Чинники виробництва, їх взаємодія та комбінація. Виробнича функція

Початковим моментом економічної діяльності людей є виробництво.

Виробництво припускає взаємодію різних чинників, які можна розділити на три основні групи: праця, земля, капітал.

Праця – це процес витрачання людиною своєї фізичної, інтелектуальної та духовної енергії.

Кожна людина має робочу силу, або здатність до праці. Праця є споживанням робочої сили.

У будь-якому суспільстві існує примусовість до праці. На ранніх стадіях соціально-економічного розвитку (рабовласництво, феодалізм) примусовість мала позаекономічний характер, тобто ґрунтувалася на особистій залежності працівника від господаря. Економічна примусовість пов'язана з категорією найманої праці. Для виникнення найманої праці необхідними є дві умови: володіння особистою свободою (відсутність рабовласницької абокріпацької залежності) та відсутність власності на засоби виробництва, тобто можливості відкрити свій бізнес. За такими умовами людина змушена найматися на роботу. Головним мотивом праці при цьому є бажання одержати матеріальну винагороду.

Працю протягом робочого дня можна розділити на необхідну та додаткову.

Необхідною є та праця, яку робітник витрачає, щоб виробити продукцію, необхідну для нього самого та для його сім'ї. Вироблений за цей час продукт називається необхідним.

Додаткова праця – це праця, витрачена понад необхідну. Продукт, вироблений додатковою працею, називається додатковим.

Розподіл праці на необхідну та додаткову здійснено тільки в марксистській теорії.

Праця має такі характеристика як інтенсивність і продуктивність.

Інтенсивність – це напруженість праці, яка визначається ступенем витрачання робочої сили за одиницю часу.

Інтенсивність праці може бути тим вищою, чим меншою є тривалість робочого дня. І, навпаки, при збільшенні тривалості робочого дня інтенсивність праці може зменшуватись.

Продуктивність – це результативність праці. Вона вимірюється кількістю продукції, яка вироблена за одиницю часу.

Продуктивність пов'язана не тільки з працею, але й з прогресом техніки. Коли зростає продуктивність праці, частка праці, витраченої на виробництво одиниці продукції зменшується, а частка засобів виробництва для праці – зростає. Але загалом витрати чинників виробництва зменшуються.

Іншим чинником виробництва є земля.

Термін “земля” вживається в широкому значенні слова. Він охоплює все корисне, що дає природа: саму землю, водні й лісові ресурси, корисні копалини.

Земля може використовуватися в різних цілях. Проте в першу чергу мають на увазі її використання в сільському господарстві.

Характеристики землі як ресурсу можна розділити на природні, тобто дані від початку, і створені штучно завдяки зрошуванню, меліорації, внесенню добрив тощо. Цяобставина впливає на дохід від землі – земельну ренту.

Наступним чинником виробництва є капітал. Найчастіше в сучасній науці зустрічається наступне визначення капіталу:

Капітал – це створені людьми засоби виробництва й грошові накопичення, що використовуються у виробництві товарів і послуг.

Слово «капітал» походить від латинського caputa – голова. У період, коли втіленням багатства була худоба, символом багатства була голова великої рогатої худоби. Надалі у вживанні слова “капітал” відбулося роздвоєння: з одного боку – “головний”, з іншого боку – “багатство”.

У марксистській теорії чинники виробництва класифікуються трохи інакше: речовинні чинники (засоби виробництва) та особистий чинник (робоча сила). Для марксизму цей розподіл є занадто важливим, оскільки показує, що не всі чинники створюють додаткову вартість (прибуток), а тільки особистий чинник – робоча сила.

На кожному новому етапі розвитку виробництва з'являються нові чинники, без яких виробництво не може успішно розвиватися. Важко, наприклад, уявити сучасне виробництво без таких чинників, як підприємництво, наука, інформація, технологія, екологія та ін. Проте системоутворювальними залишаються три чинники: праця, земля, капітал.

Жоден з чинників окремо не може сприяти виробленню продукту й принесенню доходу. Тому процес виробництва є результатом взаємодії чинників. Кожного підприємця цікавить питання: як досягти такого співвідношення чинників, за якого можна одержати максимального випуску продукції. Наприклад, щоб одержати максимальний врожай буряку, необхідно комбінувати кількість земельних площ, відведених під його посадку, з витратами праці, зменшуючи або збільшуючи ті або інші.

Математично цю залежність можна передати формулою:

Q = f(а₁, а₂, …а_п), (2.1)

де Q – кількість виробленої продукції;

f – функція;

а₁, а₂, …а_п – чинники виробництва.

Кількість продукції, що випускається, залежить від використаних для її виробництва чинників та їх комбінацій. Якщо можливі різні комбінації чинників, значить, є варіант, за якогоможна досягти їх оптимального поєднання.

Виробнича функція – це технічне співвідношення, що відображає взаємозв'язок між сукупними витратами чинників виробництва і максимальним випуском продукції.

Як правило, величина чинників не залишається постійною, вона змінюється. При цьому можливими є варіанти: змінюються або всі чинники одночасно, або один з них. Зміна обставин впливає на зміни прибутковості: вона зменшується.

Розглянемо приклад.

Припустимо, на певній ділянці вирощується буряк. Такий чинник як земля залишається незмінним. Інший чинник – праця – змінюється. Припустимо, що в цю ділянку вклали додаткову одиницю праці й одержали 2 тис. одиниць буряка.

Можна припустити, що при наступному подвоєнні одиниці праці врожай буряка подвоїться й дорівнюватиме 4 тис. од. Проте одержано лише 3 тис. од. Якщо наступного року додати ще одну одиницю праці, то одержимо ще менший додатковий урожай буряку.

При додаванні до постійної кількості фіксованих витрат рівних додаткових витрат послідовно зменшується обсяг додаткової продукції. В цьому суть закону спадної прибутковості.

Проте треба знати, що цей закон набуває чинності тільки після значних неодноразових вкладень рівних додаткових кількостей чинника (у наведеному прикладі – праці), що змінюється, тобто закон спадної прибутковості працює тільки з певного моменту.

З розглянутого прикладу випливає ще один висновок: подвоєння всіх видів витрат (чинників) не подвоює, а просто збільшує кількість продукції, що випускається. Це явище має назву “зростання прибутковості у зв'язку зі збільшенням масштабу (розширенням) виробництва”.