в історичному аспекті 25 страница

На наш погляд, вдалим є виділення основних синдромів різних дисфунк-

цій імунної системи, запропоноване Р. В. Петровим. З урахуванням сучасних

досягнень ми їх дещо розширили і доповнили (табл. 29).

Таблиця 29.

Клінічні синдроми дисфункцій імунної системи

І. Синдроми-маркери імунодефіцитних захворювань:___________________

1. Геморагічний синдром у поєднанні з екземою і тромбоцитопенією у хлоп-

чиків (синдром Віскотта - Олдрича)____________________________________

2. Судомний синдром з гіпокальціємією, вадами розвитку лицьового черепа

і серцево-судинної системи, гіпоплазією тимуса (синдром Ді-Джорджі)_______

3. Атаксія у поєднанні з телеангіектазією, плямами гіпер- і депігментації

(синдром Луї - Барр)________________________________________________

4. Метафізарна хондродистрофія, синдром коротконогих карликів (синдром

Мак-К'юзика)______________________________________________________

5. Карликовість з фотосенсибілізацією (синдром Блума)___________________

6. Хронічний слизово-шкірний кандидоз у поєднанні з поліендокринопаті-

єю, аутоімунними ураженнями, гемолітичними розладами.________________

7. Спруподібний синдром з алімфоцитозом, септичним процесом із гнійни-

ми вогнищами в шкірі, легенях і в інших органах, гіпоплазією тимуса (син-

дром Незелофа) ______________________________________________

Продовження табл. 29

II. Інфекційний синдром: інфекції хронічні, рецидивні

1. Бактеріальні інфекції шкіри і ПЖК (піодермії, фурункули, абсцеси, флег-

мони й ін.)

2. Грибкові ураження шкіри і слизових, кандидоз, паразитарні інвазії, герпе-

тичні висипання

З. Афтозні, резистентні до терапії стоматити, у поєднанні з підвищеною чут-

ливістю до ГРВІ

4. Рецидивні бронхіти з одиничними пневмоніями в анамнезі

5. Бронхіти з одиничними пневмоніями в поєднанні з гнійним синуїтом

6. Одиничні пневмонії і гнійні отити

7. Отоантрити з періодичними гнійними лімфаденітами, лімфоаденомегалією

8. Пневмонії рецидивні і хронічні, затяжні бронхо- і плевропневмонії

9. Урогенітальні інфекції, хронічні пієлонефрити з частими загостреннями

(без аномалій розвитку с/в системи)

10. Генералізовані інфекції: сепсис, рецидивні менінгоенцефаліти у поєднан-

ні з перенесеними бактеріальними інфекціями іншої локалізації

11. Гастроентеропатія з діареєю невідомої етіології і дисбактеріозом

12. ГРВІ більше 6 разів на рік, які регулярно ускладнюються:

• пневмоніями і бронхітами;

• гнійним середнім отитом, резистентним до антибактеріальної терапії;

• у поєднанні з хронічним тонзилітом

III. Алергійний синдром

1. Атопічний дерматит (екзема, нейродерміт)

2. Атопічна бронхіальна астма

IV. Аутоімунний синдром

1. Ювенільний ревматоїдний артрит (моно- або в поєднанні з часто повто-

рюваними бронхітами, пневмоніями, ГРВІ)

2. Дерматоміозит, склеродермія в поєднанні з підвищеною чутливістю до

ГРВІ, повторними бронхітами, пневмоніями

Продовження табл. 29

V. Імунопроліферативний синдром

1. Гіперплазія всіх груп лімфовузлів з періодичними запальними процесами

в них у поєднанні з повторними інфекціями іншої локалізації, спленомегалією

і вказівкою в анамнезі на перенесений інфекційний мононуклеоз (характерні

ознаки Х-зчепленого рецесивного імунопроліферативного синдрому)

2. Лімфоми, лімфосаркоми

3. Гострі і хронічні лейкози, лімфогранулематоз

VI. Неопластичний синдром

Комітет експертів ВООЗ вважає, що можливі варіанти тяжких комбінова-

них первинних ІДЗ при нормальній кількості Т-, В-лімфоцитів і рівнів імуно-

глобулінів при нездатності лімфоцитів трансформуватися до бластів або плаз-

матичних клітин.

У табл. ЗО наведено найбільш характерні насторожуючі ознаки ІДЗ.

Таблиця ЗО.

Основні насторожуючі ознаки ІДЗ

Важливо пам'ятати, що схильність до інфекцій є одним з основних, але

далеко не єдиним, а в низці випадків навіть другорядним і не першим за часом

виникнення синдромом ІДЗ. Між природою імунного дефекту і характером

клінічних проявів ІДЗ існує визначений взаємозв'язок. Клінічне значення тих

чи інших імунних дефектів наведене в табл. 31.

Таблиця 31

Клінічне значення різних варіантів імунних дефектів при ІДЗ

Слід зазначити, що різні форми спадкових ІДЗ були описані в різний час,

а тому назви, запропоновані для їхнього позначення, відбивають рівень іму-

нологічних знань на той чи інший період. У зв'язку з цим у назвах багатьох

спадкових імунодефіцитних захворювань фігурують терміни "синдром" і

"імунодефіцит", що, без сумніву, вносить своєрідну плутанину в термінологію

імунодефіцитних захворювань.

§2. Спадкові комбіновані імунодефіцити

Комбіновані імунодефіцити - це група спадкових захворювань, що харак-

теризуються одночасною наявністю дефектів у Т- і В-ланці імунної системи.

Критерії для постановки діагнозу звичайно включають звертання в дитячо­

му віці з тяжкими, потенційно летальними інфекціями, а також наявність ви-

ражених відхилень клітинного імунітету і дефіциту антитіл, лімфоцитопенії,

здебільшого за рахунок Т-лімфоцитів. Клінічні прояви звичайно включають

затримку і відсутність прогресу фізичного і моторного розвитку, персистуючі,

млявоперебігаючі і надзвичайно торпідні інфекції, викликані низьковірулент-

ними опортуністичними мікроорганізмами (наприклад, Candida, Pneumocystis

carinii, цитомегаловірус). Ці прояви необхідно диференціювати від СНІДу у

дітей. Дослідження на ВІЛ повинні включати виділення вірусу або виявлення

вірусного геному методом ПЛР.

Тяжкий комбінований імунодефіцит (ТКІД). Пацієнтів із ТКІД можна

розділити на дві великі групи:

1) з дефіцитом і В-, і Т-лімфоцитів (Т-В-ТКІД);

2) з нормальним або підвищеним вмістом В-клітин і дефіцитом Т-лімфоцитів

(Т-В+ТКІД) ("Швейцарський тип").

Х-зчеплений Т-В+ТКІД є найбільш розповсюдженою формою ТКІД і обу-

мовлений мутаціями в ус ланцюгу, загальному для рецепторів ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-7,

ІЛ-9 і ІЛ-15. Аутосомно-рецесивний Т-В+ТКІД обумовлений мутаціями вну-

трішньоклітинної кінази Jak3, що зв'язується з ус.

1. Ретикулярна дисгенезія - імунодефіцитне захворювання з аутосомно-

рецесивним типом спадкування. В основі патогенезу лежить порушення про-

ліферації і диференціювання стовбурових клітин у лімфоїдні і мієлоїдні кліти-

ни. Захворювання проявляється в неонатальному періоді у вигляді сепсису.

Лабораторно при ретикулярній дисгенезії відзначається виражена лімфо-

пенія, нейтропенія, моноцитопенія, гіпогаммаглобулінемія і тромбоцитопе-

нія. Також знижена активність природних кілерів. Клітинний склад тимусу і

лімфатичних вузлів представлений винятково ретикулярними клітинами. У

селезінці відсутні фолікули. У кістковому мозку відсутні клітини-попередни-

ки лейкоцитів. Клінічні випадки стосуються в основному осіб чоловічої статі.

Прогноз несприятливий: діти вмирають протягом першого тижня життя.

2. "Швейцарський тип" ТКІД (алімфоцитарна агаммаглобулінемія) -

імунодефіцитне захворювання, яке передається за аутосомно-рецесивним або

зчепленим з Х-хромосомою типом. Аутосомно-рецесивна форма зустрічаєть-

ся найчастіше. В основі захворювання лежить порушення на рівні стовбурової

клітини. Імунодефіцит виявляють за клінічними проявами як у хлопчиків, так

і в дівчаток вже на 1-му півріччі життя. При аналізі родоводу відзначаються

випадки телеангіектазій у родичів, тому передбачається, що в основі розвитку

цієї форми тяжкого комбінованого імунодефіциту й атаксії-телеангіектазії ле-

жить спільний імунний дефект. Слабко виражені імунні порушення при атак-

сії-телеангіектазії зазвичай не привертають уваги клініцистів і в першу чергу

у дітей реєструють розлади неврологічного характеру.

Перші ознаки захворювання: уповільнення збільшення маси, порушення

апетиту, занепокоєння - відводять від думки про імунодефіцит. Можливі сис-

темні реакції після вакцинації БЦЖ у пологовому будинку аж до БЦЖ-сепсису.

Клінічно захворювання проявляється короподібною екзантемою, діареєю,

яка не піддається дієтотерапії, оральним кандидозом, рецидивними легеневи-

ми і шкірними інфекційними та інвазійними процесами, викликаними гриба-

ми і найпростішими, рідше - вірусами і бактеріями. Може відзначатися гіпо-

трофія, алопеція, надлишок шкірних складок. На рентгенограмі відзначається

відсутність тіні вилочкової залози.

Лабораторно відзначається гіпогаммаглобулінемія з низьким рівнем усіх

або окремих класів імуноглобулінів, різка лімфоцитопенія, лейкопенія, а та-

кож тромбоцитопенія і анемія. Прогноз несприятливий, діти рідко доживають

до 2-х років.

На сьогодні єдиний ефективний метод лікування - трансплантація кістко-

вого мозку або стовбурових клітин.

3. Синдром Гуда (тяжкий комбінований імунодефіцит з тимомою). Тип

спадкування захворювання достеменно не встановлений. Клінічно хвороба

проявляється тимомою, а також рецидивними бактеріальними, вірусними і

грибковими інфекційними процесами, схильністю до виникнення злоякісних

пухлин. Лабораторно відзначається зниження кількості Т-лімфоцитів, пре-В-

лімфоцитів, рівня імуноглобулінів, а також еозинопенія, еритробластопенія,

апластична анемія. Лімфоцити характеризуються високою супресорною ак-

тивністю. Гістологічно характерна затримка розвитку тимусу.

Тимомегалія часто буває проявом лімфатичного діатезу, але зазвичай при

цьому поєднується з загальною гіперплазією лімфоїдних органів. При цьому

імунна недостатність виражена не так яскраво, як при "класичних" формах ІДЗ.

4. Синдром "голих лімфоцитів" - імунодефіцитне захворювання, що

спадкується за аутосомно-рецесивним типом. Характеризується відсутністю

на мембрані лімфоцитів структур головного комплексу гістосумісності (HLA

І і II класів).

Клінічно хвороба проявляється у віці 3-6 місяців у вигляді рецидивних рес-

піраторних інфекцій, інтерстиціальних пневмоній, торпідних вірусних (адено-

вірус, герпесвірус, цитомегаловірус) і грибкових інфекцій. Паралельно розви-

вається синдром мальабсорбції, затримується ріст і фізичний розвиток дитини.

За даними імунограми відзначається нормальна кількість Т- і В-лімфоцитів,

відсутність реакцій ГУТ і РБТЛ на мітогени, відсутність утворення антитіл або

зниження рівня імуноглобулінів у плазмі. Ступінь виразності захворювання

варіює від малосимптомних форм до тяжкого комбінованого імунодефіциту з

різким зниженням як клітинної, так і гуморальної ланки імунітету.

5. Синдром Віскотта - Олдрича (WAS). Захворювання має рецесивний

зчеплений з Х-хромосомою тип спадкування. Дефектний ген локалізується в

короткому плечі Х-хромосоми. Цей ген був клонований і кодує білок, названий

білком синдрому Віскотта - Олдрича. Його функція не повністю зрозуміла, але

очевидно пов'язана з трансдукцією сигналу для реорганізації цитоскелета лім-

фоцитів і тромбоцитів. У зв'язку з цим при даному захворюванні мають місце

природжені дефекти тромбоцитів (тромбоцитопатія) у вигляді порушення ад-

гезії, агрегації, вивільнення АДФ, а також зниження рівня тромбоцитів (тром-

боцитопенія). Лімфоцити мають "лисий" вигляд при скануючій електронній

мікроскопії. Цитоскелет у Т-клітинах і тромбоцитах аномальний з порушен-

ням пучкування актинових волокон. Проліферативна реакція Т-лімфоцитів на

антитіла до CD3 відсутня або значно послаблена. Захворювання проявляється

в ранньому віці, починаючи з періоду новонародження, і тільки у хлопчиків.

Клінічно захворювання характеризується рецидивними гнійними інфек-

ціями (отитами, ураженнями шкіри, легень), геморагічним синдромом унаслі-

док тромбоцитопенії (пурпура, екхімози, мелена, носові кровотечі) й екземою.

Уся клінічна тріада розвивається на 1-му році життя. Також можуть розвивати-

ся аутоімунні хвороби, включаючи тяжкий васкуліт і гломерулонефрит.

Лабораторно виявляється тромбоцитопенія, тромбоцитопатія (тромбоцити

дрібного розміру), низький рівень ізогемаглютинінів та імуноглобуліну класу

М в крові, лімфоцитопенія (особливо Т-лімфоцитів), високий рівень імуно-

глобулінів А і Е. Рівні сироваткових імуноглобулінів спочатку можуть бути

нормальними, однак у подальшому розвивається їх прогресуюче зниження.

Прогноз, як правило, несприятливий. Хворі вмирають у пізньому дитячому

віці або на 2-4 десятилітті життя в результаті інфекційних ускладнень, важких

геморагій або злоякісних лімфом. Навіть при відсутності інших ознак захво-

рювання (імунодефіциту й екземи) ізольована Х-зчеплена форма тромбоцито-

пенії є варіантом синдрому Віскотта - Олдрича.

Ефективний метод лікування хвороби - трансплантація кісткового мозку.

6. Синдром Незелофа (лімфоцитарна дисгенезія, або "французький тип"

ТКІД) має аутосомно-рецесивний і зчеплений зі статтю тип спадкування.

Захворювання характеризується відсутністю клітинних реакцій імунного за-

хисту і клінічно проявляється в перші місяці життя.

Клінічні прояви полягають у розвитку рецидивних пневмоній, діареї, ек-

земи, лімфаденітів, сепсису. Також має місце гіпоплазія вилочкової залози за

рахунок відсутності лімфоїдних клітин і тілець Гассаля. У зв'язку з дефектом

Т-ланки імунітету відзначається схильність до ураження наступними інфек-

ційними агентами:

1. Бактеріями: мікобактерії туберкульозу, лістерії, ешерихії, сальмонели, серації.

2. Вірусами: вірус простого герпесу, Епштейна - Барр, ротавіруси, аденовіру-

си, ентеровіруси, PC-віруси і віруси парагрипу.

3. Найпростішими: пневмоцисти, токсоплазми, криптоспоридіум;

4. Грибами: кандиди, криптококи, нокардія.

Лабораторно визначається лімфоцитопенія з низьким вмістом Т-клітин і

нормальним В-лімфоцитів. Хоча рівень імуноглобулінів може бути нормаль-

ним, синтез антитіл на антигени, які вводяться, завжди знижений. Ефективний

метод лікування - трансплантація кісткового мозку.

7. Хвороба Оменна. Захворювання пов'язане із сенсибілізацією материн-

ського організму імунними білками або клітинами плоду, які мають антигенні

детермінанти імуноглобулінів батьківського типу. У результаті сенсибілізації

материнський організм продукує AT до цих детермінант, які при трансплацен-

тарному проникненні впливають на пре-В- і В-лімфоцити плоду, перешкоджа-

ючи формуванню системи його гуморального імунітету.

Клініка захворювання полягає у розвитку рецидивних шкірних і легене-

вих запальних процесів, а також - алопеції, хронічної діареї, лімфаденопатії,

гепатоспленомегалії. Тимус у пацієтів із хворобою Оменна гіпоплазований.

Лабораторно визначається лейкоцитоз, еозинофілія, підвищений рівень

IgE на тлі зниженого вмісту інших класів імуноглобулінів. Характерна підви-

щена активність природних кілерів. Прогноз несприятливий.

8. Хвороба Леттерера - Сиве (гострий злоякісний гістіоцитоз) - захворю-

вання, спадковане за аутосомно-рецесивним або зчепленим з Х-хромосомою

типом. В основі патогенезу хвороби лежить проліферація атипових гістіоцитів

з паракристалічними структурами.

Клінічні прояви полягають в появі рецидивного гнійного отиту, мастоїди-

ту, стоматиту, інтерстиціальної пневмонії, на тлі яких розвиваються гепато-

спленомегалія і гіперплазія лімфатичних вузлів. Паралельно відзначаються

себорейний дерматит, папульозні висипання і петехії.

Лабораторно відзначається лімфоцитопенія за рахунок зниження рівня як

Т-, так і В-клітин, а також вторинний нейтрофільоз, еозинофілія, моноцитоз,

тромбоцитоз. В особливо тяжких випадках вторинної лейкемоїдної реакції не

виникає і відзначається панцитопенія. При проведенні Ro-графії виявляються

вогнища деструкції кісток.

Можливий варіант даного тяжкого комбінованого імунодефіциту, пов'язаний

з нездатністю лімфоцитів трансформуватися у бласти і плазматичні клітини. У

цьому випадку номінальні рівні Т- і В-лімфоцитів можуть бути нормальними.

9. Атаксія-телеангіектазія (синдром Луї - Барр). Захворювання успад-

ковується за аутосомно-рецесивним типом.

У пацієнтів з атаксією-телеангіектазією порушена регуляція клітинного

циклу, що призводить до крайньої гіперчутливості клітин до іонізуючого ви-

промінювання. У лімфоцитах виявляються часті аберації хромосом (інверсії

і транслокації), які стосуються ділянки генів Т-клітинного антигенрозпізна­вального рецептора і генів імуноглобулінів. Рідше інверсії і транслокації зу-

стрічаються у фібробластах.

Пацієнти з атаксією-телеангіектазією і їх батьки мають підвищену схиль-

ність до виникнення злоякісних новоутворень. Частота раку молочної залози

серед жінок у цих родинах збільшена в 5 разів. Загальний ризик пухлин у ге-

терозигот в загальному підвищений у 3,5 рази.

Клінічні прояви захворювання розвиваються між 1-м і 15-м роком життя і

полягають в появі прогресуючої мозочкової атаксії, дрібних телеангіектазій

(на кон'юнктиві ока, мочці вуха, потім на слизовій оболонці ротової порожнини

і шкірі), а також симптомів імунодефіциту. Останній проявляється у вигляді

рецидивних інфекцій легень, синуїтів, отитів, схильності до розвитку злоякіс-

них лімфом. Типові ознаки ураження імунітету можуть виявлятися не відразу.

Лабораторно визначається високий рівень у крові сс-фетопротеїну і знижен-

ня кількості Т-лімфоцитів. Зниження сироваткових імуноглобулінів варіабель-

не. Рівні IgG₂, IgG₄, IgM, і IgA зазвичай низькі. При цьому відзначається під-

вищений рівень аутоантитіл. Також може бути знижене антитілоутворення на

полісахариди і білкові антигени при номінально нормальному рівні антитіл.

Прогноз захворювання несприятливий. Смерть звичайно настає у віці 18-

30 років після декількох років страждання легеневими захворюваннями або

від злоякісних пухлин (часто лімфоретикулярних).

10. Лімфангіоектазія кишківника. Хвороба розвивається в результаті

аномалії лімфатичних судин кишківника, що призводить до постійної діареї

і великих втрат білка. У зв'язку з цим розвиваються генералізовані набряки.

Часто реєструються злоякісні новоутворення.

Лабораторно визначається гіпогаммаглобулінемія і лімфоцитопенія.

§3. Спадкові імунодефіцитні захворювання, пов'язані з

порушенням обміну речовин

1. Дефіцит аденозиндезамінази (ADA) - імунодефіцитне захворювання,

обумовлене дефектами у ферменті аденозиндезаміназі (ADA), що призводить

до порушення метаболізму пуринів. Характерний аутосомно-рецесивний тип

спадкування. Аденозиндезаміназа - фермент, який виступає в ролі каталізато-

ра необоротного дезамінування в системах "аденозин-інозин" і "дезоксиаде-

нозин-дезоксиінозин". Надлишок дезоксиаденозину чинить токсичний ефект,

блокуючи рибонуклеотидредуктазу і порушуючи тим самим синтез ДНК. За

іншою точкою зору, у зв'язку з дефіцитом аденозиндезамінази пригнічуєть-

ся утворення S-аденозилметіоніну і процес метилювання ДНК із порушенням

нормального процесу проліферації лімфоцитів. Найбільш чутливими виявля-

ються Т-клітини.

Клінічні прояви можуть бути схожі зі "швейцарським типом" ТКІД, а мо-

жуть бути зовсім відсутні протягом перших 1-2-х років життя. Неімунологічні

прояви дефіциту своєрідні: скошеність кінців ребер, чашоподібна форма ребер-

но-хрящових з'єднань, виступаючі квадратоподібні лопатки, розширення сід-

ничних кісток. Лабораторно відзначається велика кількість дезоксиаденозину

в сечі, різке зниження активності аденозиндезамінази в лізатах еритроцитів.

При своєчасній діагностиці і раціональному лікуванні прогноз захворю-

вання сприятливий. До тимчасового поліпшення стану хворого призводить

замісна терапія у вигляді переливання ферменту і еритромаси, оскільки ери-

троцитарна аденозиндезаміназа перетворює токсичний дезоксиаденозин у не-

шкідливий дезоксиінозин. Однак найбільш стабільний лікувальний ефект за-

безпечується тільки при трансплантації кісткового мозку.

2. Оротацидурія - імунодефіцитне захворювання з аутосомно-рецесив-

ним типом спадкування. Клінічно проявляється частими запальними захворю-

ваннями дихальних шляхів і розладами травлення, що призводять до затримки

розумового і фізичного розвитку дитини.

Лабораторно визначається дефіцит або різке зниження функції Т-лімфо-

цитів, мегалобластна анемія. Виведення оротової кислоти із сечею складає

500-1500 мг/добу при нормі до 1,5 мг. Призначення уридину відновлює гема-

тологічні показники, але не впливає на перебіг ІДЗ.

3. ІДЗ при спадкових порушеннях обміну (біотинзалежні ферментопа-

тії) - захворювання з аутосомно-рецесивним типом спадкування. Клінічно хво-

роба проявляється симптомами гіперацидемії: блювотою, задишкою, судома-

ми, атаксією, гіпотонією, атетозом, у тяжких випадках - комою. Також спосте-

рігаються шкірні й очні порушення: алопеція, випадання вій і брів, мікотичні

ураження очей, виразки рогівки. Хворі діти відстають у фізичному розвитку.

Лабораторно відзначається зменшення кількості Т-клітин і імуноглобулі-

нів класу А. У сечі міститься велика кількість органічних кислот. Лікування бі-

отином (5-10 мг у день) чинить позитивний клінічний і імунологічний ефект,

що також є підтвердженням діагнозу.

4. Ентеропатичний акродерматит - захворювання з аутосомно-рецесив-

ним типом спадкування, що розвивається внаслідок дефіциту цинку.

Характерна затримка росту, гіперпігментація, гіперкератоз і гіпотрофія

шкіри, а також гіпогонадизм, набряки, гепатоспленомегалія. Часто зустріча-

ються кишкові інфекції, що поєднуються зі шкірним кандидозом.

При дослідженні крові виявляють анемію і гіпопротеїнемію. Остання є

причиною набряків. У імунограмі знаходять порушення як у Т-, так і у В-клі-

тинній ланці, а також дефіцит імуноглобулінів.

Призначення препаратів цинку може істотно поліпшити стан хворих.

§4. Спадкові імунодефіцитні захворювання з ураженням

клітинної ланки імунітету

1. Синдром Ді-Джорджі зазвичай є спорадичним захворюванням. Хвороба

виникає як результат ембріопатії з ураженням III—IV парафарингеальних зя-

брових кишень і характеризується гіпо- або аплазією вилочкової залози і па-

ратиреоїдних залоз. Частіше хворіють дівчатка. Для хвороби характерний так

званий синдром "CATCH", що є англійською абревіатурою перших літер ор-

ганів, які зазнають переважного ураження: кардіальні аномалії, аномалії об-

личчя, гіпоплазія тимусу, розщеплене піднебіння і гіпокальціємія.

Клінічно захворювання проявляється відразу ж після народження дитини

тетанією, вадами розвитку обличчя (мікрогнатія, гіпертелоризм, аномалії вуш-

них раковин і ін.) і серцево-судинної системи (вади серця), а також катарак-

тою, рецидивними інфекціями легень і кишківника. Однак інфекції зазвичай

не є провідними проявами хвороби. Незважаючи на те, що часто уражається

тимус, тільки у 20 % пацієнтів спостерігається зниження кількості і порушен-

ня функції Т-лімфоцитів.

Лабораторно відзначається гіпокальціємія, гіперфосфатемія, лімфоцито-

пенія, низька кількість Т-клітин і нормальна або підвищена кількість В-лімфо-

цитів та імуноглобулінів. Для цих хворих характерна відсутність реакцій від-

торгнення шкірного трансплантата, відсутні реакції ГУТ, не спостерігаються

явища шкірної контактної реактивності після аплікації динітрофторбензолу.

При експозиції лімфоцитів з ФГА відсутня РБТЛ.

При аутопсії тимус має невеликий розмір, атрофічний, часто містить нор-

мального вигляду ектопічні часточки. У дітей, що вижили (можливе спонтан-

не видужання), кількість Т-клітин до 5 років відновлюється. Прогноз залежить

від своєчасності діагностики, коригування вади серця і дефекту Т-системи

імунітету (трансплантація тимуса).

2. Дефіцит пуриннуклеозидфосфорилази (ПНФ) - захворювання, яке

розвивається у зв'язку з дефектами в гені, що кодує фермент пуриннуклео-

зидфосфорилазу. Для хвороби характерний аутосомно-рецесивний тип спад-

кування. Вважають, що відсутність ПНФ істотно підвищує концентрацію де-

зоксигуанозинтрифосфату, який блокує активність рибонуклеотидредуктази і

синтез ДНК. Т-лімфоцити особливо чутливі до дезоксигуанозинтрифосфату,

тому вони уражаються більшою мірою, аніж В-лімфоцити.

Клінічно захворювання проявляється протягом перших років життя у вигляді

аяешї'(мегалобластної, аутоімунної або гіпопластичної) і рецидивних вірусних

інфекцій (простий герпес, цитомегалія й ін.). Також можуть спостерігатися про-

яви отиту, діареї, спастичної тетраплегії. Має місце схильність до судом і атаксії.

У старшому віці розвиваються лімфопроліферативні синдроми (лімфоми).

Лабораторно визначається низький рівень сечової кислоти в крові і сечі,

а також лімфоцитопенія, зниження кількості Т-лімфоцитів при нормальному

рівні В-клітин та імуноглобулінів. Екскреція із сечею оротової кислоти у 12

разів перевищує нормальні значення; у біологічних рідинах визначається під-