Суспільне виробництво: загальна характеристика

Основою життя людини й суспільства є господарська діяльність, виробництво.

Виробництво можна окреслити як процес, у якому люди, впливаючи на речовини природи, виробляють матеріальні й духовні блага.

Благами називаються засоби, за допомогою яких задовольняються потреби.

Виробництво здійснюється завдяки взаємодії трьох елементів: праці людини, предмету праці й засобів праці. Їх прийнято називати простими моментами процесу праці.

Праця – це доцільна діяльність людей із створення матеріальних і духовних благ і послуг.

Предмет праці – це те, на що впливає людина своєю працею з метою створення готового продукту.

Засоби праці – це знаряддя, за допомогою яких людина впливає на предмет праці.

Предмети й засоби праці, необхідні для створення будь-якого товару, стають засобами виробництва.

Виробництво благ відображає, по-перше, взаємодію людини й природи; по-друге, взаємодію людей між собою в процесі їх господарської діяльності. Перший тип взаємозв'язку прийнято називати продуктивними силами, другий –економічними відносинами.

Продуктивні сили – це особисті (робоча сила) й речовинні (засоби виробництва) чинники суспільного виробництва в їх взаємодії.

Науково-технічна революція докорінно змінила чинники виробництва. Так, засоби виробництва доповнюються інформацією, електронно-обчислювальною і комп'ютерною технікою. Відбуваються якісні зміни і з боку праці, з'являється її наукова організація, підвищується кваліфікаційний та інтелектуальний рівень працівників, збільшується роль і значущість підприємницьких здібностей людини.

Результатом господарської діяльності людей протягом року є суспільний продукт. У своєму русі він проходить чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Виробництво є процесом створення корисного продукту. Воно виступає початковою стадією суспільного виробництва. З приводу місця власне виробництва в русі суспільного продукту серед економістів існують різні точки зору. На думку одних дослідників, ця стадія має вирішальне значення, бо якщо не було створено матеріальні й духовні блага, то не має чого розподіляти, обмінювати й споживати.

На думку інших, економіка з'являється лише тоді, коли виникає обмін, тому саме обмін і розподіл вважають вирішальними сферами. Представники цієї точки зору посилаються на західні дослідження, які, як правило, починаються з обміну й розподілу.

Розподіл означає визначення частки кожної людини у виробленому суспільному продукті.

Обмін – це процес, під час якого одні продукти обмінюються на інші. Розподіл і обмін органічно пов'язані з виробництвом, бо є ланками одного ланцюга. Розподіл і обмін опосередковують зв'язок між виробництвом і споживанням.

Споживання є процесом, у якому створені блага використовують для задоволення людських потреб. Споживання є завершальною фазою використання продукту.

Споживання може бути виробничим і невиробничим. Виробниче споживання означає використання у виробничому процесі засобів виробництва й робочої сили.

Невиробниче споживання постає як особисте і суспільне.

Особисте споживання – це задоволення потреб людей в їжі, одязі, освіті, відпочинку тощо.

Суспільне споживання – задоволення потреб суспільства в науці, освіті, культурі, управлінні, обороні тощо.

Коли продукти споживають, їх “руйнують”. Значить, їх необхідно знову й знову виробляти, тобто відтворювати.

Відтворювання – це повторення процесу виробництва.

Розрізняють просте й розширене відтворювання. Під простим розуміємо повторення процесу виробництва в колишніх масштабах. Під розширеним –відновлення в обсягах, що збільшуються.

Всі чотири стадії руху суспільного продукту тісно пов'язані між собою та утворюють суспільне виробництво.

Найважливішим показником функціонування суспільного виробництва є його ефективність. Вона визначається відношенням результатів виробництва до його витрат.