Предмет і методи економічної теорії. Економічні категорії та закони

Для багатьох економістів – від стародавніх філософів до сучасних учених –однією із спільних рис є їх інтерес до дослідження шляхів раціонального господарювання, які повинні забезпечити зростання багатства суспільства.

Раціональний (з лат. rationalis)– розумний, доцільний. На різних етапах життя суспільства раціоналізація господарства здійснюється різними методами, далеко не завжди гуманними щодо головного творця багатства – трудової людини.

Під час панування примітивної техніки й некваліфікованої праці підвищення ефективності виробництва можна було здійснити лише за рахунок відвертого посилення експлуатації, марнотратного ставлення як до трудових, так і до природних ресурсів.

За таких умов марксистська політична економія стала на шлях захисту прав трудящих, а предметом своїх досліджень проголосила аналіз характеру економічних відносин між працею й капіталом, аналіз виробничих відносин.

Надалі, з поширенням науково-технічного прогресу (НТП), значно покращали умови праці, збільшилося накопичене суспільством багатство й частка в ньому, що належала людям праці. Тому проблема експлуатації в її колишньому розумінні, залишаючись актуальною, втратила колишню гостроту.

Проте у суспільства з'явилися нові труднощі, пов'язані з виснаженням природних ресурсів, з витратами на підготовку фахівців високої кваліфікації й витратами на інші фактори виробництва. Носії цих ідей предметом своїх досліджень зробили проблеми ефективного господарювання в світі обмежених ресурсів.

Як бачимо, суспільство, розвиваючись, переставляє акценти в межах однієї й тієї ж проблеми – пошуку законів раціонального господарювання за обмежених ресурсів з метою збільшення свого багатства. Паралельно змінюються акценти й у сфері економічних досліджень. Але основна лінія залишається незмінною, а саме: в процесі господарської діяльності між людьми складаються певні економічні відносини. Господарська діяльність має дві сторони – об'єктивну, яка визначається, перш за все, відносинами власності, і суб'єктивну, що виявляється в економічній поведінці різних суб'єктів господарювання (індивіда, фірми, держави). Отже, економічна теорія вивчає всю сукупність цих відносин. Їх об'єктивна сторона пов'язана з дією об'єктивних економічних законів; суб'єктивна – з раціональним господарюванням, що спирається на пізнання цих законів.

З урахуванням усього, сказаного вище, предмет економічної теорії можна було б визначити таким чином: економічна теорія – це соціально-економічна наука, яка вивчає поведінку окремих людей і груп у виробництві, розподілі, обміні й споживанні життєвих благ з метою задоволення потреб за обмежених ресурсів, що спричиняє конкуренцію через їх використання.

Економічна теорія вивчає закони раціонального господарювання і поведінку господарюючих суб'єктів на різних рівнях і в різні історичні епохи.

По-перше, економічна теорія вивчає економічні закони.

Що ж таке економічний закон?

В економічних дослідженнях ученим доводиться мати справу не тільки з окремими, ізольованими фактами, але й із їх великим масивом. Через те, що будь-які факти існують у часі й просторі не окремо, а в певних поєднаннях з іншими фактами, їх необхідно певним чином узагальнювати й систематизувати. Для здійснення таких операцій використовують індукцію (від лат. inductio – наведення) та дедукцію (від лат. deductio – виведення). Індукцію визначають як метод, за якого з окремих фактів (явищ, висновків) роблять загальний висновок.

Індукцію перевіряються дедукцією – методом, за якого від загального висновку відбувається перехід до окремих фактів (явищ, висновків).

Економічні закони – це багато разів перевірені й підтверджені узагальнення економічних процесів. Вони виражають необхідні стійкі регулярні залежності між властивостями економічних явищ і процесів і є об'єктивними.

За економічними фактами, одиничними й узагальненими, стоїть економічна діяльність людей і ті відносини, які виникають між людьми в процесі цієї діяльності.

Таким чином, економічні закони можна визначити як форму вираження економічних відносин. Вони є законами суспільних дій людей. Економічні закони відносяться до соціальних і цим вони відрізняються від законів природи. Друга відмінність у тому, що природні закони вічні, а економічні мають історично обмежений характер.

Залежно від тривалості дії економічні закони поділяють на чотири типи.

1. Загальні економічні закони – це закони, що діють у всіх економічних формаціях та притаманні всім суспільним способам виробництва. Наприклад, закон, за яким виробничі відносини відповідають рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо.

2. Закони, які діють в декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Це особливі економічні закони.

3. Специфічні економічні закони є характерними для кожної окремо взятої формації. Найважливішим серед них є основний економічний закон, який виражає найглибші зв'язки між продуктивними силами й виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил. Наприклад, закони розподілу матеріальних благ за рабства або феодалізму, закон стихійного руху ринкової економіки.

4. Закони, які діють на одній із стадій суспільного виробництва. Наприклад, закон зародження монополій в результаті концентрації виробництва діє на вищій стадії розвитку капіталізму.

По-друге, економічна теорія вивчає економічні закони на різних господарських рівнях.

На мікроекономічному рівні основою аналізу постає якнайменша господарська одиниця – окрема фірма, об'єднання тощо.

На рівні мезоекономіки відбувається вивчення законів і поведінки певних підсистем національної економіки або галузей народного господарства (агропромислового комплексу, військово-промислового комплексу, регіональної економіки тощо).

У макроекономіці досліджується економіка країни загалом. Об'єктами макроекономіки постають дохід і багатство суспільства, темпи й чинники економічного зростання тощо. Макроаналіз націлений на рішення народногосподарських проблем: боротьбу з інфляцією, безробіттям, стимулювання ділової активності тощо.

Мегаекономіка вивчає закони та особливості функціонування світової економіки загалом.

По-третє, економічна теорія вивчає закони раціонального господарювання й поведінку господарюючих суб'єктів у різні історичні епохи. Проте щодо виокремлення різних епох в історико-економічному розвитку в економістів немає єдиної думки.

Так, за марксистською теорією можна виокремити п'ять суспільно-економічних формацій (первісне суспільство, рабство, феодалізм, капіталізм, комунізм) і дослідити дію економічних законів у кожній з них.

Сучасна наука, спираючись на інші теорії суспільно-історичного розвитку, інакше класифікує світову історію.

Економічна теорія, як будь-яка інша наука, використовує різні форми й способи пізнання економічних явищ і процесів, які утворюють методологію, що включає методи вивчення господарського життя. Вони можуть бути розділені на загальнонаукові та спеціальні.

Загальнонаукові методи – це діалектико-матеріалістичні принципи, згідно з якими всі економічні процеси є суперечливими й перебувають в постійному русі. Під час вивчення цих процесів поєднують історичний і логічний підходи.

Історичний підхід допомагає аналізувати явища в тій часовій послідовності, у якій вони виникали, розвивалися й приходили на зміну одне одному.

Логічний (теоретичний) підхід до дослідження тих самих явищ не є віддзеркаленням їх історичного шляху. За допомогою теоретичного підходу відбувається занурення в суть досліджуваного явища та абстрагування (відкидання другорядних, незначущих ознак явища). В результаті виникає наукове уявлення про це явище, тобто формується логічне поняття, або економічна категорія, наприклад, товар, ціна, гроші, конкуренція тощо. Такий спосіб вивчення називається методом наукової абстракції. За допомогою абстрактного мислення крок за кроком відбувається розкриття сутності економічних явищ, що вимагає формування певних логічних понять, які більш менш повно відображають реальну економічну дійсність в її розвитку. Логічні поняття, що відображають найзагальніші та найістотніші сторони господарського життя суспільства, називаються економічними категоріями.

До спеціальних методів наукового пізнання належать: спостереження, обробка одержаних результатів за допомогою аналізу й синтезу, індукції та дедукції, конструювання системи законів і категорій, їх перевірка, проведення експериментів, конструювання моделей, їх математична формалізація тощо.

Математичні моделі виражаються за допомогою графіків і математичних рівнянь. Слід зауважити, що через захоплення абстрактними математичними моделями може виникнути помилкове уявлення про реальну економічну ситуацію, особливо якщо в модель закладені неякісне оброблені економічні показники.

Економічна теорія тісно пов'язана з такими науками, як історія, філософія, статистика, математика тощо. В системі економічних наук вона посідає центральне місце.

Економічна теорія виконує чотири важливі функції: методологічну, пізнавальну, практичну й виховну (світоглядну).

Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія відкриває особливі та загальні закони економічного розвитку й розробляє методи та засоби наукового інструментарію для системи галузевих і функціональних наук.

Пізнавальна функція полягає в тому, що економічна теорія пояснює особливості функціонування господарства, суть, причини та наслідки тих чи інших економічних явищ, подає теоретичне тлумачення економічних явищ і процесів в системі категорій та законів.

За допомогою практичної функції економічна теорія надає рекомендації для господарської практики, науково обґрунтовуючи економічну політику.

В основі світоглядної функції – формування економічного мислення, економічної психології та ринкового світогляду.

Будучи наукою суспільною, економічна теорія повинна відповісти на три питання: Що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти?

У командній економіці всі окреслені вище питання вирішують центральні органи управління. У ринковій економіці за урядом закріплюється обов'язок брати участь лише у вирішенні третього завдання шляхом складання й реалізації соціальних програм та перерозподілу доходів. Решту питань вирішують за допомогою ринку: фірми виробляють ті товари, які приносять найбільший дохід. У такий спосіб розв'язується питання, що виробляти. Використовуються ті технології, які забезпечують якнайменші витрати, а значить, розв'язується питання, як виробляти. Населення погоджує свої покупки з цінами товарів і зі своїми доходами, отже, вирішено й питання, для кого виробляти. Звичайно, ця спрощена схема в житті має набагато складнішу форму, але суть від цього не змінюється.

Виробничі можливості суспільства обмежені рідкістю вживаних ресурсів, яка з розвитком суспільства не тільки зберігається, але й зростає. Це обумовлено тим, що виснажуються невідтворювані природні ресурси. Якісні характеристики товарів і послуг змінюються, що викликає зростання потреб у товарах та інвестиціях. Але оскільки ресурси обмежені, то суспільство повинно робити вибір. Обираючи, суспільство повинно від чогось відмовитися, чимось поступитися, тобто чимось пожертвувати, щоб одержати бажаний результат. Суть проблеми вибору полягає в тому, що якщо чинник, який використовується для задоволення різноманітних потреб, обмежений, то завжди існує проблема альтернативності його використання й пошуку кращого поєднання чинників виробництва.

Від економічної теорії слід відрізняти економічну політику.

Економічна теорія розвивалася у пошуках відповідей на проблеми, висунути господарською практикою. Проте ці проблеми залишаються лише інструментом осмислення економічної дійсності та прогнозування її динаміки.

Економічна політика – цілеспрямована система заходів держави в галузі суспільного виробництва, розподілу, обміну й споживання благ. Економічна політика покликана відображати інтереси суспільства, усіх соціальних груп, і має бути спрямованою на зміцнення національної економіки. Економічна політика займається пошуками варіантів вирішення економічних проблем і приведенням у дію їх механізмів.

Цілі економічної політики можуть і повинні мінятися, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її проблеми і суперечності. Можна означити декілька загальних бажаних цілей економічної політики в ринковій і перехідній економічних системах:

– економічне зростання: забезпечує більш високий рівень життя;

– повна зайнятість: роботою необхідно забезпечити всіх, хто бажає і здатний працювати;

– економічна ефективність: максимальна віддача за мінімуму витрат;

– стабільний рівень цін: необхідно уникати значного підвищення загального рівня цін, тобто інфляції;

– економічна свобода: підприємці, робітники та споживачі повинні мати високий ступінь свободи у своїй економічній діяльності;

– справедливий розподіл доходів: людина повинна жити гідно, тобтоодержувати нормальну винагороду за працю;

– соціально-економічна забезпеченість: держава повинна забезпечити існування хворих, непрацездатних, недієздатних, літніх або інших утриманців;

– рівновага зовнішньоторговельних операцій і платоспроможного балансу, ефективний курс національної валюти.

Висновки:

1. Економічні теорії розвивалися в пошуках відповіді на питання, поставлені господарською практикою. У ході моделювання теорії дослідник користується позитивними й нормативними твердженнями. Позитивне твердження описує, що було, що є, що може бути. Нормативне твердження – це думка про те, що повинно бути, і воно, як правило, виводиться з позитивного. Теорії формулюються як позитивні твердження.

2. На основі економічної теорії визначається економічна політика. Завданням економічної теорії є віднаходження варіантів та механізмів вирішення економічних проблем.

3. У ході реалізації економічної політики вдосконалюється вся економічна система, що, у свою чергу, на новий ступінь піднімає економічну теорію.