в історичному аспекті 23 страница

тегральний показник клітинної ланки), CD4⁺ Т-лімфоцитів (так званих Т-хел-

перів), CD8⁺ Т-лімфоцитів (так званих Т-кілерів, або цитотоксичних Т-лімфо-

цитів), CD16⁺ клітин (так званих природних кілерів). Клітинна ланка є перева-

жаючою при вірусних, грибкових патогенах, атипових збудниках (мікоплазми,

хламідії), при бактеріальних інфекціях із внутрішньоклітинним перебуванням

збудника (мікобактерії), а також при імунній відповіді на пухлини і тканинні

форми гельмінтів (наприклад, личинки аскариди або трихінели).

Сьогодні імунологічні лабораторії використовують дві принципово різні

методики визначення вмісту різних субпопуляцій Т-лімфоцитів. Перша з них

заснована на взаємодії специфічних моноклональних антитіл з відповідними

CD маркерами лімфоцитів, друга - на взаємодії адгезійних молекул лімфоци-

тів з еритроцитами барана, внаслідок чого утворюються характерні структури,

які отримали назву "розеток". Вважали, що з запровадженням діагностику-

мів із моноклональних антитіл розеткоутворююча методика відійде в минуле.

Однак згодом з'ясувалося, що обидві методики є не конкуруючими, а взаємо-

доповнюючими.

Визначення рівня субпопуляцій лімфоцитів методом моноклональних

антитіл (за CD-маркерами) надає лише кількісну інформацію, однак важли-

вими є не тільки наявність тих чи інших клітин, а і якість виконання ними

своїх функцій. При цьому в розеткоутворюючі реакції залучаються переважно

активовані Т-лімфоцити, тобто дана методика надає певну інформацію і про

функціональний бік імунокомпетентних клітин. Зазначена особливість може

пояснювати розходження у показниках субпопуляцій лімфоцитів, визначених

за методикою моноклональних антитіл до CD і шляхом розеткоутворення.

У табл. 23 наведені нормативні величини основних показників за методом

моноклональних антитіл до CD і розеткоутворення, а також представлені кри-

терії імунодефіциту для кожної з методик.

Гуморальну ланку імунітету характеризують рівні CD19⁺, CD20⁺, CD21⁺

і CD22⁺ клітин (В-лімфоцитів у різні фази дозрівання), а також рівні імуно-

глобулінів різних класів (IgM, IgG, IgE, сироваткового і секреторного IgA).

Оскільки синтез антитіл є Т-залежним процесом, для належної оцінки гумо-

ральної ланки імунітету слід враховувати рівень Т-хелперів (CD4⁺ Т-лімфоци-

тів), що ще раз підтверджує доцільність комплексного підходу до інтерпретації

імунограми. Гуморальна ланка є переважаючою при бактеріальних інфекціях

із позаклітинним перебуванням патогену (стрептококи, стафілококи, ешерихії,

синьогнійна паличка, протей і інші), а також при порожнинних протозойних і

гельмінтних інвазіях.

IgM - це антитіла гострого періоду імунної відповіді, які синтезуються

плазматичними клітинами при першому контакті з певним патогеном. IgM

має одразу 10 центрів зв'язування антигенів, що особливо актуально саме в

гострий період інфекції, коли існує необхідність у швидкому розпізнаванні і

знищенні великої кількості патогену. Цій вимозі відповідає і найсильніша се-

ред усіх імуноглобулінів здатність IgM активувати комплемент, що забезпечує

реалізацію комплементзалежної цитотоксичності. В середньому високі кон-

центрації специфічних IgM реєструються з 6-7 дня після інфікування, пізніше

рівень IgM знижується на тлі підвищення вмісту IgG, тобто відбувається пе-

реключення з синтезу IgM на IgG. Існує спадкова форма ІДЗ, пов'язана з по-

рушенням переключення ізотипів антитіл. У таких хворих реєструються дуже

високі рівні IgM на тлі глибокого дефіциту антитіл інших класів. В клініці це

проявляється схильністю до розвитку хронічних інфекцій.

Діагностичне значення високих рівнів специфічних IgM полягає у мож-

ливості встановлення факту гострої інфекції, при якій мало місце первинне

інфікування певним збудником. Однак слід враховувати, що у хворих на ІДЗ

порушується формування імунної пам'яті, у зв'язку з чим можливі випадки,

коли при повторному інфікуванні тим самим збудником знову має місце фаза

переважної продукції IgM. Зазначена особливість може бути лабораторним

критерієм постановки діагнозу ІДЗ.

IgG - це антитіла пізньої фази імунної відповіді, які починають синтезу-

ватись після періоду переважання IgM. У властивостях IgG враховані умови

періодів регресу клінічних проявів і реконвалесценції запального процесу,

протягом яких кількість патогена зменшується і першочерговим для виліко-

вування є якість розпізнавання антигену. У зв'язку з цим IgG є більш специ-

фічним антитілом, аніж IgM. З іншого боку, у властивостях IgG враховані не-

доліки IgM, які через великі розміри мають досить обмежену здатність про-

никати до тканин. Для успішної ерадикації патогену необхідне забезпечення

надійного контролю периферичних тканин з боку імуноглобулінів на предмет

наявності патогену. IgG, які мають лише два центри зв'язування антигену і

меншу молекулярну масу, мають кращу здатність проникати до периферич-

них тканин.

Високі рівні специфічних IgG реєструються в періоди регресу клінічних

проявів і реконвалесценції при гострому запальному процесі. Специфічні IgG

можуть продукуватися і циркулювати в сироватці крові протягом тривалого

терміну після виліковування, оскільки саме цей клас антитіл продукують клі-

тини імунної пам'яті. Вибір IgG для забезпечення імунної пам'яті є невипад-

ковим, оскільки це водночас і найбільш економні, і найбільш специфічні анти-

тіла. Після перенесеної інфекції має забезпечуватися або стабільна концентра-

ція специфічних IgG, або мати місце поступове зниження їх титрів. Зростання

титрів специфічних IgG через тривалий термін після перенесеного гострого

запального процесу свідчить не про підтримання імунної пам'яті, а про непо-

вне виліковування і хронізацію інфекції, поза як IgG є антитілами вторинної

імунної відповіді, яка реалізується при контакті зі вже знайомим антигеном.

Таким чином, при повторній гострій інфекції або загостренні хронічної інфек-

ції фаза переважання IgM відсутня і одразу ж синтезується IgG. Порушення

такої закономірності може бути критерієм ІДЗ. Дефіцит IgG найбільш часто

проявляється у вигляді хронічних гнійних бронхітів, синуїтів і отитів, які ви-

являються резистентними до лікування антибіотиками, а також у вигляді гній-

ничкових захворювань шкіри (пустульоз, фурункульоз, карбункули, абсцеси

тощо) з хронічним або рецидивним перебігом.

Відомо, що популяція IgG неоднорідна. Клінічні прояви дефектів окремих

субпопуляцій IgG наведені в табл. 24.

Таблиця 24.

Клінічні прояви дефіцитів субкласів IgG у людини

IgA - це імуноглобуліни слизових оболонок і шкіри. Розрізняють сироват-

кову і секреторну форми IgA. Дефіцит slgA може бути пов'язаний як зі зни-

женням концентрації сироваткової форми, яка є попередницею секреторної,

так і з порушенням діяльності епітелію, де для IgA синтезується секреторний

компонент, який захищає молекулу імуноглобуліну від розщеплення травними

ферментами. Таким чином, для адекватної оцінки обміну IgA необхідно прово-

дити паралельне дослідження рівнів його сироваткових і секреторних форм.

slgA є важливим для підтримання імунної пам'яті слизових і для забезпе-

чення феномену імунної солідарності слизових оболонок. При дефіциті slgA

у клініці відмічається висока сприйнятливість до інфекцій (особливо вірусної

природи), вхідні ворота яких формуються на слизових оболонках. Часто де-

фіцит зазначеного імуноглобуліну є причиною хронічного вірусного лімфаде-

ніту і тимомегалії. Крім того, дефіцит slgA може лежати в основі поєднаних

запальних процесів на слизових різних органів (наприклад, хронічного гай-

мориту і гастродуоденіту), що є результатом порушення підтримання імунної

солідарності слизових.

IgE є антитілами другого рівня захисту слизових оболонок. Якщо патоген

долає захисний бар'єр slgA, він розпізнається IgE, які продукуються у мигда-

ликах, лімфовузлах, солітарних лімфатичних фолікулах, що призводить до де-

грануляції опасистих клітин і розвитку запалення слизової оболонки. Іншими

словами, механізм, пов'язаний з діяльністю IgE, є альтернативою нейтралі-

зуючому ефекту slgA. Крім того, IgE відіграють ключову роль у антипрото­зойному і протигельмінтному імунітеті. Погану репутацію у клініцистів IgE

здобули завдяки участі у атопічних реакціях.

IgD - імуноглобуліни з поки що до кінця не встановленою функцією.

Нормативні величини сироваткових рівнів антитіл різних класів наведені

у таблиці 25.

Таблиця 25.

Нормальні рівні різних класів антитіл у сироватці крові

Оцінка ефекторної ланки імунної відповіді. Ефекторною називається

кінцева власне пошкоджуюча ланка імунної відповіді. Ефекторні ланки клі-

тинної і гуморальної відповіді різняться між собою. Для оцінки ефекторної

ланки клітинного імунітету визначають вміст великих гранулярних лімфоци-

тів - популяції клітин, до складу якої входять природні кілери і цитотоксичні

Т-лімфоцити. Вміст ВГЛ характеризує кількісний бік ефекторної ланки імун-

ної відповіді за клітинним типом. Більш повну інформацію про можна отри-

мати при паралельному визначенні цитотоксичності мононуклеарів, що є

якісним показником. Під мононуклеарами розуміють макрофаги, природні кі-

лери і цитотоксичні Т-лімфоцити. Ефекторною ланкою гуморальної імунної

відповіді є синтез антитіл (мова йде про нейтралізуючі антитіла) і фагоцитоз,

за рахунок якого знешкоджуються сформовані імунні комплекси.

Коротка характеристика основних субпопуляцій лімфоцитів за CD

маркерами:

CD3* лімфоцити. Практично усі зрілі Т-лімфоцити експресують на сво-

їй поверхні CD3 маркерні молекули, тому рівень CD3⁺ клітин є інтегральним

(узагальнюючим) показником Т-клітинної ланки імунітету.

CD4* лімфоцити. Молекули CD4 експресують на своїй поверхні Т-лім-

фоцити, які отримали назву хелперів. Це головні регуляторні клітини імунної

відповіді. Від діяльності Т-хелперів залежить як напрямок розгортання імун­ної відповіді, так і її ефективність. CD4 виконує роль корецептора, стабілізу-

ючи рецептори антигенпрезентуючої клітини і Т-хелпера під час антигенної

презентації.

CD8* лімфоцити. Молекули CD8 містять на своїй поверхні цитотоксичні

Т-лімфоцити. Це ефекторні клітини імунної відповіді. Саме цитотоксичні Т-

лімфоцити наносять кінцевий пошкоджуючий удар на мішені імунної агресії

(пухлинні й інфіковані клітини). CD8 молекула виступає у ролі корецептора,

стабілізуючи взаємодію рецепторів Т-кілера і клітини-мішені під час імунного

розпізнавання останньої.

CD16+ лімфоцити. Це так звані природні кілери, які також чинять цито-

токсичний вплив на інфіковані і пухлинні клітини, однак, на відміну від Т-кі-

лерів, не здійснюють специфічного імунного розпізнавання антигенів мішені.

Природні кілери розпізнають скомпрометовані клітини за спрощеною схемою,

ключовим моментом у якій є припинення клітиною-мішенню експресії моле-

кул HLA І, що є захисним механізмом від Т-кілерів. Природні кілери само-

стійно працюють на ранніх етапах вірусної інфекції, а на пізніх до протиін-

фекційного захисту долучаються цитотоксичні Т-лімфоцити, які виправляють

"помилки" перших. Дефіцит ПК є фактором ризику виникнення частих ГРВІ і

небезпеки формування пухлин.

CD22+ лімфоцити. Маркери CD22 експресують зрілі В-лімфоцити. Цей

показник характеризує гуморальну ланку імунітету. Власне В-лімфоцити не

секретують антитіл. Безпосередньою продукцією імуноглобулінів займаються

плазматичні клітини, які є похідними В-лімфоцитів. Дефекти гуморального іму-

нітету, пов'язані власне з В-клітинами, зустрічаються дуже рідко, тому досить

поширена гіпоімуноглобулінемія здебільшого обумовлена іншими причинами.

Функціональні показники імунограми. Всі показники імунограми мож-

на поділити на якісні і кількісні. Досі мова йшла переважно про кількісні по-

казники. До якісних показників належать реакції бласттрансформації Т- і

В-лімфоцитів. Дані зазначених досліджень дозволяють оцінити проліфера-

тивний потенціал імунокомпетентних клітин і виявити дефекти імунітету, які

пов'язані з недостатньо інтенсивним розмноженням лімфоцитів. Для індукції

РБТЛ використовують спеціальні речовини, які викликають мітоз лімфоцитів.

Такі речовини отримали назву мітогенів. Мітогени Т- і В-лімфоцитів різнять-

ся між собою. Так, у якості мітогенів для Т-лімфоцитів виступають фітогема-

глютинін (ФГА) і конканавалін А (Кон-А), а для В-клітин - ліпополісахариди

бактерій. На практиці вивчають спонтанну проліферативну активність імуно-

компетентних клітин та індуковану мітогенами. За рахунок оцінки отриманої

різниці роблять непрямий висновок про проліферативну мобільність лімфоци-

тів - оперативність залучення до процесів ділення у разі імунної реакції.

Також для оцінки функціональної здатності лімфоцитів визначають кіль-

кість клітин, що експресують адгезійні молекули (зокрема, ІСАМ-1, або

CD54). Крім того, можливе вимірювання рівнів лімфоцитів за методом роз-

еткоутворення (Е-РУК), за яким визначаються переважно активовані, залучені

до імунної відповіді клітини. Функціональну характеристику надають також

дослідження рівнів тих чи інших цитокінів (медіаторів імунної відповіді) у

плазмі крові.

Комплекс показників вмісту різних цитокінів хворого складають його ци-

токіновий профіль. Рівні ІЛ-lp, ФНП-а, ІЛ-8, ГМ-КСФ характеризують функ-

ціональну активність клітин природженої резистентності; вміст ІЛ-2, ІФН-у,

ФНП-р свідчить про функціональну активність Т-хелперів 1 типу, а вміст ци-

токінів ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-6 - про діяльність Т-хелперів 2 типу. Цитокіни ІЛ-10 і

ТФР-Р мають антизапальні властивості, їх переважна продукція спостерігаєть-

ся у завершальну фазу імунної відповіді.

При інтерпретації даних цитокінового профілю необхідно дотримуватися

таких принципів. По-перше, слід оцінювати не кожен показник окремо, а на-

ведені вище групи показників. Це пов'язано з тим, що джерелом синтезу одно-

го й того самого цитокіну можуть бути принципово різні клітини. Наприклад,

ФНП-а є продуктом як активованих макрофагів, так і Т-хелперів 1 типу. Тому

при ізольованій оцінці даного показника не можна однозначно стверджувати

про активацію якоїсь однієї ланки імунітету. Однак, якщо підвищення вмісту

ФНП-а відбувається на тлі високого рівня ІЛ-1В й ІЛ-8 і відносно низького

- ІЛ-2, можна говорити про переважне залучення факторів природженої резис-

тентності. З іншого боку, у випадку значного рівня ФНП-а при високому вмісті

ІЛ-2 і ІФН-у і спадаючому ІЛ-ір є підстави стверджувати про реалізацію лім-

фоцитарної фази імунної відповіді.

По-друге, доцільно проводити оцінку отриманих результатів рівнів цитокі-

нів у контексті очікуваної фази гострої запальної відповіді. Так, в перші дні го-

строго запального процесу або загострення хронічного сприятливою ознакою

є різке підвищення вмісту доімунних цитокінів (ІЛ-1Р, ФНП-а, ІЛ-8, ГМ-КСФ),

однак тривале збереження високих рівнів зазначених показників свідчить про

несприятливий перебіг захворювання, оскільки вказує на труднощі у переклю-

ченні на специфічну (адаптивну) фазу імунної відповіді, опосередковану регу-

ляторною активністю Т-хелперів. Передчасна гіперпродукція антизапальних

цитокінів (ІЛ-10, ТФР-Р) у розпал запального процесу може сприяти неповно-

му знищенню патогена і хронізації інфекції.

По-третє, при інтерпретації результатів показників цитокінового профілю

слід враховувати етіологічний чинник, визначений за клінічними ознаками,

результатами ПЛР, мікробіологічними методами. При цьому можна встанови­ти очікуваний тип імунограми (нейтрофільно-лімфоцитарний, лімфоцитарний

і нейтрофільний). Так, відносно тривале збереження високих рівнів доімунних

цитокінів припустимий для бактеріального генезу інфекції (нейтрофільно-лім-

фоцитарний тип імунограми), але є несприятливою ознакою при вірусній при-

роді хвороби, при якій нейтрофільна фаза коротка.

Дані щодо сироваткових рівнів деяких цитокінів у віковому аспекті міс-

тяться у табл. 26.

Таблиця 26.

Нормальний рівень цитокінів у сироватці крові дорослих

і дітей перших днів життя

Зазначені принципи (комплексність підходу, врахування стадії імунної

відповіді і етіології) справджуються при інтерпретації й інших показників

імунограми. Так, при з'ясуванні причини гіпоімуноглобулінемії слід оціню-

вати не тільки вміст і активність В-лімфоцитів (продуцентів антитіл), але й

рівень Т-лімфоцитів, які відбирають належні клони В-лімфоцитів і подають

їм костимуляційний сигнал, а також активність фагоцитозу, на підставі якого

здійснюється антигенна презентація (тобто відбираються антигенспецифічні

клони Т-хелперів). Отже, недостатня продукція антитіл може бути наслідком

як зниженого фагоцитозу, так і Т- або В-клітинної недостатності, що вимагає

комплексного підходу до пошуку причини гіпоімуноглобулінемії.

Важлива також оцінка стадії імунної відповіді. Так, у разі вірусної інфекції на

ранніх етапах характерним є підвищення вмісту природних кілерів (CD16⁺ лім-

фоцитів), а в подальшому наростає вміст Т-лімфоцитів (Т-хелперів 1 типу) і ци-

тотоксичних Т-клітин (CD8⁺ лімфоцитів). Якщо ж тривало зберігається високий

рівень ПК, а вміст Т-кілерів не наростає, то це вкрай несприятлива ознака, яка

свідчить про ризик хронізації інфекції, неповного знищення вірусного агента.

Важлива й оцінка етіології запального процесу. Так, якщо за клінічними

ознаками або даними ПЛР у хворого має місце вірусна інфекція, а показники

імунограми відповідають переважно гуморальному шляху реалізації імунної

відповіді (посилення фагоцитозу, тривала нейтрофільна фаза, різке збільшення

рівня В-лімфоцитів і антитіл при відносно низьких значеннях ПК, CD4⁺ і CD8⁺

клітин), це може бути показанням для проведення імунокоригуючої терапії.

Імунорегуляторний індекс (IPL). Досить часто до складу імунограми вклю-

чають так званий імунорегуляторний індекс, який є співвідношенням рівнів

CD4⁺ до CD8⁺ Т-лімфоцитів. Раніше вважали, що до складу субпопуляції CD8⁺

Т-лімфоцитів відносяться так звані клітини-супресори, що пригнічують імунну

відповідь. Сьогодні встановлено, що окремої субпопуляції супресорів не існує,

a CD8⁺ Т-лімфоцити наділені цитотоксичними властивостями (клітини-кілери).

У зв'язку з цим змінилося розуміння значення імунорегуляторного індекса.

Сьогодні рівень імунорегуляторного індекса оцінюють у зіставленні з фа-

зою імунної відповіді. У період розпалу і стихання клінічних проявів імуно-

регуляторний індекс сягає високих значень за рахунок великого відсоткового

вмісту Т-хелперів (CD4⁺ Т-клітин). У період реконвалесценції значення по-

казника зменшується у зв'язку з наростанням рівня CD8⁺ Т-клітин (кілерів).

Порушення такої закономірності свідчить про неадекватність імунної реакції і

про можливість хронізації інфекції через неповну ерадикацію збудника.

Індекс навантаження. Цей показник є співвідношенням рівнів Е-РУЛ до

Е-РУН, де Е-РУЛ - це розеткоутворюючі Т-лімфоцити, виявлені в тесті розет-

коутворення з еритроцитами барана, а Е-РУН - розеткоутворюючі нейтрофіли,

виявлені в тому ж тесті. За ствердженням автора (Лебедєв К. О.), індекс наван-

таження має сильний негативний кореляційний зв'язок з рівнем пов'язаності

компонентів імунної системи і дозволяє судити про напруженість запального

процесу. Динаміка рівня індексу навантаження наведена у главі, присвяченій

клініко-імунологічній характеристиці стадій гострого запального процесу.

Оцінка апоптозу. Одним із механізмів формування імунного дефекту є

патологічний апоптоз імунокомпетентних клітин. Для виявлення підвище-

ної готовності лімфоцитів до апоптозу (стану, що передує запрограмованій

загибелі імуноцитів) проводять визначення рівнів клітин, що експресують ре-

цептори до апоптозу (зокрема, рецептор Fas, або CD95). Фазу безпосередньої

реалізації патологічного апоптозу визначають за зниженням рівнів лімфоцитів

на тлі клінічно незавершеного патологічного процесу або за зменшенням рів-

нів зрілих Т-лімфоцитів (CD3⁺, CD4⁺, CD8⁺ Т-клітин) на тлі підвищення рівня

нульових лімфоцитів (при цьому лімфопенії може й не бути). Паралельно за-

звичай фіксується зниження рівня прозапальних лімфоцитарних цитокінів і

підвищення вмісту антизапальних чинників, зокрема ІЛ-10, що має компенса-

торний характер. Дослідження апоптозу дуже важливе, оскільки неадекватна

запрограмована загибель імуноцитів є одним із механізмів формування ІДЗ.

Оцінка схильності до аутоімунних реакцій. Окрему групу в імунограмі

складають показники, що характеризують аутоімунну налаштованість імун­ної відповіді. В умовах імунних дефектів порушується реалізація всіх функцій

імунної системи, в тому числі - здатності до підтримання імунної толерант-

ності. Наслідком цього є посилення аутоімунного компоненту імунної відпові-

ді у хворих на ІДЗ. Про зазначену тенденцію може свідчити підвищення вмісту

циркулюючих імунних комплексів, зростання рівнів аутоантитіл (наприклад,

РФ, проти основного білка мієліну, антинуклеарних тощо).

Рівні діагностичного пошуку. Оскільки визначення різних імунологічних

показників суттєво різниться за вартістю і діагностичною цінністю, сформова-

но три рівні діагностичного пошуку у лабораторній імунології, а всі показники

імунітету відповідно до цього згруповано у три групи.

І. Скринінгові дослідження (І рівень):

1. Визначення рівнів Т- і В-лімфоцитів;

2. Визначення рівня природних кілерів;

3. Визначення рівнів сироваткових імуноглобулінів різних класів;

4. Оцінка функціональної активності нейтрофілів (ФЧ, ФІ);

5. Визначення загального титру комплементу;

6. Визначення рівня секреторного IgA;

7. Визначення рівня лізоциму.

II. Розширена імунограма (II рівень):

1. Дослідження окремих субпопуляцій Т- і В-лімфоцитів;

2. Дослідження окремих функціональних можливостей фагоцитів;

3. Дослідження рівнів окремих компонентів системи комплементу.

III. Оцінка ефекторної ланки імунітету (III рівень):

1. Дослідження рівнів окремих цитокінів;

2. Дослідження експресії окремих активаційних молекул.

Отже, всі компоненти імунограми слід розподіляти на показники I, II і III

рівнів діагностичного пошуку. На практиці хворому спочатку проводять визна-

чення показників І рівня. Якщо у результаті проведених досліджень не вдається

верифікувати імунний дефект, а клініко-анамнестичні дані вказують на його на-

явність, проводять визначення імунологічних показників більш високих рівнів.

Компенсація імунного дефекту. Для правильної оцінки імунограми

слід розуміти, що при дефекті певних імунних чинників може підвищуватися

вміст інших факторів імунітету, що виконують суміжні функції. Це є компен-

саторним механізмом. Наявність компенсаторних механізмів - прогностично

сприятливий чинник, який свідчить про достатньо високий очікуваний ефект

адекватної імунотропної терапії. Навпаки, відсутність компенсаторних меха-

нізмів в умовах наявності імунних дефектів свідчить про задавнений процес і

є несприятливим прогностичним чинником. Несприятливий прогноз пов'яза-

ний із вичерпанням компенсаторних резервів імунної системи. Нагадаємо, що

провідним механізмом формування ІДЗ із вторинної імунної недостатності є

вичерпання компенсаторних механізмів при тривалому існуванні імунного де-

фекту. Це свідчить про необхідність якомога ранішого виявлення хворих на

дисфункції імунної системи.

Можна навести багато прикладів компенсаторних змін імунологічних по-

казників. Так, одним із компенсаторних механізмів є підвищення рівнів при-

родних кілерів (іноді в 2-3 рази і вище) при дефіциті Т-клітин (зокрема, CD8⁺

лімфоцитів). Природні кілери, які виконують суміжні функції з цитотоксични-

ми Т-лімфоцитами, можуть частково компенсувати нестачу функції останніх

(особливо ефективно при належному антитілогенезі). Однак найчастіше така

компенсація неповна і забезпечує лише отримання вірусу, але не його ерадика-

цію. Іншим прикладом компенсаторної реакції може бути суттєве підвищення

фагоцитарного індексу у хворих з дефіцитом мієлопероксидази фагоцитую-

чих клітин. При цьому недостатньо ефективна продукція вільних радикалів,

у формуванні яких бере участь зазначений фермент, частково компенсується

посиленою поглинальною активністю нейтрофілів, що забезпечує ізоляцію ін-

фекційного агента.

Синдром дисоціації. При інтерпретації результатів імунограми можна ви-

явити синдром дисоціації - невідповідності між напрямком змін взаємопов'я-

заних імунологічних показників. Діагностична цінність синдрому дисоціації

полягає у тому, що останній може свідчити на користь прихованих імунних де-

фектів (наприклад, тих, що існують лише на функціональному рівні). Синдром

дисоціації - типова знахідка у хворого на ІДЗ. Дисоціація визначається не

тільки між окремими імунологічними показниками, але й між даними загаль-

ного аналізу крові й імунограми, між результатами імунограми і клінічною

картиною хвороби.

Типовим прикладом дисоціації є факт підвищення рівня специфічних про-

тивірусних антитіл на тлі стабільних показників кількісної ПЛР, яка, як відо-

мо, визначає вміст вірусної нуклеїнової кислоти. Теоретично зростання рівня