Об'єкт, сутність та предмет курсу

Планування діяльності підприємства входить до системи управління діяльності підприємства та визначається його цілями. Взагалі, дисципліна „Планування діяльності організації” належить до спеціальних професійно-орієнтованих курсів. Вона сприяє отриманню студентами стійких навиків та знань з питань організації планової роботи, складання та обґрунтування планів діяльності підприємства в умовах ринкових відносин.

Об'єктом вивчення є виробничий процес та напрямки його розвитку для вітчизняних підприємств в умовах ринкових відносин. Адже перед підприємством стоїть 3 основні задачі під час виконання виробничої діяльності:

1. Виробництво повинно бути ефективним;

2. Його потенціал повинен бути визначеним та реалізованим;

3. Виробництво потрібно змінюватись (або перетворювати в інше) в залежності від поставлених перед підприємством задачами.

Предметом курсу є планова система підприємств та організацій різних форм власності та галузей економіки України.

Основним завданням дисципліни є вивчення основ теорії та практики планування виробництва підприємств та організацій, інноваційного розвитку та здійснення їх господарсько-фінансової діяльності в умовах конкурентного середовища.

1.2 Поняття та процес планування

Планування – вид, сфера діяльності органів управління підприємством по передбаченню майбутнього стану його економіки на основі врахування дії законів розвитку природи і суспільства, а також тенденцій розвитку підприємства, галузі і національної економіки. Процес планування полягає у визначенні мети, якої підприємство прагне досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов її досягнення.

Планування – це безперервний циклічний процес, ціллю якого є приведення можливостей підприємства в відповідність до умов ринку, а також приведення можливостей підприємства в відповідність тим факторам ринку які не піддаються впливу (дія маркетингових факторів).

Основними задачами планування є відповіді на наступні запитання: Де? Куди? Як?

Об'єктом планування є виробничо-комерційна діяльність підприємства, його науково-технічний розвиток, соціальна сфера, охорона довкілля.

Суб'єктом планування є підприємство, цех, дільниця, потокова лінія, робоче місце.

Результатом планування є план, який являє собою складну соціально-економічну модель стану підприємства та його підрозділів у майбутньому, характеризує пропорції та темпи розвитку.

Основою планування виступає система економічних законів:

− основний економічний закон, що зумовлює необхідність врахування економічної ефективності суспільного виробництва з метою найбільш повного задоволення потреб населення та отримання прибутку;

− закон відповідності попиту та пропозиції, що забезпечує рівновагу підприємства як економічної системи;

− закон вартості та ін..

Підприємство здійснює свою діяльність згідно з внутрішньовиробничим планом. Воно намагається за рахунок удосконалення планування та організації виробництва знизити собівартість продукції, підвищити її конкурентоспроможність, забезпечити переваги над конкурентами та розширити сегменти свого ринку. Процес планування передбачає визначення головних цілей підприємства і шляхів їх досягнення. В ринковій економіці головними напрямами планування є збут, виробництво, постачання, кадри і фінанси. Процес розробки планів охоплює чотири етапи:

Етап 1 -прогноз тенденцій ринку та визначення загальних цілей підприємства;

Етап 2-визначення короткострокових та середньострокових конкретних цілей на термін 1, 2, 3, 5 років;

Етап 3-вибір ефективних шляхів і засобів для досягнення визначених завдань;

Етап 4-організація контролю за виконанням завдань шляхом порівняння планових та звітних показників планів і відповідних показників конкурентів.

Складання оптимальних планів потребує використання достатньої зовнішньої та внутрішньої інформації. Для успішного вирішення завдань розвитку підприємства плани повинні передбачати безперервний технічний прогрес, підвищення продуктивності праці, збільшення обсягів виробництва й реалізації продукції, задоволення попиту цільових споживачів, ефективне використання основних виробничих фондів та оборотних коштів, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, зниження собівартості, підвищення прибутковості та розширення ринку збуту.

Поряд з вирішенням виробничих питань плани мають передбачати створення сприятливих умов для підвищення якості життя та добробуту працівників підприємства шляхом створення та розвитку соціальної інфраструктури і застосування відповідних мотиваційних заходів.

1.3 Структура планової системи підприємства

Класифікації планів підприємства

Широке коло виробничо-комерційпих питань, які вирішує сучасне підприємство, його складна виробнича та організаційна структура, що передбачає наявність численних виробничих та функціональних підрозділів, а також різні терміни підготовки і виробництва продукції в умовах безперервного науково-технічного прогресу зумовлюють створення системи планування діяльності підприємств. У системі планування плани підприємств класифікують таким чином.

За об'єктами планування:

− загальногосподарське планування, яке передбачає планування господарсько-фінансової діяльності підприємства як самостійної юридичної особи;

− внутрішньовиробниче планування, яке передбачає створення фінансових центрів відповідальності в усіх підрозділах підприємства (виробничих, обслуговуючих, допоміжних та функціональних службах);

− цільові плани – програми.

За тривалістю планових періодів:

− довгострокове (стратегічне) планування (10-15 років):

− середньострокове стратегічне планування (5 років);

− поточне (річне) планування;

− оперативне планування (складання планів на годину, добу, декаду, місяць).

Стратегічний план фірми – це сукупність взаємоузгоджених заходів і дій для досягнення довгострокових цілей та основні напрями діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.

Стратегічне планування здійснюється поетапно в такій послідовності:

− визначення місій та формулювання стратегічних цілей діяльності;

− аналіз середовища та ринкової кон'юнктури;

− оцінка підприємницького потенціалу і перспектив розвитку фірми згідно з визначеними цілями;

− аналіз варіантів та вибір оптимальної генеральної стратегії;

− розроблення ресурсних та функціональних субстратегій підприємства;

− практичне виконання плану, контроль і оцінювання соціально-економічних результатів.

Для розроблення стратегії можуть бути використані такі методи: криві освоєння; цикли життя товару; матричні.

Метод кривих освоєння враховує залежність витрат на виробництво від його обсягів і дозволяє визначити додаткові витрати на освоєння виробництва та точку його беззбитковості.

Метод циклу життя товару передбачає врахування пріоритетних стратегічних напрямів дій на кожній його стадії.

Матричний метод ґрунтується на побудові матриці, яка має дві осі координат: на одній осі фіксується оцінка перспектив розвитку ринку, на іншій – рівні конкурентоспроможності відповідного стратегічного центру господарювання. Аналіз матриці дає можливість визначити генеральну стратегію фірми.

Практична реалізація базової стратегії забезпечується ресурсною і функціональною субстратегіями. Групу ресурсних субстратегій становлять такі внутрішні стратегії: фінансово-інвестиційна; кадрів і соціального розвитку; технічного розвитку; матеріально-технічного забезпечення; організаційна.

До функціональних належать стратегії: науково-дослідних і конструкторських робіт; маркетингова, логістична та виробнича системи.

Середньострокове планування. Головним планом підприємства є п'ятирічний план, у якому визначаються напрями і показники виробничо-господарської діяльності у відповідності з перспективами розвитку ринку, галузі та економіки країни. Об'єктами довгострокового та середньострокового планування є організаційні структури підприємств; виробничі потужності; інвестування; бюджет; НДКР; стан і тенденції ринку. Фірми практикують так зване безперервне планування. Для цього вони користуються перехідними планами. Сутність цього методу планування полягає в тому, що перспективний (п'ятирічний план) щорічно оновлюється з урахуванням змін, які відбулися протягом року і за рахунок цього підприємство завжди має чіткий дійовий план своєї діяльності.

Короткостроковий план за умови існування перехідного плану є складовою частиною перспективного плану. Але він має й самостійне значення і, на відміну від перспективного, коригується рідко. Особливому контролю підлягає виконання показників фінансового плану. Як правило, не дозволяється виділяти додаткові капітальні вкладення протягом року, якщо це не передбачено планом.

Поточний річний план складається з таких розділів:

Розділ 1-план постачання матеріальних та сировинних ресурсів;

Розділ 2-план виробництва продукції в натуральному й грошовому вимірах та асортименті;

Розділ 3-план руху запасів продукції та сировини;

Розділ 4-план рекламних заходів та його бюджет;

Розділ 5-кошторис витрат;

Розділ 6-план продажу та прибутку;

Розділ 7-інвестиційний план поточного року;

Розділ 8-план науково-дослідних робіт;

Розділ 9-короткостроковий фінплан (витрати);

Розділ 10-короткострокове планування балансу та фінансів.

Оперативно-виробниче планування передбачає складання розгорнутих календарних планів на місяць, декаду, тиждень, добу, зміну. Контроль за виконанням оперативних планів здійснює диспетчер, який оперативно регулює процес виробництва.

Кожний вид планів планової системи підприємства має цільову спрямованість і забезпечує виконання відповідних завдань економічного, науково-технічного та соціального розвитку підприємства.

Внутрішньофірмове та внутрішньоцехове планування

Передумовою ефективної та ритмічної роботи підприємства є узгодженість виробничої діяльності усіх підрозділів підприємства, а також узгодженість їх спільних дій у часі й просторі при виробництві продукції.

В умовах ринкової економіки для підвищення ефективності діяльності підрозділів підприємства створюються центри фінансової відповідальності, які передбачають доведення їм кількісних і якісних показників та надання певної автономності для їх виконання. Загальною рисою внутрішньозаводського планування є тенденція до децентралізації процесу складання короткострокових планів. Це дає можливість точніше визначати планові показники, які неможливо урахувати в центральному відділі планування. Але при впровадженні комп'ютерних технологій спостерігається зворотна тенденція в бік централізації, тому що вони дають можливість здійснювати централізовані розрахунки оптимальних варіантів використання виробничих потужностей підприємства та інших питань виробничого процесу в межах підприємства. Кожному підрозділу планується мінімальне число показників, головними з яких є обсяг робіт і послуг та бюджет на їх виконання.

Планування виробничої діяльності основних цехів і дільниць здійснюється як на поточний рік, так і на добу, декаду, тиждень, місяць та квартал. Доцільно планувати для основних цехів такі показники:

− план виробництва продукції в натуральному вимірі і асортименті;

− фонд заробітної плати;

− ліміти витрат сировини, матеріалів, комплектуючих;

− цехову собівартість продукції;

− загальний бюджет витрат цеху.

1.4 Методи планування діяльності підприємства

Перспективне та поточне планування є одним з видів техніко-економічного планування. Головним методом техніко-економічного планування є балансовий метод, за яким визначають систему взаємозалежних показників: наявність та потребу в ресурсах, їх використання, джерела надходжень та їх розподіл, а також приведення в єдину систему кількісних та якісних показників перспективного й поточного планів.

На підприємствах складають баланси основних фондів, робочої сили, матеріальних, фінансових та енергетичних ресурсів. Баланс основних фондів (виробничих потужностей) характеризує їх рух та дає змогу розрахувати коефіцієнти їх оновлення та вибуття. Складаються також баланси робочого часу обладнання, робітників для визначення можливості виконання виробничої програми.

Матеріальний баланс визначає потребу в матеріалах згідно з виробничою програмою та джерела їх надходження.

Енергетичний баланс допомагає визначити загальний обсяг енергоспоживання, джерела надходження енергії та витрати на її купівлю.

У фінансовому балансі порівнюють надходження і доходи з витратами, а також визначають суми платежів у бюджет.

Метод «Точно в термін». Його застосовують для організації роботи всіх підрозділів фірми. Він полягає в узгодженні планів їх діяльності з загальним планом фірми. Мета методу полягає в забезпеченні поставки продукції (сировини) підприємств-постачальників точно в той термін, коли закінчується попередня партія поставки. Метод дозволяє унеможливити великі запаси продукції та сировини або звести їх до мінімального рівня і зменшити площі складських приміщень.

Метод вивчення ринку споживчих товарів. Фірми, які виробляють споживчі товари, реалізують свою продукцію через роздрібну мережу, а також через незалежну від фірми торгову мережу. І в першому, і в другому випадках для планування обсягу реалізації продукції фірма вивчає ринок своїх товарів.

Вивчення ринку здійснюється за такими напрямами: визначення товарів або груп товарів, які користуються підвищеним попитом у споживачів, дослідження тенденцій збуту товарів у окремих регіонах, за групами споживачів та сезонної динаміки збуту. Отримані дані допомагають визначити ємність ринку окремих районів і в цілому в країні. Ця інформація дає можливість визначити місце розташування нових торгових об'єктів, а також розширити та модернізувати існуючі.

Деякі підприємства практикують складання карт основних ринків збуту не тільки своїх товарів, а й товарів конкурентів.

Підприємства також вивчають залежність попиту на свій товар від видів та способів пакування, фасування та дизайну. Такий аналіз дає змогу точніше визначити структуру попиту.

Одним з ефективних методів планування, який передбачає застосування графічних методів та комп'ютерних систем, є система сіткового планування і управління (СПУ). Система моделювання дає можливість оптимізувати планові показники на стадії їх розрахунку і завчасно усунути «вузькі» місця, які виявляються при розрахунку та аналізі моделі.

Програмно-цільовий метод планування. Програма (від грец. ргogramma - публічне оголошення, припис, розпорядження) відображає комплекс дій, операцій, процедур, що пропонуються до впровадження для вирішення певної проблеми конкретного об’єкту, на базі повної інформації про його стан.

З погляду економіки, програма - це комплекс заходів, спрямованих на досягнення відповідної мети з урахуванням оптимального використання ресурсів при певних обмеженнях.

Виходячи з визначення, кожна програма являє собою комплекс заходів щодо реалізації однієї або кількох цілей. Вона має точно певну цільову орієнтацію всіх вхідних в неї заходів. Отже, найважливішою характеристикою програми є її чітке цільове призначення.

Мета (ціль), як універсальне поняття в практиці стратегічного менеджменту, означає подумки поставлений, очікуваний, намічений результат спрямованих дій. У той же час мета є мотив здійснення діяльності та засіб інтеграції окремих дій, що становлять діяльність, в єдину цілісну систему.

Таким чином, синтез двох понять «програма» і «ціль» утворює певну категорію, іменовану «програмно-цільова» з різними її модифікаціями.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що економічне програмування по суті своїй є програмно-цільовим методом планування.

Таким чином, програмно-цільове планування – є видом планування, основою якого є розробка шляхів досягнення конкретних цілей. При цьому обов’язковою умовою є врахування ресурсного забезпечення для встановлення забезпечення можливості реалізації визначених шляхів.

Завдання програмно-цільового планування на макрорівні можна описати відповідями на запитання «Де?», «Куди?», «Як?».

«Де?» - це завдання що характеризує визначення поточного стану розвитку промислового підприємства та можливість розвитку враховуючи наявні засоби.

«Куди?» - це завдання що характеризує розробку комплексу основних цілей для досягнення бажаного майбутнього стану підприємства.

«Як?» - завдання що визначає шляхи досягнення поставлених цілей.

Отже, програмно-цільове планування побудовано за логічної схемою «цілі – шляхи – засоби» (рис. 1). Т. ч. на підставі цілей встановлюються шляхи, способи їх досягнення, а самі шляхи пов'язуються, узгоджуються з необхідними засобами, витратами економічних ресурсів, включаючи час. Об'єднання цілей, шляхів і засобів їх досягнення втілюється в програму дій, відповідно до намічених цілей. Наявність подібної програми, що показує, яким чином, в які терміни, за яких ресурсних витрат будуть досягатися цілі, і є головна ознака програмно-цільового планування.

Рисунок 1.1 -Логічна схема програмно-цільового планування

Програми як інструмент планування застосовуються як правило на державному рівні, адже вони дозволяють об’єднати цілі багатьох об’єктів та розробити комплексні шляхи їх досягнення. У вітчизняній практиці прикладом реалізації є програми розвитку регіонів, державний та регіональні бюджети.

Особливістю програмно-цільового методу планування є направленість на вирішення ряду комплексних проблем як на макрорівні так і на рівні окремого суб’єкту господарювання.

Але враховуючи різні масштаби планування необхідні інструменти які б це враховували. Практика розробки програм розвитку окремих підприємств чи обєднання підприємств практично відсутня. Більш того в останні роки спостерігається тенденція до спрощення функціє планування на підприємствах. Розробка регіональних програм також виконується формально, в основу нових програм беруть вже відпрацьовані. Як результат програми «відірвані» від реального стану ресурсного забезпечення, не відображають реальні цілі, не враховують особливості економічного стану регіону в цілому.

Це призводить до низької результативності реалізації таких програм.

1.5 Планування фінансової діяльності підприємств в умовах ринку

Планування фінансів в умовах ринку досить складне. Основна увага при плануванні фінансів підприємства приділяється пошуку джерел фінансування поточної та перспективної діяльності, ефективному використанню обмежених фінансових коштів, визначенню оптимальної структури капіталу, умовам отримання кредитів та впровадженню ефективних методів фінансового контролю. У фінансовому плані визначають порядок складання бюджету, обліку та звітності підприємства, порядок видачі та отримання коштів за рахунками, прибуток, заборгованість та дивіденди.

При плануванні фінансів складають короткострокові та довгострокові фінансові плани.

У довгостроковому фінплані визначають потребу в капіталі, окремо для поповнення обігових коштів та відновлення основних виробничих фондів. Сума капіталовкладень на розвиток підприємства обґрунтовується з точки зору терміну окупності та їх рентабельності.

Короткостроковий фінплан дозволяє контролювати та аналізувати ліквідність, а передбачені в ньому резерви надають інформацію щодо потреби в ліквідних коштах. План складається з таких розділів:

Розділ 1-поточний фінансовий план, у якому розраховують доходи від товарообігу, зменшені на суму валових витрат, податків, виплат вхідного та вихідного мит і чистий прибуток від реалізації продукції;

Розділ 2-фінплан нейтральної галузі діяльності (наприклад, продаж старого обладнання);

Розділ 3- кредитний план поточного року;

Розділ 4- планові інвестиції;

Розділ 5- план забезпечення ліквідності підприємства в поточному році.

При плануванні прибутку йдеться про чистий прибуток, тобто прибуток після сплати податку. Якщо філії спільних підприємств перебувають у різних країнах, то в країні, де менші податкові ставки, планують більші прибутки, а там, де податкові ставки більші - менші прибутки. Після завершення розрахунків розділів довгострокових і поточних планів вони розглядаються та затверджуються Радою директорів або президентом фірми.

Література: 23,18.

Питання для перевірки знань:

1.Сутність планування як сфери життя та функції виробничого менеджменту.

2. Ціль та завдання планування діяльності підприємства.

3. Основні методи планування діяльності підприємства.

4. Класифікації планів підприємства.

5. Фактори якості планування у сучасних умовах.

6. Сутність програмно-цільового методу планування.

ТЕМА 2. ТАКТИЧНЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Лекція 3. Сутність та зміст поточного планування діяльності підприємства.

2.1 Сутність, значення і завдання тактичного планування.

2.2 Зміст і структура поточного плану діяльності підприємства.

Лекція 4. Система планових норм та нормативів. Обґрунтування тактичних планових рішень.

2.3 Система планових норм і нормативів.

2.4 Система планових показників.

2.5 Інструментарій обґрунтування тактичних планових рішень.

2.1 Сутність, значення та завдання тактичного планування

Тактичне планування — це сукупність дій, процедур, господарської політики, спрямованих на досягнення поставлених поточних цілей і завдань. Тактичне планування можна розглядати як засіб реалізації стратегії підприємства, інструмент забезпечення взаємозв'язків цілей з можливостями підприємства, визначення послідовності і способів ефективного їх досягнення, чіткого розподілу завдань між коленим функціональним і лінійним підрозділом підприємства, обумовлених їх місця та ролі в досягненні загальних цілей.

Тактичне планування істотно відрізняється від стратегічного за певними ознаками. Основна відмінність полягає в охопленні сфер впливу.

Стратегічне планування справляє ширший і глибший (глобальний) вплив на діяльність підприємства, визначає його успіх в майбутньому.

Тактичне — враховує поточну внутрішню і зовнішню ситуацію, передбачає необхідні і можливі заходи для того, щоб їх реалізація забезпечила успіх сьогодні та сприяла досягненню стратегічних цілей і завдань.

Важливим є і часовий аспект відмінності.

Стратегічне планування розраховане на тривалу перспективу і його наслідки проявляються через певний період часу та впливають на результати діяльності підприємства впродовж тривалого періоду.

Тактичне, як правило, розраховане на короткий період (до 1 року), конкретизує і доповнює стратегічний план та підлягає оперативному регулюванню.

Стратегічне планування зосереджене, в основному, по вертикальних рівнях управлінської ієрархії і в більшості випадків здійснюється «зверху — вниз». Це означає, що планові орієнтири, стратегічні цілі розробляються на вищому рівні управління, їх виконання передається на тактичний рівень управління — керівникам лінійних і функціональних підрозділів в масштабах всього підприємства. На цьому рівні розробляються середньотермінові і поточні плани реалізації стратегії. Таким чином, можна вважати, що тактичне планування зо­середжене по горизонтальних рівнях управління. Процеси взаємозв’язки і синхронізації, коригувань планів протікають «знизу- вверх».

Зарубіжна і вітчизняна практика господарювання визначила як найбільш прийнятний для розробки тактичних планів часовий період в один рік, що відповідає календарному господарському і фінансовому періоду.

Розгорнутою формою тактичного плану є поточний річний техніко-економічний план діяльності підприємства. У вітчизняній практиці господарювання він має різні назви: «промфінплан», «план розвитку підприємства», «план економічного і соціального розвитку підприємства», «річний техніко-економічний план», «поточний план» та ін.

Річний техніко-економічний план є комплексним документом, який охоплює всі аспекти діяльності підприємства: виробництво і збут, науково-технічний розвиток, соціальну сферу, інвестиційну діяльність, охорону довкілля, зовнішньоекономічні відносини тощо.

Основні завдання річного техніко-економічного плану полягають в забезпеченні виконання стратегічного плану, раціональному використанні всіх наявних на підприємстві ресурсів, своєчасному врахуван­ні змін у зовнішньому І внутрішньому середовищі, оперативному контролі за ефективністю управління, деталізації завдань всім підрозділам виробництва.

Поточний річний техніко-економічний план впливає на всі аспекти діяльності підприємства. Добре обґрунтований план ефективно сприяє досягненню цілей підприємства, а необґрунтований призводить до систематичних порушень графіків випуску продукції, прос­тоїв, понадурочної роботи, проблем з фінансами. Тому поточний річний техніко-економічний план повинен бути цілеспрямованим, реалістичним, досяжним, адресним.

Вітчизняна і світова практика планування свідчить про те, ще розробка планів вимагає великої інтелектуальної праці багатьох фахівців — маркетологів, постачальників, трудовиків, інженерів, менеджерів, тощо.

Процес планування є важливим етапом загальної діяльності підприємства. Процес планування — не проста послідовність операцій з розробки планів і не процедура здійснення в певній послідовності господарських подій. Він вимагає гнучкості та управлінської майстер­ності, які допускають зміну процедури, якщо управлінські рішення не сприяють досягненню поставлених завдань.

Процес планування — це неперервний, замкнений цикл процедур з прямим і зворотнім зв'язком. Цілі і завдання формуються ще задовго до початку їх реалізації, однак конкретизуються в процесі виконання плану у вигляді коригувань, уточнень та складання оперативних і календарних планів.

2.2 Зміст і структура поточного плану діяльності підприємства

Техніко-економічний план діяльності підприємства — розгорнута програма його виробничої діяльності, спрямована на реалізацію стратегічних цілей за умови оптимального використання ресурсів та створення сприятливих умов для працюючих.

За умов планової економіки план економічного і соціального розвитку підприємства включав такі розділи:

Розділ 1- План виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг).

Розділ 2- План технічного розвитку і організації виробництва.

Розділ 3- Показники підвищення ефективності виробництва.

Розділ 4- Норми і нормативи.

Розділ 5- План капітального будівництва.

Розділ 6- План матеріально-технічного забезпечення.

Розділ 7- План з праці і заробітної плати.

Розділ 8- План собівартості продукції, прибутку і рентабельності виробництва.

Розділ 9- Фінансовий план.

Розділ 10- Фонди економічного стимулювання.

Розділ 11- План соціального розвитку.

Розділ 12- План зовнішньоекономічної діяльності.

Розділ 13- План заходів з охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів.

Така структура поточного плану діяльності була оправдана, оскільки забезпечувала взаємозв’язок всіх напрямків і видів діяльності на підприємстві, кількісну оцінку результатів та визначала ступінь досягнення поставлених цілей і завдань, відповідала вимогам державної та відомчої статистики.

В ринкових умовах господарювання істотно змінилася сама філософія планування, значно скоротилася звітність підприємств перед державою, міністерствами і відомствами. За таких умов підприємства самостійно визначають кількість розділів плану, їх зміст та механізм складання.

У світовій практиці планування теж не простежується єдиної структури планів діяльності підприємства. Так, в країнах континентальної Європи найчастіше зустрічається наступна структура поточних планів розвитку підприємств:

Ø план товарообороту;

Ø план рекламних заходів;

Ø план по сировині;

Ø виробничий план;

Ø план з праці;

Ø рух запасів готової продукції;

Ø кошторис витрат;

Ø кредитний план;

Ø план капітальних вкладень;

Ø план досліджень і розробок;

Ø фінансовий план.

Порівнюючи вищезгадані структури поточного плану діяльності підприємств, можна констатувати, що істотних відмінностей між ними немає. Має місце лише різна ступінь деталізації того чи іншого напрямку діяльності підприємства. Крім того, глибиною розробки характеризуються план маркетингу і фінансовий план, які забезпечують зв'язок підприємства з зовнішнім середовищем.

Враховуючи, що підприємницькі структури в Україні мають певний досвід техніко-економічного планування в минулому, фахівці рекомендують розробку техніко-економічних планів діяльності підприємств здійснювати, враховуючи при ньому стратегічні цілі та орієнту­ючись на результати маркетингових досліджень, в такій послідовності:

1. План виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг).

2. План організаційно-технічного розвитку.

3. План матеріально-технічного забезпечення.

4. План з праці і кадрів.

5. План собівартості продукції та прибутку.

6. Фінансовий план.

В ринкових умовах підприємства самостійно обирають структуру плану, враховуючи при тому свої виробничі особливості та адаптуючись до плану стратегічного розвитку.

Рекомендовані розділи плану можуть при необхідності доповнюватися іншими. При техніко-економічному плануванні важливо забезпечити ув'язку всіх розділів плану в єдине ціле, розраховувати систему показників, яку можна розглянути як планову модель діяльності підприємства та його підрозділів.

Вибір системи планових показників діяльності підприємства є одним з важливих питань методології планування.

Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної системи показників розвитку техніки, трудових, матеріальних та інноваційних ресурсів в їх єдності та взаємозалежності як за місцем, так і за часом дії. В ході планування обґрунтовуються оптимальні обсяги виробництва, обираються необхідні виробничі ресурси, встановлюються раціональні норми їх використання, визначаються кінцеві фінансові результати тощо.

2.3 Система планових норм і нормативів

2.3.1 Загальна характеристика планових норм і нормативів

Високі кінцеві результати виробництва забезпечуються на всіх етапах маркетингу, планування, організації, менеджменту, продажу, Інвестування, пов'язаних між собою єдиною системою планових показників і норм.

У сучасній економічній літературі немає загально визначеного поняття про норми і нормативи.

З наукових позицій норматив являє собою єдину, середньозважену величину витрачання економічних ресурсів, яка складається в діючих ринкових умовах і забезпечує ефективне їх використання.

Норматив – це еталон витрачання різних ресурсів па виробництво одиниці продукції, який є уніфікованим, міжгалузевим і розрахованим на тривале використання. З допомогою нормативів встановлюються і регламентуються важливі показники планової, організаційної та управлінської діяльності всіх підприємств і організацій, визначається хід виробничого процесу, його тривалість.

Норма - науково-обґрунтована величина витрачання економічних ресурсів у конкретних виробничо-технічних умовах. Норма встановлює індивідуальне значення (величину) витрачання ресурсів на одиницю продукції в певних умовах господарювання,

Норми, на відміну від нормативів, мають конкретне галузеве, внутрішньогосподарське призначення. Вони створюються для локальних умов робочого місця, певного типу виробництва і відображають як загальні закономірності, так і специфічні особливості розвитку під­приємства, зміни витрат економічних ресурсів при допустимих обмеженнях в планові періоди їх застосування. Норми розробляються на короткотерміновий період і відповідають умовам, для яких вони розробляються, та переглядаються відповідно до змін нормо утворюючих виробничих факторів.

За своїм значенням норми і нормативи можуть бути:

Ø абсолютними та відносними;

Ø загальними і частковими;

Ø плановими і фактичними;

Ø перспективними і поточними;

Ø кількісними та якісними;

Ø макро- та мікроекономічними.

3 тактичних позицій норми і нормативи – вихідні величини для планування, оцінки результатів діяльності.

В плановій діяльності підприємства знаходять широке застосу­вання різні норми і нормативи, які можна об'єднати в окремі групи за такими ознаками:

− За видами ресурсів розрізняють норми і нормативи, які регулюють величину витрат засобів виробництва, предметів праці, робочої сили на виготовлення одиниці продукції. За даною ознакою розрізняють норми витрачання різних виробничих ресурсів на підприємствах.

− За стадіями виробництва слід виділити нормативи поточних, страхових, технологічних, транспортних, виробничих запасів матеріалів, незавершеного виробництва, напівфабрикатів, готової продукції, величина і динаміка яких характеризують процес перетворення матеріальних ресурсів в готові товари.

− За виконуваними функціями нормативи поділяються на економічні, технічні, організаційні, соціальні, екологічні, фінансові.

− За часом дії нормативи бувають перспективні, річні, поточні, тимчасові, разові, сезонні.

− За сферою поширення виділяють міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі, регіональні, місцеві.

− За методами встановлення розрізняють науково обґрунтовані, розрахунково-аналітичні, експериментальні, звітно-статистичні нормативи і норми.