Феномен туризму як об'єкт філософського дослідження

Потреба теоретичного осмислення одного із феноменів сучасної цивілізації - масового туризму як різновиду людської діяльності і відпочинку, пов'язаного з відвідуванням місць, які викликають з різних причин певний інтерес, -- зумовила появу філософії туризму як різновиду прикладної, насамперед соціальної, філософії. Виконати таку наукову місію покликана туризмологія - комплексна дисципліна, яка осмислює і висвітлює різні аспекти туризму. Концептуалізація (системно-наукове) пояснення сутності туризму, його смислу, з'ясування субстанційних засад ґрунтується на таких категоріях, як "подорож", "мандрівник", "гостинність". На методологічному значенні поняття туризму наголошують західноєвропейські теоретики туризму (С. Перро, Ж.-М. Оернер): "Так само, як географія набула єдності у території, туризмологія повинна знайти свою єдність у подорожі". Подорожування є процесуальним виявом однієї із глибинних потреб індивіда, дійством, у якому реалізується бажання людини до постійного руху, перемін у соціальному просторі і часі.

Бажання, у його психоаналітичному сенсі, є спрямувальним життєвим імпульсом поведінки індивіда. Воно, за Фройдом, первинне щодо потреби, яка постає вже як усвідомлене бажання щодо досвіду, його практичної реалізації. Вивченням мотивів (причин), які спонукають людину бути мандрівником, відвідувати інші країни, ознайомлюватися з визначними місцями, розташованими за кордоном, з'ясуванням цілей, яких вона прагне досягти під час подорожування, займалося не одне покоління науковців, мислителів, письменників. Серед цих мотивів, деякі з яких мають підсвідомий характер (бажання переміни місць), особливе значення має потреба свідомо пізнати "ціннісні світи" інших народів і культур, виявити в них оригінальне, неповторне (спосіб життя, звички, характер господарювання, особливості побуту тощо). "Шукачі, мандрівники, туристи - справжні паломники пізнання", - зазначає академік О. Онищенко.

Прагнення мандрувати, пізнати і зрозуміти нове, долучитися до нього, розширити світ власного буття закладене в глибинах людської ментальності. Накопичуючись і узагальнюючись в розповідях, доповідях, спогадах, щоденниках мандрівника різних історичних часів, здобуте під час подорожей знання поступово викристалізовувалося у певну систему знання про подорожі, складовими якої є країнознавство, етнологія, історія культури. Від початку свого формування знання про світ, здобуте під час подорожей, містило в собі науково-теоретичні елементи, в т. ч. філософські. Однак лише в останні століття (XIX-XX ст.) розрізнені знання про мандрівки почали набувати оформленого концептуального вигляду, стали предметом комплексного осмислення подорожей (мотивація, різновиди, цільові установки, інфраструктура) - філософії туризму.

Філософія туризму - різновид соціальної філософії, теоретико-методолопчна основа туризмології, теорії людської діяльності як форми самореалізації особистості засобами мандрівок та подорожей.

З розвитком мандрівництва, набуттям ним більш організованих форм, найрозвинутішою, широкомасштабною з яких є туризм, набуває актуальності необхідність його філософського осмислення. "Існує виклик філософії з боку сучасного туризму. Зазначений виклик можна розглядати як проблему визначення субстанційних засад туризму", - стверджує український філософ В. Кизима.

Філософсько-теоретичне визначення цих сутнісних засад відбувається в контексті притаманного новітньому суспільствознавству "повороту до людини". Людський вимір як новітня парадигма змушує змінити акценти в логіці осмислення туризму. З цього погляду філософія туризму є насамперед філософським розумінням людини як учасника туристських подій. Філософський погляд на туризм зумовлює необхідність перегляду традиційного розуміння туризму як індустрії подорожей і відпочинку, надає такому розумінню ширшого гуманістичного сенсу. Людина, яка подорожує (вчений, науковець, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий, країнознавець, спортсмен-альпініст, "шукач пригод"), є не просто споживачем туристського продукту, який пересувається у просторі та часі, а індивідуальністю, яка під час мандрівок, поїздок, походів, відвідувань долучається до світу природи і культурних артефактів, "ціннісних галактик" інших країн і народів. Така особистість є епіцентром філософських рефлексій туризму. Особистість здатна не просто споглядати світ або споживати, по-варварськи використовувати його (наприклад, понівечені лісові галявини після туристської "навали" вихідного дня), а милуватися ним, освоювати і засвоювати багатства природи і культури, перетворювати набуті знання і враження на надбання власної духовності. Це передбачає належне акцентування на світоглядному, культурному, гуманістичному, пізнавальному, етичному, естетичному, комунікативному значеннях туризму як специфічного соціального інституту і феномену загальнолюдської культури. У цьому аспекті головним об'єктом туризмознавства є не маршрути, готелі, кемпінги, турбюро й агенції, а особистість, яка подорожує, світ її інтересів, бажань, прагнень, ціннісних орієнтирів.

Філософська рефлексія над світом людей, що подорожують, їх світоставленням і світорозумінням узгоджується з мегатенденцією, змістом якої є загально-цивілізаційний поворот від індустріального суспільства до суспільства гуманного, справді людського.

Як теоретична дисципліна філософія туризму прагне з'ясувати у понятійний, категоріальний, концептуальний спосіб його сутність і смисл, притаманні йому закономірності, тенденції і можливості. Це завдання непросте, адже туризм настільки багатогранне явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. Туризмологічне знання мультидисциплінарне, жодна соціогуманітарна наука не здатна вичерпно охарактеризувати його як предмет власних досліджень. Теорія туризму (туризмологія, туристика, туризмознавство, туризмографія, туризмометрія) системно-структурно відображає реальність і всі складові туризму. Розглядаючи туризм як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, яка подорожує, філософія туризму виконує методологічну функцію щодо інших складових туризмознавства, збагачуючись у своєму світоглядному й антропологічному змісті їх науковими доробками, узагальненнями, набуваючи певної дисциплінарної автономії.