В.Штерн першим назвав диференційну психологію „наукою про суттєві відмінності в психічних функціях і властивостях”.

Оскільки основним завданням в даному випадку є вивчення розкиданості (дисперсії) властивостей, основним методом емпіричного диференційно-психологічного дослідження є дисперсійний аналіз.

Особливість психодіагностики як спеціальної галузі знання полягає в можливості вивчення інтраіндивідуальних властивостей і специфіки їх взаємозв’язку на основі знання „інтеріндивідуальних варіацій ступенів їх можливого прояву”.

Статистична оцінка вимірюваних явищ

Поява нових вимірювальних процедур завжди пов’язана з розвитком нових ідей.

Такі питання як „нормальний розподіл”, „коефіцієнт кореляції” ввійшли в диференційну психологію завдяки дослідженням інтелекту. Френсіс Гальтон припустив, що відмінності в інтелекті нормально розподілені в популяції, тобто певні групи людей характеризуються наявністю високого чи низького рівня інтелекту, а більша частина вибірки займає положення в середині.

Наступним важливим відкриттям, що вийшло за межі диференційної психології, є коефіцієнт кореляції, запропонований в 1901 р. Карлом Спірменом для вимірювання співвідношення між двома інтелектуальними показниками.

Дві тісно пов’язані між собою змінні співвідносяться з коефіцієнтом 1,00;

дві зовсім не пов’язані ознаки = 0,00;

ступінь пов’язаності двох частково залежних характеристик буде ранжована від 0,01 до 0,99.

Співвідношення може бути позитивним ↑ ↑

і негативним ↑ ↓.

Лекція (6 год.).

НЕ 2.6. Індивідуальна специфіка психічних, емоційних та

регулятивних процесів

Мета: розглянути з точки зору індивідуальної специфіки організації сенсорні, перцептивні, регулятивні феномени, а саме: сенсомоторні стратегії, психомоторні стилі, індивідуальні параметри сприймання, відмінності в образній сфері, диференційні характеристики мислення, емоційні реакції й стилі; обґрунтувати поняття темпераменту й характеру в структурі індивідуальних властивостей; проаналізувати типологію стилів людини, взаємовплив самооцінки й характеру.

Ключові поняття: відчуття, сприймання, пам’ять, увага, мислення, уява, темперамент,здібності, стиль, характер.

План

1. Ментальна реальність: відчуття, сприймання, пам’ять, увага, мислення, уява.

2. Емоційні реакції й стилі.

3. Розвиток темпераменту в контексті психогенних і лонгітюдних досліджень.

4. Здібності й темперамент.

5. Типологія стилів людини.

6. Структура характеру.

Література

1. Аминов Н.А. Когнитивные стили и их психофизиологическая обусловленность // Экспериментальные исследования по проблемам общей и социальной психологии и дифференциальной психофизиологии. - М., 1979.

2. Арнхейм Р. Стиль как проблема гештальта. // Арнхейм Р. Новые очерки психологии исскуства. - М., 1994.

3. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. - М., 1986.

4. Гей Н.К. Об изучении взаимосвязей метода и стилей. // Художественный метод и творческая индивидуальность писателя. - М., 1964.

5. Голубева В.Н. Способности и индивидульность. - М., 1994.

6. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - М., 1995.

7. Кречмер Э. Строение тела и характер. - М., 1995.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЗМІСТУ ЛЕКЦІЇ

НЕ 2.6. Індивідуальна специфіка психічних, емоційних та

регулятивних процесів

1. Ментальна реальність: відчуття, сприймання, пам’ять, увага, мислення, уява.

На даний час багатьом психологам здається очевидним той факт, що люди по-різному чують, бачать, відчувають навколишній світ. (Приклад про двох астрономів).

Вже з самого народження виявляється, що людині притаманна властивість відрізнятися.

Проявляючи елементи індивідуальності, немовлята по-різному реагують на одні й ті ж подразники.

Б. Бьорнс, вивчаючи реакції 30-ти новонароджених, впливав на них звуками м’яких і грубих тонів, а також прикладав до стегна невеликий диск і гумовий наконечник. Тестування проводилось 4 рази у віці від 2 до 5 днів, при цьому спостерігачі реєстрували інтенсивність проявів кожної реакції на стимули. Було виявлено, що одні немовлята бурно реагували на кожен подразник, інші - стійко проявляли реакції середньої інтенсивності.

Відмінності в специфічно-суб’єктивній організації поведінкових паттернів теж обумовлюються в ранньому віці.

Спостерігаючи за малюками протягом першого тижня їх життя, Дж. Браун встановив різне співвідношення типів поведінки, пов’язане з комбінацією різноманітних видів активності.

Зокрема, Джузі спить 37% часу, багато кричить (39%), рідко тривожиться (хвилюється) -4%, а також сильно реагує на стимуляцію в процесі зміни чутливості. А малюк Джордж спить 56%, мало кричить (17%), використовуючи більшу частину своєї активності на те, щоб позбутися напруги й знову поспати.

Специфіка активності немовлят проявляється і в особливостях організації контактівз навколишньою дійсністю й людьми.

Г. Шаффер та П. Емерстон, досліджуючи реакції 37 немовлят на фізичний контакт, виявили поділ на тих,

· хто прагне обійм (отримують задоволення від близького фізичного контакту);

· тих, хто уникає обійм (намагаються уникнути контакту, оскільки він викликає фізичне напруження), хоча вони не уникати погойдування, підкидання.

Подальше спостереження тривалістю перших 2-х років життя показувало, що малюки проявляють відмінності в моторному розвитку: другі виявились більш розвинутими, проявляючи здатність сидіти без підтримки, стояти й повзати раніше.

Достатньо неочікуваним було виявлення статевих відмінностей, що проявлялися в моторній сфері дітей одного віку. Хлопчики більше витрачають часу на оволодіння видами активності, що супроводжуються проявами грубої моторики, дівчатка - тонкої.

Вплив середовища теж є суттєвим фактором у формуванні стилю моторної поведінки суб’єкта.