Види оцінки основних фондів

Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах.

Натуральні показники (площа, об’єм, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання і т.д.

Оцінка основних фондів підприємства є грошо­вим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

Залежно від стану основних фондів та часу визначення їх­ньої вартісної оцінки розрізняють вартість:

- первісну;

- відновлену;

-залишкову;
- справедливу;

- переоцінену;

- ліквідаційну;

- яка амортизується;

- середньорічну.

Первісна вартість основних фондів -- це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове вироб­ниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошто­рисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.

Відновлена вартість основних фондів -- це вартість їхнього від­творення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі ви­трати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між перві­сною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів вини­кає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточно­го регулювання процесу відтворення основних фондів, правильно­го розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за віднов­леною вартістю. Здійснювати дооцінку (уцінку) залишкової вартості об'єкта основних фондів підприємствам дозволяється тільки у тому разі, коли на дату складання балансу залишкова вартість об'єкта більш як на 10% відрізняється від його справедливої вартості.

Повна (первісна й відновлена) вартість основних фондів -- це вартість у новому, не зношеному стані.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (ви­конаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величи­ною і визначається як різниця між повною первісною (відновле­ною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спра­цювання основних фондів. Залишкова вартість ще називається балансовою вартістю основних фондів.

На практиці часто фактичний рівень фізичного спрацюван­ня та морального зносу об'єкта не збігається з показниками зносу згідно з економічними розрахунками, і його залишкова ціна не відображає його справжньої споживчої вартості. Тому виникає потреба у достовірній оцінці об'єкта з урахуванням його фактичних споживчих властивостей, тобто у визначенні його справедливої вартості.

Справедлива вартість об'єкта основних фондів -- це рин­кова вартість об'єкта, визначена шляхом експертної оцінки, яку зазвичай здійснюють професійні оцінювачі. Вона визнача­ється як сума грошових коштів, за якою об'єкт основних засо­бів може бути обміняний або отриманий в операції між неза­лежними, поінформованими та зацікавленими сторонами.

Під час ліквідації об'єкта основних фондів після закінчення терміну його експлуатації зазвичай залишаються певні матері­альні цінності: агрегати, запасні частини, метал, гума тощо. Сума коштів або вартість інших цінностей, яку підприємство очікує отримати при ліквідації об'єкта основних фондів після закінчення терміну його використання (експлуатації), за вира­хуванням витрат, пов'язаних з його ліквідацією, називається ліквідаційною вартістю об'єкта основних фондів.

Для забезпечення нормального відтворення основних фон­дів підприємству достатньо відшкодувати у вигляді амортиза­ційних відрахувань лише різницю між початковою (або пере­оціненою) та ліквідаційною вартістю об'єкта. Ця різниця стано­вить вартість об'єкта основних фондів, що амортизується.

Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами вве­дення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів пражці. Се­редньорічне введення (вибуття) визначають за результатом множен­ня абсолютного його розміру та коефіцієнта функціонування про­тягом розрахункового року засобів праці, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.