкільному
віці і навіть пізніше.
Типові рецидивні синуїти, бронхолегеневі інфекції, а також діарея і лямб-
ліоз. Перебіг хвороби варіабельний: від порівняно нетяжко перебігаючих реци-
дивних інфекцій до картини, яка нагадує тяжкий комбінований імунодефіцит.
лярна гіперплазія. Цим ЗВІД істотно відрізняється від Х-зчепленої агамма-
глобулінемії.
З підвищеною частотою зустрічаються хронічні інфекційні захворювання
кишківника, викликані Giardia lamblia і Campylobacter jejuni. При цьому від-
значаються порушення всмоктування з утратою ваги і діареєю і такими зміна-
ми, як гіпоальбумінемія, дефіцит вітамінів, та інші симптоми, подібні до спру.
Підставою для постановки діагнозу ЗВІД є виявлення дефекту продукції
антитіл. Зазвичай він полягає у знижених рівнях IgG і сироваткового IgA, рід-
ше - й IgM. Оскільки ЗВІД є діагнозом виключення, пацієнти з підвищеним
або нормальним рівнем IgG у сироватці повинні обстежитися щодо rinep-IgM
синдрому. Особи чоловічої статі з дуже низьким рівнем IgG, особливо якщо
має місце знижена кількість циркулюючих В-клітин, повинні обстежитися на
наявність Х-зчепленої агаммаглобулінемії.
У деяких пацієнтів може бути порушений клітинний імунітет, знижена
функція Т-клітин, відсутня здатність до розвитку реакції гіперчутливості упо-
вільненого типу. Імунодефіцит у таких умовах стосується і клітинної, і гумо-
ральної ланок, а таке захворювання повинне розглядатися як "комбінований
імунодефіцит", хоча клінічні прояви можуть відповідати головним чином де-
фіциту антитіл.
Хворі зі ЗВІД зазвичай мають знижене співвідношення CD4+/CD8+ і змен-
шену кількість CD4+CD45RA+ ("непремійованих") Т-клітин, що припускає ак-
тивацію клітинної ланки імунітету.
У 60 % пацієнтів із ЗВІД відзначається зниження проліферативної відпові-
ді на стимуляцію Т-клітинного антигенрозпізнавального рецептора, що супро-
воджується зменшенням експресії генів ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-5 й ІФН-у. При цьому в
багатьох пацієнтів активність природних кілерів приблизно в 5 разів переви-
щує нормальні значення.
4. Синдром Блума — імунодефіцитне захворювання з аутосомно-рецесив-
ним типом спадкування.
Клінічно характеризується карликовим зростом з підвищеною чутливістю
до сонячних променів (шкірні ураження), високою частотою злоякісних ново-
утворень. Імунологічний дефект пов'язаний з дефіцитом транскобаламіну, у
результаті чого порушується В,2залежне диференціювання В-клітин. Вміст у
крові Т- і В-лімфоцитів нормальний, але останні при стимуляції не збільшу-
ють синтез імуноглобулінів, що призводить до гіпоімуноглобулінемії. Терапія
порівняно великими дозами вітаміну В,2 нормалізує рівень імуноглобулінів.
5. Дефіцит транскобаламіну - захворювання з аутосомно-рецесивним
типом спадкування. Проявляється з моменту народження панцитопенією
(лейкопенією, мегалобластною анемією, тромбоцитопенією), а також рецидивними інфекціями і недостатністю харчування, обумовленою атрофією
ворсин кишківника.
Введення вітаміну В]2 усуває всі три патології: гематологічну, імунологіч-
ну і трофічну. Надалі необхідні повторні курси вітамінотерапії.
6. Транзиторна гіпогаммаглобулінемія дітей зустрічається серед дітей
грудного віку з родин із різними комбінованими імунодефіцитами.
Відомо, що в результаті катаболізму материнських IgG на 3-му місяці життя
дитини відзначається транзиторне зниження рівня антитіл у середньому з 12,5
до 3-5 г/л. У здорових дітей синтез власних імуноглобулінів G розпочинається
в другому півріччі життя. У деяких дітей ("пізно стартуючих") цей процес роз-
починається в середині другого року життя. Тому на першому році у них зни-
жене антитілоутворення, і вони часто хворіють на бактеріальні інфекції. У ЗО
% дітей у перші два роки життя різко знижений гуморальний імунітет до гемо-
фільної палички через "фізіологічний" дефіцит імуноглобулінів підкласу G2.
Можна вважати, що в основі транзиторної гіпогаммаглобулінемії лежить
недостатність Т-хелперів, функція яких виявляється фізіологічно зниженою
протягом перших місяців життя. Однак іноді при транзиторній гіпогаммагло-
булінемії є мутантний ген тяжкого комбінованого імунодефіциту в гетерози-
готному стані. Обов'язково слід виключити можливість пригнічення функцій
регулюючих Т-лімфоцитів латентною вірусною інфекцією.
Лікування в більшості випадків не потрібне. Необхідно уникати трива-
лого призначення дітям препаратів у-глобуліну, оскільки така терапія може
пригнічувати розвиток власних В-лімфоцитів і продукцію антитіл. Продукція
антитіл досліджується шляхом серійних вимірювань рівня сироваткового IgG
і антитільних реакцій на вакцинальні антигени. Прогноз при раціональному
симптоматичному лікуванні сприятливий.
7. Селективний дефіцит імуноглобуліну А - одна з найчастіших анома-
лій імунної системи, зустрічається з частотою від 1:500 до 1:1000. Тип спадку-
вання захворювання як аутосомно-домінантний, так і аутосомно-рецесивний.
Причинний дефект полягає в порушенні дозрівання лімфоцитів, які продуку-
ють IgA, або в порушенні процесу переключення на синтез даного імуногло-
буліну у повноцінних за іншими функціями В-лімфоцитів.
A. W. Burks (1986) розрізняє наступні варіанти селективного дефіциту IgA:
• без клінічних проявів;
• при атаксії-телеангіектазії;
• у поєднанні з rinep-IgM;
• у поєднанні з хромосомними мутаціями
У частини хворих із селективним дефіцитом імуноглобуліну класу А ні-
яких відхилень від норми і підвищення частоти інфекційних захворювань не
спостерігається. В інших випадках розвиваються хронічна діарея, рецидивні
респіраторні інфекції, а також аутоімунна патологія (ревматоїдний артрит, дер-
матоміозит, системний червоний вовчак, хронічний активний гепатит). Часто
має місце схильність до анафілактичних реакцій. Із селективним дефіцитом
IgA пов'язана низка хронічних захворювань травного тракту (виразковий ко-
літ, целіакія, регіональний ентерит, холецистохолангіт, рецидивний герпетич-
ний стоматит).
Серед осіб з дефіцитом імуноглобуліну класу А відзначається підвищена
захворюваність пухлинами.
Майже у половини дітей з цією патологією в крові містяться аутоантитіла
до IgA, а іноді й аутоантитіла до інших структур організму. У крові різко зни-
жений рівень імуноглобуліну А (менше 0,05 г/л), а в більшості хворих - і IgE
при нормальних концентраціях імуноглобулінів М и G. При цьому кількість
В-лімфоцитів з імуноглобуліном А на поверхні є нормальною.
Відомі випадки спонтанного видужання з повним відновленням рівня іму-
ноглобуліну А в крові. Варто враховувати, що набутий дефіцит імуноглобуліну
А може розвиватися при тривалому лікуванні дифеніном.
8. Селективний дефіцит секреторного імуноглобуліну А за характером
спадкування і клінікою нічим не відрізняється від описаного вище, але в крові
концентрація імуноглобуліну А нормальна, тоді як у секретах відсутній його
димер через дефіцит секреторного компонента.
У клініці типові хронічна діарея, рецидивні бронхолегеневі інфекції,
бронхіальна астма. Спостерігається схильність до виникнення синдрому рап-
тової смерті.
9. Селективний дефіцит імуноглобуліну М - імунодефіцитне захво-
рювання з аутосомно-рецесивним типом спадкування. Характерний швид-
кий розвиток і тяжкий перебіг бактеріальних інфекцій (особливо пневмоко-
кової і менінгококової з розвитком синдрому Уотерхауса - Фридериксена).
Відзначаються збільшення периферійних лімфатичних вузлів, спленомегалія,
схильність до атопічних реакцій, регіонарний ентерит. Прогноз несприятли-
вий. Варто враховувати, що дефіцит імуноглобуліну М може бути набутим (на-
приклад, унаслідок спленектомії).
10. Гіпогаммаглобулінемія з підвищенням рівня IgM (гіпер-IgM син-
дром) - група різних нозологічних одиниць з подібним клінічними і феноти-
повими проявами. У 70 % таких випадків захворювання успадковується зче-
плено з Х-хромосомою, в інших - за аутосомно-рецесивним типом. При цьому
захворюванні не відбувається переключення із синтезу IgM на утворення IgG-
антитіл. Це й обумовлює розвиток високої концентрації імуноглобулінів класу
М в крові. При Х-зчепленій формі генетичний дефект полягає в мутації гену
ліганда CD40, що експресується на активованих Т-лімфоцитах. Відомо, що
взаємодія молекули CD40L Т-хелперів з CD40 В-лімфоцитів є обов'язковою
умовою продуктивного переключення ізотипу антитіл.
Захворювання уперше виявляється в 1-2-х річному віці у вигляді рецидив-
них інфекційних процесів, викликаних грибами, пневмоцистою, синьогній-
ною паличкою тощо.
Перебіг цих інфекцій поєднується з тенденцією до розвитку нейтропенії,
тромбоцитопенії і гемолітичної анемії в результаті утворення аутоантитіл до
формених елементів крові.
Вилочкова залоза може бути гіперплазована, але структура її зазвичай
залишається збереженою. Лабораторно визначається різке зниження концен-
трації імуноглобулінів А і G при високому рівні імуноглобуліну класу М (від
1,5 до 10 г/л). Іноді відзначається підвищений рівень IgD. Циркулюючі В-лім-
фоцити несуть тільки IgM і IgD-рецептори. Відзначається низька активність
Т-хелперів. Прогноз несприятливий.
11. Селективний дефіцит субкласів IgG з або без дефіциту IgA - за-
хворювання з аутосомно-рецесивним типом спадкування, що є наслідком по-
рушення реаранжирування генів 14-ї хромосоми, які контролюють синтез суб-
класів IgG. Зустрічається досить рідко. ІДЗ розвивається в результаті дефіциту
одного або декількох субкласів IgG, але при цьому загальний рівень IgG у кро-
ві відповідає нормі. Важко впевнено судити про нормальний рівень субкласів,
оскільки методи визначення субкласів недостатньо стандартизовані, вікові і
популяційні норми не визначені, зустрічаються різні генетичні варіанти серед
індивідуумів у різних етнічних групах.
Клінічно хвороба частіше проявляється рецидивними бронхолегеневими
інфекціями, ентеритами, схильністю до аутоімунних захворювань, гемолітич-
ною анемією, лімфоїдною гіперплазією, гепатоспленомегалією. Дефіцит IgG4
може зустрічатися приблизно в 13-20 % здорових осіб. Оскільки IgG, є пере-
важним субкласом сироваткового IgG, то дефіцит IgG, не може відбутися без
зниження загального сироваткового IgG. У цьому випадку захворювання варто
розглядати як "загальний варіабельний імунодефіцит". Рівні IgG часто, хоча і
не обов'язково, знижені у пацієнтів з дефіцитом IgG2. Селективна недостат-
ність IgG2 встановлена у хворих атаксією-телеангіектазією і при синдромі "го-
лих" лімфоцитів. Дефіцит IgG3 є найрозповсюдженішою аномалією підкласів
IgG у дорослих, тоді як дефцит IgG2 частіше зустрічається у дітей, особливо в
асоціації зі слабкими реакціями на полісахаридні антигени. В окремих випад-
ках зменшення концентрації IgG пов'язано з ураженням плоду вірусом крас-
нухи. Зустрічається поєднання дефіцитів різних підгруп імуноглобулінів G з
дефектами імуноглобуліну А.
12. Селективний дефіцит антитіл з нормальним рівнем імуноглобулінів.
Це захворювання обумовлене порушеннями якісного складу імуноглобулі-
нів при нормальному їх загальному рівні в крові, що призводить до відсутності
імунної відповіді на певні антигени. Характерним прикладом є недостатність
відповіді на полісахаридні антигени. Більшість таких людей здорові, і тільки
деякі страждають рецидивними синопульмональними інфекціями.
Діагностичним критерієм захворювання є відсутність відповіді на певний
специфічний антиген і нормальну відповідь на інші антигени, а також нор-
мальний рівень сироваткових IgM й IgG. Зниження антитільної відповіді на
полісахаридні антигени часто проявляється у хворих серповидно-клітинною
анемією, аспленією, синдромом Віскотта - Олдрича і синдромом Ді-Джордж.
Деякі дослідження показали ефективність замісної терапії IgG у хворих з від-
сутністю відповіді на полісахаридні антигени, нормальним рівнем сироватко-
вих імуноглобулінів і хронічними синопульмональними захворюваннями.
Також прикладом цього захворювання може бути хвороба Дункана - зче-
плений з Х-хромосомою імунодефіцит, що проявляється у вигляді зниження
імунної відповіді на вірус Епштейна - Барр. У клініці відзначається хронічний
або рецидивний перебіг інфекційного мононуклеозу, поступове значне збіль-
шення лімфоїдних і інших органів за рахунок масивної В-клітинної проліфе-
рації. При цьому дуже низька продукція антитіл до антигену ядра цього вірусу,
але зберігається здатність синтезу антитіл до капсульного антигену вірусу. У
таких хворих іноді відзначається гіпогаммаглобулінемія, нейтропенія, аплас-
тична анемія. Інші вірусні інфекції перебігають звичайно.
§6. Спадкові імунодефіцитні захворювання, пов'язані з
кількісними і якісними дефектами гранулоцитів
1. Спадкова нейтропенія - спадкове захворювання, яке характеризується
зниженням рівня нейтрофілів (менше 1500 у 1 мкл) і перебігає у вигляді на-
ступних варіантів:
а) інфантильний летальний агранулоцитоз (хвороба Костмана) - за-
хворювання з аутосомно-рецесивним типом спадкування. У кістковому мозку
таких хворих відсутні більше зрілі клітини нейтрофільного ряду, ніж проміє-
лоцити.
Клінічні прояви характеризуються рецидивними бактеріальними інфек-
ціями шкіри (особливо на волосистій частині голови і перианальній ділянці),
слизових оболонок, додаткових пазух носа, легень, а також розвитком сепси-
су, остеомієліту. Типовий парадонтоз. До вірусів і грибів хворі резистентні.
Лабораторно кількість нейтрофілів у крові менше 300 у 1 мкл при нормально-
му вмісті лейкоцитів і різкому моноцитозі з еозинофілією. Прогноз несприят-
ливий. Хворі частіше гинуть від сепсису в перші 3 роки життя;
б) циклічна нейтропенія - захворювання з аутосомно-домінантним
або аутосомно-рецесивним типом спадкування. У клініці періодично від-
значається лихоманка з ознобом, минущий біль в суглобах, животі, гепато-
спленомегалія. Нерідко нашаровуються інфекції верхніх дихальних шляхів,
кон'юнктивіти, піодермії. Такі напади можуть продовжуватися протягом 2-7
днів і довше.
Лабораторно відзначається періодична нейтропенія, яка повторюється з інтер-
валом у 3-4 тижні, кількість лейкоцитів у момент нападу знижена. Терапія симп-
томатична. Прогноз сприятливий за умови відсутності септичних ускладнень;
в) сімейна доброякісна нейтропенія - захворювання з аутосомно-до-
мінантним або аутосомно-рецесивним типом спадкування. Клінічно хвороба
може не проявлятися, а може полягати у схильності до рецидивного і (або)
затяжного перебігу банальних інфекцій.
Лабораторно відзначається лейкопенія в межах 3,0-4,0><109/л, іноді навіть
нижче. Нейтрофілів у лейкоцитарній формулі лише 30-35 %. Лікування симп-
томатичне. Прогноз сприятливий;
г) хронічний дитячий агранулоцитоз - захворювання, яке характери-
зується виникненням рецидивних інфекцій і перебігає в цілому доброякісно.
Зазвичай імунологічні розлади приходять у норму до 3-5 років. На першому
році життя відзначається імпетиго, гнійні інфекції шкіри і підшкірної жирової
клітковини, стоматит, гінгівіт, ГРВІ. Нейтропенія звичайно менш глибока, ніж
при хворобі Костмана, однак може бути і менше 300 клітин у 1 мкл. Лікування
симптоматичне. Прогноз сприятливий.
2. Хвороба Швахмана - імунодефіцитне захворювання з аутосомно-ре-
цесивним типом спадкування. В основі хвороби лежить спадкова екзокринна
недостатність підшлункової залози, яка поєднується з нейтропенією, низь-
корослістю і метафізарним дизостозом (насамперед, шийки стегна).
Клінічно на першому році життя відзначається рецидивна діарея, що
призводить до відставання в наборі маси і розвитку прогресуючої анемії.
Імунологічні розлади проявляються рецидивними інфекціями легень, ЛОР-
органів, кишківника, іноді - сепсисом.
У стільці таких хворих багато жирових включень, а в дуоденальному вміс-
ті відсутні трипсин, ліпаза, амілаза, хімотрипсин. Рівень електролітів у поті
нормальний (диференційний діагноз з муковісцидозом). Лабораторно відзна-
чається лейкопенія з нейтропенією, а також анемія з підвищенням рівня фе-
тального гемоглобіну, тенденція до тромбоцитопенії. Рівень імуноглобулінів
у межах вікових норм. Лікування симптоматичне, у тому числі - великими
дозами панкреатину.
3. Синдром Чеддіака-Хігасі - імунодефіцитне захворювання з аутосом-
но-рецесивним типом спадкування. Типове поєднання часткового альбінізму з
фотофобією й очною патологією (ністагмом, помутніння рогівки, знебарвлен-
ням райдужки, слабкою пігментацією очного дна і зблідненням дисків зорових
нервів), а також гепатоспленомегалією, збільшенням периферійних лімфатич-
них вузлів, рецидивними інфекціями шкіри, нападами лихоманки нез'ясовано-
го генезу. Спостерігається схильність до виникнення сепсису, розвитку злоя-
кісних пухлин. У периферійній крові відзначається нейтропенія, іноді - анемія
і тромбоцитопенія. Синтез антитіл, кількість Т- і В-клітин залишаються в меж-
ах норми. У цитоплазмі нейтрофілів, моноцитів і лімфоцитів візуалізуються
гігантські гранули ("вторинні лізосоми"), відзначається функціональний де-
фіцит мієлопероксидази нейтрофілів, а звідси - зниження їх бактерицидності.
Лікування проводиться великими дозами аскорбінової кислоти і периферійних
симпатоміметиків. Прогноз частіше несприятливий.
4. Хронічний гранулематоз- спадкове захворювання, яке характеризуєть-
ся зчепленим з Х-хромосомою або аутосомно-рецесивним типом спадкування.
Сутність хвороби полягає в тому, що нейтрофіли і моноцити здатні поглина-
ти, але не здатні руйнувати поглинуті мікроорганізми з каталазопозитивними
властивостями (золотистий стафілокок, серації, аспергілус, кандиди), а також
більшість грамнегативних бактерій. Головна причина дефектної функції фаго-
цитів полягає в порушенні окисного метаболізму в зв'язку з наявністю блоку в
процесах утворення супероксиданіона і перекису водню
У дівчаток захворювання перебігає легше. Клінічно проявляється в перші
два роки життя екземою, рецидивними гнійними процесами шкіри, на тлі яких
розвивається лімфоаденопатія, гепато- і спленомегалія. Потім у зв'язку з не-
спроможністю бар'єрів лімфовузлів і селезінки виникають гнійні вогнища у
внутрішніх органах у вигляді гнійних інфекцій легень, кісток, а також гнійних
кон'юнктивітів, стоматитів, отитів, ринітів, персистуючої діареї. Крім бактері-
альних інфекцій, нерідко нашаровуються грибкові і паразитарні. Рівень імуно-
глобулінів у сироватці крові нормальний або дещо підвищений. Т- і В-клітинна
ланки зазвичай інтактні.
Діагноз виставляється на підставі виявлення низької активності фермен-
тів гексозомонофосфатного шунта і дефекту продукції перекисних сполук
нейтрофілами (за допомогою тесту з нітроблакитним тетразолієм). Лікування
симптоматичне. Якщо дитина дожила до 10-ти років, надалі захворювання пе-
ребігає доброякісно.
5. Синдром Джоба - захворювання, при якому відзначається низька хемо-
таксична активність нейтрофілів і моноцитів. Клінічно характерне поєднання
екземи, фурункульозу, абсцесів підшкірної жирової клітковини, рецидивних
бронхолегеневих інфекцій, отиту, кератитів, синуїтів, стоматитів, обумовле-
них як Candida albicans, так і стафілококами. При цьому абсцеси й інші гнійні
вогнища є "холодними". Хворі найчастіше мають рудий колір волосся.
Лабораторно відзначається різко підвищений рівень імуноглобулінів класу
Е, а також лейкоцитоз з виразною еозинофілією. Лікування симптоматичне.
6. Синдром затриманого відпадіння залишку пуповини (синдром "ле-
дачих лейкоцитів") - імунодефіцитне захворювання з аутосомно-рецесивним
типом спадкування. Розвиток хвороби пов'язаний з дефіцитом специфічних
мембранних глікопротеїнів нейтрофілів і лімфоцитів. Зазначені глікопротеїни
в нормі розпізнають молекули опсонінів і компонентів комплементу, залучаю-
чи фагоцити до здійснення реакцій протимікробного захисту.
Клінічно характерний летальний перебіг бактеріальних інфекцій. Один з
перших проявів - пізнє відпадіння залишку пуповини у зв'язку з нашаровуван-
ням інфекційних ускладнень.
Лабораторно відзначається зниження адгезії, хемотаксису і фагоцитозу
нейтрофілів, а також цитотоксичності Т-лімфоцитів. Типовий компенсаторний
нейтрофільоз. Лікування - трансплантація кісткового мозку.
§7. Дефіцит білків комплементу
С. Gerhard (1982) підрозділив усі відомі дефекти комплементу на 3 типи:
1) виснаження системи як результат споживання комплемент-активуючими
агентами, наприклад імунними комплексами (системний червоний вовчак,
ревматоїдний артрит);
2) функціональна неповноцінність окремих компонентів;
3) спадкові дефекти синтезу окремих компонентів.
Залежно від клініко-функціональних проявів спадкові дефекти системи
комплементу поділяються на 4 категорії (таблиця 32):
• дефекти початкових етапів активації комплементу за класичним шляхом;
• дефіцит СЗ- і СЗЬ-інгібіторів;
• дефекти термінальних компонентів;
• дефекти компонентів альтернативного шляху.
У осіб з недостатністю комплементу можливі чотири типи розладів:
• "алергійне" ураження судин;
• рецидивні гнійні інфекції;
• колагенози або колагенозоподобні синдроми;
• рецидивний менінгококовий менінгіт.
Таблиця 32.
1. Спадковий ангіоневротичний набряк обумовлений дефіцитом СІ-ін-
гібітора комплементу (норма 0,18 г/л). У зв'язку з цим при активації каскаду
за класичним шляхом утворюється надлишок кініноподібних молекул (див.
"Структура і функціональне призначення окремих компонентів природженого
імунітету").
Перші прояви хвороби відносяться до раннього дитячого віку. Клінічно
відзначаються рецидивні напади набряку шкіри без почервоніння і свербіння.
Можуть виникати червоні плями на шкірі, набряк гортані (круп), кишківника
(різкий переймистий біль в животі з діареєю), а також LE-феномен. Тривалість
нападу складає 2-3 дні. Провокувальними факторами можуть стати травма,
переохолодження, емоційний стрес, менструації, застосування медикаментів.
При гострому нападі набряку найбільшу ефективність має в/в введення
Дата добавления: 2016-08-07; просмотров: 426;