Культура та техніка в перспективі майбутнього людства

Інтуїція творців культури в більшості випадків змальовує таку картину майбутнього людства, в якій технічне озброєння життя стає майже тотальним, всемогутнім, всюдисущим, безмежним як за масштабами, так і за можливостями, а людина при цьому стає все більш примітивною, грубою, вульгарною, оповитою дикими пристрастями. Чому це так? Напевне тому, що в наш час успіхи технічного прогресу відбуваються за рахунок певних людських особистісно-екзистенціальних втрат. Так, наприклад, освіта в абсолютній більшості країн так званого Західного світу явно зо­рієнтована на технічне знання; такого роду деформацію чудово демонструють бюджети таких країн. Серед представників інтел­ігенції в цих країнах абсолютну більшість складають представ­ники технічної інтелігенції. В результаті й шкала потреб насе­лення в цих країнах зміщена в напрямі технізації життя та побу­ту: більшість сімей будуть скоріше думати про придбання побу­тової техніки, меблів, прикрас, ніж книжок чи творів мистецтва. Бюджет вільного часу зсунутий в бік пасивного споживання: це туризм, пасивний відпочинок в престижних місцях планети, перегляд телевізійних передач, фонове прослуховування лег­кої музики та ін. Всі такого роду явища очевидно пов'язані із куль­тивуванням техніки та технізацією життя. В результаті склала­ся ситуація, коли в жертву технічній діяльності приносяться людські почуття, інтелектуальні здібності, дозвілля, ба­гатогранність людини та людських потреб, суттєво збільшуєть­ся ступінь залежності людини від техніки та ін. Якщо цю ситуа­цію дещо ідеалізувати й перенести у майбутнє, загостривши та збільшивши її масштаби, ми й отримаємо страхітливу картину можливого майбутнього людства, картину, яка, звичайно ж, нас аж ніяк не радує і не надихає. Наскільки реальною є така перс­пектива людства? Зрозуміло, що якоїсь однозначної відповіді на це питання немає; тут можна робити тільки більш-менш виправ­дані прогнози та обґрунтовані припущення.

Зазначимо, що перспективу майбутнього стану людства та культури, пов'язану із технічним процесом, окреслюють по-різному в різних світоглядних та культурологічних підходах. При спо­відуванні окресленого вище песимістичного підходу вважають, що технічний поступ однозначно є згубним для людства, життя на планеті та, відповідно, для культури. Техніка при такому підході розглядається як дещо однозначно вороже як природно-космічному процесу, так і людській духовності. Спосіб запро­вадження технічних винаходів в процеси людської життєдіяль­ності оцінюється при цьому винятково як механічний, зовнішній, насильницький. Вважається, що результатом впливу техніки на людську духовність постає страшне спрощення останньої, пере­творення живої людської душі на середовище комбінаторно-об­числювальної діяльності. Живі людські поривання, щирість, при­страсність, чутливість поступово вмирають; їх місце заступа­ють розрахунок, моральна байдужість, взаємна людська відчу­женість.

Окреслюючи сучасну негативну оцінку техніки, цікаво зазна­чити, як за умов технічного прогресу виявляється суперечливість підходів до людини: за часів давніх цивілізацій, в традиційному суспільстві і навіть в Новий час вважалося, що людина повинна протиставити стихіям природних процесів порядок, чіткість та доцільність, засновані на її розумності. Але, як вже зазначалось, у вік технічного прогресу, коли саме техніка почала імперативно вимагати від людини дисципліни, чіткості, виміряного ритму діяльності, підвищеної уваги, точності та ін., людина почала оц­інюватись прямо протилежним чином: як істота погано контро­льована, стихійна, непередбачувана.

Отже, спочатку переваги розумного життя вбачались у порядку, а пізніше порядок постав уособленням бездуш­ності. Саме техніці почали приписуватись характеристи­ки механічної бездушності.

Дійсно, та техніка, якою користується сучасна цивілізація, переважно заснована на зовнішньому втручанні людської діяль­ності в процеси природи, на втручанні, що порушує природну рівновагу, вносить в природу руйнування, навіть певне її спот­ворення. Але даний факт не може слугувати підставою для вис­новку, що ніякою іншою техніка бути не може. З іншого боку, руйнування, порушення рівноваги є характеристикою не лише технічної діяльності, а й самих природних процесів: зіткнення космічних тіл, землетруси, вулканічна діяльність, засухи, буревії, пожежі, повені та ін., - все це є прикладами дест­рукцій та руйнувань в самій природі. Щоправда, в такого роду подіях природа не виходить за свої власні межі, а в людській технічній діяльності ми нав'язуємо природі те, що їй в її власних стихійних процесах не є властивим. Проте такого роду події свідчать про надзвичайно високий рівень пластичності природ­них сфер нашої планети, і ми можемо сподіватись на те, що ре­зерви такої пластичності ще не вичерпані. Принаймні, ще не пізно зробити революційний поворот у самій сутності техніки. Такого роду поворот прихильники оптимістичного підходу до техніки вбачають у розгортанні так званої технологічної революції, яка повинна перенести наголос в людській технічній діяльності:

-- по-перше, із продукування технічних пристроїв та засобів на продукування виправданих та безпечних технологій (такі тех­нології передбачають запровадження оптимальних умов вико­ристання техніки);

-- по-друге, докорінно змінити інтелектуальні засади самої тех­нічної діяльності: на місце фізико-математичних принципів ство­рення техніки повинні прийти принципи генетики, біотехнологій, інформаційних технологій та ін.

Принципова відмінність останніх від перших зумовлена тим, що в них йдеться про діяльність на засадах самоорганізації, сис­темної цілісності та доцільності. В результаті запровадження такого роду технологій людська технічна діяльність повинна ево­люціонувати від зовнішнього втручання в хід природних явищ та процесів на стимулювання та регулювання останніх зсереди­ни них самих. Тобто йдеться про більш гнучку та більш органіч­но пов'язану із сутністю природи техніку.

Перше: при тому, що точно передбачити хід розвитку культури неможливо, варто не ставитись легковажно до такої її глибинної закономірності, як розвиток на основі наслідування та традицій. Успіхи культурного процесу неможливі без збереження попередніх культурних надбань, без знань та пропаганди культурно-історич­ної спадщини людства, без духовного заглиблення у підвалини культуротворчих натхнень та інтенцій. Без належного шанування проявів та здобутків культури неможливе уважне ставлення до людини, а без останнього - нормальний хід історії, що здатний виводити людину на нові обрії її творчого самовиявлення.

Друге: ніякі здійснення та повороти в історії культури просто неможливі поза чиїмись зусиллями, натхненнями, самопожертва­ми, поривами творчого генію. Але для того, щоби все це з'яви­лось та проявилось, потрібно в суспільстві створювати умови для прилучення людей до культури, культивування в них інтере­су до гуманістики, до творчості, уваги до всього того, що підно­сить, звеличує людину та сприяє нарощенню позитивного потен­ціалу в її життєдіяльності. При наявності доброї волі до створен­ня таких умов можна буде сподіватись на світле майбутнє су­часного людства.