Основні теоретичні положення теми. Формування цивілізованих соціально-трудових відносин в Україні є важливим завданням держави у період розвитку ринкових механізмів
Формування цивілізованих соціально-трудових відносин в Україні є важливим завданням держави у період розвитку ринкових механізмів, створення нових та збереження діючих робочих місць, що визнані ефективними.
Уряд передбачає, зокрема, забезпечити у соціально-трудовій сфері:
– подальшу реструктуризацію державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на умовах проведення модернізації застарілих виробництв і створення нових робочих місць;
– економічне заохочення підприємців до створення нових робочих місць, розвитку гнучких форм зайнятості, створення робочих місць з неповним робочим часом;
– удосконалення форм соціальної підтримки незайнятих осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної праці;
– державну підтримку розвитку милих монофункціональних міст, депресивних територій;
– розв'язання проблем зайнятості, зокрема у сільській місцевості та вугільних регіонах;
– гарантоване надання першого робочого місця випускникам навчальних закладів різних ступенів акредитації, підготовленим за державним замовленням;
– розвиток співпраці між навчальними закладами і підприємствами (роботодавцями) з метою формування, відтворення та збереження кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації;
– запровадження системи державного замовлення та оплачуваних громадських робіт для підвищення зайнятості населення.
Для оцінки стану соціально-трудових відносин у регіоні потрібен постійний моніторинг базисних показників його рівня.
Міжнародна організація праці (МОІІ) тлумачить моніторинг як постійний або періодичний перегляд виконання програми ; з метою оцінки поточних результатів, виявлення недоліків, негативних тенденцій і отримання рекомендацій щодо їх усунення. Він базується на принципах комплексності, тотожності та організації:
– тотожності — відповідність (тотожність) між системою моніторингу та об'єктом дослідження;
– організації – підпорядкування усіх окремих, часткових досліджень загальним соціально-економічним завданням;
– комплексності — спостереження за перетвореннями не окремих сторін (сфер, аспектів), а соціально-економічної системи в цілому.
Моніторинг у системі соціально-трудових відносин (СТВ) - це комплексна державна система безперервного спостереження за фактичним станом справ у даній сфері. Основні його завдання — це постійне спостереження за фактичним станом справ у сфері соціально-трудових відносин, систематичний аналіз процесів, які в ній проходять, попередження негативних тенденцій, які могли б призвести до соціальної напруги, а також короткостроковий прогноз можливих змін у цій сфері.
Спостереження за соціально-трудовими відносинами має принципове значення, тому що вони визначають основи соціальної стабілізації і необхідні для своєчасного коригування законодавчої бази і проведення реформ. Моніторингу системі соціально-трудових відносин має ґрунтуватися на вирішенні трьох основних завдань: методичних, наукових та інформаційних. Методичні завдання моніторингу — це розробка наукових основ, структури і системи показників моніторингу, методів побудови вибірки та інструментарію, що дають змогу отримувати надійні результати дослідження. Наукові завдання — відслідковування і аналіз конкретних зрушень в соціально-трудовій сфері суспільства (вивчення трудових відносин, рівня та якості життя населення, оцінок, установок і поведінки людей, змін у соціальній структурі суспільства, розробка прогнозів тощо). Інформаційні завдання — забезпечення достовірною, науковою, об'єктивною інформацією, споживачами якої має стати найширше коло науковців і керівників усіх рівнів.
Концепція моніторингу соціально-трудової сфери включає визначення:
– напрямків моніторингу;
– статистичних і соціологічних показників, які характеризують стан соціально-трудової сфери;
– принципів формування репрезентативної вибірки об'єктів дослідження;
– принципів побудови організаційно-технологічної схеми моніторингу соціально-трудової сфери;
– переліку організацій, міністерств та відомств, які повинні брати участь у здійсненні моніторингу соціально-трудової сфери.
Проводячи дослідження за програмою моніторингу, необхідно своєчасно виявляти зміни, які відбуваються у соціально-трудовій сфері, а також чинники, які впливають на ці зміни. Необхідно здійснювати короткострокове прогнозування протікання найважливіших соціально-трудових процесів, попереджувати й усувати негативні тенденції, які ведуть до формування і розвитку осередків напруги. Проведення моніторингу дає змогу оцінити повноту й ефективність реалізації законодавчих актів з питань соціально-трудової політики, сприяти прийняттю оптимальних рішень на різних рівнях управління.
Основними напрямами моніторингу соціально-трудової сфери є ключові проблеми, які є найактуальнішими на сучасному етапі. Серед них, передусім, слід виділити такі: соціально-демографічні та міграційні процеси; зайнятість, ринок праці, безробіття; соціально-трудові процеси на підприємствах; умови та охорона праці; доходи та рівень життя населення; соціально-психологічний клімат у трудових колективах; задоволеність соціально-трудовими відносинами. Ці основні напрями визначаються соціальною політикою, яка проводиться на державному рівні.
Основні напрями моніторингу соціально-трудової сфери. Процес моніторингу соціально-трудової сфери має не тільки динамічний характер, він включає ряд етапів. Для цього доцільно використати логічно-функціональну схему послідовності виконання основних етапів моніторингу:
Блок 1. Соціально-демографічні та міграційні процеси.
Блок 2. Зайнятість та ринок праці.
Блок 3. Соціально-трудові процеси на підприємствах, установах, організаціях.
Блок 4. Умови та охорона праці.
Блок 5. Доходи та рівень життя населення.
Блок 6. Соціально-психологічний клімат у трудових колективах.
Логічно пов'язані інформаційні блоки в сукупності дадуть можливість оцінити сучасний стан соціально-трудової сфери.
Блок 1. Соціально-демографічні та міграційні процеси.
Статево-вікова структура населення в Україні формувалась під впливом історичного та економічного розвитку країни. Тому через призму демографічної структури можна дослідити як минуле, так і майбутнє трудових ресурсів, їх якість, кількість та використання.
Демографічна ситуація також визначає кількісний та структурний склад на ринку праці, має важливий вплив на процес відтворення робочої сили, тому це дає підстави детально і критично проаналізувати ситуацію, яка склалася в Україні. Оцінити та проаналізувати детально міграційну ситуацію в державі та з'ясувати причини, які спричиняють ці явища.
Населення значною мірою зумовлює формування міжрегіональних і внутрірегіональних функцій виробництва території. Воно визначає потужність і структуру потоку продукції, яка вивозиться за межі території, розвиток місцевого виробництва. Трудові ресурси створюють можливості для повнішого використання наявних природних ресурсів, сприяючи тим самим підвищенню рівня комплексного розвитку території. На території, яка добре забезпечена трудовими ресурсами, розвивається система виробництва з високою трудомісткістю продукції .
Кількість наявного населення в Україні за останні 60 років збільшилася в 1,4 рази. Водночас, були величезні людські втрати в період Другої світової війни, післявоєнних міграційних процесів, політичних репресій. Результатом таких механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростання загальної чисельності населення зумовлює потребу у значних капітальних вкладах для забезпечення росту матеріального й культурного рівня життя. Ситуацію, яка сьогодні склалася в Україні, можна назвати загрозливою, існує реальна небезпека, наслідки, якої - демографічна криза. Найбільшими матеріальними збитками для будь-якої країни світу за будь-яких часів були і є людські втрати. Зменшення народжуваності, висока дитяча смертність, коротка тривалість життя, зниження рівня здоров'я населення, зростання еміграції, збільшення смертності населення, його старіння - все це безпосередньо впливає на кількісно-якісний, кваліфікаційно-освітній рівень робочої сили, яка в кінцевому рахунку викликає тривогу за те, що зараз відбувається: значне скорочення трудових ресурсів держави, відновлення яких в подальшому потребуватиме тривалого періоду.
Необхідно змінити нинішню демографічну тенденцію. Це передбачає здійснення активних заходів, по-перше, щодо створення ефективних робочих місць у нашій країні для розширення можливостей самозабезпечення людей за рахунок найманої праці, і по-друге, щодо розвитку всієї інфраструктури, потрібної людині для гідного життя і народження нащадків. Ця проблема може бути вирішена тільки комплексними дослідженнями задля визначення пріоритетів розподілу державних коштів.
У демографії використовується чотири взаємодоповнених джерела інформації про населення: переписи, поточний облік демографічних процесів, спеціальні вибіркові демографічні обстеження та реєстри, списки й облік населення. Основним завданням демографічного аналізу є виявлення закономірностей зміни характеру демографічних процесів у координатах часу та простору.
Моніторинг соціально-демографічних і міграційних процесів має визначити закономірності у соціально-демографічних і міграційних процесах і повинен будуватись таким чином, щоб відобразити основні особливості відповідних процесів на усій території України.
Блок 2. Зайнятість та ринок праці.
Метою цього напряму моніторингу є визначення масштабів ринку праці, запобігання масовому безробіттю, найбільш повне й ефективне використання трудового потенціалу, без чого неможливий подальший соціально-економічний розвиток суспільства.
В Україні є чимало тривожних проблем у сфері зайнятості. Це низький рівень заробітної плати, високий рівень безробіття, приховане безробіття (вимушена неповна зайнятість), велика середня тривалість безробіття, висока зайнятість у неформальному та нетоварному секторах і т. ін. Всі ці проблеми актуальні для усієї країни, та особливо гострі вони у сільській місцевості й окремих регіонах.
За останні роки швидко зростає рівень сільського безробіття. Проблема полягає в тому, що внаслідок проведення земельної реформи значна частина працездатних жителів сіл стала реальними власниками підсобних господарств, що дало їм змогу підтримувати своє матеріальне становище на рівні, недосяжному для більшості міських сімей.
Велике занепокоєння викликає тривалість безробіття у регіонах. Потрібно максимально скоротити термін працевлаштування в регіонах, виходячи із можливих соціальних та психологічних наслідків. Цього можна досягнути лише за оперативної інформаційної мережі послуг.
Моніторинг зайнятості та ринку праці найбільш чітко показує, в якому напрямку необхідно коригувати економічну політику в державі, щоб становлення ринку пройшло з мінімальними соціально-економічними втратами.
Блок 3. Соціально-трудові процеси на підприємствах, установах, організаціях..
Реформування форм власності підприємств, установ, організацій викликає нові явища у сфері трудових відносин. Основні проблеми, пов'язані з соціально-трудовою сферою підприємств, проявляються, перш за все, у характері трудових відносин і особливостях соціального клімату в трудових колективах. Найбільша напруга спостерігається в колективах у той час, коли відбувається найбільше падіння реальної заробітної плати.
Всі ці проблеми залишаються нагальними, хоча останнім часом у цій сфері спостерігаються певні, хоча й незначні, позитивні зрушення. Продовжується тенденція підвищення ефективності використання робочої сили на виробництві, зростання відпрацьованого робочого часу та зменшення його втрат.
Значення профспілкових комітетів на підприємствах значно знизилась, і на цьому етапі вони практично не виконують одну з найважливіших своїх функцій захисту прав працівників. Новостворювані підприємства часто відмовляються від утворення профспілкових організацій, що знижує ефективність роботи та укладання колективних договорів і їх виконання. Ґрунтовна підготовка, затвердження і контроль виконання колективних договорів, надання їм великого значення сприяють позитивним змінам у соціально-трудових процесах на підприємстві, встановленню доброго психологічного клімату в колективі тощо.
На цьому етапі потенційні можливості колективних договорів виконуються лише на 35-40 %. Така ситуація пов'язана з багатьма обставинами, зокрема у багатьох трудових колективах залишається формальне ставлення до колективних договорів. У свою чергу, це пов'язано з тим, що не відбулись кардинальні зміни у психології працівників щодо їх участі в управлінні виробництвом, рядові акціонери не в змозі впливати на прийняття управлінських рішень.
Функціонування системи соціального партнерства в Україні проходить в досить складних умовах. Таке положення у соціально-трудовій сфері викликає незадоволення людей, спричиняє виникнення конфліктів. Тобто система договірних відносин між роботодавцями та найманими працівниками ще не стала повною мірою ефективним механізмом регулювання трудових відносин.
Такий стан справ у соціально-трудовій сфері на підприємствах вказує на те, що реальний поворот реформ до соціальної зорієнтованості йде вкрай повільно, невизначено, суперечливо. Виникає необхідність розробити нові підходи вирішення ряду проблем, а також механізмів реалізації соціальних заходів, перш за все, у сфері оплати та охорони праці, ефективної зайнятості.
Моніторинг соціально-трудових відносин на підприємствах, установах в організаціях дає змогу вивчити на рівні окремих підприємств, установ цілий комплекс проблем у сфері стану платоспроможності підприємств, зміни обсягів виробництва і кількості робочих місць та їх спільного впливу на зайнятість, матеріальне стимулювання, організацію й умови праці, трудові відносини.
Моніторинг соціально-трудової сфери на підприємствах, установах, організаціях слід досліджувати через вирішення проблем соціального захисту і підвищення рівня життя працівників. Необхідно вивчати співвідношення динаміки чисельності зайнятих на підприємствах із динамікою обсягів виробництва, особливості змін у масштабах, характері й напрямках прихованого безробіття; динаміку заробітної плати, її зв'язок із результатами праці; причини масових невиплат заробітної плати, аналізувати диференціацію у заробітній платі між окремими підприємствами, галузями, категоріями працівників; здійснювати аналіз трудових відносин, виконання трудових договорів, ролі профспілок у діяльності трудових колективів.
Блок 4. Умови та охорона праці.
Основним напрямком моніторингу соціально-трудової сфери є відслідковування змін умов та охорони праці на підприємствах, установах, організаціях.
Сьогодні досить велика кількість працівників, зайнята в умовах праці, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, зокрема в таких галузях як вугільна, кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування, металообробка. Працівники потерпають від нещасних випадків на виробництві, продовжує залишатись високою частка працівників, що мають професійні захворювання. Головною причиною такого становища є незадовільний стан умов і охорони праці на підприємствах, установах, організаціях.
Більшість підприємств під час трансформаційних процесів ліквідували служби охорони праці, а у зв'язку з відсутністю державного замовлення на перегляд норм та правил з охорони праці значна їх кількість морально застаріла, в той час як науково-дослідні організації відповідного профілю втратили кадри.
На підприємствах відсутні програми покращення умов праці на багатьох підприємствах, не здійснюється системна робота з проведення запобіжних заходів забезпечення безпеки праці на робочих місцях. Кошти, спрямовані на заходи з охорони праці на підприємствах, незначні порівняно з реально необхідними для відновлення виробничої сфери. Недостатньо проводиться робота з підготовки і реалізації програм покращення умов та охорони праці на підприємствах, сертифікації об'єктів на безпеку праці, надання допомоги підприємствам у придбанні норм і правил охорони праці, засобів індивідуального і колективного захисту і на рівні регіонів.
Здійснення моніторингу умов та охорони праці виявляє тенденції стану умов і безпеки праці на підприємствах, визначає динаміку масштабів професійних захворювань і травматизму, виявляє підходи до вирішення цих проблем не за рахунок покращення умов і організації праці, а за рахунок збільшення різного роду компенсаційних виплат.
Про інформацію для моніторингу умов та охорони праці роботодавець зобов'язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення і забезпечення на підприємстві умов та безпеки праці на рівні нормативних вимог.
Працівникам, їхнім представникам забезпечується доступ до інформації та документів, які містять результати атестації робочих місць, заплановані роботодавцем профілактичні заходи, результати розслідування, обліку та аналізу нещасних випадків і професійних захворювань і звіти з цих питань, а також до повідомлень, подань та приписів органів державного управління і державного нагляду за охороною праці.
У встановленому порядку органи державного управління охороною праці інформують населення України, працівників про реалізацію державної політики з охорони праці, виконання програм з цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень про охорону життя та здоров'я працівників.
На державному рівні ведеться єдина державна статистична звітність з питань охорони праці за погодженням її форми зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці, професійними спілками та Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Блок 5. Доходи та рівень життя населення.
Одним з важливих у моніторингу соціально-трудової сфери є також спостереження за доходами і рівнем цін на споживчі товари та послуги, що відображається на рівні життя населення, обґрунтування визначення рівня доходів населення, частки в них заробітної плати як головного джерела підвищення добробуту громадян і стимулу до ефективної праці.
У моніторингу доходів та рівня життя населення особливо важливого значення набувають соціальні обстеження. Отже, моніторинг доходів і рівня життя населення має включати систематичне вивчення рівня життя, його динаміки і диференціації за основними соціально-професійними і соціально-демографічними групами населення та за окремими регіонами України. Основні висновки і пропозиції цього напряму здійснення моніторингу мають сприяти більш об'єктивному сприйняттю органами влади реальних результатів внутрішньої соціально-економічної політики.
Блок 6. Соціально-психологічний клімат у трудових колективах.
Трудовий колективє сукупністю об'єднаних для спільних дій з досягнення суспільно корисних цілей людей, пов'язаних спільністю інтересів, оформлених структурно та таких, що мають органи управління, забезпечення дисципліни та відповідальності. Трудовий колектив — це соціальна спільнота, яка становить сукупність малих груп, що є безпосереднім соціальним оточенням співробітника. Соціальні функції цих груп мають подвійний характер: включення працівників у соціально-трудові відносини основного колективу та створення на основі особистих контактів працівників мережі емоційних, психологічних стосунків. Поєднання цих двох груп відносин — соціальних та психологічних — утворює міжособистісні групові відносини, характерні для трудового колективу.
Соціально-психологічний клімату трудових колективах характеризується ступенем задоволеності кожного члена колективу соціально-трудовими відносинами, трудовою діяльністю. Оцінка цієї міри досить суб'єктивна, однак формується вона й об'єктивними чинниками, серед яких: характер та зміст трудової діяльності, розміри винагороди, перспективи, наявність супутніх можливостей, а також специфічні особливості діяльності.
Велике значення для формування сприятливого соціально-психологічного клімату має психологічна та морально-психологічна сумісність членів трудового колективу. Перша ґрунтується на відповідності їх темпераментів, а друга — на відповідності професійних та морально-психологічних якостей.
Соціально-психологічна сумісність членів трудового колективу забезпечується низкою умов, серед яких:
• раціональний розподіл функцій, за якого жоден із суб'єктів взаємодії не зможе досягти успіху за рахунок іншого, чи у випадку, коли той зазнає невдачі;
• відповідність особистих можливостей кожного структурі та змісту його трудової діяльності;
• наближеність чи збіг моральних позицій, на основі чого виникають взаємна довіра, прагнення до співробітництва та бажання взаєморозуміння;
• однорідність мотивів діяльності та індивідуальних прагнень членів трудового колективу;
• можливість взаємодоповнення та органічного поєднання здібностей кожного в єдиному трудовому процесі.
Моніторинг у напрямі дослідження соціально-психологічного клімату на підприємствах має важливе значення, оскільки дає змогу дослідити стан цього показника як чинника підвищення ефективності соціально-економічної діяльності. Він має значення у забезпеченні високоефективної та продуктивної співпраці членів трудового колективу, впливає на підвищення задоволеності соціально-трудовими відносинами, що, в свою чергу, дає змогу досягти високої якості трудового життя, соціального добробуту та злагоди.
Для оцінки стану соціально-трудових відносин доцільно аналізувати головні характеристики організації праці й трудової діяльності (стан зайнятості і безробіття, професійну підготовку і перепідготовку, кваліфікаційну структуру трудових ресурсів та організацію праці, мотивацію і матеріальне стимулювання, соціальні виплати і гарантії тощо).
Проблеми переходу до ринку в Україні обумовлюють міжгалузеву реструктуризацію зайнятості. Відбулось скорочення частки працівників промисловості, будівництва при її недостатньому підвищенні у сфері обслуговування і одночасному зростанні у сільському господарстві, апараті органів управління, сфер; кредитування, страхування. В цілому це засвідчує депресивний стан зайнятості населення й подальше поглиблення тенденцій зростання самозайнятості.
Розподіл трудових ресурсів призводить до зменшення кількості нових високопродуктивних робочих місць, що створює передумови для стійкого зниження попиту на робочу силу і збільшення чисельності безробітних у найближчі роки. Основними напрямами державного регулювання у сфері соціально-трудових відносин елі; вважати: формування системи аналітичного стеження за динамікою соціальних процесів, які відбуваються у сфері праці; надання керованого впливу на вивільнений персоналу для створення сприятливих умов для залучення інвестицій; поінформованість служб зайнятості щодо наявності вільних робочих місць.
Для регулювання процесів у системі соціально-трудових відносин на макроекономічному рівні доцільно фінансувати дослідження проблем зайнятості, організацію і вдосконалення системи інформації про вільні робочі місця. організацію навчання незайнятих, ведення постійного контролю за станом ринк; праці, стимулювання нових технологій та інновацій, введення пільгового оподаткування малого бізнесу для створення нових робочих місць та ефективно; системи оплати праці.
Механізм регулювання соціально-трудових відносин складається із соціальної; та адміністративно-організаційного елементів. Перший передбачає забезпечення соціальної стабільності, врегулювання СТВ, створення умов для соціальною партнерства між найманими працівниками і роботодавцями, удосконалення інституту соціального страхування і соціального захисту, запобігання безробіттю, покращання профпідготовки і підвищення кваліфікації. Другий включає науково-методичне забезпечення аналізу та прогноз наслідків від здійснення регуляторних заходів постійний моніторинг і оперативне отримання інформації з питань зайнятості.
Моніторинг — постійне, довготривале спостереження (відстежування) певних процесів, спрямованих на інформаційне, аналітичне, експериментальне забезпечення механізму, вироблення стратегії й тактики практичних дій. Розвиток суспільства, науки, розгалуження та ускладнення соціально-економічних процесів поставили у середині XX ст. перед багатьма країнами світу на порядок денний питання запровадження моніторингових досліджень у сфері соціально-трудових відносин поряд зі сформованими практикою елементами моніторингу в астрономії, біології, медицині, метеорології й кліматології, гідрології тощо.
Сьогоднішня моніторингова діяльність в економічно розвинутих країнах набула якості універсальної системи, що функціонує на підвалинах багатофакторного аналізу, комплексного підходу, різноманітних регіонально-галузевих і суспільно-функціональних обстежень. З одного боку, стабільна багатодесятирічна статистична інформація, а з іншого — використання методу соціологічних, вибіркових, фрагментарних обстежень (опитування представників домогосподарств, безробітних, постійних респондентів, "еталонних" чи "модельних" сімей, використання телефонної, комп'ютерно-модемної системи зв'язку і т.п.) дають державним, регіональним і місцевим органам управління можливість оперативно, ефективно, з невеликим ступенем погрішності виробляти, коригувати, прогнозувати й запроваджувати рішення та заходи щодо соціальної, економічної, регіональної, міграційної політики.
В Україні поряд з накопиченим статистично-науковим масивом показників і аналітичних матеріалів радянських часів лише розпочинається формування вітчизняної статистичної бази, у тому числі й в сфері соціально-трудових .відносин.
Не торкаючись причин і підвалин цієї ситуації, спинимося на баченні саме формування системи моніторингу соціально-трудової сфери економіки.
Моніторинг соціально-трудових процесів, що проходять в країні, розподіляється за ступенем поширення на внутрішньовиробничий (на мікрорівні) й зовнішній (на місцевому, регіональному і державному рівні) та припускає контрольно-вимірювальні, візуальні, інформаційно-статистичні дослідження головних параметрів, які характеризують діяльність підприємств і управлінських структур щодо працевикористання й соціального захисту робочої сили й населення. З-поміж цих показників для внутрішньовиробничого моніторингу виокремимо такі:
— обсяги виробленої продукції, її номенклатура та якісні характеристики (відповідність міжнародним і вітчизняним стандартам);
— продуктивність, інтенсивність праці, втрати робочого часу, рівень прихованого безробіття;
— статево-вікова і кваліфікаційна структура робочої сили, рівень здоров'я й травматизму, плинність кадрів;
— собівартість і конкурентоспроможність (регіональна, вітчизняна, міжнародна) продукції, структура витрат на робочу силу;
— нормування, організація і умови праці;
— система внутрішньо- і міжвиробничих коопераційних зв'язків (постачальники сировини і комплектуючих, збут і реалізація продукції);
— практика формування трудових відносин (соціальне партнерство, колективні договори тощо);
— ступінь залежності від регіону (сировина, робоча сила, система інфраструктури).
Відстеження цих внутрішньовиробничих параметрів спрямовано на вирішення таких завдань:
— надання органам управління поточної й оперативної інформації про зміну основних соціально-трудових показників;
— накопичення банку даних для розроблення в майбутньому прогнозно-аналітичних матеріалів на близьку й далеку перспективу розвитку;
— зіставлення вітчизняних показників із міжнародними аналогами і стандартами;
— розроблення інформаційно-аналітичних оглядів щодо практичного стану справ у сфері соціально-економічної політики на рівні підприємств;
— оцінювання адаптації законодавчої бази до вимог виробництва і результативності чинних заходів відповідних структур щодо регулювання процесів у сфері працевикористання й зайнятості.
Серед користувачів (замовників) кінцевої продукції виокремимо:
— органи державного й регіонального управління (для використання при розробленні та прийнятті оперативних або планових рішень);
— міжнародні й зарубіжні заінтересовані організації (для проведення відповідних порівнянь і зіставлень);
— підприємства (для використання при розгляданні перспектив розвитку виробництва, бізнес-планів, аналізуванні соціально-економічної діяльності тощо);
— громадські, науково-дослідні організації, засоби масової інформації.
Звичайно, що за умови фінансового банкрутства держави, головного замовника моніторингової продукції, формування системи соціально-трудової сфери економіки повинно виходити з мінімізації витрат, використання існуючої статистично-дослідницької бази, принципу госпрозрахунковості цих послуг і попиту на них. Відповідно до цього базою спостережень мають бути представники головних виробничих галузей економіки (виходячи з розрахунку 2-3 підприємства на галузь). Із загального переліку кількість державних підприємств не повинна перевищувати 30%, а об'єкти мусять визначатися з урахуванням регіонального аспекту. Таким чином, кількість підприємств, які будуть задіяні в системі моніторингових досліджень, коливатиметься від 30 до 45 одиниць.
Організаційні заходи управлінських структур, заінтересованих роботодавців, громадських організацій, наукових установ слід сконцентрувати на такій схемі:
— визначення виконувачів моніторингових досліджень в соціально-трудовій сфері економіки;
— розроблення або використання чинних (російської, Міжнародної Організації Праці) методик і складання переліку підприємств-респондентів;
— затвердження Кабінетом Міністрів України програми моніторингових досліджень (виконавець, перелік підприємств-респондентів, споживачів кінцевої продукції, обсягів і термінів подання відповідної інформації, фінансово-матеріальне забезпечення);
— орієнтація на постійне наймання безпосередньо на підприємствах або в регіонах збирачів відповідної інформації чи спостерігачів за змінами соціально-трудової ситуації на підприємстві.
З-поміж виконувачів моніторингових досліджень найкращі "шанси" (наявність кваліфікованих кадрів, відповідної матеріально-технічної бази) щодо адаптації є:
— у обласних управлінь праці та зайнятості, регіональних центрів зайнятості;
— інститутів Мінпраці України й Держкомстату України;
— регіональних статистичних управлінь;
— обласних центрів науково-технічної інформації.
Слід зауважити, що впродовж останніх трьох років системою центрів зайнятості використовувалися елементи моніторингу зовнішніх соціально-трудових відносин, або, іншими словами, зовнішнього ринку праці регіонів і країни. Водночас дослідження, засновані на використанні даних статистичної звітності центрів зайнятості, не відображають значною мірою стан повного ринку праці та процесів, що відбуваються.
Для забезпечення ефективності цього виду моніторингової діяльності слід запровадити збирання інформації й розрахунок хоча б частини запропонованих показників:
/. Кількісно-якісні характеристики ринку праці:
— масштаб робочої сили, що виходить на зовнішній ринок праці;
•— масштаб робочої сили, яка виходить на нерегульований (тіньовий, нелегальний) ринок праці;
— масштаб робочої сили, котра виходить на сукупний (повний, загальний) ринок праці;
— співвідношення фіксованого з нерегульованим ринком праці;
— оборотність робочої сили;
— збалансованість фіксованого ринку праці;
— частка безробітних, що пройшли професійне навчання і працевлаштовані;
— коефіцієнт раціональності системи профпідготовки й перепідготовки безробітних;
— рівень професійної мобільності безробітних;
— коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (вакансію).
2. Часові характеристики ринку праці:
— середня тривалість працевлаштування;
— середня тривалість безробіття;
— рівень повторного безробіття;
— середня тривалість профпідготовки.
3. Регіональні характеристики фіксованого ринку праці:
— рівень регіональної мобільності;
— рівень трудової маятникової міграції в регіоні;
— частка трудових мігрантів у чисельності працевлаштованих.
4. Організаційні характеристики ринку праці:
— ступінь витрат (економії) на перепідготовку безробітних;
— співвідношення витрат на активну й пасивну політику зайнятості;
— частка учасників програм сприяння зайнятості населення у загальній чисельності безробітних;
— ступінь використання фінансово-матеріальних резервів на регіональному рівні;
— навантаження на працівника Центру зайнятості.
5. Функціональні характеристики процесів, що відбуваються на ринку праці:
— рівень молодіжного безробіття;
— рівень жіночого безробіття;
— рівень вікових переваг;
— ступінь запасу "змушення до вивільнення";
— рівень передпенсійного безробіття;
— ступінь дискримінації на ринку праці;
----рівень інтелектуального безробіття.
Накопичення статистично-аналітичної інформації щодо економічної діяльності підприємств, соціально-економічних характеристик ринків праці, яку збирають у зазначені терміни (не рідше 3 місяців і не частіше 1 місяця), дає змогу визначати результати моніторингової діяльності у вигляді:
— тенденцій економічного й виробничого розвитку підприємств і галузей;
— характеристик обсягів фінансових, виробничих витрат і втрат праці за їх диференціацією на складові у причинному розрізі;
— аналізу якісних показників роботи державних підприємств, рівня "причетності" до прорахунків і збитків керівництва, регіональної та центральної влади;
— маркетингових моделей попиту на вітчизняні вироби, схем зіставлення рівнів конкурентоспроможності й інвестиційної привабливості виробів і виробництв у розрізі підприємств однієї галузі;
— експертних оцінок щодо відповідності офіційних статистичних показників первинній інформації у виробничому й регіональному розрізах;
— матеріалів вибіркових обстежень за вказівкою Замовника в частині показників і статистичних даних, збирання яких вимагає спеціальної підготовки або великих працевитрат (фотографія робочого часу, відповідність проведеної атестації робочих місць фактичному рівню шкідливих, важких і небезпечних умов праці тощо);
— пропозицій, які випливають із результатів відстежування щодо внесення змін і доповнень до законодавчо-нормативної бази, методичного забезпечення питань працевикористання й соціально-трудових відносин;
— зіставлення статистично-моніторингової інформації з іноземною й міжнародною статистикою у разі, коли офіційна вітчизняна статистика відсутня;
— виявлення закономірності та взаємозв'язку між змінами у виробництві, галузях, регіонах, на регіональних ринках праці й термінами, обсягами і результатами приватизації, реструктуризації галузей економіки, конверсії ВПК, протекціоністської, міграційної, інвестиційної та інноваційної політики держави, дієвості цільових, регіональних програм тощо;
— матеріалів для контрольно-ревізійних, фіскальних, "силових" управлінських органів, які випливатимуть із виявлених фактів порушень чинного законодавства, елементів "тінізаці'Г виробництв і підприємств.
Як приклад зіставлення статистично-моніторингової інформації з іноземною розглянемо показник, що характеризує ступінь "дискримінації" на ринку праці.
Ступінь "дискримінації" на ринку праці визначається як віднесення чисельності безробітних жінок, молоді (хлопці віком до 28 років), чоловіків передпенсійного (55—59 років) віку до решти безробітних (тобто чоловіків віком 29—54 років). Зробимо відповідні розрахунки показника для України і 10 країн світу (див. табл.. 12.1)[15].
Таблиця 12.1
Ступінь "дискримінації" на ринку праці
| № п/п | Країна | Рік | |||
| Україна | – | 12,1 | 14,8 | 21,3 | |
| США | 1,10 | 1,00 | 1,04 | 1,10 | |
| Канада | 0,95 | 0,94 | 0,90 | 0,69 | |
| Республіка Корея | 0,68 | 0,78 | 0,72 | 0,78 | |
| Австрия | 1,38 | 1,30 | 1,30 | 1,19 | |
| Великобритания | 1,34 | 1,56 | 1,43 | 1,45 | |
| Німеччина | 2,10 | 2,60 | 2,55 | 2,50 | |
| Іспанія | 3,63 | 3,00 | 3,08 | 3,12 | |
| Італія | 2,92 | 3,85 | 3,90 | 3,92 | |
| Фінляндія | 0,93 | 1,41 | 1,35 | 1,24 | |
| Швеція | 1,00 | 1,65 | 1,67 | 1,65 |
На основі даних таблиці можна зробити такі висновки:
—зарубіжні фахівці вважають, що дискримінація у сфері працевлаштування з-поміж різних категорій безробітних відсутня, якщо показник співвідношення менший або дорівнює одиниці, має місце в припустимих межах при значенні 1,01—2,00, є домінуючим чинником на ринку праці, якщо перевищує значення 2,01. Таким чином, серед 11 країн Україна, Німеччина, Іспанія та Італія мають проблему з працевлаштуванням громадян, які не в змозі на рівних конкурувати за робочі місця;
— рівень "дискримінації" на ринку праці України в 1996 р. був у 3,8—20,5 разів вищий, ніж у зазначених країнах;
— в Україні найвищі темпи зростання цього показника (у 1997 р. у 1,44 рази вище, ніж у 1996 р.).
Зіставлення й аналіз динаміки ступеня "дискримінації" на ринку праці України свідчить про те, що існують такі тенденції:
— скорочення загального попиту на робочу силу;
— збільшення зловживань роботодавців щодо наймання і звільнення з роботи, нарахування заробітної плати тощо;
— зростання тривалого безробіття;
— згортання напрямів активної політики зайнятості;
— зростання рівня дискримінації за статтю й віком.
Із цього моніторингового спостереження випливає висновок, що без упровадження до законодавчо-нормативної бази (гарантованого контролю влади) напрямів соціального захисту й персоніфікації гарантій категоріям незайнятого населення, які не в змозі на рівних конкурувати за вільні робочі місця (вакансії), негативні тенденції й соціальне напруження зростатимуть.
Моніторинг системи соціально-трудових відносинна регіональному ринку слід проводити за укрупненими напрямами підсистем:
– моніторингу соціально-демографічних процесів і міграції;
– моніторингу ринку робочої сили, зайнятості і безробіття;
– моніторингу умов і охорони праці;
– моніторингу доходів і рівня життя населення.
Водночас, у формуванні регіональної концепції моніторингу соціальне трудових відносин доцільно виділити наступні елементні складові: фактори вплив; на стан соціально-трудових відносин; принципи формування репрезентативне вибірки об'єктів дослідження; принципи побудови організаційної структур: моніторингу; перелік організацій, в яких проводиться моніторинг; напрям моніторингу: демографію, ринок праці, зайнятість, безробіття, соціально-трудові процеси, соціальне партнерство, попередження трудових конфліктів, доходи і рівень життя населення, умови та охорону праці.
Запорукою якісного проведення моніторингу соціально-трудових відносин е інформаційна база, яка включає: матеріали статистичної звітності, дані підприємств, вибіркових та соціологічних досліджень (рис. 12.1).
Рис. 12.1 Інформаційна база моніторингу
Нормативно-правовою базою для проведення моніторингу соціально-трудової сфери є: Конституція України, Укази Президента України, Постанови ВРУ та КМУ, Кодекс законів про працю України (КЗпП), Закони України "Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди", "Про оплату праці", "Про порядок розгляду трудових спорів", "Про інформацію" та інші нормативно-правові акти, що регулюють трудові відносини.
Всі перелічені документи регулюють трудові відносини та надають певні гарантії держави у цій сфері. Вони опосередковано вказують на необхідність постійного відстеження стану трудової сфери в країні для контролю та своєчасного реагування на відповідні негативні процеси. Конституція України як головний закон країни гарантує наступне:
Ст. 43. - Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Ст. 48. - Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Право людини на працю та її гідну оплату гарантовано не тільки Конституцією України, а й іншими загальнодержавними та міжнародними правовими актами. Зокрема, Загальною декларацією прав людини (ст. 23) затвердженою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, Європейською соціальною хартією (ст. 1, 4) від 3 травня 1996 року та ін. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити певні гарантії та ефективний розвиток в галузі трудових відносин в Україні, в тому числі щодо оплати праці.
Так, ст. 8 КЗпП України говорить, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм та гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
До мінімальних державних гарантій згідно з КЗпП України також належать: норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилась браком не з вини працівника; працівників молодше 18 років, при скороченню тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на іншу роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах, тощо.
Серед перелічених у ст. 10 Закону України "Про державну службу" основних обов'язків державних службовців є недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина. З цією метою державні службовці мають право "одержувати від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції". Разом з тим, в обов'язки державних службовців входить збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню.
Правові основи інформаційної діяльності в Україні закладено в Законі України "Про інформацію". Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Дія цього закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.
Відповідно до ст. 5 цього закону основними принципами інформаційних відносин є :
– гарантованість права на інформацію;
– відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
– об'єктивність, вірогідність інформації;
– повнота і точність інформації;
– законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Органи державної влади розробляють і здійснюють інформаційну політику, головними напрямами і способами якої є:
– забезпечення доступу громадян до інформації;
– створення національних систем і мереж інформації;
– зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
– забезпечення ефективного використання інформації;
– сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
– створення загальної системи охорони інформації;
– сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.
Стаття 12 Закону визначає інформаційну діяльність як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних. Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також органами місцевого і регіонального самоврядування.
Держава постійно дбає про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності. Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
Однією з важливих проблем у роботі підприємств, установ, організацій, державних органів, на сьогодні, є брак інформації, що правдиво відображає стан справ в Україні. Практика останніх десятиліть показала, що статистичні дані, якими в більшості оперують державні службовці різних рівнів, мають значні відхилення від дійсності. У роботі держорганів відомим є словосполучення "цифри зі стелі", що стало наслідком недосконалості організації інформаційних потоків, диспропорцій у контрольних термінах подачі інформації, а то й недбалості, безвідповідальності працівників як господарських одиниць, так і окремих державних службовців.
Важливим ресурсом та чинником розвитку все більше стає інформація, що змінює роль людини в суспільстві, до котрої висуваються нові вимоги як до носія інформації, її генератора та користувача.
При здійснені моніторингу соціально-трудової сфери, при визначенні пріоритетів та реалізації політики в цій сфері інформація також набуває важливого значення. Зокрема, здійснення політики регулювання соціально-трудових відносин не може не спиратися на достовірні та точні дані про тенденції розвитку в сфері праці та зайнятості. Функціонування ринку праці також відбувається через задоволення інформаційних потреб основних суб'єктів ринку праці про наявність робочих місць і робочої сили, тобто сама інформація виступає важливим елементом трудового посередництва та професійної орієнтації.
Важливими джерелами інформації для проведення моніторингу соціально-трудової сфери є статистичні показники, котрі характеризують соціально-демографічний стан населення, зайнятість, ринок праці та безробіття, умови та оплату праці на підприємствах. Для проведення моніторингу використовуються, здебільшого, комплексні показники, які складаються з окремих статистичних даних. Для моніторингу соціально-трудової сфери статистика необхідна, але її недостатньо, необхідні також дані експертів — керівників і спеціалістів та дані працівників підприємств і організацій, які збираються в процесі соціологічних обстежень.
Основними джерелами інформаціїпро зайнятість та соціально-трудові відносини є наступні:
• адміністративна статистика;
• вибіркові обстеження домогосподарств;
• вибіркові обстеження підприємств;
• переписи населення;
• соціологічні обстеження.
Адміністративна статистика— це стандартизовані дані статистичної звітності підприємств та організацій, державної служби зайнятості та інших суб'єктів економічної діяльності, органів державного управління. До основних переваг цього джерела інформації належать: порівняна дешевизна; постійність інформації, яка дає змогу стежити за тривалістю та динамікою процесів з початку їх обліку; можливість отримання інформації у конкретних групах сукупності без похибки у вибірці.
Вибіркові обстеження домогосподарств— це дослідження у вигляді опитування з високою мірою регулярності — раз на рік, на півроку чи на квартал. Ці обстеження дають змогу отримати інформацію про всю робочу силу, її структуру, здійснити одночасне, загальне та взаємовиключне вимірювання кількості зайнятих, безробітних, економічно неактивного населення, отримати достовірні дані про рівень життя.
Вибіркові обстеження підприємств- це інформація про трудову діяльність з погляду виробничих процесів. Вони є єдиним джерелом інформації про внутрішні ринки праці. Ці дослідження не дають змоги проаналізувати неформальний ринок праці, не дають повного уявлення про трудову діяльність працівника, оскільки обмежують її підприємством та не фіксують вторинну зайнятість, якщо вона не пов'язана з цим самим підприємством. Перевагою цих обстежень є такі: аналіз взаємозв'язку зайнятості, відпрацьованого робочого часу та отримання винагороди; вибірковість дослідження, яке можна здійснювати за певними економічними секторами.
Переписи населення- це дуже важливе джерело інформації котре дещо спільне з попереднім способом збору інформації. Головна відмінність між ними полягає у масштабах обстеження, тобто в повному охопленні досліджуваної сукупності населення переписом, на відміну від вибіркових досліджень домогосподарств. Це джерело інформації дає змогу отримати всеосяжну інформацію про населення, що вимагає обмеженості переліку питань з приводу кожного конкретного аспекту дослідження населення.
Соціологічні обстеження— це аналіз соціальних явищ за допомогою соціологічних методів, які дають змогу систематизувати факти про процеси, відносини, взаємозв'язки, залежності, щоб робити обґрунтовані висновки і рекомендації. В процесі соціологічного дослідження застосовують такі методи збору первинної інформації: вивчення документальних матеріалів, спостереження, експеримент, опитування. Опитування — найпоширеніший метод соціологічного дослідження, який полягає в отриманні відповідей на конкретні питання. Джерелом інформації під час опитування є словесне повідомлення, міркування опитуваного. Розрізняють такі різновиди опитування: анкетування (письмове заочне опитування), інтерв'ю (усна співбесіда, очне опитування), експертне опитування (отримання відповідей від компетентних осіб у проблемі, яка досліджується).
При здійсненні моніторингу соціально-трудової сфери на державному і регіональному рівнях система показників, що аналізуються, характеризує: міграційні та соціально-демографічні процеси; структуру зайнятості, тенденції руху зайнятих, стан системи підготовки і перепідготовки кадрів; проблеми і тенденції розвитку безробіття, у тому числі прихованого; умови та охорону праці; доходи і рівень життя населення, його соціальне самопочуття і т. ін.
На рівні підприємств, установ, організацій мають аналізуватись показники, які характеризують: зайнятість — рух персоналу, підготовку і перепідготовку кадрів, зміни чисельності та структури зайнятих і т. д.; умови та охорону праці — стан виробничого середовища на підприємстві, масштаби зайнятості на шкідливих і тяжких фізичних роботах, рівень виробничого травматизму тощо; оплату праці й форми соціальної підтримки працівників, рівень середньомісячної заробітної плати працівників різних категорій, структуру і масштаби грошових виплат працівникам підприємств у формі премій, матеріальної допомоги, доплат; стан трудових відносин — кількість трудових спорів, їх причини, кількість урегульованих трудових спорів без звернення у вищі інстанції, міру виконання трудових договорів, стан страйкового руху тощо.
Координацію статистичної інформації в Україні здійснює Державний комітет статистики України, в якому, поряд з іншими, функціонує Управління статистики праці. Держкомстат затверджує форми статистичної звітності для різних міністерств і підприємств, збирає, обробляє та узагальнює соціально-трудову статистику, отриману із таких статистичних джерел: адміністративна статистика підприємств; адміністративна статистика служб зайнятості; статистика домашніх господарств. Держкомстат публікує офіційні статистичні дані по країні у відповідних статистичних збірниках: загальному - "Статистичний щорічник України" і спеціалізованих -"Економічна активність населення України", "Праця в Україні", "Доходи і рівень життя населення України", "Регіональний людський розвиток" та ін.
Державний комітет статистики України проводить також обстеження бюджету сімей. Дані обстежень включають доходи та витрати, ступінь самозабезпечення сім'ї продуктами, житлові умови, наявність предметів довгострокового користування, таких як автомобіль, телевізор, холодильник, а також дані про структуру сім'ї. Участь сімей в обстеженні добровільна, і їм виплачується невелика винагорода. При бюджетних обстеженнях проводиться вибіркова перехресна перевірка інформації, яку надають сім'ї (наприклад, з підприємств також отримується інформація про заробітну плату). Доходи порівнюються з витратами та вивчаються розбіжності між ними. Статистичні дані, отримані в результаті обстежень бюджету сімей, використовуються частково для визначення рівня інфляції, також вони є статистичною базою для встановлення прожиткового мінімуму та інших соціальних стандартів.
Міністерство праці та соціальної політики України відслідковує розвиток ринку праці, аналізуючи матеріали Державного комітету статистики України. Ці дані використовуються також для планування і розробки нормативних актів.
Для об'єктивності та достовірності моніторинг соціально-трудової сфери необхідно проводити на трьох рівнях: державному, регіональному, на рівні окремих підприємств, установ і організацій.
На регіональному рівні система показників, що аналізуються, визначає: міграційні та соціально-демографічні процеси; структуру зайнятості, тенденції руху трудових ресурсів; стан системи підготовки кадрів; тенденції розвитку безробіття, зміни обсягів виробництва, зміни фінансового стану підприємств, умови і охорони праці, доходи і рівень життя населення.
Моніторинг соціально-трудових відносин на підприємствах регіону ставить за мету відслідковувати стан умов і охорони праці, відносин з адміністрацією і профспілками, оплати праці, ступінь виконання трудових угод, конфліктність тощо (рис. 12.2).
Рис. 12.2. Моніторинг соціально-трудових відносин на підприємствах регіону
Соціально-трудова сфера відіграє ключову роль у реформуванні народного господарства регіону та збереженні економічної безпеки держави. Тому доречною є нова інвестиційна парадигма високої ефективності інвестицій у людину та зростання ролі суспільно-господарських ресурсів, до яких належить інформація, людський капітал, гуманістичне ставлення до праці.
Основними блоками і компонентами зростання ресурсів - складових соціально-трудової сфери є: соціально-культурний комплекс (охорона здоров'я, наука, культура); ринок праці; зайнятість; мотивація персоналу; соціальний захист населення; використання соціального партнерства; рівень життя; підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації трудових ресурсів.
Таким чином, соціально-трудові відносини в регіоні включають:
а) функціонування ринку праці, та мобільність робочої сили;
б)формування трудових якостей працівника (освіти, здоров'я, профпідготовки);
в) первинний і подальший розподіл створеного продукту;
г) кінцеве споживання - розподіл продукту між соціальними групами.
Отже, на сучасному етапі регіонального регулювання економіки моніторинг соціально-трудових відносин набуває особливої актуальності.
Результатом його проведення стає визначення рівня соціальної напруги та стратегії її подолання.
Підготовка до проведення моніторингу соціально-трудової сфери. Ефективність виконання своїх функцій моніторинг соціально-трудової сфери повинен здійснювати за організаційно-технологічною схемою, яка визначає функціональну взаємодію відповідальних виконавців зі збору, передачі, обробки та аналізу інформації, яка формується на основі єдиної системи статистичних показників і методології їх обчислення, затверджених Державним комітетом статистики України.
Моніторинг соціально-трудової сфери має здійснюватись на основі програми моніторингу Міністерством праці та соціальної політики України та Державним комітетом статистики України спільно з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.
Об'єктами моніторингу соціально-трудової сфери стають спеціально відібрані підприємства, установи та організації різних форм власності й галузей економіки, регіони, а також відібрані за соціально-демографічними та професійними ознаками групи населення.
Збір, обробка та передача статистичної інформації з моніторингу здійснюються на регіональному та державному рівнях. На регіональному рівні статистична інформація за затвердженими напрямками моніторингу формується територіальними органами Держкомстату України, Міністерства праці та соціальної політики України та інших державних органів виконавчої влади. Затверджені дані моніторингу територіальних органів зазначених міністерств та відомств у встановлені строки передаються територіальним органам статистики. Територіальні органи статистики формують зведені дані та передають їх у Держкомстат України та місцевим органам виконавчої влади. Статистична інформація на базових підприємствах моніторингу формується територіальними органами державної статистики відповідно до затвердженої системи показників та затвердженого переліку підприємств і передається на державний рівень.
Статистична інформація за макроекономічними показниками й окремими напрямами моніторингу, сформована відповідно до затвердженої системи показників на основі проведення державних та галузевих статистичних спостережень, передається Держкомстатом України у Міністерство праці та соціальної політики України згідно з узгодженою з ним програмою та у встановлені строки.
Статистична інформація на базових підприємствах формується Держкомстатом України за затвердженою ним схемою показників і передається у Міністерство праці та соціальної політики України у встановлені строки.
Соціологічні опитування населення відповідно до затвердженої системи показників здійснюються Інститутом соціології НАН України або іншими органами згідно із завданнями керівництва Міністерства праці та соціальної політики України.
Міністерство праці та соціальної політики України та Держкомстат України повинні здійснювати координацію діяльності органів державної влади, установ і організацій, що забезпечують ведення моніторингу соціально-трудової сфери. Вони готують щоквартальні звіти про стан соціально-трудової сфери, щорічно випускають збірники аналітичних та соціологічних матеріалів за результатами моніторингу та збірники за окремими напрямками моніторингу.
Особливості соціально-трудової сфери визначають проведення моніторингу одночасно на рівні окремих трудових колективів, підприємств та організацій і загалом населення окремих регіонів та України.
Вибір підприємств і організацій як об'єктів моніторингу здійснюється за формами власності, за галузевою та територіальною ознаками. Збір, перевірка та первинна обробка інформації даних статистичної звітності підприємств здійснюється місцевими статистичними органами за затвердженою у Держкомстаті України технологією, які далі готують та направляють дані в Держкомстат України, Міністерство праці та соціальної політики України.
Обчислювальний центр Держкомстату України обробляє вихідну статистичну інформацію за затвердженою програмою та подає її у Міністерство праці та соціальної політики України. На основі всієї вихідної статистичної соціально-економічної та соціологічної інформації готуються аналітичні доповіді з основних проблем розвитку соціально-трудової сфери України, її проблем, складаються короткострокові прогнози виявлених тенденцій, розробляється система заходів із вирішення проблем.
Моніторинг соціально-трудової сфери виявляє диференціацію між регіонами країни у рівні розвитку соціально-трудової сфери. У регіонах здійснюється й самостійний моніторинг соціально-трудової сфери за основними напрямами.
Моніторинг соціально-трудової сфери в Україні є важливим і необхідним інструментом розробки та здійснення програм соціально-економічного розвитку на перспективу, вдосконалення соціально-трудових відносин.
Регулювання й удосконалення соціально-трудових відносин .
Реформування української економіки і суспільства загалом об'єктивно зумовлює становлення нових за структурою й змістом соціально-трудових відносин. Між тим, реальністю є відсутність послідовно виважених реформ у соціально-трудовій сфері, що стає серйозною перешкодою на шляху до становлення соціальне орієнтованої ринкової економіки.
Важливим ключовим елементом будь-якої економічної системи є соціально-трудові відносини, оскільки економічно активне населення не може виробляти чи надавати послуги, не поєднуючись за допомогою певних організаційних форм для спільної діяльності та взаємного обміну результатами своєї праці.
Кризові явища, що виникли у нашому суспільстві у дореформовий період, були зумовлені передовсім кризою праці: зниженням її престижу, поглибленням відчуження працівників від праці й управління, зниженням рівня соціальної активності й трудової дисципліни, переважанням формальних централізованих установок у застосуванні форм і методів організації праці тощо.
Сутність змін у сфері праці, що відбуваються на сучасному етапі, в узагальненому вигляді мають полягати у привнесенні принципів ринкової економіки у трудові правовідносини, в методи погодження інтересів соціальних партнерів, у економіку і організацію праці, в менеджмент персоналу та відображаючи їх систему соціально-трудових відносин.
Зазн
Дата добавления: 2016-06-13; просмотров: 1287;