Економічна система: сутність, критерії, типи

Будь-яка країна має свою економічну систему. Вона складається з різних компонентів, кожний з яких залежить від інших компонентів.

Економічна система – це особливим чином впорядкована система зв'язків між виробниками й споживачами матеріальних благ і послуг.

Економічна система – сукупність всіх економічних процесів, щоздійснюються в суспільстві на основі існуючих відносин власності та організаційно-правових форм.

Економічні відносини – це відносини між людьми, що виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних, духовних благ і послуг.

Характер економічних відносин визначається формою власності на засоби виробництва. Вони включають, по-перше, виробничі відносини, тобто ті, які поширюються тільки на сферу виробництва, і, по-друге, відносини, які складаються в невиробничій сфері.

За структурою економічні відносини поділяються на організаційно-економічні, техніко-економічні і соціально-економічні.

Організаційно-економічні відносини залежать від організації виробництва, розподілу та обміну виробленого продукту. Формами організації є: розподіл праці, кооперація праці, концентрація виробництва (укрупнення фірм), централізація виробництва (об'єднання багатьох господарських одиниць в єдине ціле) та ін.

В історії становлення й розвитку організаційно-економічних відносин можна виділити три етапи: а) просту кооперацію праці; б) мануфактуру; в) машинне виробництво.

Проста кооперація праці – це така форма організаційно-економічних відносин, за якої відбувається поєднання декількох людей, що виконують однорідну роботу під керівництвом однієї людини. Проста кооперація праці дозволяла об'єднати зусилля багатьох людей для вирішення непідвладного для однієї людини завдання та забезпечити в такий спосіб безперечний економічний ефект.

Мануфактура (лат. manus – рука, facere – робити) – це теж кооперація праці, але, на відміну від простої кооперації праці, в ній присутній розподіл праці, що значно підвищує її продуктивність. В основі мануфактури лежить ручна праця.

Наступним серйозним кроком на шляху зростання продуктивності праці та ефективності виробництва є машинне виробництво. Воно кардинально змінило техніку й технологію виробництва. Більше того, машинне виробництвозумовило перехід до нового технологічного способу виробництва. –

Техніко-економічні відносини складаються щодо використання природних ресурсів. Особливість такого типу відносин полягає в тому, що вони безпосередньо не визначаються відносинами попиту й пропозиції, а залежать від рівня техніки та наявних технологій.

Соціально-економічні відносини складаються між людьми щодо умов виробництва, визначених формами власності на засоби виробництва. Від форми власності залежить головне – соціально-економічний зміст відносин виробництва, розподілу, обміну й споживання. Розвиток соціально-економічних відносин завжди здійснюється на користь власників.

Економічна система є багатофакторним утворенням. Серед факторів, що впливають на її розвиток, головними є:

– існуюча в країні система заходів для ухвалення господарських рішень;

– структура власності;

– механізми забезпечення інформацією та механізми координації;

– механізми окреслення цілей і мотивації людей до праці.

Означені вище фактори можна згрупувати в три структури: господарську, адміністративну, інформаційну.

Господарська структура – це взаємодія елементів матеріально-технічної бази щодо використання обмежених ресурсів.

Адміністративна (організаційна) структура є юридичне оформленим набором прав та обов'язків посадовців господарської структури щодо управління обмеженими ресурсами.

Інформаційна структура припускає, узагальнення й поширення одержаних відомостей про діяльність перших двох структур.

Залежно від форми власності поєднання названих структур складаються в різні устрої: патріархальний, дрібнотоварний, державний та ін. В одній країні можливим є існування декількох устроїв одночасно. Ця обставина призводить до суперечливого та хвилеподібного руху самої економічної системи. Так, якщо в країні набирають силу етатистські тенденції (одержавлення соціально-економічної, політичної та духовної сфер суспільства), то спостерігаємо процес націоналізації та усуспільнення. Навпаки, при першості приватногосподарського устрою централізація змінюється децентралізацією, усуспільнення – відособленням тощо.

Сучасний світ характеризується наявністю найрізноманітніших економічних систем, кожна з яких сформувалася в процесі тривалого історичного розвитку. Їх можна згрупувати, тобто класифікувати, узявши за основу певний критерій. Оскільки розуміння історичного процесу розвитку суспільства є відмінним у багатьох економістів, то й обрані ними критерії не однозначні. Розглянемо деякі класифікації економічних систем, побудовані на різних підходах.

1. Формаційний підхід є характерним для марксистської теорії. Саме такий підхід припускає тричленну структуру.

Первинна (архаїчна) формація включала первісний і азійський способи виробництва.

Найцікавішим у цій групі є азійський спосіб виробництва. Його основою є землеробська (“східна”) община з державною власністю на землю та колективним землекористуванням та домашньою промисловістю. Це давало общинникам можливість забезпечувати себе всім необхідним, не вдаючись до ринку, тобто залишаючись у межах патріархального господарства.

Другу велику формацію Маркс називав вторинною, заснованою на приватній власності (рабство, кріпацтво, капіталізм).

Третя формація, за Марксом, – комуністична, заснована на знищенні приватної власності. Така формація має цілу низку способів виробництва і складається з двох фаз, нижчою з яких є соціалізм. Епоха комунізму повинна перерости, згідно з думкою Маркса, в епоху “позитивного гуманізму”.

Відповідно до формаційного підходу економічні системи набувають форми п'яти способів виробництва: первісного, рабовласницького, феодального, капіталістичного, комуністичного. Спосіб виробництва постає як сукупність продуктивних сил і виробничих відносин. Характер відносин визначається пануючою формою власності на засоби виробництва. Акцент зроблено на рівні розвитку матеріального виробництва, нестабільності кожної з систем, яка рано чи пізно переростає в наступну, де рівень ефективності виробництва буде вищим.

Такий підхід, як і будь-який інший, має свої достоїнства й недоліки. За допомогою формаційної теорії історія людства була подана у вигляді логічної системи, а не хаосу фактів. Обмеженість цього підходу виявляється в тому, що він є застосовуваним в основному в Західній Європі, а тому не може мати загального значення.

2. Цивілізаційний підхід припускає вивчення світової історії як єдиного планетарного цілого через поступову зміну цивілізацій. Слово “цивілізація” походить від латинського civilis – “цивільний”, “суспільний”. Саме цей термін використовується для оцінки ступеня й рівня культури (наприклад, антична, азійська, європейська тощо). У вітчизняній літературі цей термін має ще й інший нюанс, що припускає розумно організовану систему економічних та соціально-правових відносин у розвинених країнах.

В основі цивілізаційного підходу лежить факт посилення взаємозв'язку та взаємозалежності основних проблем людства, усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей перед класовими, національними. На сьогодні ця теорія знаходиться на стадії розвитку. Її головним завданням є пошук системоутворювальних ознак.

Згідно з цивілізаційним підходом першою цивілізаційною революцією була сільськогосподарська (близько 6-8 тис. років тому); наступна – промислова (300 років тому). Нинішня революція є науково-технічною (середина XX століття). Результатом цієї революції є переміщення населення в сферу обслуговування людських потреб (торгівля, послуги, транспорт, освіта, наука, культура, управління тощо).

Цивілізаційний підхід позбавлений класових умовностей, тому сьогодні він є більш поширеним у порівняно з іншими, і в цьому його перевага. Разом з тим, за цивілізаційним підходом, можна “втиснути” специфіку розвитку різних країн і регіонів у загальну схему, позбавивши їх самобутності та унікальності; в цьому міститься небезпека цивілізаційного підходу.

3. Згідно з іншою класифікацією як критерій постає ступінь індустріального розвитку суспільства. Виокремлюють такі економічні системи: доіндустріальну, індустріальну, постіндустріальну та неоіндустріальну. Остання має й іншу назву – “інформаційне суспільство”.

4. Існують і такі класифікації, в основі яких лежать два критерії: форма власності на засоби виробництва і спосіб управління господарською діяльністю. На основі цих ознак виокремлюють: командну, ринкову та змішану економіку.