Соціокультурні та етнічні компоненти розвитку.

На сучасному етапі розвитку людинознавства, починаючи з робіт Герберта Спенсера й Вільгельма Вундта, питання про відмінності між людьми, детерміновані своєрідністю культурного середовища, займає одне з чільних місць.

Систематичні дослідження цих відмінностей, обумовлених впливами етнічних факторів, ведуть відлік з робіт співробітників Інституту Людських Стосунків (Человеческих Отношений) Єльського університету (США) Джона Уайта й Ірвіна Чайлда.

Ранній фізичний розвиток

Дані порівняльного аналізу фізичного розвитку немовлят різних рас.

– Чорні немовлята – незалежно від того, народилися вони в Африці чи в іншій державі, – розвиваються швидше не лише після народження, а й в пренатальний період. Вони також випереджають своїх однолітків у розвитку моторних навичок, починають раніше ходити й мають фізичні особливості (більш тяжкі кістки, більш довгі ноги, більш розвинуту мускулатуру).

– В той же час немовлята з азіатських країн є більш повільними за основними моторними показниками.

Ці відмінності можуть бути обумовленими як факторами біологічного дозрівання, так і етнічними факторами, що впливають на рівень спокійності чи активності.

Порівняльний аналіз поведінки немовлят з 4-х етнічних груп – кавказької, китайської, навахо і японської показали, що

• кавказькі немовлята більш активні й збуджені, важче піддаються заспокоєнню;
• навахо й китайські немовлята більш спокійні;
• японці реагують більш енергійно, але легше заспокоюються, ніж кавказькі немовлята.

Оскільки ці відмінності були виявлені в немовлят, вони не можуть бути обумовленими батьківським впливом чи життєвим досвідом (який ще дуже обмежений).

Лекція (6год.).

НЕ 2.9. Типології та класифікації індивідуальних відмінностей

Мета: Ознайомити з поняттям типу в психології, критеріями класифікацій і типологій; розглянути конституціональні й сучасні типології темпераменту; обґрунтувати поведінкові стратегії індивідуальності; проаналізувати особливості реагування на стрес в контексті людина і ситуація.

Ключові поняття: типологія, конституція тіла, ідентифікація, стрес,

План

1. Поняття типу в психології.

2. Конституційні та сучасні типології темпераменту.

3. Особистісні типи.

4. Функціональна типологія.

5. Людина й ситуація. Особливості реагування на стрес.

Література

1. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы. - Казань: КГУ, 1969.

2. Лазурский А.Ф. Очерк науки о характерах. – М.: Наука, 1995.

3. Лефевр В. Формула человека. – М., 1993.

4. Моросанова В.И. Индивидуальный стиль саморегуляции в произвольной активности человека. // Психологический журнал. –1995 - Т.16. - № 4.- с. 26-36.

5. Панпурин В.А. Внутренний мир личности и искусства. – Свердловск: Смысл. – 1993

6. Печенков В.В. Проблемы индивидуальности: общие и специально человеческие типы ВНД. // Способности: к 100-летию со дня рождения Б.М.Теплова. – Дубно: Издательский центр «Феникс», 1977.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЗМІСТУ ЛЕКЦІЇ

НЕ 2.9. Типології та класифікації індивідуальних відмінностей

1. Поняття типу в психології.

Слід провести межу між поняттями первинної класифікації і типології.

Під первинною класифікацією розуміється перелік низки явищ, що характеризуються загальною видовою ознакою (н-д, класифікація емоцій, видів уяви, уваги, ознак агресивності).

Класифікація в диференційній психології є первинним способом розбиття ознак на групи з наявністю слабоструктурованої основи.

Характерною ознакою типології є :

1)виділення чітко структурованої основи, за якою проводиться виділення типів;

2) ідентифікація сукупностей (кластерів) ознак, що є сутністю типів, котрі розглядаються.

Більшість дослідників виділяють 2 основних напрями диференційній психології, які можна умовно назвати “аналітичним” і “синтетичним”.

Аналітичний базується на аналізі кількісних характеристик певних властивостей (ріст і вага, гострота зору, пластичність, швидкість запам’ятовування тощо).

Синтетичнийнапрям пов’язаний з групуванням суб’єктів по типам на основі якоїсь (або кількох) ознак – тілобудова, темпераментна організація.

Початком створення наукової основи для розробки типологічної проблеми в психології можна вважати роботи І.П. Павлова (1951, 1952) і його школи, присвячені вивченню типологічних властивостей нервової системи (або типів ВНД) в тварини і людини.

Важливо відмітити 2 основних моменти в темі про типи:

1. Потрібно підкреслити необхідність розрізнення контекстів у вживанні поняття “тип”, що означає - певні комплекси властивостей, - характерну картину поведінки.

2. Розвиток вчення про властивості нервової системи як основні характеристики, що лежать в основі людської типології, не означає, що всі психологічні типології в своїй експериментальній і концептуальній основі повинні базуватися на аналізі цих властивостей, які є необхідними факторами формування багатьох індивідуальних рис, але не можуть замінити всієї різноманітності змісту психічної реальності.

2.Конституційні та сучасні типології темпераменту.

Широкий спектр типологій конституційного рівня індивідуальності, представлений в клінічних дослідженнях (медично-психологічних, генетичних, психіатричних тощо), в психологічних концепціях знайшов відображення в двох найбільш розроблених підходах, спрямованих на вивчення морфофункціональних симптомокомплексів і нейротипологій.

Найбільш розповсюдженою до нещодавна в психіатрії й психологічній антропології залишалася концепція конституційних типів Шелдона-Кречмера. Вони виділяли в зв’язку з вивченням психодинамічного симптомокомплексу поведінки три типологічних конституційних фактори, що назвали “темпераментні”.

Одна з найбільш розроблених сучасних типологій темпераменту заснована на виділенні трьох вроджених стратегій поведінки, що проявляються протягом всього життя:

§ Боязливість ( боязкість, лякливість);

§ Агресивність;

§ Соціабельність;

“Боязкі” – з немовля чого віку виявляють небезпеку в тих ситуаціях, з якими зіштовхуються. По мірі дорослішання, вони стають відторгненими, незручними в спілкуванні людьми.

“Агресивні” – зіштовхнувшись із проблемою, намагаються подолати її. Вони проявляють схильність до збудження, звинувачення інших, спрямовуючи на них свою активність.

“Соціабельні” – врівноважені в спілкуванні діти сміливо йдуть на зустріч світу й вирішують складні ситуації. Вони здатні адаптуватися до несподіванок і розчарувань, не проявляючи депресії або образи.

Звісно досвід, що включає коректуючі компоненти виховання і навчання, може видозмінювати прояви конституційного фактору. Якщо “боязку” дитину виховують батьки з вираженою тенденцією “соціабельності”, вона може навчитися оптимальним для її типу темпераменту прийомам спілкування.

Автор концепції (Каган, 1994) вважає, що в складному сучасному суспільстві людина з будь-яким типом темпераменту знайде нішу для прояву адекватної активності.

3. Особистісні типи.

Вдалих спроб розбиття людей на типи не так вже й багато. Найбільш відома типологія К. Юнга ( типологічна дихотомія екстраверсія – інтроверсія). Не менш відома типологія А.Міллера утворена трьома вимірами:

§ Когнітивними;

§ Афективними;

§ Конативними;

В якості когнітивних рис автор моделі розглядає стильову дихотомію аналітичність – холістичність, що описується як тенденція фокусування на частковому чи цілому.

Афективний вимір представлений пов’язаною з екстраверсією і нейротизмом емоційною стабільністю – нестабільністю, що визначається через інтенсивність емоційних реакцій.

На полюсі нестабільності знаходяться ті, хто на будь-які значущі й незначущі життєві події реагує з однаковою силою. Такі суб’єкти легко приходять в стан збудження і їх реакції забарвлені, в основному негативно.

Конативний вибір пов’язаний з вольовою поведінкою суб’єкта й виражається дихотомією “об’єктивованої – суб’єктивованої” орієнтації. Виражена суб’єктивована орієнтація пов’язана з пошуком емпатії і любові в стосунках; відповідно об’єктивований полюс пов’язаний з прагненням до емоційного відчуження.

Комбінації виділених ознак утворюють 4 типи, що локалізуються в просторі основних особистісних вимірів таким чином:

Редукціоніст (об’єктивовано-аналітичний) визначається як експериментуючий, пунктуальний, реалістичний, контролюючий, скептичний, особистісно відсторонений, нехтуючий правилами.

Схематизатор (об’єктивовано-холістичний) – теоретик, особистісно відсторонений, міркуючий, концептуальний, нехтуючий нормами, образний.

Гностик(суб’єктивовано-аналітичний) – особистісно залучений, артистичний, приймаючий правила, нераціональний.

Романтик (суб’єктивно-холістичний) – особистісно залучений, приймаючий норми, образний.

Наявність розірваності опису вищеназваних типів дає можливість критикувати психологічні портрети як такі, що не мають внутрішнього логічного зв’язку.

Вивчення типів пов’язане в першу чергу із завданням прогностичності поведінки в медицині та педагогіці. Але досліднику приходиться зіштовхуватися з парадоксом “заперечення очевидного (явного)”.

Віднесення людини до певного типу, з одного боку, допомагає краще зрозуміти її особливості. Але з іншого боку, таке “приклеювання ярликів” може звужувати уявлення про можливий поведінковий репертуар, що знижує рівень індивідуальних особливостей суб’єкта.

Але справа не в реальності чи видуманості типологій, а в умінні їх використовувати.