Виробничі ресурси фірми

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) І підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників - оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.
Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів, передовсім з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.

Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їхнє коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.

Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід ураховувати низку чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.

Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах і одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва й постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

Обчислення потреби в матеріалах

Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, залежно від їхнього призначення. Кількість технічних засобів, тобто машин
та устаткування, обчислюється епізодично за проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (Мп) і яку слід закупити, обчислюєть­ся за формулою

Мп =Мв +Мз.к. +Мз.п. (9.16)

де Мв - витрати матеріалів за розрахунковий період;

Мз.п., Мзк - перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.

Матеріали витрачаються (Мв) на такі потреби: основне виробництво, виготовлення технологічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня виробництва, капітальне будівництво власними силами. Витрати матеріалів обчислюються множенням обсягу продукції (робіт) на норму витрати матеріалу. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи того об'єкта нормування. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції Мв.в. підраховується за формулою

(9.17)

де n - кількість найменувань продукції, що виготовляється;

Ni - обсяг випуску продукції i-го найменування в натуральному вимірі;

Мнi - норма витрат матеріалу на одиницю i-го виробу;

Мн в - витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.

Величина Мнв обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному залежно від широти номенклатури продукції та величини норм витрат. За обмеженої номенклатури продукції й великих норм витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві, яку помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина Мн в обчислюється приблизно, виходячи зі зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий рік.

Так підраховуються витрати на виробництво продукції основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів і тих допоміжних матеріалів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні й обслуговуючі процеси обчислюються множенням обсягу робіт або кількості об'єктів обслуговування на норму витрат. Об'єктами нормування витрат матеріалів у цьому разі можуть бути час роботи устаткування (мастильні, охолоджуючі матеріали, енергія), тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів), одиниця ремонтоскладності устаткування (матеріали для ремонту, запасні частини), кількість працівників (спецодяг, спецхарчування тощо).

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників підприємства, що отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності. Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору.

Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах ( ) — контроль технологічного процесу, управління апаратами, машинами та іншим устаткуванням — розраховується за нормами обслуговування, а саме:

(9.18)

де m0 - кількість об'єктів, що обслуговуються (агрегатів і т. ін.);

nзм - кількість змін роботи на добу;

Кяо - коефіцієнт переводу явочної чисельності у облікову, який розраховується за формулою

(9.19)

де f - плановий процент невиходів робітників на роботу;

Hоб - норма обслуговування одного агрегату (машини) - кількість об'єктів на одного робітника.

Чисельність робітників (в основному допоміжних), для яких неможливо встановити норми обслуговування та розрахувати трудомісткість робіт визначається за формулою

(9.20)

де nрм - кількість робочих місць.

Чисельність працівників управління, спеціалістів, службовців розраховується по кожній функції методом прямого нормування, якщо дані щодо трудомісткості є вірогідними.

Первинна професійна підготовка робітників – професійно – технічне навчання людей, які раніше не мали робочої професії.

Ця підготовка забезпечує рівень кваліфікації робітника, який необхідний для продуктивної професіональної діяльності згідно вимогам ДСТУ ISO 9001.

Підготовка робітників із числа жінок або неповнолітніх здійснюється лише по тим професіям і видам робіт, по яким немає протипоказань Міністерства охорони здоров’я.

Нормативний строк кадрів по робочим не перевищує 1 року і визначається затвердженими планами і програмами. При навчанні керуються типовими планами і програмами навчання, затвердженими керівником Управління кадрів і кадрової політики Мінпромполітики.

Професійна підготовка робітників на виробництві здійснюється шляхом курсового або індивідуального навчання.

Перепідготовка робітників – професійно – технічне навчання, направлене на оволодіння іншою професією робочого, який отримав професійну підготовку.

Підвищення кваліфікації – професійно–технічне навчання робітників, керівників та спеціалістів, яке дає можливість розширювати та поглиблювати раніше добуті знання, вміння та навики на рівні вимог виробництва.

Навчання робітників другим і суміжним професіям є перепідготовкою. Таку перепідготовку необхідно робити виходячи з потреб виробництва в розширенні професійного профілю робочих, покращення організації праці робочих і раціонального використання обладнання.

Необхідний рівень кваліфікації персоналу визначається в штатному розкладі виходячи з складності в управлінні даним технологічним обладнанням, трудомісткості виконання необхідних технологічних операцій при виробництві окремого виду продукції даного функціонального підрозділу у співвідношенні з вимогами технології, єдиного тарифно–кваліфікованого довідника і вимог системи менеджменту якості.

Критеріями оцінки ефективності стилю діяльності менеджера є: ступінь впливу на постійне підвищення результативності фірми, творчий рівень спрямованості у майбутнє, вплив на вияв ініціативи, розвиток творчості підприємливості персоналу фірми, наявність програм дій і кінцевої мети діяльності фірми. Відсутність таких програм – ознака поганого стилю керівництва менеджера і непридатність керівного персоналу.

Питання до самоконтролю

1. Що таке маркетинг як вид підприємницької діяльності?

2. Покажіть роль маркетингу в системі організації та управлінні діяльністю малого підприємства.

3. З погляду маркетингу що є потенціал підприємства?

4. Який фонд часу (кількість годин) роботи устаткування береться для розрахунків виробничої потужності підприємства?

5. Як розраховується вихідна виробнича потужність?

6. Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів які чинники слід ураховувати?

7. Як визначається потреба в матеріально-технічних ресурсах?

8. Покажіть роль менеджменту у розвитку підприємництва.

9. Що таке реклама?

10. Обґрунтуйте роль реклами в маркетинговій діяльності

11. На які стадії можна поділити процес маркетингового планування?

12. Покажіть роль підвищення кваліфікації персоналу.

13. Назвіть та охарактеризуйте етапи саме процесу планування.

14. Що є критеріями оцінки ефективності стилю діяльності менеджера?