Концепція собівартості і класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції

Управлінський облік, на відміну від фінансового, - облік не фактичної величини майна, витрат і доходів, стану розрахунків і зобов‘язань, а облік факторів, обставин і умов, що впливають на виробничу і фінансову діяльність підприємства. Його мета – надати інформацію про прийняття рішень з управління економікою підприємства і перевірити ефективність використання прийнятих рішень (рис. 10.1).

Рис. 10.1. Структура бухгалтерського обліку.

Управлінський облік використовує всі доступні способи одержання інформації (у т. ч. факс, телефон) у різних вимірниках з різних господарських рішень і операцій з метою управління чи контролю за результатами діяльності, аналізу відхилень від норм, створення бази для корегування бізнес-плану.

Управлінський облік – управління економічним суб’єктом через планування, контроль і регулювання управлінською діяльністю і процесом прийняття рішень.

В основі управлінського обліку лежіть система ефективного управління фінансовими, матеріальними та трудовими ресурсами.

Найбільш конкретною формою виконання менеджером своїх функцій є прийняття управлінських рішень. Щоб прийняти науково обґрунтоване складне рішення, необхідно:

1) чітко знати мету діяльності підприємства;

2) мати всебічну і достовірну інформацію від усіх підрозділів та проаналізувати її;

3) знати зовнішню ситуацію (кон'юнктуру ринку, чинне законодавство тощо);

4) виходити з певних критеріїв вибору раціонального рішення;

5) прогнозувати можливі наслідки прийняття управлінського рішення;

6) радитись із спеціалістами щодо можливих альтернативних варіантів вирішення даної проблеми;

7) вибирати і приймати раціональне рішення; :

8) доводити рішення до конкретних виконавців.

Ці етапи прийняття управлінського рішення можна згрупувати у три основні стадії: підготовка рішення, його; прийняття та реалізація.

На першій стадії здійснюють пошук та збирання достовірної інформації, її обробку, аналізують усі внутрішні та зовнішні чинники, що впливають на управлінське рішення, виявляють можливі наслідки (позитивні та негативні), а також формулюють завдання, які необхідно вирішити.

На другій стадії на підставі всебічних розрахунків розробляють окремі альтернативні варіанти вирішення проблеми, дають їх оцінку, визначають критерії (показники, ознаки) раціонального рішення. Як засвідчує практика, ефективність управління значною мірою залежить від кількості розроблених альтернативних варіантів.

На третій стадії прийняті рішення перетворюють на різні форми команд (усну, письмову, наказ тощо), які доводять до виконавців, визначають методи та засоби його виконання (наприклад, розробляють систему стимулів), проводять аналіз ефективності прийнятого рішення, можливе наступне його коригування, дають оцінку його результативності. При доведенні до виконавців управлінські рішення повинні бути адресними, конкретними, чіткими, із зазначенням точної дати їх виконання. Доручати конкретні завдання слід з урахуванням знань і досвіду виконавців.

Розрізняють три методи прийняття менеджерами управлінських рішень:

1) інтуїтивний метод, який ґрунтується на нагромаджених менеджерами сумі знань та управлінського досвіду в певній сфері діяльності;

2) метод „здорового глузду”, заснований на накопиченому менеджером практичному досвіді;

3) науково-практичний метод, заснований на всебічній інформації, розрахунках альтернативних варіантів тощо.

Прийняття управлінських рішень повинне ґрунтуватися на знанні економічних законів, чинного законодавства, сутності людини тощо. Тому управлінські знання є комплексними, універсальними, мають теоретичний і практичний характер, вони раціональні й інтуїтивні. Такі знання базуються на вивченні теорії організації та управління, філософії, соціології, психології, загальній теорії систем та ін.

Щоб процес управління був ефективним, менеджеру необхідно дотримуватися таких основних вимог:

1) розглядати людину як головне джерело підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва;

2) планувати діяльність крупних компаній, в тому числі довготермінову кадрову політику;

3) надавати підрозділам (відділам тощо) і працівникам цих підрозділів певну автономію, що стимулює їх підприємливість;

4) постійно орієнтуватися на потреби споживачів (що досягається шляхом раціональної маркетингової діяльності);

5) дотримуватися простоти форм управління, мати нечисленний управлінський апарат;

6) діяти енергійно і швидко, концентруючи зусилля компанії на одному або кількох напрямах бізнесу;

7) проводити політику, спрямовану на формування у компанії багатьох лідерів і новаторів, стимулювати у них виправданий ступінь ризику;

8) органічно поєднувати автономію, свободу окремих підрозділів з жорстким централізмом (коли йдеться про основні цінності компанії — стандарти, якість та обслуговування

Розглядаючи питання інформаційного забезпечення бухгалтерського обліку і в т.ч. управлінського, слід зазначити, що малі підприємства з простим технологічним процесом виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг (що здійснюють за місяць не більше 300 господарських операцій) можуть застосовувати спрощену форму обліку господарського обліку.

Собівартість продукції - це витрати підприємства, пов’язані з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг.

Показник собівартості відображає частку витрат в 1грн. обсягу реалізації і знаходиться у прямій залежності від:

- росту продуктивності праці;

- раціонального використання основних фондів;

- ефективного використання сировини, матеріалів, палива, енергії;

- організації виробництва;

- якості управління; природних та географічних факторів.

Для характеристики собівартості при випуску різнорідної продукції користуються такими показниками:

витрати на 1 грн. товарної продукції визначаються як частка (ТП_с) від відношення собівартості всієї товарної продукції до обсягу товарної продукції, який розраховано в оптових цінах підприємства (ТП_ц), тобто:

З_ТП = (10.1)

- собівартість одиниці продукції окремого виду (визначається на основі розробки калькуляції);

- зниження собівартості порівняльної товарної продукції. Під порівняльною розуміють таку продукцію, яка випускається на підприємстві протягом декількох років.