в історичному аспекті 5 страница

тигеннезалежної диференціації лімфоцитів забезпечуються функціонуванням

так званого гематотимічного бар'єру. Слід відзначити, что більшість Т-лім-

фоцитів, які заселяють тимус, гинуть шляхом апоптозу. Виживають тільки ті

клітини, рецептори яких мають середній ступінь спорідненості до власних ан-

тигенів. Аутореактивні Т-лімфоцити, які надто активно реагують при взаємо-

дії з власними антигенами, і функціонально неповноцінні Т-клітини, нездатні

розпізнавати аутоантигени, неминуче гинуть.

Специфічне мікрооточення для дозріваючих тимоцитів складають тим-

ічні епітеліальні і дендритні клітини. Саме вони експресують аутоантигени

для відбору функціонально повноцінних, проте безпечних щодо ініціації ауто-

імунних реакцій Т-лімфоцитів.

Оскільки в центральних органах імунної системи здійснюється антигенне-

залежна диференціація (без контакту зі специфічним антигеном), у них фор­муються хоча й повноцінні з функціонального боку, але абсолютно "недосвід-

чені" клітини (так звані "наївні" лімфоцити). Компетентності вони набувають

на стадії антигензалежної диференціації, яка відбувається в периферійних ор-

ганах імунної системи.

Периферійні імунні органи

Лімфатичні вузли - периферійні органи імунної системи, об'єднані між

собою системою комунікацій, яка складається з лімфатичних судин. Завдяки

існуванню лімфатичних вузлів увесь організм поділяється на своєрідні зони,

за кожну з яких відповідальна певна група лімфовузлів. Відомо, що міжклі-

тинна рідина перебуває в стані постійного оновлення. Утворюючись шляхом

фільтрації з плазми крові, вона відтікає з тканини по лімфатичних судинах, які

сходяться у колекторах - лімфатичних вузлах. Така організація обміну тканин-

ної рідини дозволяє імунокомпетентним клітинам лімфовузлів безперервно

контролювати антигенний склад міжклітинної речовини своєї зони.

Морфологічно в лімфатичних вузлах виділяють мозковий і кірковий

шар. У кірковому шарі містяться декілька фолікулів - так званих В-залежних

зон, в яких перебігають процеси проліферації і диференціації В-лімфоцитів.

Особливо активно такі реакції відбуваються в світлих (гермінативних) центрах

фолікулів. В-лімфоцити мають специфічне мікрооточення з фолікулярних ден-

дритних клітин і епітеліоцитів. Паракортикальний шар лімфовузлів належить

до Т-залежної зони. Тут містяться "наївні" і компетентні (клітини-пам'яті) Т-

лімфоцити, оточені інтердигітальними дендритними клітинами й епітеліоци-

тами. Саме в цій зоні відбувається антигенна презентація, що запускає імунну

відповідь проти певного патогену.

Селезінка - периферійний орган імунної системи, що поєднує функцію

імуногенезу з функцією елімінації старих формених елементів крові. За образ-

ним порівнянням P. М. Хаїтова, селезінка є своєрідною "митницею" організму,

яка здійснює контроль антигенного складу об'єктів, що надійшли на слизові

оболонки або до системного кровообігу.

В селезінці разрізняють червону і білу пульпу. В червоній пульпі містять-

ся макрофаги, які здійснюють фагоцитоз відпрацьованих формених елементів

крові, а також різних патогенів, що перебувають у плазмі крові. В клінічних

посібниках макрофагальну систему селезінки часто не зовсім правильно нази-

вають ретикулоендотеліальною тканиною. В білій пульпі містяться фолікули

(В-залежні зони) і периартеріальні муфти (Т-залежні зони), де разгортаються

реакції взаємодії, проліферації і антигензалежної диференціації імунокомпе-

тентних клітин. При генералізації інфекції або за умови хронічного запалення

на слизових в результаті активної проліферації лімфоцитів і міграції макро­

фагів об'єм органа може значно збільшуватися, що в клініці отримало назву

симптому спленомегалії.

У складі слизових оболонок містяться скупчення лімфоїдних елементів

(апендикс, пейєрові бляшки тощо), які складають морфологічний субстрат так

званої лімфощної тканини, асоційованої зі слизовими, яка функціонує до

певної міри автономно від системного імунітету.

1.4. Гуморальна і клітинна ланки набутого імунітету

Імунітет поділяють на гуморальний та клітинний. Гуморальними (від

лат. humor - рідина) називають такі реакції імунітету, за яких відбувається ак-

тивація антигенспецифічних В-лімфоцитів, трансформація їх у плазмоцити і

продукція останніми антитіл (імуноглобулінів). Антитіла безпосередньо не

пошкоджують носія антигенів, але вони можуть виступати у якості опсонінів,

залучаючи компоненти природжених механізмів резистентності (фагоцити,

комплемент, природні кілери), які і здійснюють безпосереднє пошкодження

патогену. Отже, головнбю функцією гуморальної ланки імунітету є захист від

позаклітинних збудників (бактерій), до яких може бути забезпечений вільний

доступ антитіл, а в гуморальних реакціях беруть участь тимуснезалежні клі-

тини (В-лімфоцити).

Клітинні реакції імунітету здійснюються за рахунок Т-лімфоцитів і забез-

печують безпосереднє знищення змінених клітин макроорганізму: пухлинних,

мутантних, чужорідних, інфікованих різноманітними інфекційними збудника-

ми. Отже, основними функціями клітинних імунних реакцій є:

• захист від внутрішньоклітинних паразитів (вірусів, грибкових агентів, дея-

ких бактерій, протозойних мікроорганізмів);

• протипухлинний захист;

• реалізація трансплантаційних реакцій (відторгнення пересаджених органів

і тканин);

• здійснення реакції "трансплантат проти хазяїна".

Лімфоцити здатні до рециркуляції. Суть рециркуляції полягає у періодич-

ному виході клітини у системну циркуляцію з наступним поверненням до імун-

них органів. Найбільшу швидкість рециркуляції мають Т-лімфоцити і клітини

пам'яті обох типів. Одночасно рециркулюють лише 0,2-0,3 % всіх лімфоцитів.

1.5. Цитологія клітинної ланки набутого імунітету

Як зазначалося вище, клітинні реакції імунітету забезпечуються Т-лімфо-

цитами. Важливо відмітити, що на відміну від В-лімфоцитів, Т-клітини роз-

пізнають не натуральний антиген, а лише його частину - так званий імуно­

генний пептид. Розрізняють декілька субпопуляцій Т-лімфоцитів: Т-хелпери,

цитотоксичні Т-лімфоцити (Т-кілери) і Т-клітини пам'яті.

На поверхні всіх Т-лімфоцитів перебуває низка специфічних молекул (рис. 7,

8): рецептори до еритроцитів барана, Т-клітинні антигенрозпізнавальні ре-

цептори (ТАГРР), молекули CD3, які є складовою частиною ТАГРР, рецептори

до мітогенів, рецептори до цитокінів (ІЛ-ір, ІЛ-2 та інш.), антигени HLA класу

І. На субпопуляції Т-хелперів додатково експресується молекула CD4, а на цито-

токсичних Т-лімфоцитах - CD8. Існують і інші рецептори Т-лімфоцитів. Нижче

наведена коротка характеристика основних поверхневих молекул Т-клітин.

1) ТАГРР (рис. 6) за структурою подібний до молекули імуноглобуліну,

але не тотожний йому. Він побудований з константної ділянки, за рахунок якої

утримується на мембрані клітини, і двох варіабельних ділянок, що безпосе-

редньо беруть участь у розпізнаванні імуногенного пептиду. Рецептор анти-

генного розпізнавання Т-лімфоцитів працює в комплексі з так званою CD3-

структурою, що складається з шести білків, які передають активаційний сиг-

нал всередину клітини при збудженні рецептора антигенного розпізнавання.

Отже, сигнал, переданий CD3-комплексом, запускає активаційні імунобіохі-

мічні процеси в цитоплазмі Т-клітини. Відсутність таких молекул призводить

до розвитку тяжкого імунодефіцитного захворювання.

2) CD2 - це поверхневий антиген, який виявлений на всіх зрілих периферій-

них Т-лімфоцитах. За природою CD2 (LFA-2) є адгезивною молекулою. Існує

методика для кількісного визначення Т-лімфоцитів (реакція розеткоутворен-

ня), яка грунтується на взаємодії з цим рецептором. СБ2-рецептор бере участь у

процесі активації Т-лімфоцитів, що важливо для проліферації клітин у тимусі.

3) CD3 - це комплекс молекул, який є сигнальною частиною антигенроз-

пізнавального рецептора Т-лімфоцита. Розпізнавання імуногенного пептиду,

асоційованого з молекулою головного комплексу гістосумісності II класу, є

специфічним сигналом для активації зрілого Т-лімфоцита. При цьому отрима-

ний сигнал від ТАГРР по CD3-CTpyKTypi передається всередину клітини.

4) Рецептор до мітогенів - при взаємодії деяких лектинів рослинного по-

ходження (фітогемаглютиніну [ФГА] і конканаваліну А [Кон-А]) виникає ак-

тивація, трансформація та проліферація Т-лімфоцитів у культурі in vitro. Ця

властивість використовується для оцінки проліферативної активності Т-лім-

фоцитів (реакція бласттрансформації [РБТЛ]).

5) CD4 - це молекула, яка перебуває на субпопуляції Т-хелперів і необхідна

для взаємодії антигенрозпізнавального рецептора з молекулою HLA II класу. У

зв'язку з цим маркер CD4 отримав назву корецептора. Функція CD4 корецеп-

тора полягає стабілізації комплексу HLA II - імуногенний пептид на поверхні

антигенпрезентуючої клітини під час здійснення антигенної презентації. Слід

зазначити, що молекула CD4 використовується ВІЛ-1 у якості рецептора для

проникнення в імунокомпетентні клітини.

6) CD8 - поверхневий маркер, який експресується на мембранах цитоток-

сичних Т-лімфоцитів. Молекула CD8 виступає у ролі корецептора під час вза-

ємодії антигенрозпізнавального рецептора Т-кілера із комплексом молекула

HLA І класу - імуногенний пептид, який експресується на поверхні скомпро-

метованої клітини.

Далі мова буде йти про основні функціональні відмінності між окремими

субпопуляціями Т-лімфоцитів.

Т-хелпери (CD4⁺ Т-клітини) - це лімфоцити, які індукують активацію,

розмноження і диференціювання клітин інших типів. Саме Т-хелпери вико-

нують регуляторну роль при здійсненні імунної відповіді. Існує щонайменше

два різновиди хелперів - Т-хелпери 1-го типу (Th 1) і Т-хелпери 2-го типу (Th

2). Th 1 і Th 2 відрізняються за комплектом продукованих інтерлейкінів (ІЛ),

а значить - за здатністю спрямовувати імунну відповідь у певному напрямку.

Так, Th 1 продукують переважно ІЛ-2, інтерферон-у (ІФН-у) і фактори некрозу

пухлини (а і Р), які активують цитотоксичні Т-лімфоцити, макрофаги і природ-

ні кілери (компоненти клітинних реакцій). Th 2 синтезують переважно ІЛ-4,

ІЛ-5, ІЛ-6 та ІЛ-10, що призводить до активації гуморальної ланки імунітету.

Th 1 і Th 2 працюють в опозиції один до одного, проте вони є невід'ємними

компонентами єдиної системи. Так, ІФН-у є антагоністом ІЛ-4, а ІЛ-10, який

продукується Th 2, пригнічує функцію Th 1.

Спектр основних поверхневих молекул Т-хелпера наведений на рис. 7.

Цитотоксичні Т-лімфоцити (або CD8⁺ Т-клітини) є лімфоцитами, що на-

ділені безпосередніми ефекторними функціями. Т-кілери (англ. to kill - вби-

вати) здійснюють знищення вірусінфікованих, мутантних і пухлинних клітин.

Існує щонайменше дві групи цих клітин (Тс 1 і Тс 2), кожна з яких продукує

особливий комплект цитокінів.

В циркуляції цитотоксичні Т-лімфоцити існують у вигляді клітин-попере-

дників. Для їх активації і остаточного дозрівання, що ініціюється Т-хелперами

1 типу, потрібен певний час (7-10 днів). Т-кілери атакують клітини-мішені

шляхом виділення лімфотоксину (ФНП-Р), перфоринів і гранзимів. Функція

цих речовин описана у розділі "Механізм імунної відповіді".

Спектр основних поверхневих молекул цитотоксичного Т-лімфоцита на-

ведений на рис. 8.

Т-супресори. Сьогодні окремої субпопуляції Т-супресорів не виділяють,

оскільки встановлено, що практично всі Т-лімфоцити залежно від умов мо-

жуть виконувати супресорну функцію. Особливо активними в цьому плані є

так звані CD4⁺CD25⁺ Т-лімфоцити. Таким клітинам надають особливої ролі у

підтриманні імунної толерантності та в обмеженні імунної відповіді на ендо- і

екзогенні антигени з метою попередження виникнення гіперергічних реакцій.

Т-клітини пам'яті утворюються після взаємодії з антигеном і існують

протягом тривалого часу після його елімінації (від кількох місяців до десятків

років). Завдяки цим клітинам виникає вторинна імунна відповідь при повтор-

ному надходженні антигену, яка, в порівнянні з первинною, характеризується

більш короткою латентною фазою і більш високою активністю цитотоксичних

Т-лімфоцитів.

1.6. Цитологія гуморальної ланки набутого імунітету

Гуморальний імунітет забезпечується антитілами (імуноглобулінами).

За хімічною природою антитіла є глікопротеїнами. Основні властивості іму-

ноглобулінів наведені у таблиці 3. Синтез антитіл здійснюють активовані В-

лімфоцити після трансформації в спеціалізовані антитілопродукуючі клітини

- плазмоцити. Популяція В-лімфоцитів неоднорідна. Розрізняють так звані

В-лімфоцити, які здійснюють синтез природних антитіл, та В₂-лімфоцити,

що продукують специфічні антитіла.

Таблиця 3.

Основні властивості антитіл

1. Специфічність - здатність реагувати лише з одним із безлічі антигенів

2. Валентність - здатність до одночасної взаємодії з певною кількістю

антигенних детермінант

3. Афінність - ступінь спорідненості до специфічної антигенної

детермінанти

4. Авідність - міцність зв'язку зі специфічною антигенною

детермінантою

Активація В-лімфоцитів відбувається після специфічної взаємодії їх ре-

цепторів антигенного розпізнавання з антигеном, що надійшов до організму.

Антигенрозпізнавальні рецептори цих клітин є нічим іншим, як тими самими

антигенспецифічними антитілами, які здатен синтезувати даний В-лімфоцит.

Такі антитіла не секретуються клітинами до тканинної рідини, а залишаються

фіксованими на зовнішній поверхні мембрани. При зв'язуванні специфічного

антигену вони активують В-клітину. Однак цього стимулу недостатньо для по-

вноцінної активації, оскільки формується недостатній за силою стимуляційний

сигнал. Необхідною є взаємодія з активованим Т-лімфоцитом, що називається

хелпером (від англ. to help - допомагати), яка полягає у безпосередньому кон-

такті з Т-лімфоцитом та у впливі синтезованих ним імунних медіаторів - ци-

токінів (зокрема, ІЛ-4, ІЛ-5 та ІЛ-6).

Суть безпосереднього контакту між двома лімфоцитами полягає у анти-

генній презентації та взаємодії між молекулою CD40, що експресується на

поверхні активованої В-клітини, та СБ40-лігандом (CD40L), що з'являється

на мембрані активованого Т-лімфоцита. При антигенній презентації В-лімфо-

цит виступає у ролі антигенпрезентуючої клітини. Т-хелпер, якому презентує

імуногенний пептид В-клітина, є компетентним, оскільки на момент контакту

з В-лімфоцитом вже отримав інформацію про антиген від клітин природже-

ної резистентності. За рахунок антигенної презентації активовані Т-хелпери

відбирають специфічні до антигену В-лімфоцити. Взаємодія між молекула-

ми CD40 і CD40L надає костимуляційний сигнал, що захищає від апоптозу

і посилює ступінь активації. Під впливом антигенної стимуляції (за участю

Т-клітин) більшість В-лімфоцитів перетворюється у бласти (реакція бласт-

трансформації). Реакція бласттрансформації є унікальним процесом, оскіль-

ки при цьому зрілі клітини зазнають трансформації у зворотному напрямку до

більш молодих форм. Бласти активно проліферують, а потім перетворюються

у плазматичні клітини, які здатні синтезувати антитіла, однак позбавлені про-

ліферативної активності. Частина клону перетворюється у клітини пам'яті.

При повторній стимуляції антигеном вони активуються набагато швидше, ніж

вихідні В-лімфоцити, і забезпечують (за участю Т-клітин) швидкий синтез ве-

ликої кількості специфічних антитіл.

У випадках, коли в організм надходить полімерний патоген, що склада-

ється з багатьох повторюваних антигенних детермінант, можлива активація

В-лімфоцита без участі Т-хелперів (так звана Т-незалежна продукція анти-

тіл). В такому випадку взаємодія чисельних епітопів-мономерів патогену з

імуноглобуліновими рецепторами В-лімфоцита створює на обмеженій мемб-

ранній площі достатньо сильний локальний стимуляційний сигнал для актива-

ції В-клітини. Проте при цьому синтезуються лише імуноглобуліни класу М і

не формується імунна пам'ять.

В-лімфоцитам властива слабка здатність до рециркуляції, тому кількість

їх у крові складає не більше ЗО %. Серед них переважають клітини з коротким

життям, рідше зустрічаються В-лімфоцити із довгим періодом існування, які

відносяться до пула клітин пам'яті.

Згідно з міжнародною класифікацією всі основні антигенні маркери лім-

фоцитів і інших клітин крові зведені в групи і позначені як кластери дифе-

ренціювання, або CD {cluster of differentiation). Отже, рецептори CD - це ан-

тигени та інші структури, що перебувають на поверхні клітин крові. Набір

різних CD на окремій клітині складає її унікальну поверхневу характеристику

(фенотип), за якою її можна ідентифікувати з високим ступенем вірогідності.

Однак слід враховувати, що на різних стадіях диференціювання клітини на її

поверхні з'являються різні антигенні маркери.

Характерними особливостями В-лімфоцита є наявність на його поверхні

імуноглобулінового (антигенспецифічного) рецептора, рецептора до третього

компонента комплементу (R-СЗЬ) і рецептора до еритроцитів миші. Крім того,

на поверхні В-лімфоцитів є характерні антигенні маркери, до яких отримані

моноклональні антитіла (CD 19, CD20, CD21, CD22 та CD23). Всі ці рецептори

використовуються для лабораторної ідентифікації В-лімфоцитів, причому екс-

пресія молекул CD21 свідчить про зрілість клітини. На поверхні В-лімфоцитів

також є рецептори гістосумісності II класу, що дозволяє їм виконувати роль

антигенпрезентуючих клітин, а також рецептори до факторів росту й дифе-

ренціювання та рецептори до Fc-фрагментів імуноглобулінів (рис. 9).

Зупинимось на значенні основних поверхневих молекул В-лімфоцита.

1) Антигенрозпізнавальні рецептори є специфічними антитілами, які

здатен синтезувати даний В-лімфоцит. Кожен клон В-клітин містить на своїй

поверхні антигенрозпізнавальні рецептори одного типу, які є специфічними

лише до одного із безлічі антигенів. Імуноглобуліни клітинної поверхні В-лім-

фоцита представлені в основному IgM та IgD у формі мономерів.

Після взаємодії імуноглобулінового рецептора зі специфічним антигеном

відбувається активація, проліферація і диференціювання В-лімфоцита, що зре-

штою призводить до утворення антитілопродукуючої (плазматичної) клітини

або клітини-пам'яті. Плазматичні клітини синтезують специфічні імуногло-

буліни п'яти класів.

2) Рецептори до компонентів комплементу - структури, що сприяють

виявленню опсонінів, посиленню фагоцитозу і клітинної кооперації, чим за-

безпечують додаткову активацію В-лімфоцита.

3) Рецептори до факторів росту та диференціювання. Ця група рецеп-

торів призначена для речовин-мітогенів, які викликають поділ В-клітин і се-

крецію імуноглобулінів. До специфічних мітогенів В-лімфоцитів відносять

ліпополісахарид та ліпопротеїн грамнегативних бактерій, декстран, вірус

Епштейна - Барр. У ролі факторів росту і диференціювання В-клітин висту-

пають також речовини, що продукуються Т-лімфоцитами і мають назву інтер-

лейкінів (зокрема інтерлейкін-2).

4) Рецептор до Fc-фрагменту імуноглобулінів. Антитіла (імуноглобулі-

ни) різних класів, взаємодіючи з цим рецептором, можуть інгібувати або, на-

впаки, стимулювати утворення інших антитіл.

Існує 5 класів імуноглобулінів: IgG, IgM, IgA, IgE, IgD, які відрізняються

за будовою константних ділянок важких ланцюгів та функціональними влас-

тивостями. Імуноглобуліни різних класів мають загальні риси будови, однак

між ними існують певні структурні відмінності.

Мономерна молекула імуноглобуліну G (рис. 10) має Y-подібну форму і

складається з двох важких та двох легких ланцюгів, що мають різну довжи-

ну і поєднані дисульфідними зв'язками. Ланцюги складаються з амінокислот

певної послідовності. Кожна молекула імуноглобуліну має два однакових Fab-

фрагменти, кожен з яких складається із легкого й частини важкого ланцюга і

містить антигензв'язуючий сайт (ділянку), і один Fc-фрагмент (константну

зону), утворений продовженням важких ланцюгів. За допомогою констант-

ної ділянки імуноглобулін зв'язується з рецептором до Fc-фрагмента мемб-

ран різних клітин (макрофагів, дендритних клітин, В-лімфоцитів). Кінцеві

ділянки важкого та легкого ланцюгів Fab-фрагмента достатньо різноманітні

(варіабельні) і специфічні до певного антигену. Окремі зони цих ланцюгів

відрізняються гіперваріабельністю (особливою різноманітністю). Шарнірна

зона, яка розташована між двома варіабельними та константною ділянкою, до-

зволяє вільно зміщуватися Fab-фрагментам відносно один одного та відносно

Fc-фрагмента, що має важливе значення для ефективної взаємодії антитіл з

антигенними детермінантами (дозволяє "прилаштовуватись" до антигену).

Як зазначалося вище, імуноглобуліни поділяються на класи і підкласи (ізо-

типи) залежно від будови константних ділянок важких ланцюгів. Відмінності

між зазначеними ділянками визначають особливості функціональних власти-

востей кожного класу імуноглобулінів.

IgM є пентамером, оскільки складається із п'яти молекул IgG, з'єднаних

джоїнг-ланцюгом (англ. to join - зв'язувати). Загалом IgM здатний зв'язати

10 молекул антигену, однак це не завжди можливо у зв'язку зі стеричними

обмеженнями молекули. На долю IgM припадає близько 10 % загальної кіль-

кості імуноглобулінів. До класу IgM відноситься основний пул антитіл про-

ти полісахаридних антигенів та антигенів грамнегативних бактерій, а також

ревматоїдний фактор і гемаглютиніни груп крові. Імуноглобуліни цього класу

синтезуються у відповідь на більшість антигенів на ранніх стадіях імунних ре­акцій, тому IgM належать до первинної імунної відповіді. В подальшому від-

бувається переключення на синтез IgG (або антитіл іншого класу), які є більш

специфічними і краще проникають до тканин завдяки з меншим розмірам.

Проте IgM ефективніше за інші антитіла активують систему комплементу. Ці

імуноглобуліни не проходять крізь плаценту, але синтезуються плодом.

IgG є мономером і складається з двох важких та двох легких ланцюгів.

Такі антитіла є бівалентними, оскільки містять два Fab-фрагменти. Клас IgG

має 4 ізотипи (IgG,, IgG₂, IgG₃, IgG₄), які відрізняються ефекторними функція-

ми та специфічністю. Антитіла до ліпополісахаридів відносяться до імуногло-

булінів субкласу IgG₂, антирезусні антитіла - до IgG₄ Антитіла субкласів IgG,

та IgG₄ беруть участь в опсонізації. Для цього вони специфічно зв'язуються

посередництвом Fab-фрагментів зі збудником, а через Fc-фрагмент - із відпо-

відними рецепторами фагоцитів, що сприяє фагоцитозу.

Вміст IgG складає 70-75 % загальної кількості імуноглобулінів, ці анти-

тіла проходять крізь плаценту і добре активують систему комплементу.

До імуноглобулінів класу G відносяться антитіла проти більшості антиге-

нів різної природи. Насамперед, з цим імуноглобуліном пов'язують захист від

грампозитивних бактерій, вірусів (зокрема, від вірусу поліомієліту, де IgG на-

лежить провідна роль), токсинів. IgG вважається імуноглобуліном вторинної

імунної відповіді.

IgA може зустрічатись у формі мономерів, димерів та тримерів. Він має

сироваткову (IgA, та IgA₂) і секреторну форми, які істотно різняться між

собою. Секреторний імуноглобулін A (slgA) є двома молекулами сироватко-

вого, поєднаними в єдину структуру джоїнг-ланцюгом. Особливістю slgA є

наявність секреторного (транспортного) компоненту, який забезпечує захист

від протеолітичних ферментів. Секреторний компонент синтезується епітелі-

єм слизових оболонок, а тому міститься тільки в антитілах, що працюють на

слизових. Отже, slgA перебуває у біологічних рідинах (молозиво, молоко, сли-

на, бронхіальний та шлунково-кишковий секрет, жовч, сеча) і відіграє важливу

роль у формуванні механізмів місцевого імунітету. SlgA протидіє масованому

надходженню антигенів крізь слизові оболонки, перешкоджає прикріпленню

бактерій до слизових, нейтралізує ентеротоксини, сприяє фагоцитозу. В ато-

пічних реакціях він діє як блокуюче антитіло. Цей імуноглобулін не проникає

крізь плаценту і не активує систему комплементу.

IgE - мономер, що міститься в незначній кількості у сироватці крові. Цей

імуноглобулін бере участь у реакціях місцевого імунітету слизових, антигель-

мінтному захисті та атопічних реакціях. Імунні реакції проти гельмінтів здій-

снюються шляхом зв'язування специфічних IgE посередництовом Fab-фраг-

ментів з антигенами збудника (гельмінта), а через Fc-фрагмент - з відповідним

рецептором на еозинофілі. При цьому ініціюється реакція антитілозалежної

клітинно-опосередкованої цитотоксичності (АЗКОЦ), що призводить до за-

гибелі гельмінта. Роль IgE у алергійних реакціях описана у розділі, що при-

свячена питанням атопії та псевдоатопії.

Останнім часом активно вивчається фізіологічна роль IgE у захисті слизо-

вих оболонок. Якщо інфекційний агент долає перешкоду, утворену slgA, на-

ступною лінією захисту є антитіла, що належать до класу IgE. Зв'язуючись з

антигеном Fab-фрагментами, вони фіксуються Fc-фрагментом на мембранах

опасистих клітин або базофілів крові, що призводить до вивільнення біологіч-

но активних речовин. IgE не проникають крізь плаценту і не здатні активувати

систему комплементу.

IgD - імуноглобуліни, функція яких недостатньо вивчена. Відомо, що зрі-

лість В-лімфоцитів визначається наявністю на їх поверхні саме молекул IgD.

IgD не проникають крізь плаценту і не здатні активувати систему комплементу.

Рівень імуноглобулінів в плазмі крові характеризує функціональний стан

В-ланки імунітету (таблиця 4).

Таблиця 4.

IgM і IgG синтезуються переважно в селезінці і регіонарних лімфатичних

вузлах, IgA - в дифузних скупченнях солітарних фолікулів слизових оболо-

нок, a IgE - переважно в регіонарних лімфатичних вузлах, слизових оболонках

та шкірі.

Резюме. Таким чином, антигенпрезентуючі клітини залучають до бороть-

би з патогеном власне імунні механізми. Активація імунної відповіді здійсню-

ється посередництвом Т-хелперів, які виконують координаційну роль. Саме

від того, який саме тип Т-хелперів сформується після антигенної презентації,

залежить переважний напрямок розгортання імунної відповіді (за клітинним

або гуморальним типом). Слід зазначити, що іноді гуморальна і клітинна ланка

розглядаються як альтернативні шляхи реалізації імунних реакцій, що є помил-

ковою позицією. Справа в тому, що для ефективного розгортання гуморальних