Аналіз ритмічності випуску продукції

Ритмічність виробництва та реалізації продукції означає дотримання графіка виробництва однакової кількості продукції за рівні відрізки часу.

Таблиця 4.3 -Розрахунок плану реалізації з номенклатури продукції

Найчастіше ритмічність визначається часткою виробництва продукції за кожну декаду. При рівномірному випуску продукції протягом місяця обсяг продукції за декаду становитиме 33,3%.

Кількісний вимір ритмічності здійснюється за формулою:

(4.12)

де − коефіцієнт ритмічності;

− обсяг недоданої продукції у відповідності з графіком;

− плановий випуск продукції.

Наприклад, фактичний випуск продукції в першій декаді становив 15%, у другій – 25% і у третій – 60%. Це означає, що в першій декаді не додано 18,3% - (33,3 – 15) місячного обсягу продукції, у другій декаді – 8,3-(33,3 –25). Перевиконання графіка в третій декаді не зараховується. У цьому випадку коефіцієнт ритмічності становитиме:

Використовуючи цей метод розрахунку ритмічності, слід мати на увазі, що декади мають неоднакове число робочих днів, тому більш точні дані можна отримати, розраховуючи ритмічність щоденно. Якщо підприємство функціонує неритмічно, потрібно виявити причини її порушення. Причинами порушення ритмічності можуть бути несвоєчасність матеріально-технічного забезпечення основних цехів, порушення термінів технічної підготовки виробництва, наявність «вузьких» місць на виробництві.

Аналіз впливу окремих чинників на обсяг виробництва продукції.Головними чинниками, які впливають на ритмічність виробництва, є склад та кількість обладнання, рівень його використання, рівень кваліфікації кадрів, методи організації виробництва, рівень продуктивності праці.

Рівень використання обладнання за часом та потужністю визначають за допомогою коефіцієнтів екстенсивного, інтенсивного та інтегрального коефіцієнтів. Наприклад, якщо плановий фонд робочого часу обладнання – 10 000 машино-годин, фактичний фонд часу – 9800 машино-годин, плановий виробіток за одну машино-годину – 10 грн, фактичний – 11 грн, то:

Наведені розрахунки свідчать, що підприємство не реалізувало можливості збільшення виробництва продукції, тому що плановий фонд часу роботи обладнання використаний на 98%. Але інтенсивні можливості використані краще, ніж планувалося, на 10%. Перевиконання плану годинного виробітку забезпечило виконання плану виробництва на 107,8%. Якби були відсутні втрати екстенсивного використання обладнання, то план був би виконаний на 110%.

Аналіз виконання плану сортності продукції

У галузях, які виробляють товари широкого вжитку, якість продукції визначається її сортністю. Якість продукції визначається часткою кожного сорту у загальному обсязі виробництва. Як приклад у табл. 4.4 наведено показники виконання плану виробництва підприємства за сортністю.

Таблиця 4.4 - Виконання плану виробництва продукції за сортністю

Розрахунки за даними таблиці показують, що середня планова ціна становить 1,9 грн , а фактична – 1,91 грн. . Але середня ціна могла бути вищою за умови випуску продукції третього сорту в обсязі 50 тис. шт. і збільшенні за рахунок цього випуску продукції першого сорту обсягом 870 тис. шт. У цьому випадку вартість продукції за звітними даними могла б становити 1960 тис. грн і середня ціна підвищитися до 1,92 грн.

У нашому випадку коефіцієнт сортності за планом становить:

Коефіцієнт сортності за звітом:

Тобто якість продукції за звітом підвищилася за рахунок збільшення продукції першого сорту.

Після аналізу виробничої програми готують висновки і розроблюють заходи щодо усунення недоліків та використання виявлених резервів.

4.5 Планування продажу продукції

Вузьким місцем в діяльності багатьох підприємств є сфера продажу, тому в основу планування збуту кладеться ідея про розвиток ринку.

У рамках будь-якого плану формується загальна картина діяльності підприємства та можливостей, які дозволяють реагувати на зміну ринкової ситуації.

Першим кроком для складання плану продажу є збір вихідної інформації про становище на ринку.

Дані про ринок є надзвичайно необхідними, оскільки показники збутової діяльності підприємства в минулому не дозволяють оцінити збут у перспективі. Тільки аналіз співвідношення між обсягом обороту і дією ринкових факторів дає можливість отримати реальні оцінки розвитку продажу в майбутньому.

Вітчизняні підприємницькі структури мають недостатній досвід передбачення обсягів, структури, географії продажу, вивчення ринків збуту продукції.

На західних підприємствах для оцінки ринку аналізуються показники:

− динаміка чисельності населення з розбивкою по районах і вікових групах. Така інформація важлива при організації продажу товарів широкого вжитку;

− споживання товарів в розрахунку на душу населення. Аналіз таких даних дозволяє виявити зміни в поведінці споживачів;

− динаміка доходів населення (клієнтів). Ця інформація відображає переміщення витрат з одного товару на інший;

− динаміка купівельної спроможності;

− динаміка загального попиту на всі співставимі товари на ринку;

− динаміка зміни виробничих потужностей конкурентів або чисельності суб'єктів зайнятих в конкретній галузі.

В залежності від того, яка інформація отримана за пп. 1-3, підприємства змінюють свої виробничі програми.

Аналіз даних за пп. 4-6 дає можливість виділити три групи товарів:

− товари із зростаючим попитом;

− нейтральні товари;

− товари з падаючим попитом.

Цілісний аналіз даних по ринку, їх співставлення з внутрішньо виробничими даними відображає пропорції, які складаються між динамікою ринку і динамікою власного підприємства.

Окремо аналізуються та оцінюються внутрішньовиробничі дані які характеризують обсяг продажу за минулі періоди, тенденції у збутовій політиці підприємства.

З цією метою аналізується:

− оборот продажу (кількість);

− вартість продажу (обороту);

− ціни продажу;

− власної продукції;

− конкурентної продукції;

− власні прогнози збуту, складені в минулому;

− відхилення між прогнозованими і фактичними показниками, які мали місце в минулому.

Такий детальний аналіз показників по місяцях дозволяє передбачити перспективи продажу. Статистика збуту розшифровується з такими позиціями:

− товари і групи товарів;

− торгові райони і райони представників (продавців);

− групи покупців;

− кількість і частота замовлень;

− шляхи продажу.

При плануванні продажу проводяться також спеціальні дослідження ринку. Спостереження за динамікою ринку та аналіз йог кон'юнктури є важливим інструментом отримання необхідних даними про коливання збуту. Спостереження за розвитком ринку — це по стійний збір інформації підприємством і аналіз даних.

Важливе значення має пряме дослідження ринку (спеціальні до слідження), яке дає моментальний «знімок» ринку. З допомогою кількісних досліджень проводиться аналіз потреб, попиту і сегментів ринку методом вибіркової перевірки. Це дає можливість встановити потенційних покупців даного товару і визначити фактори, які впливають на їх поведінку.Якісні дослідження є частиною вивчення мотивів і думок покупців. Такі дослідження доцільно проводити при освоєнні нових видів продукції та модернізації тих, що уже випускаються.

Збутова психологія свідчить про те, що в багатьох випадках товари купують не за конкретною необхідністю, а для задоволення невідомих, чисто психологічних потреб.

Досліджуючи ринок, важливо виділити свої постійні групи споживачів і регулярно робити опитування тієї ж самої групи.

Разом з планом продажу розробляються плани реклами. При цьому враховуються результати досліджень ринку і заходи, які проводяться конкурентами.

Основні складові плану рекламних заходів:

− заходи проведення поточної реклами;

− плани участі у виставках та експозиціях;

− резервні рекламні заходи, зумовлені певними обставинами;

− окремі плани проведення спеціальних рекламних компаній.

З метою збереження і підвищення досягнутого рівня продажу паралельно з рекламними заходами необхідно одночасно планувати прийняття заходів з підтримання та підвищення іміджу (престижу) підприємства. Вони пов'язані з представницькими витратами (запрошення журналістів, прийоми, оголошення загального характеру).

На основі аналізу, оцінки і прогнозу ринку споживачів розробляється кінцевий план продажу.

В його основу кладуться отримані дані про прогноз продажу на перспективу. Збут планується за місяцями і тижнями. Якщо не проявляються тенденції до перерозподілу, то можна скористатися даними про продажі в минулому. При цьому річна кількість продажу приймається за 100 %.Після розробки плану в кількісних показниках здійснюється розрахунок вартісних показників. При цьому враховуються середні ціни по кожному товару на різних ринках.

Далі розраховуються збутові витрати за окремими видами продукції і визначається плановий прибуток, а з врахуванням вартості виробництва - і мінімальна гранична ціна продажу. В цьому плані слід передбачити максимальні скидки, терміни і умови платежів.

Література: 3,18,23

Питання для перевірки знань:

1. Завдання плану виробництва та реалізації продукції.
2. Класифікація продукції
3. Планування обсягу реалізації продукції.

ТЕМА 5. ПЛАНУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Лекція 8. Планування МТЗ та МЕЗ на підприємстві у сучасних ринкових умовах.

5.1 Сучасні завдання і зміст планування матеріально-технічного забезпечення виробництва.

5.2 Планування потреби в матеріально-енергетичних ресурсах.

Лекція 9. Види та методи планування запасів, використання матеріальних балансів.

5.3 Розрахунок запасів.

5.4 Матеріальні баланси.

5.1 Сучасні завдання і зміст планування матеріально-технічного забезпечення виробництва

Необхідною умовою успішної реалізації поточних планів є забезпечення виробництва необхідними ресурсами, в тому числі матеріально-технічними та енергетичними.

Визначення потреби в ресурсах, їх розподіл за видами робіт і в часі – завдання планування матеріально-технічного забезпечення (МТЗ).

МТЗ виробництва планується в річному, квартальному та місячному розрізах. Річний план МТЗ повинен забезпечувати баланс (рівновагу) річної потреби в матеріальних ресурсах з можливістю підприємства забезпечити їхнє придбання. Квартальні та місячні плани передбачають оперативне забезпечення виробництва матеріальними ресурсами відповідно до термінів їх постачання та випуску готової продукції.

Процес МТЗ виробництва направлений на своєчасне постачання на склади підприємства або безпосередньо на робочі місця матеріально-технічних ресурсів (МТР), забезпечення їх ефективного використання, застосування вторинних ресурсів, сировини і матеріалів місцевого виробництва.

Проблемами МТЗ більшість підприємств почала глибоко цікавитися порівняно недавно. Це зумовлено, перш за все, загальною економічною кризою і, по-друге, нормальним процесом розвитку теорії і практики менеджменту. Забезпечення діяльності підприємства перетворилося у важливу стратегічну управлінську функцію, пов'язану з прагненням оптимізувати матеріальні витрати, які є досить високими і складають у середньому 30-40% до обороту.

Прагнення перетворити ці витрати у важливий фактор економічного росту – одне з основних завдань планування МТЗ виробництва. При цьому необхідно розуміти потребу переходу від високих темпів економічного росту до помірних, яка зумовлена неможливістю компенсувати неоптимальні матеріально-енергетичні витрати високими темпами зростання.

За умов загострення конкуренції головними факторами виживання підприємства стало підвищення економії від масштабів виробництва та зниження загальновиробничих та адміністративних витрат. У результаті цього в кінці ХХ століття МТЗ перетворилося на один з важливих факторів конкурентоспроможності підприємства. Якщо раніше під МТЗ розуміли лише операції, пов'язані з переміщенням фізичних об'єктів, то тепер – способи і методи координації відносин підприємства з його постачальниками і споживачами в конкурентному середовищі. МТЗ вирішує завдання пошуку найкращого реагування підприємства на потреби ринку і забезпечення найбільш економічного варіанту їхнього співіснування.

Функції планування МТЗполягають у координації попиту і пропозиції на конкретний товар при мінімізації витрат як в стратегічному, так і в тактичному відношенні, та підтриманні на певному рівні відносин підприємства з конкретними постачальниками і споживачами.

Отже, два основні завдання МТЗ – діалог і вибір. Під діалогом розуміють відносини з партнерами на початковій і кінцевій стадіях технологічного процесу, а також внутрішні відносини, пов'язані з передачею іншим службам і підрозділам підприємства матеріальних ресурсів.

Вибір залежить від мети підприємства, побажань та обмежень щодо використання матеріальних, технологічних і трудових ресурсів.

Для здійснення МТЗ необхідний відповідний інструментарій, який допомагає управляти рівнем матеріально-енергетичних витрат. У зв'язку з цим першочерговий інтерес викликають системи планування та інформації. В процесі стратегічного планування приймаються рішення, які мають відношення до структури мережі товаропросування. Оперативне і поточне планування МТЗ – засіб регулювання і контролю використовуваних у виробництві сировини, матеріалів, готових виробів. Його завдання полягає в розвитку контактів, діалогів між різними службами підприємства, посиленні координації їх діяльності та підвищенні мотивації по відношенню до завдань МТЗ.

Інформаційна система МТЗоб'єднує структуровану і взаємопов'язану сукупність методів збору, обробки і передачі даних профізичні потоки сировини і готових виробів. Успіх планування МТЗ залежить від якості і надійності використовуваної інформаційної системи.

Для досягнення поставленої мети щодо організації МТЗ на підприємстві необхідно постійно виконувати такі роботи:

Ø проведення маркетингових досліджень ринку постачальників окремих видів ресурсів. Вибір постачальників рекомендується здійснювати за системою таких критеріїв: наявність ліцензії і достатнього досвіду роботи в даній галузі; високий організаційно-технічний рівень виробництва; надійність і прибутковість діяльності; забезпечення конкурентоспроможності продукції; оптимальна ціна продукції; проста схема і стабільності поставок;

Ø нормування потреби в конкретних видах ресурсів;

Ø розробка організаційно-технічних заходів по зниженню норм і нормативів витрачання ресурсів;

Ø пошук нових каналів та ефективних форм МТЗ виробництва.

Ø планування МТЗ виробництва;

Ø організація доставки, зберігання і підготовки ресурсів до виробництва;

Ø організація забезпечення ресурсами робочих місць;

Ø облік і контроль використання ресурсів;

Ø організація збору і переробки відходів виробництва;

Ø аналіз ефективності використання ресурсів;

Ø стимулювання поліпшення використання ресурсів.

Конкретну форму забезпечення МТР підприємство вибирає виходячи з особливостей ресурсу, тривалості його отримання, кількості пропозицій, якості, ціни та інших факторів.

При укладанні контрактів (договорів) з постачальниками необхідно відображати в них кількісні та якісні показники, конкретні форми постачання, терміни, санкції та інші вимоги.

У зміст планування МТЗ входить:

− визначення потреби в матеріалах, устаткуванні, паливі, енергії всіх видів, спецодязі, спецхарчуванні, інструменті, запасних частинах;

− розрахунок запасів усіх видів товарно-матеріальних цінностей на плановий період;

− оперативний облік, контроль та аналіз виконання планів МТЗ;

− поточне регулювання забезпечення матеріальними ресурсами виробничих підрозділів підприємства.

Послідовність розробки плану МТЗ:

− підготовча робота;

− погодження джерел та умов забезпечення потреби в матеріальних ресурсах;

− розрахунок потреби в МІР;

− розробка норм виробничих запасів;

− складання матеріальних балансів.

Вихідними даними для складання плану МТЗ є: обсяг випуску продукції, план організаційно-технічного розвитку та інвестицій, матеріальні норми і нормативи, ціни і тарифи на матеріально-енергетичні ресурси, в окремі періоди часу, ліміти на деякі ресурси (наприклад, воду, електроенергію, нафтопродукти тощо).

При формуванні плану МТЗ розраховуються такі показники:

− потреби в матеріальних ресурсах, в тому числі за їх видами;

− очікувані залишки матеріальних ресурсів на початок і кінець планового періоду;

− виробничі запаси;

− зниження норм витрачання окремих видів матеріальних ресурсів;

− загальні матеріальні витрати, їх частка у собівартості продукції;

− показники ефективності використання матеріальних ресурсів.

5.2 Планування потреби в матеріально-енергетичних ресурсах

До складу МТР входять: сировина, матеріали, комплектуючі вироби, технологічне обладнання та оснастка, транспортні засоби, вантажно-розвантажувальне обладнання, х обчислювальна техніка, паливо, енергія, вода тощо. Іншими словами, все, що поступає на підприємство у речовій формі та у виді енергії відноситься до елементів МТЗ виробництва.

Потреби підприємства в матеріальних ресурсах можуть визначатися різними методами:

− прямого розрахунку(сировина, основні, допоміжні матеріали тощо);

− укрупненим(статистичним) — при прогнозуванні потреб в сировині, матеріалах, енергії, теплі і т. д.;

− на основі нормативних термінів зносу(спецодяг, інструмент);

− на основі формул хімічних реакцій, рецептурного складу–лаковий розчин, клей.

Вибір методу розрахунку потреби в ресурсах залежить від призначення матеріалу, умов та обсягу його споживання, цілей використання інформації про потреби (взаєморозрахунки із замовниками, укладання договорів з постачальниками).

Найбільш точним і поширеним є метод прямого розрахунку, який використовується в декількох різновидах: подетальний, аналогії, за типовими представниками.

Процес виготовлення поліграфічної продукції, наприклад, характеризується значною кількістю технологічних операцій, на кожній з яких використовується декілька видів матеріалів; кінцева продукція, особливо книжково-журнальна, також складається з кількох деталей. Це зумовлює встановлення питомих норм витрачання матеріалів на окремі процеси (деталі), наприклад, витрачання фарби на друкування 1000 фарбо-відбитків книжково-журнальної, образотворчої продукції.

Потреба в матеріалах (основних і допоміжних на технологічні потреби) визначається на основі даних про запланований обсяг виробництва в натуральних одиницях виміру ( ) та питомі норми витрачання матеріалу в натуральних одиницях виміру ( ) за формулою:

(5.1)

Загальна потреба в матеріалі, який, як правило, використовується для виготовлення декількох видів продукції, визначається як сума витрат по кожному виду продукції:

, (5.2)

де п — кількість видів продукції, для виготовлення яких використовується матеріал і-го найменування.

При плануванні випуску нових видів продукції, на які не встановлені норми витрачання матеріальних ресурсів, використовується метод розрахунку потреби в матеріалах по аналогії із застосуванням динамічних коефіцієнтів. У цьому випадку за основу беруть існуючі норми витрачання ресурсів на близькі за конструкторсько-технологічним вирішенням вироби або фактичні витрати за минулий період і враховують поправочний коефіцієнт, що враховує особливості нової продукції або індекси програми виробництва та норм витрачання матеріалів. Розрахунок потреби в матеріалах виконується за формулою:

, (5.3)

де – запланований обсяг випуску нової продукції в натуральних одиницях виміру;

– норма витрачання матеріалу на облікову одиницю аналогічної продукції;

– поправочний коефіцієнт, який враховує особливості нової продукції порівняно з продукцією-аналогом.

,(5.4)

де – фактичні витрати певного матеріалу минулого періоду;

– індекс програми виробництва;

– індекс норми витрачання матеріалів.

При випуску продукції широкого асортименту, коли невідомі дані про структуру випуску, потреба в матеріалах визначається за типовим представником, за який приймають одиницю продукції, що найбільш точно характеризує витрати матеріалів на дану групу (партію продукції). Норма витрачання матеріалів на його виготовлення поширюється на всю продукцію. Розрахунок погреби в матеріалі виконується за формулою:

, (5.5)

де – норма витрачання матеріалу на облікову одиницю типового представника продукції.

В багатьох виробництвах для визначення потреби в матеріалах використовується метод рецептурного складу. За цим методом спочатку розраховується маса сировини (матеріалів), необхідної для виконання виробничої програми:

, (5.6)

де – загальна норма витрачання суміші матеріалів для виготовлення одиниці продукції.

Потреба в кожному компоненті суміші визначається на підставі рецептури, яка характеризує питому вагу компонента в складі норми витрачання:

, (5.7)

де – частка певного компоненту в складі матеріалу.

В плані МТЗ визначається потреба в електроенергії. Вона планується окремо для технологічних, освітлювальних, нагрівальних та інших потреб.

Потреба в електроенергії для технологічних цілей розраховується на основі сумарної активної потужності струмоприймачів по групі устаткування, яке має однакові умови експлуатації; кількості годин їх використання протягом планового періоду; коефіцієнтів втрат енергії в мережі та електродвигуні:

, (5.8)

де – сумарна потужність струмоприймачів машин, кВт;

– річний час роботи струймоприймача, год;

– коефіцієнт втрати електроенергії в мережі;

– коефіцієнт втрати електроенергії у двигуні машини;

– кількість одиниць технологічного устаткування.

Річна потреба в електроенергії для освітлення приміщень визначається укрупнено з розрахунку середнього її витрачання на 1 кв.м. виробничих, побутових і службових площ; загальної площі приміщень; освітлювального періоду протягом дня і року; коефіцієнта втрат електроенергії (0,8 – 0,9):

, (5.9)

де – норма витрачання електроенергії на освітлення 1 кв. м. площі, кВт;

– освітлювальна площа, кв. м.;

– освітлювальній період в рік, дні;

– час освітлення протягом доби, гол.;

– коефіцієнт втрат електроенергії;

– характер освітлювальної плоті (виробнича, невиробнича).

Потреба в паливі планується окремо для експлуатаційних потреб і для опалення виробничих, службових та складських приміщень.

Для експлуатаційних потреб використовується бензин, дизельне паливо, зріджений газ. Потреба в даному виді пального визначається на основі норми витрачання на 100 км пробігу транспортних засобів певної марки, величини середньодобового пробігу, кількості днів роботи протягом року, кількості машин певної марки:

, (5.10)

де – середня норма витрачання палива на 100 км пробігу, літр;

– величина середньодобового пробігу одиниці транспортного засобу, км;

– період експлуатації транспортних засобів, дні;

– кількість машин певної марки;

– кількість видів машин та інших транспортних засобів.

Потреба в умовному паливі на господарські потреби (опалення приміщень в зимовий період) визначається на основі даних про добову норму витрачання певного виду палива на опалення 1м³ приміщень у певних кліматичних зонах; тривалість опалювального періоду в днях; зовнішній об'єм приміщень в м³.

, (5.11)

де – добова норма витрачання певного виду палива на опалення 1 м³ приміщень в кг;

– об'єм опалювальних приміщень в м³;

– опалювальний період в днях;

– тепловий еквівалент використовуваного палива.

Потреба в устаткуванні для виконання запланованої виробничої програми розраховується на основі технологічної трудомісткості виготовлення продукції ( ) та річного фонду часу роботи устаткування за планом ( ) з врахуванням рівня виконання норм виробітку на даній технологічній операції ( ):

(5.12)

Потребу в устаткуванні можна визначити на основі даних про заплановану виробничу програму в натуральному виразі ( ) і середньорічну виробничу потужність одиниці устаткування ( ):

(5.13)

5.3 Розрахунок запасів

При формуванні плану МТЗ можна окремо виділяти план виробничих запасів і план-графік руху матеріальних ресурсів. У процесі планування підприємство встановлює своїм структурним підрозділам ліміти на матеріальні ресурси і здійснює їх перерозподіл у зв'язку зі змінами виробничої програми, тобто регулює процес матеріального забезпечення виробництва з допомогою запасів.

Запаси– це матеріальні активи, які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу в складі готової продукції; утримуються для споживання в ході виробничого процесу; утримуються для використання в майбутньому.

В складі запасів виділяють: готову продукцію, незавершене виробництво, виробничі запаси.

Виробничі запаси– це матеріальні активи, які підлягають подальшій обробці на підприємстві або утримуються для споживання в ході операційного циклу.

Склад виробничих запасів:

− сировина, призначена для подальшої переробки;

− основні та допоміжні матеріали;

− комплектуючі вироби, покупні напівфабрикати;

− малоцінні та швидкозношувані предмети.

Потреба в запасах залежить від можливостей підприємства організувати безперервний потік матеріальних ресурсів, періодичності поступлень матеріалів, віддаленості постачальників і споживачів ресурсів.

Ефективне використання запасівдосягається шляхом правильної організації управління ними і включає:

− розробку норм запасів;

− планування потреби запасів;

− облік;

− аналіз;

− контроль за фактичним станом;

− оперативне регулювання запасів.

Центральне місце в системі управління запасами відводиться їх нормуванню, при здійсненні якого необхідно враховувати призначення запасів та чинники, які визначають їхню величину. З цією метою запаси поділяють на поточні, страхові та підготовчі.

Поточні запаси– основна частина виробничих запасів, які забезпечують неперервність виробничого процесу в інтервалах між поставками. Страхові– забезпечують нормальне протікання виробничого процесу у випадках відхилення від запланованих умов поставок. Підготовчі запасидозволяють здійснювати підготовку матеріалів до виробничого використання.

Величина поточного запасу залежить від добового споживання, характеру споживання (рівномірне, періодичне), часу між поставками матеріалів. Максимальний поточний запас визначається за формулою:

, (5.14)

де – середньодобові витрати матеріалів в натуральних одиницях;

– період між двома поточними поставками в днях.

Страховий запас залежить від різних факторів, деякі з них не підлягають кількісній оцінці, тому на практиці величина цього виду запасу планується в розмірі 25% максимального відхилення рівня запасу від його середньої величини. Планова величина страхового запасу – постійна, а фактично вона може змінюватись в залежності від термінів надходження чергової партії матеріалів.

Потреба у підготовчому запасі матеріалів виникає тоді, коли підготовка матеріалів до виробництва потребує тривалого часу (акліматизація, розрізка, сортування та інші). Підготовчі операції не є складовою частиною технологічного процесу, а випереджають його, тому матеріали, які готують до виробництва, не вважаються запасами незавершеного виробництва.

Величина підготовчого запасу визначається за формулою:

, (5.15)

де – сумарна тривалість підготовчих операцій в днях.

Загальні виробничі запаси визначаються як сума поточних, страхових і підготовчих запасів:

(5.16)

Для забезпечення безперервного виробництва, своєчасного виконання виробничих завдань, ефективності господарювання необхідно оптимізувати виробничі запаси та здійснювати оперативний контроль за їх рівнем.

Існує багато оптимізаційних моделей виробничих запасів різної складності. Кожне підприємство самостійно вибирає модель оптимізації виробничих запасів із врахуванням особливостей виробничого процесу, матеріалів, постачальників, цін та інших критеріїв.

При формуванні плану МТЗ окремо виділяється план виробничих запасів і план-графік руху матеріальних потоків.

У процесі планування підприємство встановлює своїм структурним підрозділам лімітина відпуск матеріальних ресурсів та здійснює контроль за їх використанням у процесі виробництва, забезпечує їх перерозподіл у зв'язку зі змінами виробничої програми.

В сучасних умовах господарювання необхідно пам'ятати, що виробничі запаси – обмежений ресурс підприємства. Тому управлінські рішення про розширення асортименту продукції, нарощування збутової мережі серйозно впливають на величину запасів. Комплексне управління запасами вимагає професіоналізму і творчого підходу з боку менеджерів підприємства.

5.4 Матеріальні баланси

В процесі розроблення плану МТЗ на великих підприємствах складають матеріальні баланси,які поділяються:

1. за періодом і стадіями планування – довготермінові і поточні;

2. за рівнем планування – галузеві, територіальні;

3. за видом балансової моделі – однопродуктові, багатопродуктові;

4. за одиницями виміру – натуральні, вартісні.

Основними видами матеріальних балансів, які використовуються для всіх режимів, стадій, рівнів планування, є однопродуктові. Вони розробляються по конкретних видах МТР і повинні забезпечувати рівність між потребами в ресурсах та джерелами їх покриття (таблиця 5.1.).

Зведені баланси – це сукупність однопродуктових балансів, об'єднаних по одній із ознак (галузей, призначення, взаємозамінності ресурсів).

На основі зведених балансів укладаються договори з постачальниками ресурсів, визначається потреба в фінансових ресурсах для поповнення запасів сировини і матеріалів, визначається норматив оборотних коштів.

Таблиця 5.1 - Однопродуктивий баланс МТЗ на 2013 рік

Фарба офсетна

(назва матеріалу)

____________кг__________

(одиниця виміру матеріалу)

Таблиця 5.2- Багатопродуктовий матеріальний баланс на 2013 рік

Планування загальної потреби в енергії відбувається за допомогою побудови енергетичних балансів – системи взаємопов’язаних показників виробництва, отриманий та розподілу різних видів енергії та палива.

При складанні енергобалансу одночасно вирішуються такі питання:

− енергозабезпечення та енерговикористання;

− обґрунтування раціональних схем енергозабезпечення;

− поліпшення режимів роботи технологічного та енергетичного устаткування;

− визначення надлишкових втрат енергії.

Енергетичні баланси підприємств класифікуються за:

− призначенням;

− видами енергії;

− масштабами завдань;

− характером цільового використання.

Література:18,23.

Питання для перевірки знань:

1. Основні завдання МТЗ виробництва.

2. Функції планування МТЗ.

3. Характеристика видів запасів та їх планування.

4. Джерела МТЗ.

5. Баланси МТЗ.

Семестровий модуль 2. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ СОБІВАРТОСТІ. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ.

ТЕМА 6. ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

Лекція 10. Зміст плану праці та планування продуктивності праці.

6.1 Зміст плану праці та заробітної плати

6. 2 Планування підвищення продуктивності праці