Напрями та методи впливу на ступінь ризику господарювання
Напрям впливу | Методи регулювання ступеня ризику |
Уникнення ризику | · відмова від ненадійних партнерів, постачальників; · відмова від прийняття ризикованих проектів, рішень |
Компенсація ризику | · стратегічне планування діяльності; · прогнозування зовнішньої економічної ситуації; · моніторинг соціально-економічного та правового середовища; · активний цілеспрямований маркетинг |
Збереження ризику | · відмова від будь-яких дій, спрямованих на компенсацію збитку (без фінансування); |
· створення спеціальних резервних фондів у натуральній або грошовій формі (фондів самострахування або фондів ризику); · залучення зовнішніх джерел (отримання кредитів та позик, державних дотацій для компенсації збитків та відновлення виробництва) | |
Передача ризику | · страхування; · передача ризиків через укладання договорів факторингу, поручительства; · передача ризику через укладання біржових угод (хеджування) |
Зниження ризику | · диверсифікація; · здобуття додаткової інформації; · лімітування |
Але навіть в умовах відмови від розширення бізнесу (втримання прибутку без додаткових зусиль на досягнутому рівні) така стратегія не є оптимальною в довгостроковому та середньостроковому періоді, оскільки завжди можливий непередбачений вплив екзогенних факторів.
Компенсація ризику — це ще один напрям, який належить до превентивних засобів управління та характеризується трудомісткістю й численними аналітичними дослідженнями. До найбільш ефективних методів цієї групи відноситься використання в діяльності підприємства стратегічного планування, завдяки чому можна ліквідувати певну частину невизначеності, передбачити появу вузьких місць у виробничому циклі та завчасно ідентифікувати види ризиків, специфічних для даного підприємства.
Прогнозування зовнішньої економічної ситуації охоплює: періодичну розробку сценаріїв розвитку та оцінку майбутнього стану середовища господарювання для підприємства; прогнозування поведінки можливих партнерів та дій конкурентів; зміни в секторах та сегментах ринку; прогнозування в межах регіону та всієї країни.
Моніторинг соціально-економічного та правового середовища дає можливість отримати дані для визначення основних тенденцій у взаємовідносинах суб’єктів господарювання, виробити заходи для компенсації втрат від зміни правил ведення господарської діяльності, скоригувати тактичні та стратегічні рішення. Але застосування даного методу є можливим тільки за наявності комп’ютерних систем, нормативно-довідкової інформації; підключення до мереж комерційної інформації; проведення власних прогнозно-аналітичних досліджень. Активний цілеспрямований маркетинг дає можливість сформувати попит на продукцію підприємства, використовуючи різноманітні маркетингові методи та прийоми, а саме: сегментацію ринку, оцінку його ємності; організацію рекламної кампанії; аналіз поведінки конкурентів і визначення напрямів конкурентної боротьби; розробку політики управління витратами.
Збереження ризику передбачає здійснення таких заходів:
Ø відмову від будь-яких дій, спрямованих на компенсацію збитку (без фінансування);
Ø створення спеціальних резервних фондів у натуральній або грошовій формі (фондів самострахування або фондів ризику) безпосередньо на підприємстві для оперативного подолання тимчасових ускладнень фінансово-комерційної діяльності, здійснення компенсації збитків за настання несприятливих кліматичних і погодних умов, покриття кредиторської заборгованості, витрат з ліквідації суб’єкта господарювання;
Ø отримання кредитів і позик, державних дотацій для компенсації збитків та відновлення виробництва.
Таким чином, за прийняття ризику основне завдання для підприємства — пошук необхідних ресурсів для покриття можливих утрат. Під час вибору кредитування підприємство може зіткнутися з недоступністю кредитів і високими процентними виплатами. Основною проблемою під час створення резервів на покриття непередбачених втрат є оцінка можливих наслідків ризику. Для визначення останніх можуть бути використані викладені вище методи якісного та кількісного аналізу.
Передача ризику має на меті передачу відповідальності за нього третім особам за збереження наявного рівня ризику. Даний напрям включає такі методи: страхування; передача ризиків через укладання договорів факторингу, поручительства; передача ризику через укладання біржових угод (хеджування).
Страхування — передача ризику страховій компанії за певну плату. Страхування передбачає зобов’язання страхувальника щодо страхових виплат у розмірі повної або часткової компенсації втрат прибутків суб’єкта господарювання, на користь якого укладена угода, у разі виникнення за такими напрямами, як: зупинка виробництва чи скорочення його обсягів, банкрутство, невиконання договірних зобов’язань контрагентом, судові витрати. Сторона, що передає ризик (трансфер), і сторона, що його приймає (трансфері), зацікавлені у передачі (трансферті) ризику в тих випадках, коли: втрати, великі для трансфера, можуть бути незначні для сторони, що приймає ризик; трансфері може знати кращі варіанти та можливості скорочення втрат, ніж трансфер; трансфері може знаходитися в кращій позиції для скорочення втрат і контролю за господарським ризиком. У страхування є й обмеження: ціна страхування може не влаштовувати клієнта страхової компанії; застрахувати можна далеко не всі ризики.
Ризики, придатні для страхування, мають відповідати таким характеристикам: ризик носить випадковий характер, він суб’єктивний, чистий, а не спекулятивний; поява страхового випадку — невідома, не пов’язана з діями страхувальника чи іншої зацікавленої особи; наслідки ризику — об’єктивно виміряні та мають грошове вираження; страхова подія не носить катастрофічного характеру, страховий захист не суперечить суспільним інтересам. Але ці критерії можуть змінюватися відповідно до потреб споживача страхових послуг. За кордоном, залежно від специфіки діяльності підприємства, страхують ризик не тільки прямої, але й непрямої шкоди, а саме: ризик помилки працівника підприємства, ризик шахрайства, ризик збитків від хвороби чи смерті керівника, провідного спеціаліста фірми, ризик розголосу комерційної таємниці. В Україні страхування подібних ризиків поки що не розвинене. Суб’єкт господарювання повинен добре орієнтуватися на страховому ринку, вибираючи найбільш відповідні для конкретної угоди умови страхування, про які домовляються в договорі страхування.
Фінансування ризику, оскільки воно передбачає вкладення коштів, вимагає оцінки ефективності його застосування.
Аналіз економічної ефективності страхування та самострахування за методом Хаустонавідповідає на дуже цікаве для ОПР запитання: яка ціна за страхування варта того, щоб погодитися застрахувати свій ризик, а в якому випадку краще покластися на власні страхові фонди. Сутність методу Хаустона полягає в оцінці впливу різних способів управління ризиком на «вартість підприємства», що визначається через вартість його вільних активів (різницю між величиною всіх його активів і зобов’язань). Рішення щодо страхування чи самострахування ризику змінюють вартість підприємства, оскільки витрати на ці заходи зменшують кошти чи активи, котрі організація могла б скерувати на інвестиції та отримати прибуток. У розглянутій моделі передбачається, що обидва фінансових механізми однаковою мірою покривають розглянутий ризик, тобто забезпечують однаковий рівень компенсації майбутніх збитків.
Під час страхування підприємство сплачує на початку фінансового періоду страхову премію та гарантує собі компенсацію збитків у майбутньому. Вартість підприємства наприкінці фінансового періоду у разі здійснення страхування виразимо такою формулою:
, (12.1)
де S1 — вартість підприємства в кінці фінансового періоду у разі страхування; S — вартість підприємства на початку фінансового періоду; Ρ — розмір страхової премії; r — середня рентабельність працюючих активів.
За самострахування підприємство цілком зберігає власний ризик і формує спеціальний резервний фонд — фонд ризику. Вплив на величину власних активів повністю збереженого ризику можна оцінити такою формулою:
, (12.2)
де SR — вартість підприємства в кінці фінансового періоду за цілком збереженого ризику; L — очікувані втрати від розглянутих ризиків (прямі збитки);
F — величина резервного фонду ризику;
і — середня рентабельність активів фонду ризику.
Порівняння значень S1 і SR дає змогу судити про порівняльну економічну ефективність страхування та самострахування. Для більшої точності розрахунків необхідно враховувати дисконтування грошових потоків, тобто приведення їхньої вартості до даного моменту на підставі обраної процентної ставки, внаслідок розподілу збитків у часі, затримок у виплаті страхового відшкодування, пов’язаних з оформленням і висуненням претензій, і наявності інфляції.
Отже, визначимо умову ефективності страхування на підприємстві для захисту від ризиків. Оскільки вартість підприємства в кінці фінансового періоду в разі страхування має бути вищою, цю умову можна записати так:
. (12.3)
Підставляючи в нерівність (12.3) вирази (12.1) і (12.2) та зробивши деякі перетворення, отримаємо вираз:
, (12.4)
де Ρ — страхова премія; Lсередн — приведені середні очікувані збитки;
F — розмір фонду ризику у випадку здійснення самострахування;
r — середня прибутковість на працюючі активи;
i — середня прибутковість на активи фонду ризику.
З нерівності (12.4) можна визначити максимально припустимий розмір страхової премії, якщо зробити певні припущення про величини, що включаються в нього. Для коректності розрахунку у формулі (12.4) необхідно використовувати значення прогнозованих збитків Lсередн, приведене до початку фінансового періоду. Реальні збитки розподілені по періоду спостереження, і ті з них, які відбулися раніше за часом, сильніше впливають на зміну вартості підприємства. У даному випадку для коригування величини Lсередн можна знову ж застосувати стандартні процедури дисконтування фінансових потоків.
Розмір фонду ризику визначається відповідно до суб’єктивного сприйняття ризику ОПР. Для оцінювання даного фактора в моделі послуговуються вже згадуваним раніше поняттям максимально прийнятного рівня збитку Lсередн. Логічно було б встановити розмір фонду ризику рівним величині максимально прийнятного збитку:
. (12.5)
Остаточний варіант умови економічної ефективності використання страхування для покриття ризиків підприємства виражається такою формулою:
. (12.6)
Нерівність (12.6) визначає максимально прийнятний для страхувальника розмір страхової премії, виходячи з внутрішніх властивостей страхованих ризиків, що описуються в моделі параметрами Lсередн і Lmax. Ці параметри можуть бути визначені на основі статистичних даних. У разі їх відсутності як наближені значення Lсередн і Lmax можна використовувати доступні дані щодо інших підприємств аналогічного профілю або взяти значення максимального та середньорічного збитку від розглянутих ризиків за досить тривалий період часу (у приведених до рівня розрахункового року сумах), скоригованих на коефіцієнт, визначений експертним шляхом.
Таким чином, чим більший розмір фонду ризику, що формується підприємством, тим менш ефективним є самострахування. Ефективність самострахування падає зі збільшенням прибутковості підприємства та зростає зі збільшенням прибутковості ліквідних високонадійних інвестицій. Це положення має очевидний економічний зміст: зі збільшенням прибутковості своєї діяльності підприємству вигідніше вкладати кошти у виробництво, ніж використовувати їх на створення фонду ризику. З іншого боку, зростання прибутковості цінних паперів підвищує привабливість вкладення в них тимчасово вільних коштів з фонду ризику.
Основний спосіб передачі ризику полягає в укладанні угод — будівельних контрактів, оренди, контрактів на зберігання та перевезення вантажів, контрактів продажу, обслуговування, постачання, договори факторингу, біржові угоди. Під час передачі ризику до тексту документів вносяться спеціальні умови, що зменшують власну відповідальність у разі настання непередбачених випадків чи тих, які передають ризик контрагенту.
Дата добавления: 2016-04-06; просмотров: 1158;