Поняття техніки та її зв'язок із сутністю людини.

Техніка і технологія в історії людства починається з того часу, коли люди стали використовувати штучні знаряддя ручної праці. Грецьке слово «техне» в перекладі українською мовою означає мистецтво, майстерність, уміння. Його вживали вже Платон та Арістотель, аналізуючи штучні знаряддя праці. Вихідним моментом техніки є природні продуктивні органи людини, передусім руки. Доповнення, підсилення, заміщення природних робочих органів людини мають певну соціальну детермінацію, яка реалізується через використання природи і втілення у природних тілах трудових функцій.

Створений людиною об'єкт називають артефактом (лат. artefactum — штучно зроблений). Техніка є сукупністю артефактів, але таке їх трактування дає лише перше уявлення про неї.

Техніка — сукупність створених засобів і знарядь виробництва, а також заходи та операції, вміння та майстерність здійснення трудового процесу.

Мета і функція техніки — перетворювання природи та світу людини згідно з цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби і бажання. Отже, техніка є невід'ємною складовою людського існування. Техніка сама по собі не є метою. Вона набуває цінності тільки як засіб. Можна розглядати техніку і як самостійний феномен, однак ця самостійність певною мірою відносна: техніка органічно залучена до контексту соціального буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно прогресує. Історичний шлях людини нерозривно пов'язаний з ускладненням та розвитком техніки, яка подолала довгий шлях, перш ніж сягнула нинішніх висот. У доіндустріальному суспільстві техніка була ремеслом, що засновувалося на процесі диференціації та спеціалізації робочих знарядь.

Техніка увірвалась в життя людства досить самовпевнено та наполегливо, підкоряючи собі одну ділянку людського життя за іншою. Врешті-решт, в сучасному суспільстві вона проникла бук­вально в усі його сфери та шпаринки, так що і сучасне суспіль­ство, і сучасна людина із повним правом можуть називатись "технічними". Відмахнутись від техніки неможливо, призупини­ти технічний поступ - також зайняти позицію сучасних левелерів (робітники, що знищували техніку) навряд чи розумно та вип­равдано. Отже, залишається одне: осмислити явище техніки хоча би для того, щоби займати відносно неї позицію, що личить людській гідності. При цьому одним із болючих постає питання про співвідношення техніки та культури. Оскільки культура розглядається як своєрідне дзеркало людської сутності, оскільки саме в культурі концентруються засади людськості, питання про куль­туру та техніку набуває характеру питання про сумісність тех­ніки та гуманістики, техніки та справжньої людськості.

Коли ми звертаємося до питання про співвідношення культури та техніки, воно набуває ще більшого загострення через вихід на перший план в цілому зрозумілого їх протистояння: в понятті культури відчутний наголос падає на творчість, унікальність, не­повторність людських проявів, в той час як техніка мимоволі орієнтує нас на механічне повторення певних дій або процедур. Віддатись владі техніки в цьому аспекті дорівнює тому, щоби віддатись стандартизації, дії неживої або нежиттєвої сили, зрек­тися справді людського. В уяві більшості людей техніка постає саме в аспекті бездушної механічної сили, а тому там, де починається техніка, закінчується живе творче поривання. Це не зна­чить, що ми при цьому відмовляємо творцям техніки у творчих пориваннях; звичайно, це не так, але коли діє сама техніка, то в ній такого роду поривань вже немає.

Означене критичне і навіть негативне ставлення до техніки підсилюється також і деякими її проявами у сучасному суспільстві: мається на увазі її руйнівна дія у відношенні до при­роди та самої людини, її певні незаперечно негативні виявлення і як зброї знищення людини, і як фактору скалічення людини, ре­альної небезпеки її життю. Відомо, що разом із зручностями, підви­щенням ефективності людської діяльності та збільшенням людсь­ких можливостях в різних сферах життя, техніка принесла й біди: збільшила людську залежність від комфортних умов життя, привела до суттєвої стандартизації людини, до жахливого забруднення біосфери Землі, до небувалих масштабів загибелі людей в технокатастрофах, технізованих війнах та ін.На­приклад, відома загибель атлантичного лайнеру "Титанік" роз­глядається багатьма культурологами, політологами та науков­цями як "перший дзвоник" людині - натяк на смертельну небезпечність техніки та техніч­ної діяльності. Окрім просто приголомшую­чих масштабів загибелі людей у двох світо­вих війнах, варто згадати також Чорно­бильську катастрофу, численні падіння залізничні катастрофи, теракти у США, сумнозвісну Скнилівську трагедію у м. Львові у 2003 р.

Вдивляючись в подібні явища та події, деякі сучасні мисли­телі, філософи, політологи, культурологи починають тлу­мачити техніку винятково негативно - як своєрідну кару сучасній людині за те, що вона впала у невиправдане культивування зай­вого, непотрібного, такого, що скоріше розбещує людину, ніж сприяє піднесенню її гідності, її творчих та духовних мож­ливостей. Займаючи таку позицію (її часто характеризують як "технофобію" - прояв жаху перед технікою), згадані мислителі закликають покласти край технічному прогресу, відмовитись від технічних здобутків та припинити орієнтацію сучасного людства на посилений роз­виток технічної діяльності.

Проте існує і прямо протилежна позиція - позиція технократизму ("влада техніки"), яка вважає техні­чний розвиток єдиною виправданою перспективою для людства. В техніці представники технократизму вбачають реальні вияв­лення надзвичайних здібностей людського інтелекту, бо саме технічні винаходи засвідчують здатність людини проникнути своїм розумом у приховані підвалини природно-космічних процесів, опанувати ними, вийти далеко за межі Землі як природної колис­ки людства і увійти у дійсний діалог із Всесвітом.Деякі прихиль­ники технічного поступу (наприклад, Ф. Дессауер) ведуть мову навіть про те, що саме завдяки своїми технічними винаходами людина зрівнюється із Богом, оскільки проникає в його задуми творення світу. Більш помірковані вчені вважають, що подаль­ший розвиток техніки та технологій зможе привести до докорін­ного зламу негативних тенденцій технічного прогресу; саме тех­ніка, на їх думку, зможе здолати свої ж негативні прояви.

Для того, щоби виправдано судити про те, наскільки проник­ливі чи справедливі ті чи інші позиції щодо техніки, слід перш за все прояснити саму сутність техніки та її зв'язок із людиною. Зрозуміло, що передусім слід звернутися до питання про приро­ду та сутність техніки.

У науці існує три підходи до розгляду цього питання, які умов­но можна позначити як розширений, нормативний та філо­софський.

-- 3а розширеного підходу до техніки відносять будь-які до­поміжні засоби діяльності, тобто знаряддя та засоби праці. На­приклад, в одному сучасному підручнику з філософії до техніки відносять будь-які людські вироби, які виникають на основі відтво­рення функцій людини та доповнення її можливостей. Відповідно, до техніки відносять й найпростіші підручні засоби діяльності. Навряд чи такий підхід можна приймати як повною мірою виправ­даний, оскільки при цьому і гілку, використану як важіль, і тва­рину, запряжену у віз (оскільки людина її приручила та вигоду­вала), і камінь, кинутий в ціль, треба було би вважати технікою (зауважимо, що певний елемент "технічності" присутній в будь-яких діях із використанням допоміжних, особливо штучних за­собів діяльності).

-- У межах нормативного підходу техніку розглядають як су­купність технічних пристроїв і засобів, які постають результа­том матеріалізації знання і сприяють збільшенню ефективності людської діяльності. При цьому важливою ознакою техніки вва­жається складне сполучення її елементів, яке слугує перетворен­ню (зміні параметрів) та доцільному спрямуванню людської дії. Це переважно інженерно-технічний ракурс проблеми, важливий та необхідний для вирішення конкретних цільових завдань, але, безперечно, недостатній для вирішення глобального питання про місце та роль техніки в житті суспільства, про можливості й умо­ви свідомого регулювання науково-технічного розвитку. Винах­ідливість людського розуму, яка виявляє себе у створенні різно­манітних технічних засобів діяльності, є настільки різноплано­вою та різноманітною, що за нею тяжко побачити якісь загальні закономірності та проблеми. Хоча й при такому підході є місце для філософських роздумів: адже тут виникають проблеми зв'яз­ку людської діяльності з процесами природи, із пізнанням, питан­ня про умови ефективності людської діяльності та її критерії, пи­тання про зв'язок розуміння, контролювання та алгоритмізації людської діяльності з неусвідомленим, спонтанним, природним. Усі ці проблеми та питання перебувають у полі зору філософсь­ких досліджень.

-- За філософського підходу насамперед звертають увагу на те, що поняття "техніка" вживають у таких значеннях, що сягають далеко за межі фіксації засобів людської діяльності: ми кажемо про "техніку " швидкого читання, "техніку " акторської гри, "техніку" гри на музичних інструментах і навіть про "тех­ніку” інтелектуальної медитації. При такому вживанні поняття “техніки” вже не може бути застосованим лише для позначення технічних пристроїв, а фактично, може бути використане для характеристики майже всіх сфер та напрямів людської діяльності. А це свідчить про те, що технічна сторона є важливою і необхід­ною стороною людського буття, людського способу самоут­вердження у світі.

Ознайомимось із кількома показовими концепціями техніки в межах філософського її трактування. Всесвітньо відомий давньо­грецький філософ Аристотель вважав, що існує дві великі здат­ності людини: "епістема" (знання) та "техне" (реміснича вмілість, мистецькість). Тому й людський розум він розглядав в двох вимірах:

-- інструментальному - практичний розум, що спрямовувався на реальні справи;

-- споглядальному - теоретичний розум, що спрямовувався на всебічне та відсторонене від практичних інтересів бачення речей.

Обидва виміри розуму були важливими, необхідними, хоча Ари­стотель був схильний вважати, що саме теоретичний розум виріз­няє людину з-поміж інших істот. Аристотель поклав початок тра­диції філософських міркувань над технікою, яка пройшла через усю європейську філософію, набувши, нарешті, свого завершення в концепціях, що надавали великої ваги техніці та технічній діяль-ності. Передусім це концепція Б. Франкліна про те, що за своєю природою людина є істотою, "що виробляє знаряддя" ("tool-making апітаl). Цю концепцію підтримав, але дещо змінив марксизм, в якому вона отримала таке окреслення: існують закони природи, пізнаючи які, людина створює техніку як "оречевлення" знання, як систему засобів, за допомогою якої перетворює закони природи, дію природних чинників на елементи власної діяльності. Ця кон­цепція, підкріплена, здавалося б, незаперечними археологічними матеріалами, породжує багато запитань:

>Якщо техніка - це втілення знань, то чи можуть знання здо­буватися якось поза технікою?

>Якщо людина в технічних засобах реалізує закони природи, то чому тоді техніка суперечить законам природи?

>Як пов'язані техніка та людська сутність у концепції "tool-making апітаl"?

І. Кант розглядав техніку як розв'язання суперечностей між: органами тіла та їх функціями з позиції "природної душі" люди­ни. На думку І. Канта, душа пов'язана з притаманним усій при­роді потягом до росту та розширення, і тому вона намагається перевищувати функції людських органів. Виникає певна супе­речність між необмеженими прагненнями душі та обмеженими в просторі і часі реальними характеристиками людини та її діяль­ності. Внаслідок прагнення розв'язати цю суперечність й почи­нається продукування техніки і технічних засобів. Ця концепція також знаходить емпіричне підтвердження і здатна пояснювати певні аспекти науково-технічного розвитку, але й тут залишаєть­ся багато невисвітлених проблем. Наприклад, чи можна вважати душу чимось "істинно" людським, а людську тілесність - тим, що гальмує душевні поривання та можливості?

Ф. Дессауер вважав, що у створенні тех­ніки людина наслідує божественному творенню світу. Він при­пускав, що, розробляючи технічні засоби, людина прилучається до так званого "четвертого царства", де поза світом і поза лю­диною у формі абсолютних ідей існують ідеальні розв'язання усіх технічних проблем. Створюючи техніку, люди лише роблять яв­ним те, що перебувало прихованим, і, отже, технічна творчість є проявом вищого творчого принципу. Цінним у концепції Ф. Дессауера, безперечно, є акцентування творчих моментів у технічній діяльності людини. Але ця концепція не може задовольнити лю­дей реалістичного та атеїстичного напряму думок.

Французький філософ А. Берґсон виводив техніку і технічну діяльність із принципової нездатності людини перебувати в цілісному злитті з буттям. Людина живе у вимірах частково­го, кінцевого, фрагментарного, а тому й у намаганні як збаг­нути буття, так і відтворити його створює механізми, схеми, штучні сполучення. Але жива тривалість буття завжди зали­шається поза цими штучними утвореннями. А. Берґсон підкрес­лює переважно негативні аспекти техніки і технічної діяльності, але він досить влучно виразив вихідні аспекти технічної діяль­ності, певне протистояння техніки та життя.

Відомий німецький філософ-екзистенціаліст М. Хайдеггер, один із найавторитетніших філософів XX ст., вважав, що техніка пов'язана із принциповими особливостями людського існування у світі. Серцевина буття залишається для людини закритою і недо­сяжною унаслідок споживацького ставлення людини до світу. Людина намагається використовувати речі, а не осягати їх у їх автентичному буттєвому сенсі. Тому, залучаючи їх до сфери своєї потреби, вона намагається надати їм службового призначення, залучити до системи актів людського життєвлаштування. Живу­чи у сфері техніки, людина дедалі більше віддаляється від буття, тому що техніка в темпі прискорення стає засобом продукування, фабрикації. Темпи заміни речей зростають, і людина починає на­гадувати метелика, що ледве торкається квітів, пурхаючи над ними. На думку М. Хайдеггера, людина марно тішить себе надією, що це вона керує технікою - насправді техніка вимагає людини, підкорює собі й ніби несе її на хвилі свого розвитку.

Щоб покласти край хибному існуванню, треба докорінно зміни­ти спосіб мислення сучасної людини. У концепції М. Хайдеггера є цікаві пояснення цілої низки аспектів існування сучасної техні­ки, а головне - заклик до вдумливішого підходу до організації людської взаємодії із світом.

Сучасний французький дослідник техніки Ж. Еллюль вважає, що техніка є наслідком загальної зростаючої раціоналізації жит­тя. Вона породжена панлогізмом (тотальним пануванням логіч­ного мислення), веде до стандартизації життя, перетворює засіб у мету, а мету - у засіб.

Своєрідну концепцію техніки розробив сучасний німецький дослідник X. Бек. Він визначив техніку як "зустріч людського духу із світом, причому людина формує і змінює органічну, неоргані­чну і власну (психічну і духовну) природу згідно з пізнаними нею законами природи, і власними цілями". X. Бек не розглядає підвалин ані природи, ані людського духу; він лише констатує, що техніка не може ґрунтуватися або лише на законах природи, або лише на сутності духу. Накладаючи на природне свої форми та ідеї, дух створює техніку і водночас глибше усвідомлює себе самого. Концепція X. Бека може імпонувати багатьом, особливо тим, хто займається технічною творчістю.

Сучасні німецькі дослідники X. Ленк та Г. Рополь виділили 9 характерних елементів техніки:

1) прикладне природознавство;

2) продукування надлишків продукції, ефективність;

3) розкриття глибин упорядкування природи;

4) самозабезпечення людського існування;

5) втілення ідей та задумів людини;

6) воля до влади над природою;

7) комплекс інструментів та засобів;

8) вивільнення людини з-під влади природи;

9) предметне втілення схем людської діяльності.

Усі ці елементи випливають із широкого розуміння техніки, конкретизуючи його. Можна також погодитися з американським філософом X. Сколімовськи, що техніка пов'язана з вихідними по­няттями європейської цивілізації, а саме з поняттями природа, ра­ціональність, ефективність, поступ.

Кожна з окреслених концепцій демонструє нам щось справді суттєве й цікаве у феномені техніки. Завдяки ознайомленню з ними ми отримаємо його об'ємне зображення. Спробуймо зроби­ти деякі висновки та узагальнення. Майже всі, хто розглядає тех­ніку в філософському аспекті, наполягають на тому, що вона вкорінена в сам фундамент людського існування і є проявом особ­ливостей людської взаємодії із світом (а). Техніка, пов'язана із суттєвими особливостями людського пізнання та інтелекту (б). Нарешті, техніка незаперечно пов'язана з намаганням людини за допомогою кінцевого оволодіти нескінченним, за допомогою рац­іонального - позараціональним, функціонального та цілеспря­мованого - самодостатнім, за допомогою ефективно нарощува­ного опанувати спонтанно самопродукуючим (в).

Можемо зазначити, що через техніку людське буття постає як певний полюс буття взагалі, як полюс, на якому утверджується виділене, кінцеве, раціоналізоване, регламентоване, іде­алізоване, визначене, складне, перервне. Водночас саме завдяки тому, що з являється та окреслюється такий полюс, в бутті виявляються й протилежні перерахованому властивості: цілісне, нескінченне, самобутнє, спонтанне, безмежне, початкове, самодостатнє, безперервне.

Отже,

Технічна ж творчість постає як

намагання через перше, тобто через продукування

кінцевого, регламентованого, досягнути другого, тобто

нескінченного та самодостатнього.

Але зробимо висновки щодо сутності техніки та її зв'язку із суттєвими особливостями людини. Філософський підхід до яви­ща техніки дозволяє виявити недоліки її занадто розширеного та нормативного тлумачення. Інженерно-технічні вироби постають історично змінними, але незмінним залишається те, що техніка (та технічна діяльність людини) зумовлені певними особливостя­ми людського становища в світі. У світі матеріально-фізичних процесів людина постає істотою, обмеженою в просторі, часі, потужності, проникливості та ін. З іншого боку, завдяки своїй розумності людина здатна проникати у приховані закономірності та властивості світу, вибудовувати логічно послідовні, пов'язані між собою та контрольовані мережі інтелектуальних актів, а та­кож інтелектуальні утворення. Саме означене розходження між інтелектуальними та матеріально-фізичними властивостями лю­дини зумовлює та робить не лише можливим, а й до певної міри неминучим появу техніки та технічної діяльності. Цікаво зазна­чити, що в деяких релігіях техніка принижується саме через її частковість, кінцевість, матеріальність. Як правило, цим характеристикам техніки адепти такого роду релігій протистав­ляють внутрішню єдність та цілісність духовного, різного роду медитації, містичні зосередження та ін. А проте, вони не замис­люються над тим, що при цьому самі пропонують певну техніку здійснення таких процедур, певні алгоритми духовної діяльності, в яких очевидно наявний технічний елемент. Фактично, перед людиною стоїть альтернатива: або злитися із природою і втрати­ти людський спосіб буття (в тому числі та перш за все - свою розумність), або бути людиною, тобто перебувати на певній дистанції щодо природно-космічного процесу, але тоді заповнюва­ти ту дистанцію певними соціально-культурними посередника­ми, до яких належить явище техніки.