Матеріальні нормативи, їх види і призначення

Система матеріальних нормативів включає норми витрачання предметів праці і засобів виробництва. Норми витрачання предметів праці визначають величину споживання основних матеріалів, палива, енергії та інших елементів уречевленої праці на одиницю продукції. До складу норм витрачання матеріальних ресурсів входять обґрунтовані планово-розрахункові величини корисного витрачання сировини і матеріалів, а також зумовлені технологією та організацією виробництва відходи і втрати матеріалу.

При внутрішньовиробничому плануванні використовуються нормативи використання матеріальних ресурсів, які визначаються відношеннями витрачання корисного матеріалу до норми витрачання на одиницю продукції.

Для оцінки рівня використання матеріальних ресурсів застосовуються розхідні коефіцієнти, які визначаються співвідношенням фактичної норми до норми їхнього корисного витрачання.

Нормативи витрат засобів праці і виробництва характеризують потребу підприємства в робочих місцях, виробничих площах, технологічній оснастці, інструменті. Вони, як правило, мають тривалий термін використання.

Рівень використання основних засобів праці характеризується показниками:

− режим роботи устаткування,

− коефіцієнт завантаження,

− норматив фондовіддачі,

− рентабельність основних фондів,

− годинна продуктивність машин,

− коефіцієнти оновлення устаткування,

− тривалість міжремонтних циклів,

− норми простою машин під ремонтами і т. д.

До складу матеріальних нормативів входять: норми поточних, технологічних і страхових запасів матеріалів; нормативи незавершеного виробництва, готової продукції та ін. Слід зазначити, що в господарській практиці ця група нормативів застосовується рідко.

В процесі планування і прогнозування широкого застосування набули фінансові нормативи: амортизаційних відрахувань; податкових платежів, відрахувань і зборів; плати за банківський кредит; розподілу прибутку і т. д. Ці нормативи забезпечують зв'язок підприємства з зовнішнім середовищем, встановлюються в централізованому порядку і мають довготривалий характер.

2.4 Система планових показників

Всебічну оцінку діяльності підприємства можна дати з допомогою системи техніко-економічних показників, які в цілому описують модель господарювання на певний період. В залежності від характеру поєднання показників, їх взаємодії можна визначити кінцеві результати функціонування суб'єкта господарювання, охарактеризувати його виробничу, соціально-трудову, інноваційну діяльність встановити особливості взаємовідносин із зовнішнім середовищем.

У відповідності з існуючою практикою планування всі основи показники групуються за такими напрямками діяльності підприємства: виробництво і освоєння нових видів продукції, матеріально-технічне забезпечення, інвестування, праця і соціальний розвиток, фінанси та ін.. Напрямки діяльності підприємства повинні відображатися в окремих розділах поточного техніко-економічного плану і характеризуватися властивою їм системою показників. Всі напрямки діяльності підприємства можна розглядати як проміжні, з точки зору кінцевих результатів, та як кінцеві для даної стадії виробництва або господарської функції. Отже, й система показників може розглядатися як сукупність вихідних, проміжних та кінцевих (підсумкових) показників які через економічні механізми тісно взаємодіють між собою.

Одним з основних планово-економічних механізмів є механізм рівноваги між виробництвом і споживанням. Тому план виробництва продукції повинен бути збалансованим з планом реалізації продукції. Однак виробництво і споживання відрізняються між собою рівнем пізнавальності та передбачуваності. Якщо обсяг виробництва в межах певного періоду часу роботи підприємства можна з досить високою точністю передбачити, то обсяг продажу передбачити складно.

В практиці ринкового регулювання діє механізм взаємодії всіх планових показників з кінцевими результатами роботи, видами діяльності підприємства, стадіями виробництва, часом дії планів. Така всебічна взаємодія сприяє досягненню високих ринкових результатів.

У процесі планування діяльності підприємства важливо реалізувати механізм відповідності методики визначення показників вимогам органів державної статистики. Це дозволить порівнювати результати діяльності окремих суб'єктів господарювання, формувати зведені галузеві, територіальні та державні показники і баланси.

Деякі вітчизняні фахівці рекомендують систему планових показників групувати за певними ознаками: економічний зміст, призначення та спосіб характеристики предмету.

За економічним змістом планові показники поділяються на натуральні та вартісні.

Натуральні показники характеризують споживну кількість ресурсів (матеріалів, енергії, працівників, кількість устаткування, виробничу площу і т.д.). Вартісні використовуються для характеристики загальних обсягів виробництва, витрат, результатів і т.д.

За економічним призначенням планові показники діляться на кількісні та якісні.

Кількісні характеризують абсолютні обсяги виробництва та спожиті при цьому ресурси.

Якісні — ефективність використання ресурсів і виробництва в цілому (матеріало- та енергоємність, фондовіддача, витрати на 1 грн. продукції, продуктивність праці, рентабельність тощо).

За способом характеристики предмету виділяють абсолютні та відносні показники.

Абсолютні характеризують предмет абсолютно.

Відносні - в порівнянні з іншими показниками або періодами.

Вибір системи планових показників діяльності підприємства — одна з важливих проблем методології планування, яка вимагає постійного вдосконалення у зв'язку зі змінами місця і характеру планування в механізмі господарювання та регулювання економіки підприємства.

2.5 Інструментарій обґрунтування тактичних планових рішень

Серед сукупності інструментів обґрунтування планових рішень важливе місце займають як традиційні (творчий підхід працівників, адаптивний пошук, система бухгалтерського обліку, аналіз граничних витрат, норма прибутковості на вкладений капітал, дисконтування, аналіз чутливості, перевірка стійкості, коригування параметрів проекту) так і нові засоби.

Серед всіх засобів обґрунтування планових рішень творчий підхід працівників посідає найбільш важливе місце. Однак в теорії управління процес творчості управлінських працівників вивчений найменше. Його найчастіше пов'язують з індивідуальними характеристиками менеджера: його розумінням реальних цінностей, самосвідомістю, життєвою позицією, відношенням до ринку, мотиваційними факторами, авторитетом, кваліфікаційним рівнем, творчим потенціалом, патріотизмом. Однак ефективність планових рішень досягається не лише завдяки цим характеристикам, але й, в більшій мірі, інтуїцією, новаторством, винахідливістю, досвідом менеджера.

Творчість у плануванні можна розглядати як здатність спеціаліста з планування розробляти і застосовувати нові, нетрадиційні планові рішення, оригінальні ідеї з обов'язковою їх реалізацією на практиці. Ідеї, закладені в плані, самі по собі не можуть бути продуктивними, їх необхідно творчо реалізувати.

„Шлях від цінної ідеї до впровадження її в кінцевий комерційний продукт довгий і небезпечний, і творчість повинна охопити весь цей шлях ” - Джорж Стейнер.

Спеціалісти з управління вважають, що єдиною можливістю збереження життєдіяльності підприємства, організації є створення умов для творчої праці і внесення змін.

У процесі творчості важко означити певні стадії, оскільки він мінливий і може супроводжуватися тривалими перервами, бездіяльністю, а потім різкими вибухами ідей та пропозицій. Формально в процесі творчості виділяються такі етапи: підготовка, вивчення проблеми, збір даних, нагромадження гіпотез та альтернатив, синтез ідей, чітке формування ідей та їх перевірка.

Важливу роль в цьому процесі відіграють передчуття, інтуїція, які є складовими процесу творчості і стимулюють його.

При підборі творчих спеціалістів з планування необхідно врахувати такі характеристики: швидкість і гнучкість мислення, оригінальність, самостійність судження, імпульсивність поведінки, схильність до удосконалень, системного розгляду проблем.

Адаптивний пошук базується на загальному розумінні проблеми. В роботі спеціаліста з планування з перебігом часу частина ситуацій повторюється. Отже, виробляється певний шаблон при прийнятті поточних рішень. Приймаючи управлінські рішення, можна використовувати старі виправдані життям стереотипи, пристосовуючи їх до нових умов.

Необхідно відзначити, що не завжди певний досвід є позитивним засобом для пошуку планових рішень з наступних причин:

− легко помилитися при оцінці проблеми — вона фактично може значно відрізнятися від тих, що уже мали місце в господарській практиці;

− спеціаліст з планування може не пам'ятати механізму вирішення аналогічної проблеми в минулому;

− негативні результати, отримані в минулому, можуть вселяти непевність, страх і затримати прийняття планового рішення.

Система бухгалтерського обліку виступає в ролі джерела даних і моделі діяльності підприємства, яка імітує операції підприємства та результати його функціонування. Наприклад, на основі даних про рух грошових коштів можна спрогнозувати всі основні джерела і напрямки їх витрачання.

Показники, з допомогою яких формується стратегія діяльності, та розробляються тактичні дії підприємства, можна звести в чотири групи:

Група 1-показники платоспроможності;

Група 2-джерела формування засобів;

Група 3-використання ресурсів;

Група 4-рентабельність.

Метод аналізу граничних витрат дозволяє встановлювати і контролювати прибуткове співвідношення витрат і доходів підприємства. Якщо прибуток становить основну ціль підприємства, то аналіз граничних витрат є основним методом її досягнення. Аналіз граничних витрат при плануванні використовується для встановлення цін на продукцію (роботи, послуги), визначення обсягів виробництва.

Цей метод використовується у всіх випадках, коли можливо підрахувати граничні витрати і зіставити їх з граничними доходами.

Норма прибутку на вкладений капітал є важливим інструментом взаємозв'язку між доходами підприємства та його капіталом. З допомогою цього критерію визначається доцільність капітальних вкладень в різні заходи минулого і майбутнього.

Моделі динамічного програмування, які допомагають пошуку оптимальних рішень за кінцевими результатами попередніх рішень; моделі блочного програмування, які дозволяють з найбільшою точністю отримати оптимальні вирішення задач великих розмірів за рішенням задач з меншим числом змінних обмежень.

Імітаційні моделі широко застосовуються при вирішенні задач:

− розподілу капітальних вкладень в умовах можливого ризику;

− складання кошторисів витрат з метою максимізації прибутку підприємства;

− планування операцій виробничого циклу;

− складання графіків руху транспорту;

− управління запасами;

− планування найму і підготовки кадрів і т. д.

Імітування — достатньо складний процес, який залежить від специфіки модельованого об'єкта, тому сфера його застосування є обмеженою.

В процесі оптимізації планових рішень використовуються моделі, які базуються на математичній теорії графів. Окремим видом таких моделей є моделі сітьового планування та його оновлений варіант - система ПЕРТ, яка реалізується у двох варіантах: ПЕРТ/час та ПЕРТ/витрати.

Метод ПЕРТ/час має такі особливості: сітьовий графік, часові оцінки, визначення резервів часу і критичного шляху, прийняття оперативних заходів з коригування графіку.

Література: 18,23

Питання для перевірки знань:

1. Сутність тактичного планування та його місце в плановій системі

підприємства.

2. Відмінності тактичного планування.

3. Зміст поточного плану.

4. Відмінність між нормами та нормативами.

5. Методи встановлення норм та нормативів.

ТЕМА 3. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА РІВНЯ ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ

Лекція 5. Планування виробничої потужності підприємства та рівня її використання

3.1Планування потужності підприємства та рівня її використання

3.2 Планування фонду робочого часу використання потужності

3.3 Розрахунок виробничої потужності

3.1 Планування потужності підприємства та рівня її використання.

Виробнича потужність підприємства– це максимально можливий випуск продукції або обсяг переробки сировини в асортименті за одиницю часу при повному використанні виробничого обладнання і площ з урахуванням застосування сучасних технологій та удосконалення організації виробництва і праці.

Виробничу потужність підприємства розраховують у натуральних одиницях за рік, годину, добу. Натуральні показники, на яких ґрунтується розрахунок виробничої потужності, визначають згідно з номенклатурою продукції, передбаченою в річному плані. При плануванні потужності розраховують встановлену, робочу та експлуатаційну потужності підприємства.

Встановлена потужність– це потужність підприємства, розрахована для основного обладнання згідно з його технічним паспортом.

Робоча потужність– це встановлена потужність за вирахуванням потужності ремонтного резерву:

(3.1)

де − робоча потужність підприємства, т;

− встановлена потужність, т;

− потужність ремонтного резерву, т.

Експлуатаційна потужність– це робоча потужність за вирахуванням потужності експлуатаційного резерву:

(3.2)

де − експлуатаційна потужність, т;

− потужність експлуатаційного резерву, т.

Нарощування виробничих потужностей протягом планового року здійснюється за рахунок виконання організаційно-технічних заходів плану технічного розвитку підприємства, збільшення рівня екстенсивного та інтенсивного використання обладнання і введення нових потужностей за рахунок додаткових капіталовкладень.

При плануванні потужності та рівня її використання розраховують середньорічну потужністьпідприємства:

(3.3)

де: − середньорічна потужність підприємства, т;

− потужність на початок року, т;

− нова потужність, введена протягом року, т;

− вибуваюча потужність протягом планового року, т;

− тривалість експлуатації нового обладнання у плановому році, місяців;

− тривалість експлуатації вибуваючого обладнання протягом планового року, місяців.

Ґрунтуючись на показнику середньорічної потужності, розраховують коефіцієнт планового та фактичного її використання:

(3.4)

де − плановий обсяг виробництва продукції, т;

− середньорічна потужність, т;

− плановий коефіцієнт використання потужності.

(3.5)

де − фактичний обсяг виробленої продукції, т.

На одних підприємствах потужність розраховують за ведучим обладнанням (турбогенератор, хлібопекарська піч, головний конвеєр), на інших, ґрунтуючись на групі основного обладнання та обираючи за базу найменшу потужність обладнання групи, − «вузьке» місце (цукрозаводи).

Раціональне використання виробничої потужності підприємства визначається такими показниками:

− коефіцієнт інтенсивного використання потужності ( ):

(3.6)

де − фактичне вироблення продукції за встановленою потужністю, т;

− обсяг продукції, розрахований за встановленою потужністю, т;

− коефіцієнт екстенсивного використання потужності:

(3.7)

де − фактичний робочий час роботи (доба, місяць, рік);

− максимально можливий час роботи обладнання протягом року, діб;

− інтегральний коефіцієнт використання обладнання:

(3.8)

3.2 Планування фонду робочого часу використання потужності

Розрахунок виробничої потужності починається з визначення ефективного часу його роботи в плановому періоді.

Для обладнання безперервної дії корисний час його роботи розраховують за формулою:

(3.9)

де − корисний час використання обладнання, год.;

− календарний час (365 днів);

− час простою обладнання для виконання ремонтних робіт, днів;

− час технологічних перерв не передбачених нормами, днів;

24 - тривалість доби, год.

Корисний фонд часу роботи обладнання, для якого передбачені перерви протягом певного періоду, розраховують за формулою:

(3.10)

де − кількість календарних днів у році;

− кількість днів для здійснення капітального ремонту;

− вихідні та святкові дні;

− кількість змін роботи протягом доби;

− тривалість зміни, год.;

− коефіцієнт простоїв обладнання.

Для підприємств із сезонним характером виробництва розрахунок здійснюється за формулою (3.10), але календарний час приймають за тривалістю сезону роботи.

3.3 Розрахунок виробничої потужності

Виробничу потужність обладнання безперервної дії розраховують за формулою:

(3.11)

де − ефективний час роботи обладнання (доба, рік, година);

− тривалість виробничого циклу переробки сировини, (годин, місяців);

- маса сировини, т.

потужність теплової електростанції розраховують за формулою:

(3.12)

де − теплова енергія, яка надходить на теплову турбіну за годину, кДж/год;

− тепломісткість перегрітого пару та відборів турбіни, кДж/год;

− коефіцієнт корисної дії генератора;

3603,4 − тепловий еквівалент електричної енергії, кДж/кВт.

Потужність електростанції розраховують, ґрунтуючись на потужності ведучого обладнання (генератори, парові котли).

Виробничу потужність цукрового заводу розраховують за технічною нормою продуктивності основного технологічного та енергетичного обладнання ведучих ділянок виробництва. До нього відносяться:

• дифузійні апарати безперервної дії;

• фільтруюче обладнання;

• вакуум-фільтри 1-го продукту;

• випарні апарати;

• вакуум-апарати II та IIIпродуктів;

• піч для обпалювання вапна;

• центрифуги II та IIIпродуктів;

• генеруюче електрообладнання;

• парові котли.

Визначена розрахунковим шляхом продуктивність окремих видів обладнання, використовується для побудови графіка, за допомогою якого визначають загальну потужність підприємства в плановому році (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 - Графік потужності основного обладнання цукрового заводу

Розрахунок виробничої потужності здійснюється щорічно за станом на початок планового року.

Цукрозавод має сезонний характер виробництва і для поліпшення використання його виробничої потужності потрібно збільшувати добову його продуктивність або встановити оптимальний період тривалості сезону (100 – 120 діб). Важливим резервом підвищення рівня використання обладнання є його ритмічна робота. Ритм роботи цукрового заводу визначається часом, протягом якого переробляється 100 т цукрових буряків, та розраховується за формулою:

(3.13)