в історичному аспекті 16 страница

між антизапальними глюкокортикоїдами та прозапальним МІФ. Отже, МІФ

виконує роль фізіологічного контррегулятора глюкокортикоїдної активності

як в цілому організмі, так і всередині імунної системи. Секреція МІФ корти-

котропними клітинами гіпофіза стимулюється кортикотропін-рилізинг-гормо-

ном. Важливо, що концентрація кортикотропін-рилізинг-гормона, необхідна

для стимуляції вивільнення МІФ, є нижчою, аніж для індукції секреції АКТГ

(а значить, глюкокортикоїдів наднирниками). В результаті цього вивільнен-

ня МІФ передує вивільненню АКТГ, а тому системний МІФ не тільки відмі-

няє, але й попереджує імуносупресивну дію глюкокортикоїдів при інфекції.

Схиляються до думки, що для належного виділення МІФ недостатньо лише

рилізинг-факторів - необхідні сигнали про розгортання інфекційного проце-

су (наприклад, вплив ліпополісахаридів бактерій). Тому за відносного спокою

МІФ не перешкоджає фізіологічній дії глюкокортикоїдів.

Зазначеними ефектами не обмежується гормональна активність МІФ.

Встановлено, що даний фактор здатен потенціювати глюкозоіндуковану секре-

цію інсуліну Р-клітинами підшлункової залози, а також пригнічувати синтез

інгібіну клітинами Сертолі сім'яників.

Багато досліджень присвячено пошукам практичного застосування препа-

ратів МІФ та антитіл до нього. Позитивний вплив препаратів МІФ встановле-

но при лікуванні ранового процесу. Було виявлено, що МІФ сприяє загоюван-

ню ран, залучаючи до цього процесу макрофаги, фібробласти і кератиноцити.

У той же час інгібування активності МІФ препаратами специфічних антитіл

може підвищити терапевтичний ефект глюкокортикоїдів при запальних захво-

рюваннях, а також сприяти усуненню резистентності до стероїдів при лікуван-

ні аутоімунних захворювань, яка часто пов'язана з порушенням обміну МІФ.

За даними деяких досліджень, експериментальне введення мишам високих доз

бактеріальних ліпополісахаридів викликає всі прояви септицемії і призводить

до смерті піддослідних тварин. Попереднє введення таким мишам антитіл до

МІФ зменшує смертність тварин. Ці дані свідчать про критичну роль МІФ як

прозапального цитокіна в патогенезі септичного шоку. Інші дослідження пока-

зують, що при розвитку гострого респіраторного дистрес-синдрому в експери-

менті введення антитіл до МІФ відміняє накопичення нейтрофілів у легеневій

тканині. Очевидно, цей ефект є непрямим, оскільки МІФ не є хемокіном для

нейтрофілів. Однак за умови пригнічення його активності зменшується синтез

цілої низки прозапальних цитокінів (ФНП-а, ІЛ-1р, ІЛ-6, ІЛ-8) внаслідок по-

силення ефектів глюкокортикоїдів - як ендогенних, так і введених ЗЗОВНІ.

Розділ 2. Основи вікової імунології

§1. Онтогенез імунної системи

Становлення імунної компетенції розпочинається на ранніх етапах ембріо-

нального розвитку і є процесом генетично детермінованим. Імунний статус но-

вонародженого залежить перш за все від імуногенетичних особливостей бать-

ків, перебігу вагітності і пологів, а також від умов навколишнього середовища.

Механізми підтримання толерантності до антигенів плоду. Феномен

запліднення за своєю природою є імунним процесом: на сперматозоїді є анти-

ген - МА-1, а на яйцеклітині - рецептор до МА-1. Від моменту запліднення

яйцеклітини процес вагітності супроводжується значними змінами в імунній

системі майбутньої матері. Зокрема, трофобласт-лімфоцит перехресно реагу-

ючий антиген, який міститься в сім'яній плазмі, при надходженні до організму

жінки призводить до розвитку імуносупресії і продукції блокуючих антитіл.

Ці зміни спрямовані перш за все на забезпечення захисту ембріона і плоду від

імунної системи матері. Ембріон і плід не відторгаються лише тому, що ба-

гатьма механізмами підтримується імунна толерантність до їх антигенів. Так,

запліднена яйцеклітина продукує речовину, що захищає її від руйнування, - бі-

лок ранньої фази вагітності, який діє на Т-лімфоцити, індукуючи супресивний

ефект. У жінки, що завагітніла, зменшується кількість Т-хелперів, цитотоксич-

них Т-лімфоцитів, природних кілерів, підвищується відносна кількість клітин

з супресивною активністю. За умови нормального перебігу вагітності поси-

люється функція Th 2, які завдяки продукції ІЛ-4 й ІЛ-10 також призводять

до розвитку супресивного ефекту. Відповідно до цього відбувається зниження

функції Th 1. Серед інших найбільш важливих механізмів, спрямованих на

збереження вагітності, слід відмітити відсутність класичних антигенів тканин-

ної сумісності І класу (локусів А, В, С) на клітинах трофобласту. Останні міс-

тять лише антиген гістосумісності локусу G, якому властива кілінгінгібуюча

дія на природні кілери.

Плацента синтезує низку гуморальних супресивних факторів (хоріонічний

гонадотропін, плацентарний лактоген, глюкокортикоїди, прогестерон). Так,

останній сприяє синтезу так званого прогестерон-індукованого супресивного

фактора, який пригнічує функцію природних кілерів і знижує продукцію ФНП-а.

Плацента також є сорбентом для анти-HLA антитіл. Відомо, що в організмі

жінки продукуються антитіла проти трансплантаційних антигенів чоловіка.

Якби не сорбційний ефект плаценти, плід неминуче гинув би. Важливе зна-

чення має і бар'єрна функція плаценти, завдяки якій суттєвим чином усклад-

нюється надходження агресивних імунних факторів до організму плоду. Однак

бар'єрна функція плаценти не є абсолютною: від матері до плоду надходять

IgG, а від плоду до матері - лейкоцити, клітини трофобласту й еритроцити.

При порушенні функції плаценти (внаслідок тяжкого гестозу, хвороб ни-

рок, інтоксикацій, інфекцій) підвищується її проникність, що призводить до

різного ступеня пошкодження плоду аж до його загибелі. Інфекції (особливо

вірусні), перенесені жінкою протягом раннього терміну вагітності, призводять

до активації Th 1. Це супроводжується зниженням супресії і є вірогідним фак-

тором ризику переривання вагітності.

Нижче ще раз переховані основні механізми, спрямовані на підтримання

імуносупресії в умовах нормального перебігу вагітності.

1. Білок ранньої фази вагітності, який призводить до активації Т-клітин з су-

пресивною активністю.

2. Трофобласт-лімфоцит перехресно реагуючий антиген.

3. Відсутність класичних антигенів гістосумісності класу І на трофобласті.

4. Наявність антигена G HLA класу І на клітинах трофобласту.

5. Відсутність трофобласт-специфічних Т-кілерів.

6. Активація супресорної функції Т-лімфоцитів.

7. Пригнічення функції ПК.

8. Регуляторна роль ПК.

9. Супресія функції макрофагів.

10. Бар'єрна функція плаценти: від матері до плоду проникають IgG, а від пло-

ду до матері - клітини трофобласту, які підтримують імуносупресію.

11. Плацента - сорбент анти-НЬА-антитіл.

12. Імунорегулююча роль плаценти:

- синтез хоріонічного гонадотропіну

- синтез плацентарного лактогену

- прогестерон

- продукція глюкокортикоїдів

- продукція ПгЕ₂

- продукція трансформуючого фактору росту р

13. Посилення функції Th 2:

- синтез ІЛ-4

-синтез ІЛ-10

- посилення продукції нецитотоксичних IgGj

14. Зниження функції Th 1:

- зниження синтезу ІЛ-2

- зниження синтезу ІФН-у

- зниження синтезу ФНП-а

- зниження продукції цитотоксичних IgG₂.

15. Дія супресивних факторів плоду - супресивного фактору трофобласту та

а-фетопротеїну

Антенатальний період розвитку імунної системи. У плода має місце по-

етапне становлення окремих імунних функцій, яке відбувається в різні періоди

його розвитку.

Гемопоез з'являється між 3 та 6 тижнем внутрішньоутробного розвитку

у жовтковому мішку, де відбувається проліферація поліпотентних стовбурних

клітин. Клітини, які здатні реалізовувати неспецифічні та специфічні імунні

реакції, мігрують із загальної бази гемопоетичної системи, тобто стовбуро-

ва клітина може мігрувати із жовткового мішка до тимусу, кісткового мозку,

печінки та селезінки. Таким чином, відбувається поділ клітинних типів і ста-

новлення стабільних клітинних ліній, здатних до клональної проліферації.

Утворюються лінії еритроцитів, гранулоцитів, моноцитів, мегакаріоцитів та

лімфоцитів. Лімфоїдні органи закладаються і розвиваються дещо пізніше кро-

вотворних. Надалі спостерігається певна єдність в анатомії цих органів, їх

розвитку та функціонуванні. Лімфоцити можна знайти у периферійній крові

ембріону на 7-8 тижні внутрішньоутробного розвитку.

Природні кілери (ПК) у плода з'являються на 9-му тижні гестації, однак

їх функція протягом внутрішньоутробного періоду є недостатньою для повно-

цінної елімінації інфікованих вірусами клітин організму.

Т-лімфоцити виявляються у тканинах плоду приблизно на 6-му тижні

гестації спочатку в печінці і кістковому мозку, а згодом у тимусі та селезінці.

Кількість Т-лімфоцитів зростає зі збільшенням терміну вагітності, однак на

момент народження їх кількість нижча, ніж у дітей в постнатальному пері-

оді та у дорослих. Функціонально Т-лімфоцити плоду також відрізняються.

Цитотоксична функція Т-лімфоцитів починає здійснюватись з 14-го тижня

внутрішньоутробного розвитку. В цей час на тимоцитах плоду виявляються ан-

тигени тканинної сумісності. Проліферативна активність Т-лімфоцитів у від-

повідь на мітогени (ФГА) достатньо висока і не відрізняється від показників у

дорослих, тоді як цитотоксична активність CD8⁺ Т-лімфоцитів значно нижча,

ніж у дорослих. Відомо також, що у внутрішньоутробному періоді, а потім в

періоді новонародженості та раннього дитинства переважає супресорна спря-

мованість Т-ланки імунітету. Супресивну функцію здійснюють не тільки CD8⁺

Т-клітини, але й незрілі тимоцити, які містять маркери CD1, CD 10, CD11, і

природні кілери. Недостатньо повноцінна активність Т-ланки імунітету плоду

обумовлює високу чутливість до таких протозойних та вірусних інфекцій, як

краснуха, герпес, вірусний гепатит, токсоплазмоз, лістеріоз та інші.

Зрілі В-лімфоцити виявляються в крові плоду на 12-15-му тижні. Пізніше

дозріває їх здатність до утворення плазматичних клітин та продукції антитіл.

Кількість В-лімфоцитів у плоду найбільша на 28-му тижні вагітності і в по-

дальшому дещо знижується.

Синтез імуноглобулінів у плоду розпочинається з 17-20-го тижня внутріш-

ньоутробного розвитку. Вміст IgG в крові до 20-го тижня вагітності складає в

середньому 0,1 г/л, до 32-го тижня підвищується до рівня 0,4 г/л, а у новонаро-

джених складає 1 г/л. Однак у доношених новонароджених високий рівень IgG

досягається не за рахунок синтезу власного IgG, а в результаті активного тран-

спорту материнських IgG крізь плаценту протягом останніх тижнів вагітності.

Кількість імуноглобулінів у доношених дітей однакова з показниками матері.

Трансплацентарне проникнення материнських IgG забезпечує захист організму

плоду та дитини перших місяців життя від інфікування патогенними бактері-

альними мікроорганізмами (переважно грампозитивними). Крім того, протягом

1-го півріччя життя діти не хворіють на вітряну віспу, кір та деякі інші вірусні

інфекції. IgG₂ не проходить крізь плаценту, тому у новонароджених висока час-

тота бактеріальних інфекцій, викликаних грамнегативною мікрофлорою.

IgM крізь плаценту не проходить, що пояснює недостатню захищеність

новонародженого проти грамнегативних бактеріальних мікроорганізмів. При

контакті з чужорідними антигенами імунна система плоду збільшує синтез

IgM. Підвищення рівня IgM в пуповинній крові вище рівня 0,2 г/л свідчить про

антигенну стимуляцію плоду або навіть його внутрішньоутробне інфікування.

Позитивним моментом того, що IgM не проникає крізь плаценту, є відсутність

тяжких наслідків для плоду у разі несумісності з матір'ю за еритроцитарни-

ми антигенами, оскільки групові ізогемаглютиніни відносяться саме до класу

IgM. IgA та IgE також не надходять від матері крізь плаценту. Рівень IgA, що

синтезується плодом, дуже низький аж до самого народження.

Фактори природженої резистентності філогенетично давніші і беруть на

себе основну функцію захисту організму у дітей перших днів і місяців життя

до визрівання більш досконалих імунних механізмів. Вони виконують функ-

цію першого захисного бар'єру організму. їх значення дуже велике у захис-

но-пристосувальних реакціях новонародженого. З розвитком плоду (12-18

тижнів) активність фагоцитозу зростає і до народження дитини досягає рів-

ня показників дорослої людини. Однак якісно фагоцитоз у новонародженого

є незрілим. Поглинальна здатність макрофагів достатньо розвинута, але за-

вершальна фаза недосконала і формується до 6-місячного віку. Послаблення

завершальної фази фагоцитозу пов'язане з низьким рівнем катіонних білків,

лізоциму, лактоферину, мієлопероксидази. У зв'язку з цим у дітей перших мі-

сяців життя не піддаються фагоцитозу Pneumococcus, Klebsiella, Hemophilus

influenzae, а стафілококи та гонококи навіть зберігають здатність до розмно­

ження у цитоплазмі фагоцитів. Цим і пояснюється вища захворюваність дітей

перших місяців життя.

У новонародженого вміст лізоциму у слині та сироватці крові високий і на-

віть перевищує рівень дорослої людини. У дитини найбільш багаті лізоцимом

лейкоцити, слина, сльози, сироватка крові. Лізоцим у дітей раннього віку віді-

грає важливу роль у місцевому імунітеті, взаємодіючи із секреторними імуно-

глобулінами.

Фетальна печінка синтезує біологічно активні компоненти комплементу С2

та С4 на 8-му тижні вагітності. Через плаценту білкові структури комплемен-

ту не проникають, і тому плід не може отримати їх від матері. Це обумовлює

низьку активність системи комплементу у новонароджених, яка складає лише

50 % активності дорослих. Однак протягом першого тижня позаутробного

життя рівень комплементу сироватки крові швидко зростає і до кінця першого

місяця не відрізняється від такого у дорослих. Становлення найважливіших

функцій комплементу відбувається пізніше, ніж розвиток Т- і В-лімфоцитів.

До 19-го тижня кров плоду містить всі компоненти комплементу, проте опсоні-

зуюча активність плазми новонародженого недостатня, що є одним із істотних

факторів, які визначають чутливість організму новонародженого до інфекції.

Першим у новонародженого до захисних реакцій включається альтернативний

шлях, пізніше активується класичний. Система активації за альтернативним

шляхом у новонародженого є незрілою. Поштовхом до активації альтерна-

тивного шляху є швидке наростання пропердину протягом тижня. Вміст про-

пердину у новонародженого низький, однак протягом першого тижня швидко

зростає, досягаючи рівня дорослого.

На момент народження здатність до утворення інтерферонів висока, але у

подальшому поступово знижується. У зв'язку з цим у дітей першого року жит-

тя здатність до продукції інтерферонів низька. Лише згодом вона поступово

підвищується, досягаючи максимуму у віці 12 років. Внаслідок цього у дітей

раннього віку спостерігається висока сприйнятливість до ГРВІ.

slgA не виявляють в секретах новонародженого. В слині вони з'являються

у дітей 2-місячного віку, причому першим виявляється вільний секреторний

компонент і тільки пізніше - повна молекула slgA.

У розвитку органів імунної системи є певні закономірності:

• рання закладка в ембріогенезі;

• на момент народження органи імунної системи досягають достатньої мор-

фологічної зрілості;

• в ранньому дитячому віці відбувається швидке збільшення розмірів імун-

них органів, прискорене диференціювання лімфоїдної тканини;

• має місце вікова інволюція із заміщенням паренхіми сполучною та жиро-

вою тканинами.

сітки виявляють круглясті вільні клітини. До 20-го тижня внутрішньоутроб-

ного періоду відзначається щільна інфільтрація залози як лімфобластами, так

і середніми й малими лімфоцитами. Рясна васкуляризація залози починається

з кінця 4-го місяця, коли вглиб закладки вростають вузькі тонкостінні судини,

які густо розгалужуються та утворюють мереживо в мозковій речовині.

Лімфоїдні клітини загруднинної залози (тимоцити) з'являються одночасно

з утворенням сітчастої основи органа. На початку 3-го ембріонального місяця

їх кількість дуже швидко збільшується. Лімфоїдні клітини загруднинної за-

лози за цілою низкою властивостей відрізняються від звичайних лімфоцитів.

Так, вони дещо менші лімфоцитів лімфатичних вузлів. Існують різноманітні

точки зору щодо джерела походження тимоцитів, однак найбільш імовірним є

уявлення про заселення органа мігруючими зовні стовбуровими клітинами.

Маса тимуса при народженні складає близько 12 грамів. У подальшому

відбувається швидке наростання маси органа і вже у 5-річному віці вона скла-

дає в середньому 25 грамів, а у віці 12 років - 35-40 грамів. В подальшому

відмічається зворотна тенденція у динаміці маси - у віці 25 років вона складає

близько 25 грамів і в подальшому продовжує зменшуватися, однак у будь-яко-

му віці функціонально активна зона тимусу не менша за 2 грами.

У новонародженого тимус добре розвинений, чітко видно поділ його на

кіркову і мозкову частини з домінуванням кіркової. В подальшому зона кір-

кової речовини зменшується, а мозкової - збільшується. Тут дозрівають дві

категорії Т-лімфоцитів - імунологічно незрілі (в кірковому шарі) й імуноло-

гічно активні, які перебувають в мозковій речовині органу. З часом в мозковій

речовині все більше виявляється тілець Гассаля, у центральних відділах яких

з трьохрічного віку відзначається гіаліноз.

Ознаки вікової інволюції тимусу можна знайти вже в десятирічному віці (змен-

шення кількості лімфоцитів в залозі з редукцією кіркової речовини, зменшення

тілець Гассаля, збільшення кількості жирових клітин, поява сполучної тканини).

У формуванні імунної системи, її структури і функції центральна роль на-

лежить саме тимусу. Тимус є надзвичайно активно функціонуючим органом -

повне оновлення його клітинного складу відбувається лише протягом 5-6 днів.

Показано, що вилучення вилочкової залози у новонароджених тварин суттєво

впливає на стан інших лімфоїдних органів: у селезінці триває еритро- і міє-

лопоез, але утворення лімфоїдних фолікулів гальмується; лімфатичні вузли

атрофуються, лімфатичні елементи в них заміщуються ретикулоендотеліаль-

ними та плазматичними клітинами; в периферійній крові відзначається лімфо-

пенія. При цьому здатність до імунних реакцій різного типу різко знижується.

Тимектомія в більш пізні періоди життя не призводить до таких тяжких наслід-

ків. Це дозволяє стверджувати, що загруднинна залоза є центральним органом

імунної системи організму, який визначає перебіг її розвитку та функціонував­ня, особливо під час антенатального розвитку, а також в період новонароджен-

ня. Відносні розміри тимусу і продукція тимічних гормонів є максимальними

в антенатальному періоді і на момент народження, тоді як формування лімфа-

тичних вузлів і селезінки інтенсивніше відбувається протягом постнатального

періоду.

Онтогенез периферійних імунних органів. Всі периферійні органи іму-

ногенезу розташовані на шляхах можливого проникнення до організму чужо-

рідних речовин або на шляхах розповсюдження по організму. До периферійних

органів імунної системи відносяться лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики,

лімфоїдні утворення кишківника.

Лімфатичні вузли. Закладка їх відбувається на 3-4 місяці внутрішньоу-

тробного періоду, причому першими формуються шийно-підключичні, леге-

неві, ретроперитонеальні та пахвинні вузли. Решта груп лімфовузлів дозріває

пізніше. До п'ятого місяця розвивається капсула лімфовузлів. Остаточне їх

формування (фолікулів, синусів, строми) закінчується в постнатальному пе-

ріоді. Лимфатичні вузли здійснюють лімфопоез лише з другої половини вну-

трішньоутробного розвитку.

У дітей перших двох років життя бар'єрна функція лімфовузлів низька,

що пояснює схильність до генералізації інфекції (розвиток сепсису, менінгіту,

генералізованих форм туберкульозу). У віці 4-8 років відбувається енергійний

розвиток лімфоїдної тканини. Закінчується формування лімфатичних вузлів

до віку 12 років.

Селезінка. Закладка її відбувається на 5-6 тижні розвитку зародка, але

функціональної зрілості орган досягає лише через декілька років після наро-

дження. Клінічні спостереження за дітьми, у яких в ранньому віці з будь-яких

причин було видалено селезінку, вказують на їх схильність до частіших захво-

рювань, особливо інфекційних, причому перебіг хвороб відзначається порів-

няно більшою тяжкістю. Вважають, що в пульпі селезінки відбувається синтез

імуноглобулінів та антитіл, подібний тому, який має місце і в лімфатичних вуз-

лах. Як і у лімфовузлах, в селезінці має місце проліферація лімфоцитів та плаз-

матичних клітин. В білій пульпі (лімфоїдна тканина селезінки) розташовані

тимусзалежні та тимуснезалежні зони. Зародкові фолікули містять В-лімфоци-

ти, оточують їх скупчення Т-лімфоцитів. Фагоцитуючі клітини знаходяться ра-

зом із еритроцитами у червоній пульпі. Окрім фагоцитозу, у селезінці реалізу-

ється імунна відповідь на антигенні стимули. Інтенсивність імунної відповіді

селезінки залежить від характеру антигену та від шляху його надходження до

організму. Клітинам селезінки, як і клітинам лімфовузлів, притаманна функція

імунної пам'яті. Селезінка є резервуаром В-лімфоцитів (до 70 %). Мігруючи із

селезінки до інших органів, В-лімфоцити можуть перетворюватися на кліти-

ни, що продукують антитіла.

У селезінці чужорідні для організму речовини, а також власні пошкоджені

клітини крові, різні барвники та інші чужорідні білки переносяться в червону

пульпу, де відбувається їх руйнування і утилізація. Селезінка як периферій-

ний орган імунної системи має важливе значення у формуванні імунної толе-

рантності.

Мигдалики глоткового кільця. Починають закладатись з 9-14-го тижня,

спочатку піднебінні та глоткові. Язиковий і трубні мигдалики закладаються

відповідно з 24-25-го та 28-32-го тижня антенатального розвитку. Тканина

мигдаликів містить Т- і В-лімфоцити, макрофаги. Завдяки значній поверхні

мигдаликів (200 см²), макрофаги інтенсивно взаємодіють із антигенами. Через

кров і лімфу "інформація" надходить до центральних органів імунної системи.

У лакунах та криптах мигдаликів знаходяться Т- і В-лімфоцити, імуноглобулі-

ни різноманітних класів, макрофаги, лізоцим, інтерферони, простагландини.

Все це сприяє здійсненню мигдаликами місцевої захисної функції, зокре-

ма реакцій протибактеріального і противірусного імунітету. На момент наро-

дження дитини мигдалики вже сформовані, проте розвиток їх триває до кінця

періоду статевого дозрівання. Лімфоепітеліальні утворення глоткового кільця

виконують важливу роль "інформаційного поста" і регулятору продукції се-

креторного IgA для забезпечення захисту слизової оболонки верхніх дихаль-

них шляхів.

Лімфоїдні утворення кишківника (солітарні лімфатичні фолікули, пейє-

рові бляшки, червоподібний відросток, плазмоцити слизової оболонки) закла-

даються на 9-15-му тижні вагітності і до 20-го тижня внутрішньоутробного

розвитку є вже морфологічно сформованими органами. Перші скупчення лім-

фоїдної тканини в шлунково-кишковому тракті з'являються в червоподібному

відростку та тонкому кишківнику на 3-му - 4-му місяці гестації. Лімфоїдний

апарат шлунково-кишкового тракту має безпосередній контакт з навколишнім

середовищем і відіграє істотну роль не тільки у синтезі імуноглобулінів, але й

у забезпеченні місцевого імунітету.

Імунний захист травного тракту від антигенного впливу завжди здійсню-

ється за участю факторів природженої резистентності (комплемент, лізоцим,

інтерферон, муциновий шар на епітеліальних клітинах, шлунковий сік, при-

стінкове травлення, нормальна мікрофлора тощо).

Особливості імунної системи у дітей:

1) незрілість системи фагоцитозу (незавершеність фагоцитозу);

2) незрілість натуральних кілерів;

3) знижений синтез інтерферонів;

4) підвищений синтез лізоциму;

5) висока функціональна активність тимусу;

Імунна система новонародженої дитини характеризується наступни-

ми особливостями:

1. Плід синтезує власні антитіла, які, незалежно від природи антигенної

стимуляції, є поліреактивними IgM. В-лімфоцити новонародженого з феноти-

пом CD5⁺ здатні до синтезу субкласів імуноглобулінів G, і G₃, але не G₂ або

G₄ до яких належать антитіла до капсулярного полісахариду бактерій. Основну

кількість IgG дитина отримує від матері трансплацентарно, починаючи з 35-го

тижня гестації. При цьому IgG₂погано проникають через плацентарний бар'єр.

2. У В-клітинному репертуарі новонародженої дитини переважають не-

зрілі В-лімфоцити. Для їх фенотипу характерний високий рівень експресії по-

верхневої молекули slgM і відсутність slgD, в той час як на більшості В-лім-

фоцитів дорослих переважають slgD і є лише незначна кількість slgM. У но-

вонароджених зв'язок антигену з поверхневим slgM призводить до апоптозу

незрілих В-лімфоцитів, оскільки він не пов'язаний з інозитолфосфоліпідним

шляхом трансдукції сигналу всередину клітини.

3. В-лімфоцити новонародженого не отримують другого сигналу при коо-

перації з неонатальними Т-клітинами, оскільки для неонатальних Т-лімфоцитів

характерний дуже низький рівень експресії СБ40-ліганда (CD40L). Це знижує

здатність В-лімфоцитів новонароджених до ізотопічного переключення класів

імуноглобулінів, а також пригнічує здатність Т-лімфоцитів до диференціюван-

ня до Т-хелперів 1 типу (Th 1), які мали б посилювати макрофагальні реакції.

4. Відсутність взаємодії CD40 з CD40L може призводити до переважно

невідповідного подання антигенів В-клітинами Т-лімфоцитам у зв'язку з по-

рушенням експресії В-7 молекул на антигенпрезентуючих клітинах.

5. Співвідношення між кількістю професійних і непрофесійних клітин,

які рекомендують антиген наївним Т-лімфоцитам, впливає на характер імун-

ної відповіді на антиген: закінчиться вона праймінгом (готовністю Т-лімфо-

цита до подальшої реалізації імунної відповіді) або толерантністю. У ново-

народжених переважають непрофесійні антигенпрезентуючі клітини, що при-

зводить до зниження сили імунних реакцій.

6. В периферійній крові новонародженого міститься невелика кількість

зрілих В-лімфоцитів, які містять на своїй поверхні достатню кількість slgD.

У зв'язку з цим низькі дози антигенів, які вводяться новонародженим, можуть

бути достатніми тільки для преміювання зрілих диференційованих В-лімфо-

цитів і розвитку гуморальної відповіді. Якщо ж доза антигена перевищує пев-

ний поріг, то більшість незрілих пре-В-лімфоцитів гинуть шляхом апоптозу,

а у зрілих розвивається анергія. З урахуванням цих даних виникає практичне

питання: чи у всіх випадках існуючі календар і дозування профілактичних ще-

плень базуються на знанні порогових доз антигенів і особливостей імунної

відповіді на них у дітей різного гестаційного і постнатального віку в нормі і

при патологічних станах?

7. Субпопуляція Т-хелперів (CD4⁺) є гетерогенною. В ній переважають на-

ївні, непремійовані Т-лімфоцити з фенотипом CD45RA⁺, які функціонують як

індуктори супресорних механізмів. Вони продукують головним чином інтер-