А. Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану.

Оцінку фінансового стану позичальника банк здійснює в кожному випадку укладанням договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше ніж один раз на три місяці; для банків-позичальників — не рідше ніж один раз на місяць.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників. Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності банку, становища на ринку тощо.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи банк враховує такі основні економічні показники його діяльності:

— платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

— фінансова стійкість (коефіцієнт маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

— обсяг реалізації;

— обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів — у динаміці);

— склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

— собівартість продукції (у динаміці);

— прибутки та збитки (у динаміці);

— рентабельність (у динаміці);

— кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Під час оцінки фінансового стану позичальника можуть бути враховані також суб’єктивні чинники, такі як:

— ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

— наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

— ефективність управління позичальника;

— професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

— інша інформація.

Оцінку фінансового стану позичальника-банку здійснюють не рідше ніж один раз на місяць на підставі:

— інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов’язкового резервування коштів;

— аналізу якості активів і пасивів;

— аналізу прибутків і збитків;

— інформації про виконання банком зобов’язань у минулому;

— інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

— щорічного аудиторського висновку.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи враховуються:

— загальний матеріальний стан клієнта (доходи, витрати, майно, право власності на яке посвідчується згідно з чинним законодавством України);

— соціальна стабільність клієнта (наявність постійної роботи, сімейний стан);

— вік клієнта;

— інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями) у минулому та своєчасність погашення їх і сплати процентів (комісії) за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

— ділова репутація;

— інша інформація.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням також рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас «А» — фінансова діяльність дуже добра і надалі проводитиметься на такому ж рівні (прибуткова та рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема основна сума боргу та процентів за ним сплачуються відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах уста­новлених значень; вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна.

Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним.

До першокласного значення належать: застава майнових прав на грошові депозити; безумовні гарантії: урядів країн категорії «А», Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Європейського банку реконструкції та розвитку, банків з рейтингом не ниж­че, ніж «інвестиційний клас» (кредитний рейтинг, підтверджений в бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній); забезпечені гарантії банків України; а також інше забезпечення, яке можна реалізувати за вартістю, що перевищує суму основного боргу та процентів за ним і строк реалізації якого не перевищує 60-ти днів.

Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А» (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність утримування її на цьому рівні впродовж тривалого часу є низькою.

Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів.

Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу «Б», мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника знижується.

Клас «В» — фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж галузевий рівень, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням). Надходження коштів та платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі й у строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінан­сового стану позичальника.

Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають встановленим значенням) і спостерігається її нестабільність упродовж року; є високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та процентів за нею є низькою.

Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна, є збитки (кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою, показники не відповідають встановленим значенням, імовірність виконання зобов’язань з боку позичальника банку практично відсутня).