Я-симптомокомплекс рис

––––––– Диспозиції – -саморегуляція, -фон настрою, -схильності.

Я-система орієнтації

––––––– Вектори поведінки – -на себе (мотиви самореалізації), -на предмет (мотиви досягнення успіху), -на інших (мотиви взаємодії)

Я-концепція

Поняття „Я” вперше сформульоване в психології У. Джемсом, є центральним утворенням характеру. В структурі Я-концепції поєднуються дві тенденції:

– „Я – яким мене бачать інші”;

– „Я – яким я сам себе бачу”.

Формування Я-концепції є результатом:

– фізичного розвитку (фізичне Я)

– когнітивного й емоційного розвитку (психічне Я);

– формування навичок соціальної взаємодії, що виникають у результаті програвання суб’єктом низки соціальних ролей (соціальне Я).

Я-концепція, як центральна підструктура характеру, складається в період 6-11 років, набуваючи більш абстрактного відтінку, не пов’язаного з фізичними рисами.

Глобальне почуття самоцінності проявляється як риса характеру в віці 6-7 років.

Самооцінка

Самооцінку можна розглядати як інтеграцію 3-х основних компонентів Я-образу:

фізичного,

психологічного,

соціального.

Саморегуляція

Виділяють 4 типи регуляції поведінки:

1). егоцентричний;

2). аллоцентричний (спрямованість на задоволення потреб, розвиток і захист інтересів інших людей);

3). альтруїстичний (відмова від власних цілей заради виконання інших);

4). соціоцентричний (надання переваги цілям соціальних груп, громадських закладів).

Система базових орієнтації

· Орієнтація на себе – пов’язана з вираженою центрацією суб’єкта на власних думках і переживаннях і характеризується такими ознаками, як -тривожність, -турбота про фізичне благополуччя, -егоцентризм, -детермінованість поведінки власними почуттями й настроями.

Основним мотивом поведінки є власне благополуччя, особисті досягнення прагнення до самоствердження.

· Орієнтація на предметні аспекти активності (об’єкт, справу) – характеризується вираженими потребами в пізнанні, в освоєнні предметного (не комунікативного) середовища.

· Орієнтація на інших (групу) – перш за все проявляється в позитивному ставленні до спілкування. Мотиви поведінки визначаються інтересами й потребами інших.

Лекція (4 год.).

НЕ 2.7. Статеві та гендерні відмінності.

Мета:Ознайомити з поняттям статевих відмінностей та особливостями статево-рольової поведінки; висвітлити аспекти статевої диференціації та ідентифікації, проаналізувати соціальні стереотипи щодо статі.

Ключові поняття: гендер, стать, стереотип, статева ідентифікація, маскулиність, феминінність, андрогінія.

План

1. Статеві відмінності й статево-рольова поведінка.

2. Стать і психологія.

3. Соціальні стереотипи щодо статі.

Література

Основна:

1. Возрастная и педагогическая психология: Учебник для студентов пед. ин-тов. / В.В. Давыдов, Т.В. Драгунова, Л.В. Ительсон и др.; под ред. А.В. Петровского. 2 изд. – М.: Просвещение, 1979.

2. Каган Дж., Хьюстон А. Развитие личности ребенка. – М., 1987.

3. Кон И.С. Введение в сексологию. – М., 1988.

4. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. – М.: Смысл, 1999.

5. Социальная психология / Под ред. А.В. Петровского. – М., 1987.

6. Хрестоматия по психологии / Под. Ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1977

Додаткова:

1. Исаев Д.Н., Каган В.Е. Половое воспитание детей. – Л.: Медицина, 1988.

2. Кучерян Г.С., Кучрян А.С. Психотерапия сексуальных расстройств и супружеских конфликтов. – М.: Медицина, 1994.

3. Мясищев В.М. Психология отношений: Избранные психологические труды. – М., Воронеж: Институт практической психологии, 1995.