Економічна сутність генетики підприємства 2 страница

- за рішенням власника;

- за рішенням власника й за участю трудового колективу чи органу, уповноваженого законодавством вирішувати такі питання;

- за рішенням суду чи арбітражу;

- у разі визнання його банкрутом;

- якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, установлених законодавством, і в передбачений рішенням термін не забезпечено дотримання цих умов чи не змінено вид діяльності;

- якщо рішенням суду визнані недійсними установчі документи й рішення про створення підприємства;

- за іншими підставами, передбаченим законодавством, у тому числі злиття, приєднання, поділ, відокремлення, перетворення.

Порядок і процедура ліквідації підприємства можуть бути різними. На території України ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією.

Ліквідаційна комісія створюється:

- власником чи уповноваженим ним органом;

- при банкрутстві підприємства – судом чи арбітражем.

Існує правова основа й механізм ліквідації підприємства. Зокрема, в Україні, згідно з основами цивільного законодавства та Господарського кодексу, при ліквідації підприємства відбувається таке:

- в офіційній пресі за місцем перебування підприємства подається публікація про його ліквідацію, порядок і термін заяви кредиторами претензій;

- ліквідаційна комісія чи орган, що проводить ліквідацію, зобов'язаний провести роботу зі стягування дебіторської заборгованості підприємству й виявлення претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства;

- ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його власнику чи органу, що призначив ліквідаційну комісію.

При ліквідації підприємства розрахунки з кредиторами здійснюються в такому порядку:

- у першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетом, компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідаційне підприємство, і витрати у зв'язку з відповідальністю за заподіяння шкоди життю чи здоров'ю громадян;

- здійснюються розрахунки з оплати праці з особами, які працюють за трудовою угодою;

- вносяться платежі на цілі соціального страхування й соціального забезпечення;

- здійснюються розрахунки з іншими кредиторами відповідно до законодавчих актів.

Якщо в ліквідованого підприємства недостатньо коштів для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія може продати його майно.

При недостатності майна ліквідованого підприємства воно розподіляється між кредиторами відповідної черги пропорційно до сум вимог, що підлягають задоволенню.

Претензії, виявлені та заявлені після закінчення терміну, встановленого для їх заяви, задовольняються після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений термін.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії:

- не визнані ліквідаційною комісією чи органом, що проводить ліквідацію;

- якщо кредитори протягом місячного терміну з дня його одержання повідомлення про повне чи часткове невизнання претензій не пред'являть позови в суд чи державний арбітраж про задоволення їх вимог.

Майно, що залишилося після задоволення вимог, передається власнику чи засновникам.

Порядок ліквідації кооперативних та інших громадських організацій може бути визначений їх статутами.

1.2. ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ ПІДПРИЄМСТВА

Загальне трактування кризи таке:

Криза – різкий злам у чому-небудь; скрутне, важке становище. Криза /гр. krisis – рішення, поворотний пункт, результат / – різкий, крутий перелом, важкий перехідний стан.

Англійський економіст Джон М. Кейнс зазначав: “В економічному циклі є ще одна характерна риса, яку наша теорія має пояснити, якщо вона правильна, а саме явище кризи, тобто, як правило, раптову і різку зміну тенденції підвищення тенденцією зниження, тоді як при зворотному процесі такого різкого повороту найчастіше не буває”.

Під кризовим станом підприємства розуміють такий його стан, при якому воно неспроможне здійснювати фінансове забезпечення своєї господарської діяльності.

Подолання такого кризового стану, що діагностують як “загрозу банкрутства”, вимагає розробки та здійснення спеціальних методів фінансового управління підприємством.

Під фінансовою кризою розуміємо фазу розбалансованості діяльності підприємства і втрачених керівниками можливостей фінансових відносин. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні чи відсутність потенціалу для успішного функціонування.

Фінансова криза підприємства характеризується такими параметрами:

- джерелами (факторами) виникнення;

- видом кризи;

- стадією розвитку.

Ідентифікація цих ознак дає можливість правильно діагностувати фінансову неплатоспроможність підприємства і вибрати найбільш ефективний каталог санаційних шляхів.

Фактори, що можуть призвести до фінансової кризи, поділяються на:

1. Зовнішні (екзогенні) фактори, що не залежать від діяльності підприємства і включають:

- спад кон'юнктури економіки в цілому;

- зниження купівельної спроможності населення;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського і податкового законодавства;

- нестабільність фінансового і валютного ринків;

- збільшення конкуренції в галузі;

- криза галузі;

- сезонні коливання;

- збільшення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні перебування підприємства чи в країнах виробників-постачальників сировини;

- конфлікти між власниками;

Вплив зовнішніх факторів кризи має найчастіше стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, де менеджмент неправильно чи несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня чи неправильно функціонує система раннього запобігання і реагування, однією з умов якої є прогнозування банкрутства.

2. Внутрішні (ендогенні) фактори, що залежать від підприємства:

- низька наявність менеджменту;

- дефіцити в організації структури;

- низький рівень кваліфікації персоналу;

- недоліки у виробничій сфері;

- порушення в постачаннях;

- низький рівень маркетингу і втрати ринків збуту продукції;

- помилки в інвестиційній політиці;

- відсутність інновацій і раціоналізаторства;

- дефіцит у фінансуванні;

- відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Типові наслідки впливу причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства:

- втрата клієнтів і покупців готової продукції;

- зменшення кількості замовлень і контрактів з продажу продукції;

- неритмічність виробництва;

- збільшення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних коштів і наявність наднормативних запасів;

- поява внутрішньовиробничих конфліктів і зростання плинності кадрів;

- підвищення тиску на ціни;

- постійне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виторгу від реалізації продукції.

Розрізняють такі види криз:

1. Криза стратегії: на підприємстві втрачено виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху:

- неправильний вибір виробничої площі;

- неефективна політика збуту й асортиментна політика;

- неефективне планування і прогнозування;

- помилкова політика диверсифікованості;

- неефективний апарат управління;

- відсутність чи недостатність системи контролінгу;

- форс-мажорні обставини.

2. Криза прибутковості: збитки відволікають власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу:

- невиправдане співвідношення цін і собівартості;

- невиправдане підвищення цін;

- ризикові великі проекти;

- зниження обороту від реалізації продукції;

- збитковість окремих структурних підрозділів;

- придбання збиткових підприємств;

- значні запаси готової продукції на складі;

- надлишок персоналу;

- високі процентні ставки;

- неефективна маркетингова політика;

- форс-мажорні обставини.

3. Криза ліквідності: підприємство є неплатоспроможним чи існує реальна загроза втрати платоспроможності:

- незадовільна структура капіталу;

- відсутність чи незначний рівень резервних коштів;

- незадовільна робота з дебіторами;

- надання незабезпечених товарних кредитів;

- великий обсяг капіталовкладень з тривалим терміном окупності;

- великий обсяг низьколіквідних оборотних активів;

- зниження кредитоспроможності підприємства;

- високий рівень кредиторської заборгованості;

- форс-мажорні обставини.

Фактори кризи:

- криза, що загрожує зникненню підприємства;

- криза, що не загрожує зникненню підприємства.

Характерною рисою ринкової економіки є те, що кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства: у певні моменти воно може не давати прибутку або зазнавати збитків. Але це короткострокові, епізодичні ситуації, що не змінюють сутності господарюючого суб¢єкта як виробника прибутку. Вони можуть бути усунуті за допомогою оперативних заходів. Якщо ж підприємство неефективне в цілому, то економічна криза набуває затяжного характеру і може закінчитися процедурою його ліквідації, продажу майна для розрахунків із кредиторами, що називається банкрутством підприємства (рис. 1.2). Щоб цього не сталося, необхідно вчасно зрозуміти причини, внаслідок яких економіка підприємства опинилася в кризі, і розробити відповідні заходи для їх усунення.

 

 

Рис. 1.2. Життєвий цикл підприємства та його кризові ситуації

Механізм виникнення кризового стану, як і будь-який економічний механізм (ланцюг послідовних економічних явищ), “запускається” суб'єктами, що ініціюють вихідні економічні явища. Під впливом цих явищ починається процес проходження (без додаткового імпульсу) одне за одним взаємозалежних економічних явищ (ефект доміно, що падає), які знаходяться в ланцюжку у певній послідовності. В кінці цього ланцюжка настає завершальне явище – кризовий стан (банкрутство).

Основною метою фінансового управління кризовим станом підприємства є розробка і першочергова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найбільш небезпечних шляхів у ланцюжках економічних явищ, які призводять до кризового стану, а також заходів, спрямованих на швидке поновлення платоспроможності та відновлення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства, що забезпечує його вихід із кризового фінансового стану.

Управління має сполучати стратегічні й тактичні аспекти. Сутність стратегічного управління полягає у вживанні заходів, що дають можливість запобігати настанню кризи. Тактичне управління має на меті розробку й реалізацію заходів для виведення підприємства з кризового стану та ліквідації наслідків цього стану.

Ринкова економіка виробила велику систему фінансових методів попередньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства, яка одержала назву “система антикризового фінансового управління”.

Суть цієї фінансової системи управління полягає в тому, що загроза банкрутства діагностується ще на ранніх стадіях її виникнення. Це дає змогу вчасно використати спеціальні фінансові механізми чи обґрунтувати необхідність певних реорганізаційних процедур.

Якщо ці механізми і процедури через несвоєчасне або не досить ефективне їх використання не привели до фінансового оздоровлення підприємства, то воно стоїть перед необхідністю добровільно чи примусово припинити свою господарську діяльність і почати ліквідаційні процедури.

Система антикризового фінансового управління підприємством базується на певних принципах.

До основних принципів антикризового фінансового управління належать такі:

1. Постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства.Теорія антикризового фінансового управління виходить з того, що ефективного фінансового менеджменту досягти не можна через те, що фінансова рівновага підприємства є дуже мінливою в динаміці. Можлива її зміна на будь-якому етапі економічного розвитку зумовлюється природною реакцією на зміни зовнішніх і внутрішніх умов господарської діяльності. Ряд цих умов підсилює конкурентну позицію і ринкову вартість підприємства, а інші, навпаки, зумовлюють кризові явища в його фінансовому розвитку. Об'єктивність виявлення цих умов у динаміці визначає необхідність постійної готовності фінансових менеджерів до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства на будь-якому етапі його економічного розвитку.

2. Рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства. З огляду на те, що загроза банкрутства підприємства реалізує найвищий рівень катастрофічного ризику, властивого фінансовій діяльності підприємства, і пов'язана з найбільш відчутними втратами капіталу його власників, вона має діагностуватися на найбільш ранніх стадіях з метою своєчасного використання можливостей для її нейтралізації.

3. Диференціація індикаторів кризових явищ за рівнем їх небезпеки для фінансового розвитку підприємства.Фінансовий менеджмент використовує в процесі діагностики банкрутства підприємства великий арсенал індикаторів його кризового розвитку. Ці індикатори фіксують різні аспекти фінансової діяльності підприємства, характер яких з позиції генерування загрози банкрутства є неоднозначним. У зв'язку з цим у процесі антикризового управління господарюючим суб'єктом необхідно відповідно групувати індикатори кризових явищ за рівнем їх небезпеки для фінансового розвитку.

4. Терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства. Відповідно до теорії антикризового фінансового управління кожне кризове явище, що з'явилося, не тільки має тенденцію до розширення з кожним новим господарським циклом, але й породжує нові супутні йому кризові фінансові явища. Тому чим раніше будуть задіяні антикризові механізми по кожному діагностичному кризовому явищу, тим більші можливості для відновлення порушеної фінансової рівноваги буде мати підприємство.

5. Адекватність реагування підприємства на рівень реальної загрози його фінансовій рівновазі. Використовувана система механізмів з нейтралізації загрози банкрутства у переважній більшості пов'язана з фінансовими витратами чи втратами, зумовленими скороченням обсягів операційної діяльності, припиненням реалізації інвестиційних проектів і т. ін. При цьому рівень цих витрат і втрат прямо залежить від цілеспрямованості механізмів такої нейтралізації та масштабу їх використання. Тому задіювання окремих механізмів нейтралізації загрози банкрутства має виходити з реального рівня цієї загрози і бути адекватним йому, бо інакше або не буде досягнуто очікуваного ефекту (якщо дія механізмів недостатня), або підприємство буде здійснювати невиправдано високі витрати (якщо дія механізму надлишкова для даного рівня загрози банкрутства).

6. Повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового фінансового стану. У боротьбі із загрозою банкрутства, особливо на ранніх стадіях її діагностики, підприємство має розраховувати виключно на внутрішні фінансові можливості. Досвід показує, що при нормальних маркетингових позиціях загроза банкрутства повністю може бути нейтралізована внутрішніми механізмами антикризового фінансового управління й у межах фінансових можливостей підприємства. Тільки в цьому випадку воно може уникнути болючих для нього реорганізаційних процедур.

7. Використання за необхідності відповідних форм санації підприємства для запобігання його банкрутству. Якщо загрозу банкрутства діагностовано лише на пізній її стадії і вона має катастрофічний характер, а механізми її внутрішньої нейтралізації не дають змоги досягти необхідного ефекту у відновленні фінансової рівноваги, підприємство має ініціювати свою санацію (відновлення платоспроможності), залучившись допомогою ззовні. Цей вид санації називається “досудова санація”. При цьому обираються найбільш ефективні форми санації (реорганізація, зміна організаційно-правової структури і т. ін.). Такий захід є надзвичайним у плані антикризового фінансового управління господарюючим суб'єктом з метою запобігання його реальному банкрутству.

Розглянуті принципи є основою організації антикризового фінансового управління господарюючим суб'єктом при загрозі банкрутства.

З урахуванням цієї основної мети на підприємстві розробляється спеціальна політика антикризового фінансового управління при загрозі банкрутства.

Політика антикризового фінансового управління становить собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці системи методів попередньої діагностики загрози банкрутства і задіюванні механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід із кризового стану.

Реалізація політики антикризового фінансового управління підприємством при загрозі банкрутства передбачає виконання таких заходів.

1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку. З цією метою у системі загального моніторингу фінансового стану підприємства виділяють особливу групу об'єктів спостереження, яка формує можливе “кризове поле”, що реалізує загрозу його банкрутства. У процесі спостереження використовуються як традиційні, так і спеціальні показники – “індикатори кризового розвитку”.

2. Визначення масштабів кризового стану підприємства. При виявленні в процесі моніторингу істотних відхилень від нормального ходу фінансової діяльності, зумовленого напрямами фінансової стратегії підприємства та системою планових і нормативних фінансових показників, виявляються масштаби його кризового стану, тобто глибина цього стану з позицій загрози банкрутства. Така ідентифікація масштабів кризового стану підприємства дає можливість застосовувати відповідний селективний підхід до вибору системи механізмів захисту від можливого банкрутства.

3. Дослідження основних факторів, що зумовлюють кризовий розвиток підприємства. Розробка політики антикризового фінансового управління визначає необхідність попереднього групування таких факторів за основними визначальними ознаками; дослідження міри впливу окремих факторів на форми і масштаби кризового фінансового розвитку; прогнозування розвитку факторів, що справляють такий негативний вплив.

4. Формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, що відповідають його масштабам. Цілі антикризового фінансового управління конкретизуються відповідно до масштабів кризового стану підприємства. Вони мають враховувати також прогноз розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства підприємства. З урахуванням цих умов фінансовий менеджмент на даному етапі може бути спрямований на реалізацію трьох принципових цілей, адекватних масштабам кризового стану підприємства:

- усунення неплатоспроможності підприємства;

- відновлення фінансової стійкості підприємства (забезпечення його фінансової рівноваги в короткостроковій перспективі);

- зміна фінансової стратегії з метою забезпечення стійкого економічного зростання підприємства (досягнення його фінансової рівноваги в довгостроковій перспективі).

5. Вибір і використання діючих внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства, що відповідають масштабам його кризового фінансового стану. Внутрішні механізми фінансової стабілізації покликані забезпечити реалізацію термінових заходів для відновлення платоспроможності та фінансової рівноваги підприємства за рахунок внутрішніх резервів. Ці механізми засновані на послідовному використанні певних моделей управлінських рішень, обраних відповідно до специфіки господарської діяльності підприємства та масштабів його кризового розвитку. У системі антикризового фінансового управління господарюючим суб'єктом цьому напряму політики приділяється першорядна увага.

6. Вибір ефективних форм санації підприємства.Якщо масштаби кризового фінансового стану підприємства не дають змоги вийти з нього за рахунок реалізації внутрішніх методів і фінансових резервів, то воно змушене вдатися до зовнішньої допомоги, що зазвичай набуває форми його санації. Санація підприємства може проводитися як до провадження справи про банкрутство (досудова санація), так і в процесі процедури банкрутства. У першому випадку підприємство саме може виступити ініціатором своєї санації та вибору її форм. У ході санації необхідно обґрунтувати вибір найбільш ефективних її форм (включаючи ті, що пов'язані з реорганізацією підприємства), для того щоб у якомога коротші терміни досягти фінансового оздоровлення і не допустити оголошення банкрутства.

7. Забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо виведення підприємства з фінансової кризи. З огляду на важливість реалізації розроблених заходів для подальшої життєдіяльності підприємства такому контролю приділяється першорядна увага. Він покладається, як правило, безпосередньо на керівників підприємства. Основна частина цих заходів контролюється в системі оперативного контролінгу, організованого на підприємстві. Результати контролю періодично обговорюються з метою внесення необхідних коректив, спрямованих на підвищення ефективності антикризових заходів.

Оцінювання кризових факторів фінансового розвитку та прогнозування можливого банкрутства підприємства здійснюються задовго до виявлення його явних ознак. Таке оцінювання і прогнозування є предметом діагностики банкрутства, що характеризує в концентрованому вигляді зміст перших трьох напрямів формування і реалізації політики антикризового фінансового управління господарюючим суб'єктом.

1.3. ДІАГНОСТИКА, ПРИНЦИПИ ТА ПОЛІТИКА УПРАВЛІННЯ КРИЗОВИМ СТАНОМ ПІДПРИЄМСТВА

Діагностика банкрутства становить собою систему цілісного фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в майбутньому.

Залежно від цілей і методів здійснення діагностика банкрутства підприємства поділяється на дві основні підсистеми:

- експрес-діагностика банкрутства;

- фундаментальна діагностика банкрутства.

Експрес-діагностика кризового фінансового стану(банкрутства) характеризується системою регулярного оцінювання кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, здійснюваного на базі даних його фінансового обліку за стандартними алгоритмами аналізу. Основною метою експрес-діагностики є визначення масштабів кризового стану підприємства на базі аналізу окремих сторін його кризового розвитку за ряд попередніх етапів. Практика фінансового менеджменту при оцінюванні масштабів кризового фінансового стану підприємства використовує три принципових характеристики:

- легка фінансова криза;

- глибока фінансова криза;

- фінансова катастрофа.

На основі табл. 1.2 можна попередньо оцінити масштаб кризового фінансового стану підприємства. Тут аналізуються тільки чотири показники: чистий грошовий потік, ринкова вартість підприємства, склад фінансових зобов'язань підприємства за терміновістю погашення, склад поточних витрат підприємства. Це, звичайно ж, не повний перелік показників, які можуть аналізуватися на етапі експрес-діагностики, їх кількість можна збільшити.

Експрес-діагностика банкрутства здійснюється за такими основними етапами.

1) Визначення об'єктів спостереження “кризового поля”, що реалізує загрозу банкрутства підприємства.Досвід показує, що в сучасних економічних умовах практично всі аспекти фінансової діяльності підприємства можуть генерувати загрозу його банкрутства.

Тому система спостереження “кризового поля” має будуватися з урахуванням міри генерування цієї загрози шляхом виділення найбільш істотних об'єктів за цим критерієм. З цих позицій систему спостереження “кризового поля” підприємства можна представити такими основними об'єктами:

- ринкова вартість підприємства;

- структура капіталу підприємства;

- склад фінансових зобов'язань підприємства за терміновістю погашення;

- склад активів підприємства;

- склад поточних витрат підприємства;

- рівень концентрації фінансових операцій у зонах підвищеного ризику;

- чистий грошовий потік підприємства.

2) Формування системи індикаторів оцінювання загрози банкрутства підприємства. Система таких індикаторів формується за кожним об'єктом спостереження “кризового поля”. До найважливіших об'єктів “кризового поля”, як уже зазначалося вище, належать: чистий грошовий потік, ринкова вартість підприємства, структура капіталу підприємства з позицій оцінювання автономії, склад фінансових зобов'язань підприємства за терміновістю погашення, склад активів підприємства з позиції їх ліквідності, склад поточних витрат підприємства, рівень концентрації фінансових операцій у зонах підвищеного ризику.

Система індикаторів за кожним об'єктом “кризового поля” поділяється на два класи: об'ємні та структурні індикатори. Об'ємні індикатори виражаються абсолютною сумою, структурні – відносними показниками, коефіцієнтами.

Склад індикаторів оцінювання загрози банкрутства залежить від особливостей фінансової діяльності підприємства, цілей діагностики.

3) Аналіз окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства, здійснюваний стандартними методами. Основу такого аналізу становить порівняння фактичних показників-індикаторів із плановими (нормативними) та виявлення розмірів відхилень у динаміці. Зростання розміру негативних відхилень у динаміці характеризує наростання кризових явищ фінансової діяльності підприємства, що генерують загрозу його банкрутства.

У процесі аналізу окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства використовують такі стандартні методи:

- горизонтальний фінансовий аналіз;

- вертикальний фінансовий аналіз;

- трендовий фінансовий аналіз;

- порівняльний фінансовий аналіз;

- аналіз фінансових коефіцієнтів;

- аналіз фінансових ризиків;

- інтегральний фінансовий аналіз, заснований на “моделі “Д’юпон”.

4) Попереднє оцінювання масштабів кризового фінансового стану підприємства. Таке оцінювання здійснюється на основі аналізу окремих сторін кризового розвитку підприємства за ряд попередніх етапів з використанням розглянутих вище індикаторів оцінювання загрози банкрутства.

Як уже зазначалося, практика фінансового менеджменту при оцінюванні масштабів кризового фінансового стану підприємства використовує три принципових характеристики: легка фінансова криза; глибока фінансова криза; фінансова катастрофа. Кожна з цих характеристик за необхідності отримує більш поглиблену диференціацію (табл. 1.2).

Система експрес-діагностики банкрутства забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і дає змогу вжити оперативних заходів щодо їх нейтралізації. Ефект такого запобігання найбільше відчувається на стадії легкої фінансової кризи підприємства. При інших масштабах його кризового фінансового стану вона обов'язково має доповнюватися системою фундаментальної діагностики.

Таблиця 1.2

Попереднє оцінювання масштабів
кризового фінансового стану підприємства