Виробництво та виробнича функція
Виробництво – це процес використання праці, капіталу, природних ресурсів і матеріалів для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.
Капітал у речовинній формі – це засоби виробництва, що належать підприємцю. Земля є обов'язковим компонентом процесу виробництва. Будь-який виробничий будинок, спорудження, цех розташовуються на землі. Велику роль земля грає в сільському господарстві. Земля також містить у собі природні ресурси і сировину. Праця – це елемент виробництва, що з'єднує сировину, матеріали, устаткування в єдиний виробничий процес. Без використання праці створення нових благ і послуг було б неможливо. У 70-і роки XIX сторіччя Альфредом Маршаллом був виділений четвертий фактор виробництва – організація. Пізніше Й. Шумпетером цей фактор був названий підприємництвом. Таким чином, виробництво є процесом об'єднання таких факторів, як капітал, праця, земля і підприємництво з метою одержання нових благ і послуг, які необхідні споживачу.
Економічна теорія вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів. Підприємство – основна організаційна ланка економіки країни. Головною метою діяльності будь-якого підприємства є одержання максимального прибутку при мінімумі витрат. Умовами досягнення цієї мети можуть бути: максимізація валового доходу, обсягів продажу, захоплення більшої частки ринку даного виду продукції.
Кожне підприємство постійно вирішує три питання: що робити (продукція, робота, послуги і їхні обсяги); як робити (технологія, фактори виробництва); для кого робити (ринки, споживачі, ціни)? При цьому велику роль відіграє визначення тимчасового інтервалу, протягом якого зважуються питання розвитку виробництва. Для підприємства виділяють наступні тимчасові інтервали:
- короткостроковий – зміна обсягу виробництва можлива за рахунок використання додаткових факторів виробництва змінного характеру (робочої сили, сировини і матеріалів) при незмінному обсязі використання інших факторів (виробничі потужності, капітальні спорудження);
- довгостроковий – зміна обсягу виробництва можлива за рахунок зміни всіх факторів виробництва.
Для організації виробничого процесу необхідні фактори виробництва у певній кількості. Виробничою функцієюназивається залежність максимально можливого обсягу виробленого продукту від певної кількості використовуваних факторів виробництва:
Q = f(K, L, M),
де Q – максимальний обсяг продукту, який можна зробити при заданій технології і визначених факторах виробництва; К – витрати капіталу; L – витрати праці; М – витрати матеріалів.
Для аналізу і прогнозування обсягу виробництва частіше використовується виробнича функція, яка має назву функція Кобба–Дугласа:
Q = k·Ka· Lb·Mg,
де Q – максимальний обсяг продукту при заданих факторах виробництва;
K, L, M – відповідно витрати капіталу, праці, матеріалів;
k – коефіцієнт пропорційності (чи масштабності);
a, b, g – коефіцієнти еластичності обсягу виробництва відповідно до капіталу, праці і матеріалів (коефіцієнт приросту Q, що припадає на 1 % приросту відповідного фактора).
Різні комбінації факторів виробництва дають різні обсяги виробленої продукції. У короткостроковому інтервалі існує межа росту обсягу виробництва при збільшенні змінного фактора (наприклад, праці), якщо інші (наприклад, капітал) залишаються постійними (у той же час). Ця властивість одержала назву закону спадної граничної продуктивності.Цей закон характерний для виробничої функції з одним змінним фактором:
Q = f(X, Y),
де Y – величина постійного фактора; X – величина змінного фактора.
При зміні кількості сполучень факторів виробництва змінюється й обсяг випуску продукції. Показниками результативності виробництва є сукупний продукт (TP), середній продукт (AP), граничний продукт (MP).
Сукупний продукт – це загальна кількість зробленого продукту. Він змінюється в процесі збільшення використання змінного фактора Х за інших незмінних умов.
Середній продукт – це відношення сукупного продукту до кількості використаного у виробництві змінного фактора: АР = ТР/Х.
Граничний продукт – це приріст випуску продукції при використанні додаткової одиниці змінного ресурсу: МР = ΔТР/ΔХ.
Зазначені залежності можна показати графічно:
Крива сукупного продукту відображає, як змінюється випуск продукції при зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші залишаються незмінними (рис. 8.1).
Середній продукт змінного фактору можна визначити, якщо виміряти нахил променя, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої сукупного продукту. Так, нахил променя ОА можна визначити через співвідношення координат точки А: Q1/Х1. Це буде середній продукт у точці А: АР = tgα = AМ/OМ = TP/Х. Він досягне свого максимуму у т. С, яка відповідає точці дотику променя, що виходить від початку координат до кривої сукупного продукту. Якщо проведемо дотичну в т. А на кривій сукупного продукту та знайдемо тангенс кута β, то отримаємо граничний продукт: МР = tgβ = АМ/LМ = ΔТР/ΔХ. (Рис. 8.2).
  |
Середній продукт буде збільшуватися доти, поки граничний продукт буде більший за нього. В точці перетину кривих середнього та граничного продуктів середній продукт максимізується.
З’ясування динаміки обсягів виробництва залежно від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Це використовується насамперед для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткотермінового періоду виділяються три стадії виробництва:
- перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення. Вона характеризується надлишком постійного фактора та недостачею змінного фактора виробництва;
- друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Це найпривабливіша (ефективна) стадія для виробника, оскільки досягається збалансованість факторів виробництва;
- третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На ній виробництво стає перенасиченим працею і найчастіше призводить до збитків виробника.
Ізокванта
Розглянемо варіант, коли змінними є два фактори виробництва (наприклад, праця і капітал), що при визначеному співвідношенні дають у результаті один обсяг виробленого продукту. Наприклад, візьмемо витрати праці і капіталу при виробництві взуття. Витрати праці позначимо Х, а витрати капіталу – Y. При визначеній комбінації цих двох факторів може бути вироблено 200 пар взуття (Q = 200). Зміна капіталу і праці може відбуватися в різних напрямках. Якщо кількість капіталу збільшується, то застосування праці зменшується, при цьому загальний обсяг виробництва не змінюється. Цю залежність можна представити графічно з використанням ізокванти (кривої рівного обсягу випуску).
Ізокванта – крива, на якій розташовані всі співвідношення факторів, використання яких дає однаковий обсяг випуску продукції (рис. 8.3). При збільшенні обсягів факторів відбувається збільшення обсягу випуску продукції. Ізокванта, що показує виробництво більшого обсягу продукту, буде розташована праворуч і вище попередньої. Ізокванти, що відповідають різним обсягам продукції, утворюють карту ізоквант (рис. 8.4).
Ізокванти мають негативний нахил. Це пояснюються тим, що збільшення використання одного фактора (при визначеному обсязі випуску продукту) можливе тільки при зменшенні іншого фактора. Показником такої зміни співвідношення факторів є гранична норма технологічного заміщення факторами виробництва один одного.
 |
| Рисунок 8.3 – Ізокванта | Рисунок 8.4 – Карта ізоквант |
Гранична норма технологічного заміщенняпрацею капіталу (MRTSLК) –розмір капіталу, який може замінити кожна додаткова одиниця праці без збільшення чи зменшення випуску продукції.
Гранична норма технологічного заміщення фактора Y фактором Х розраховується як відношення зміни обсягів їх використання. MRTSx,y береться зі знаком мінус, тому що заміна факторів відбувається в зворотному напрямку:
.
Якщо ми візьмемо яку-небудь точку на ізокванті, наприклад, точку А (рис. 8.5), і проведемо до неї дотичну КМ, то тангенс кута a дасть нам значення MRTSx,y = tg a.
Ізокванти випуклі до початку координат.У верхній частині ізокванти кут a буде досить великим. Це значить, що для зміни фактора C на одиницю вимагаються значні зміни фактора Y. Отже, у цій частині кривої значення MRTSx,y буде велике. В процесі руху вниз по ізокванті значення граничної норми технологічного заміщення буде поступово убувати. Це означає, що для збільшення фактора C на одиницю буде потрібно незначне зменшення фактора Y.
 |
Рисунок 8.5 – Визначення норми технологічного заміщення через
дотичну до ізокванти
MRTSx,y зв'язана з граничною продуктивністю факторів виробництва:
а) приріст випуску продукції можливий за рахунок збільшення використання капіталу (К – вісь Y): DQK = MPK´DK;
б) за рахунок збільшення використання праці (L–вісь X): DQL= MPL´DL;
в) у рамках однієї ізокванти приріст випуску дорівнює нулю (обсяг виробництва не змінюється), тому:
DQК + DQL = MPК´DK + MPL´DL = 0 Þ MPК´DK = - MPL´DL Þ
Þ 
.
Можна зробити висновок, що гранична норма технологічного заміщення визначається співвідношенням граничних продуктів факторів виробництва.
У реальних виробничих процесах зустрічаються два виняткові випадки в конфігурації ізоквант:
1) два фактори ідеально взаємозамінні (рис. 8.6) MRTSx,y = const;
2) два фактори жорстко доповнюють один одного (рис. 8.7).
Рисунок 8.6 – Ізокванта при повній взаємозаміні факторів | Рисунок 8.7 – Ізокванта при твердій доповнюваності факторів |
Дата добавления: 2016-06-13; просмотров: 1287;