Концептуальні виміри туризму

У туризмології немало проблем, які аналізуються лише філософськими засобами, поняттями - "суб'єкт", "об'єкт", "смисл", "сутність", "світогляд", "культура", "цінності" тощо. Філософський підхід до туризму передбачає застосування основних методів пізнання і пояснення різноманітних ланок туристського процесу. Відповідно до цих методів у філософській теорії туризму формуються структурні розділи, сукупність яких забезпечує її системну цілісність. Ідеться про історико-філософську традицію. У її межах виникали і розвивалися філософські погляди мислителів різних епох і наукових шкіл на ті вияви людських потреб і бажань, які втілюються у подорожі, мандрівки, походи, блукання. Історико-філософська частина туризмознавства прагне з'ясувати причини виникнення бажання переміни місць, особливості його здійснення в різні історичні часи. Використовуючи метод порівняння (компаративістика), історичного і хронологічного підходів до феномену подорожі, вона виявляє як загальні закономірності туристичного процесу, незмінні його характеристики, так і особливості його вияву в різних культурах і в різні часи.

Завданням історико-філософського дослідження туризму є і з'ясування становлення філософського розуміння подорожей, мандрівок, відвідувань. Таке розуміння демонстрували насамперед мандрівні філософи, які знайомилися із способом господарювання, звичаями, традиціями різних народів і висвітлювали здобутий досвід спостережень у своїх по-філософськи насичених творах, щоденникових нотатках, публічних лекціях тощо. Філософи античності, які тривалий час подорожували заради пізнання світу, пошуків істини людського існування, здійснювали рефлексію над подорожами як явищем людського життя. Вони доводили, що потреби у постійному русі, тяжіння до подорожей - одна з основних потреб людської душі. Французький філософ-екзистенціаліст Габріель-Оноре Марсель (1889-1973) писав: "Саме душа, саме вона - одвічна мандрівниця, саме про душу і тільки про неї буде найвищою правдою сказати, що бути - це бути в дорозі". Перебування у вічному русі, подорожі, навіть у думках, мріях про них - основа філософського розуміння подорожей.

У філософії і подорожей спільне коріння - дивування. Глибинним джерелом мандрівництва є цікавість, бажання побачити нове, збагнути світ природи і світ людей. Розвинуте почуття дивування в усі часи спонукало людей до філософування, а подорожі завжди були засобом задоволення дивування, давали допитливій людині нові враження. Подорожі розширювали межі знайомого, збагачували життєвий, культурний досвід людини і людства плідним і перспективним знанням про нові можливості опанування світу. "Уникай шляхів проторених, крокуй несходженими шляхами" (Піфагор). Давньогрецький історик Геродот (прибл. 490 (480) - 425 до н. е.) доповнив науку про подорожі критерієм оцінювання істинності побаченого. Дивування як джерело інтересу, потягу до мандрівок завжди супроводжується різноманітними міфологемами, що надає подорожам особливого колориту, посилює бажання відвідати окутані міфами пам'ятки культури та історії.

Оцінюючи інформацію про об'єкти свого інтересу, Геродот зауважив: "Я зобов'язаний повідомити все, що мені говорять, але вірити усьому не зобов'язаний".

Серед фундаментальних ідей, які утворили концептуальну основу філософської рефлексії туризму, є ідея, за якою саме в подорожі реалізується така визначальна характеристика людини як тяжіння до свободи. Прагнення вирватися з рутинного буття, зустрітися з незвичайним, цікавим - одна із сутнісних ознак філософського розуміння туризму і подорожі. Події туристських зустрічей з усіма притаманними їм етапами - підготовка і вибір, переживання і спогади - важливий сюжет туризмологічного знання.

Смислове призначення туризму (подорожувати з метою пізнання і задоволення своїх потреб) реалізується завдяки просторовим, часовим і соціальним умовам мандрівних подій. Саме вони формалізують усі міркування щодо туризму, формулюють вимоги, що якісно відрізняють туризм від інших видів подорожей людини. Філософія туризму пропонує критерії, за допомогою яких формується понятійний апарат туризмознавства, адже не кожна подорож відповідає критеріям туризму, не кожний мандрівник - турист. Наукові дефініції дають змогу відокремити туриста (справжнього мандрівника), який подорожує вільно і свідомо, від тих, хто переміщується світом стихійно, блукає безцільно або подорожує, керуючись меркантильними міркуваннями. Англійський філософ і соціолог З. Бауман звертав увагу на дихотомічне (грец. dicho-tomia - розподіл навпіл) розуміння людини, яка подорожує: турист і просто блукач (бродяга; волоцюга; фланер (франц. flâneur) - людина, яка подорожує без мети; комівояжер (франц. commis voyageur - мандрівний службовець) - роз'їзний агент торгової фірми, купець; біженець; іммігрант тощо). У суспільстві завжди були і будуть кочівники, які за деякими ознаками подібні до туристів. Вони також організовані у спільноти, тобто номади (грец. Nomads - кочове плем'я). Звідси походить термін "номадизм". Кочівник освоює певну територію, рухається маршрутами від одного пункту до іншого. Це переміщення, зазначають італійські науковці Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі, відбувається у зв'язку з фактичною необхідністю, воно сповнене випадковостей: "Життя кочівника - це інтермецо, імпровізація". Кочівник позбавлений усталеної дороги, він переміщується у неокресленому, незв'язному "відкритому просторі", а дорога туристів, навпаки, завжди є відносно замкнутим простором. Кочівник детериторизований, позбавлений постійного зв'язку із землею, яка стає для нього просто опорою під ногами. Тому "кочівник породжує пустелю", оскільки "породженийнею".

Справжній турист істотно відрізняється від номадного блукача. Ця відмінність зумовлюється свідомим бажанням одержати нові переживання, певну насолоду (туризм - "інше життя" особистості), а також наявністю у його мандрівних траєкторій постійної точки відліку, якою є його дім (власна оселя, рідна земля, батьківщина). На відміну від нього блукач позбавлений кінцевого пункту свого призначення: він усюди чужий і бездомний.

Отже, специфічний вид організованої подорожі - туризм - має такі атрибутивні, тобто невід'ємні, якісні ознаки:

- наявність привабливої мети (ознайомлення з культурними артефактами, пізнання, відпочинок, розвага, оздоровлення, нові знайомства тощо);

- просторово-часові координати мандрівки (дім як початок і завершення подорожі).

Як і будь-яке інше суспільне явище, туризм існував у різноманітних формах подорожування і з різною мотивацією. Тому твердження, що кожний турист - це мандрівник, слід доповнити міркуванням, що не кожний мандрівник - турист.

Туризм - явище, породжене сучасною цивілізацією. Виникнувши у XIX ст. як система масових організованих поїздок, походів, відвідувань, набув глобального масштабу, оформився в різноманітні види туристської практики. Досягнення туризмом зрілих форм створило можливості для його теоретичної, філософської рефлексії.

Філософія туризму є своєрідною соціально-філософською онтологією та феноменологією. її об'єктом є суспільство як "життєвий світ" мандрівника, джерело її культурного досвіду, якого вона набуває в результаті спілкування зі світом культури, іншим досвідом і досвідом Інших (інтерсуб'єктивність і міжсуб'єктна комунікація).

Феноменологія туризму своєрідно відображає проблеми значення, смислу, оцінки туристської практики. їх усвідомлення допомагає туризмологу розшифровувати смислові значення об'єктів туристського інтересу. Філософське осмислення феномену туризму реалізується і завдяки його герменеетичним потенціям - розумінню і сприйняттю цінностей культури, яке здійснюється в туристських подорожах через їх витлумачення, інтерпретацію. Людина, яка пізнає, не лише слухає, читає і спостерігає, а й особисто інтелектуально розшифровує зміст пам'яток історії, шедеврів архітектури, витворів природи. Тим самим вона освоює їх, робить своїми (привласнення). Пізнаючи світ Іншого, людина водночас уявляє собі багато варіанти їсть культурного середовища, визначає особливості свого буття, порівнює його з життям інших людей. Порівнювальність, зіставлення (компаративізм), оцінювання і самовизначення (самоідентифікація) - важливі світоглядно-філософські ознаки, які ініціюються туристськими подіями. Внаслідок цього у людини формується складний етико-психологічний комплекс відчуттів щодо побаченого й особисто пережитого - задоволення і незадоволення, заздрощі і гордість, радощі і розчарування тощо.

Насичений філософським людиноцентристським змістом туризм справляє розвивальний вплив на особистість, тобто має антропологічне (людське) значення. Якщо людина під час подорожі залишається незмінною - це погана подорож, стверджував німецький філософ і соціолог Ернст Блох (1885-1977), творець "філософії надії" та онтології "ще - не - буття". Свідомі учасники туристських подій відчувають себе причетними до творення суспільного простору цивілізованого людського єднання (ноосфери), в якому людина не чужинець, а законний житель, господар.

Туризм є ефективним засобом реалізації людських цінностей (інтерес, вибір, свобода, зацікавленість, бажання, дружелюбність, задоволення, самоідентифікація, самореалізація тощо). Аксіологічний аспект туристської діяльності дуже важливий, адже результатом навіть короткотермінових поїздок є поглиблення власних уявлень про цінності культури і суспільного життя. Завдяки цьому відбуваються певна корекція ціннісних орієнтацій індивіда, перегляд власних уявлень про переваги чи вади іншого способу життя. Кожна людина насправді є "мірою всіх речей": цю свою вимірювальну здатність вона застосовує щодо подій, до яких причетна.

Важливого філософсько-гуманістичного значення внаслідок ціннісного опанування світом набуває формування комунікативної культури особистості, виникнення в суспільстві міжіндивідної мережі спілкування, взаємоповаги, толерантності. Загальновизнана духовна очищувальна сила паломництва до святих місць. Не менш вагома і поява у прочан особливого відчуття єдності. Для багатьох із них непересічне значення має сама подорож із однодумцями.

З огляду на тенденції розвитку людства XXI ст. має стати часом гуманітарного повороту, переходу від деструктивного типу цивілізації з її споживацьким ставленням до природи, ксенофобією, непримиренним економічним і політичним суперництвом до людиноорієнтованої моделі співжиття. Одним із чинників формування такої моделі є етика спілкування і співжиття, яка ґрунтується на визнанні рівноправності переконань і життєвих позицій, поєднанні цінностей індивідуальної свободи і спільної відповідальності, яка є основою загальнолюдської культури, а також концепції "нового гуманізму". Ця концепція є одним із уособлень теоретичної моделі вселюдських цінностей - аксіологічних максим, зміст яких, конкретизуючись в кожну нову історичну епоху, забезпечує усталеність існування людської спільноти, наступність процесів суспільного життя.

Туризм як найдемократичніша форма людських взаємин сприяє моральному оздоровленню сучасного суспільства, яке потерпає від набутого соціального імунодефіциту - дефіциту щирості і теплоти людського спілкування. Гуманістично-терапевтичний сенс комунікативної культури і етики обумовлюється такими її ціннісними нормативами:

а) принцип самодостатності особистості (визнання гідності людини);

б) принцип толерантності (доброзичливе ставлення до альтернативних або несхожих думок, переконань, способів життя).

Взаємодіючи і взаємодоповнюючись, ці принципи (у разі їх дотримання) сприяють утворенню в суспільстві моральної атмосфери щирого спілкування, довіри як основи дружнього єднання, соціальної злагоди і цивілізованої взаємодії.

Туристські комунікації сприяють встановленню відносин невимушеного, добровільного спілкування, заснованого на довірі, щирості, добродійності. Справжній турист є людиною діалогічного стилю, здатний не на фатичне (лат. - дурний), тобто беззмістовне, формальне спілкування, а на зацікавлене, морально значуще, соціально перспективне. Культура спілкування, довірливі стосунки не виникають автоматично, вони потребують значних вольових зусиль, бажання і вміння домовлятися, психологічної налаштованості на доброзичливі контакти. Забезпечити таку культуру покликані всі суспільні інституції - економіка, політика, дипломатія, освіта, наука, мистецтво. Важливою ланкою, здатною інтегрувати людство, долати тенденції сепаратизму, розколу, конфронтації, ворожнечі і взаємопідозри, є туризм. Своїми різноманітними можливостями він здатний розв'язувати багато взаємопов'язаних проблем важливого суспільного значення. Одна із них - забезпечення інтеграції сучасного "розірваного світу", сприяння посиленню тенденцій солідарності, комунітаризму. "...Завдяки прямим, спонтанним і невимушеним контактам, що їх здійснюють чоловіки і жінки, які представляють різні культури і способи життя, туризм сприяє забезпеченню у світовій та регіональній спільнотах атмосфери добросусідства і гостинності" ("Глобальний етичний кодекс туризму"). Таке спілкування витворює альтернативну або доповнювальну Інтернету та іншим комунікативним інституціям живу загальнопланетарну мережу міжіндивідуальної комунікації.

Спілкування людей, які подорожують, - одна з універсальних форм міжособистісних контактів. Інтернаціоналізація та глобалізація життя робить його одним з важливих факторів, які визначають якість життя людства. Не випадково туризм вважають ефективним каналом "народної дипломатії", адже людські взаємини вищі за відносини урядів, вони безпосередні, щирі, прозорі. У цьому сенсі великим гуманістичним потенціалом наділені соціальний, родинний, молодіжний, релігійний, "ностальгійний", "подієвий" туризм, а також туризм для людей "третього віку" та інвалідів. Цими ознаками "туризм співзвучний гуманізмові" (М. Бідо).

У розумінні туризму як "людського підприємництва" важливу роль відіграє здатність теоретика-туризмолога виокремити екзистенційний вимір буття мандрівника, насамперед у його єдності з природою, середовищем. Туризм допомагає долати обмеження повсякденності, позбавлятися щоденного поспіху. Справжньому туризму притаманна екзистенційна легкість. Екзистенційний аспект туристських подорожей обумовлюється і зворотністю туристичних траєкторій руху: турист обов'язково має повернутися додому і займатися звичними для нього справами.

Філософія туризму містить у собі і морально-психологічний компонент. Однією з форм професійної моралі тих, хто фахово займається цим видом діяльності, є етика туризму. У поведінці фахівця туристської справи (туроператор, турагент, керівник турфірми тощо) морально-психологічні якості є винятково важливими. Кожна порядна, вихована особистість при зустрічі з незнайомими людьми намагається справити приємне враження, бути доброзичливою, привітною, уважною. Для деяких людей моральна культура може бути суто функціональною, демонстративною. Нечемне поводження з відвідувачами загрожує успішному бізнесу. Сучасний туристичний бізнес як форма суспільної діяльності повинен цілком відповідати "людським вимірам", бути гуманно центрованим за суттю. Туризм має плануватися і здійснюватися як привілейований засіб індивідуального і колективного вдосконалення. Поєднуючись з духовним розкріпаченням, адже турист - це вільна людина, яка самовизначається, туризм є унікальним засобом самоосвіти і самовиховання (етика, педагогіка і психологія туризму).

Як і будь-яка інша соціоморальна проблема, свобода в туризмі є внутрішньо-суперечливою: щоб бути справді вільною, особистість повинна невимушено володіти і розпоряджатися матеріально-економічною, політично-правовою та морально-інтелектуальною свободою. Вони фокусуються у свободі вибору - обрання виду туризму або подорожі, програми, змісту тощо. Тільки за цих умов людина здатна реалізувати свій вибір у бажаному для неї значенні й обсязі. У реальному житті це виявляється у свободі, якою користується "елітний" турист, якому пропонують найекзотичніші маршрути, найвишуканіший сервіс і культурні розваги, і в свободі "соціального" туриста, який може розраховувати на скромніші послуги.

Свобода як духовна цінність завжди є джерелом усвідомлення туристом власної гідності. Реалізувати її нелегко. За демократизації суспільних відносин загострюється проблема соціального туризму - подорожей, що субсидуються із джерел позабюджетного фінансування і за рахунок коштів, виділених державою на соціальні потреби. Сутність соціального туризму іноді визначають відповідно до соціального статусу основного контингенту його учасників: туризм для незаможних; діяльність, спрямована на рекреацію (відновлення) людини за рахунок надання мінімального набору оздоровчих туристських послуг. Таке розуміння значно звужує діапазон, збіднює зміст цього різновиду туризму. Соціальний туризм доцільно розглядати в контексті завдань і цілей соціальної політики, яка не зводиться лише до "соціального благодійництва".

Соціальний туризм, що користується фінансовою підтримкою держави, профспілок, виконує також заохочувальну функцію, оскільки стимулює суспільно-корисну активність людей. Однак запровадження ринкових відносин, як правило, супроводжується намаганням скоротити витрати на соціальні програми, у т. ч. соціальний туризм. Те, що раніше у нашій країні вважалося обов'язковою функцією держави (оздоровлення широкого загалу населення), віднедавна стало предметом добровільного інтересу приватних осіб. Такий підхід потребує суспільного коригування.

Соціально визначеною є і туристська діяльність, спрямована на соціальну адаптацію його учасників до культурно-освітніх можливостей суспільства, що особливо важливо для підростаючого покоління. Із погіршенням криміногенної ситуації, підвищенням рівня дитячої і підліткової злочинності, соціально орієнтований, виховний туризм відіграє помітну роль у профілактиці протиправної (девіантної) поведінки молодих людей.

Важливою складовою філософії туризму є її екологічний компонент. Людина - органічна ланка цілісної екосистеми, чим зумовлене тяжіння міського жителя до природи. Однак тиск турпотоків на природу стає загрозливим для неї. Згідно з прогнозами масштаби міжнародного туризму у найближчі двадцять років збільшаться утричі. Відповідно, посилиться екологічне навантаження, нових масштабів може набути екологічна небезпека, адже природа не "залишається байдужою" щодо людей, які не бережно до неї ставляться. Неминучою її "помстою" є отруєна вода в річках та озерах, насичені шкідливими речовинами гриби і ягоди, забруднене повітря. Тому всі учасники туристського процесу зобов'язані охороняти природне середовище, дбайливо ставитися до туристських ресурсів, рекреаційних зон як загального надбання спільнот, на територіях яких вони розташовані (концепція коеволюції, тобто узгодженості людини - природи - суспільства). Таким є одне із завдань "зеленого туризму", який стимулює потяг мешканців мегаполісів до сільської місцевості, де збереглися і відтворюються традиційні ремесла, залучає їх до джерел фольклорної культури. Це сприяє активному пробудженню і вихованню історичної пам'яті, патріотичній просвіті, без чого неможливе національне відродження.

Екотуризм є особливо важливою формою туризму, оскільки він здатний узгоджувати життєві потреби теперішніх і майбутніх поколінь, насамперед потребу у здоровому середовищі проживання. Він поєднує соціоекономічні і культурні інтереси міського і сільського населення.

Користь екотуризму для сільських жителів, мешканців малих міст і селищ полягає у створенні робочих місць, розв'язанні проблеми зайнятості населення, актуальної для України. Створення нового робочого місця в туризмі, за підрахунками економістів, становить лише 40% від вартості нового місця роботи у промисловості. Важливе при цьому облагородження туристських сільських зон, формування цивілізованої інфраструктури сільської гостинності. Як свідчить практика, 90% сучасної світової туристської інфраструктури становить її приватний сектор, значна частина якого розташована саме в сільській місцевості.

Привабливість екологічного туризму обумовлюється його роллю у взаємозбагаченні духовного світу його учасників: городяни отримують змогу наочно оцінити сутність сільського способу життя, його привабливі сторони; сільські жителі - сприйняти позитивні сторони міської культури. Відіграючи взаємозалежні ролі в туристському спілкуванні, його учасники зміцнюють суспільну корпоративну свідомість - "чуття єдиної родини".

Отже, філософське осмислення туризму передбачає з'ясування його гносеологічних, соціальних, аксіологічних, духовно-культурних, інтеграційних, комунікативних функцій. Філософсько-світоглядний підхід до дослідження туризму переконує, що він істотно сприяє об'єднанню людей, комунікації і соціалізації особистостей на основі їх ознайомлення з цінностями вітчизняної, світової культур, опанування і поширення загальнолюдських етичних цінностей. У цьому сенсі будь-який, крім сурогатного (лат. - замінник, що має лише окремі властивості того предмета (продукту), який замінює), туризм є "культурним". Культурно-моральна орієнтація притаманна діловому, бізнесовому або лікувально-оздоровчому туризму. Тому коректною підставою диференціації видів туризму є не критерій культури ("культурний" - "некультурний" туризм), а його змістово-функціональна мета.