Дефініції поняття «податкова політика» у працях вітчизняних науковців

В роботах західних теоретиків термін “податкова політика” не здобув широкого вжитку, а вживається у понятті “фіскальна політика”. Так, С. Фішер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензі використовують термін «фіскальна політика» і тлумачать її як рішення, що приймаються державними структурами щодо своїх доходів і витрат.

У підручнику «Економікс» Кемпбелла Р. Макконелла та Стенлі Л. Брю поняття фінансово-бюджетної та фіскальної політики об’єднані і визначаються як зміни, що вносяться урядом до порядку здійснення державних видатків і оподаткування, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та неінфляційного національного продукту.

Едвін Дж. Долан, Колін Д. Кемпбелл, Розмарі Дж. Кемпбелл зауважують, що існує два джерела урядового впливу на процес кругообігу доходів у державі, величину номінального національного доходу, а також на ступінь впливу номінальних змін доходу на зміни реальних величин та рівня цін. Це – фіскальна та грошово-кредитна політика. При цьому під фіскальною політикою мається на увазі політика уряду у сфері оподаткування і державних витрат. На підставі аналізу різних інтерпретація змісту податкової політики пропонуємо наступне визначення сутності податкової політики.

Податкова політика – це сукупність економічних, фінансових та правових дій держави по формуванню податкової системи країни з метою забезпечення фінансових потреб держави, окремих соціальних груп суспільства, а також економіки країни за рахунок перерозподілу фінансових ресурсів.

Податкова політика може впливати на економічний цикл як автоматично (недискреційно), так і дискреційно. Недискреційна податкова політика базується на теоретичному припущені, що система оподаткування має здатність автоматично впливати на економічний цикл, тобто має стабілізуючий автоматичних ефект. дискреційна податкова політика передбачає свідоме внесення змін у чинну податкову систему і метою збільшення чи зменшення обсягу податкових надходжень до бюджету залежно від фази економічного циклу. така політика може бути стимулюючою або обмежувальною.

Виходячи із цілей фіскального регулювання податкова політика може набувати різних форм, серед яких Є. В. Поролло і В. В. Казаков виділяють наступні форми податкової політики:

Рис. 8.1 Форми податкової політики

Політика максимальних податків. При проведенні такої політики держава застосовує достатньо високі податкові ставки, скорочує податкові пільги і запроваджує нові податки з метою максимального збільшення суми податкових надходжень.

Політика максимальних податків призводить до зростання податкового навантаження на платників податку. Податкове навантаження, як економічна категорія є методом перерозподілу між державою та суб’єктами господарювання створеної доданої вартості через податки. При цьому потрібно враховувати, що надмірне застосування цього методу перерозподілу доданої вартості створеної суб’єктом господарювання є негативним чинником державної податкової політики, який гнітить та не дає можливості нормально функціонувати підприємствам, впливає на розвиток національної економіки, стримує ділову активність суб’єктів господарювання, уповільнює зростання валового внутрішнього продукту та є однією з причин виникнення таких кризових явищ у суспільстві, як соціальна напруженість та загальне зубожіння населення. В свою чергу надмірно низький рівень податкового навантаження не дозволяє державі повною мірою виконувати свої функції по забезпеченню економічних агентів необхідними суспільними благами.

На думку фахівців, низьке податкове навантаження характерне для слаборозвинених країн, у той час як для розвинених – більш високе. Аналіз методичних і наукових джерел засвідчив, що для оцінки податкового навантаження можуть бути використані різноманітні підходи. Так, в міжнародній практиці для оцінки податкового навантаження (на макроекономічному рівні) використовують так званий податковий коефіцієнт, який розраховується як відношення суми сплачених податків, включаючи обов’язкові відрахування на соціальне страхування, до ВВП у ринкових цінах (тобто до документально підтвердженої вартості кінцевого виробництва товарів і послуг всередині країни). Отримані результати, щодо питомої ваги податків та зборів до ВВП, свідчать про низький рівень податкового навантаження в Україні за цим критерієм. А саме, у 2011 р. Україна (25,4%) знаходиться в одній групі з такими країнами як США (26,4%), Грузія (29,5%), Ірландія (28,4%), Турція (31,1%), Румунія (32,%), Росія (33,8%). Разом з тим, по даним Всесвітнього банку у 2011 р. Україна зайняла перше місце у світі по кількості податків та зборів.

Слід зазначити, що серед вищезазначених країн, зустрічаються як високорозвинуті економіки, так і постсоціалістичні країни. Науковці пояснюють це високим відсотком тінізації економік пострадянських країн. Так, за висновками зарубіжних експертів, Україна належить до країн із найбільш тінізованою економікою. Рівень її тінізації, за їх розрахунками, становить близько 50%. Саме тому дана методологія розрахунку податкового тиску не дає достовірних результатів.

Для визначення показника податкового навантаження на економіку в цілому, за методологією Світового банку, використовують базу порівняння, яка складається із трьох частин:

ü частота стягнення податків (скільки платежів потрібно провести);

ü витрати часу на дотримання всіх податкових вимог (заповнення документів та проведення перерахувань);

ü загальне податкове навантаження, до розрахунку якого включаються корпоративний податок (податок на прибуток підприємств), внески до фондів обов’язкового соціального страхування та витрати на заробітну плату (віднесені на рахунок роботодавця), податки на дивіденди, на фінансові операції, на дороги та транспортні засоби, на нерухомість та на багатство.

Відповідно до цієї методи Україна посідала у 2011 році 181 місце в рейтингу країн світу по кількості податків і це закономірно, бо податковий тиск в Україні є високим, крім того він завуальований кумулятивною системою оподаткування, оскільки по даним Всесвітнього банку, загальна податкова ставка в відсотках до прибутку підприємств становила 55,5%, проти 23%- ставки у 2011 р. податку на прибуток встановленої Податковим кодексом України.

Навіть показник абсолютного податкового навантаження, підтверджує про щорічне, (за виключенням 2009 р. кризового року), зростання податкового тиску на економіку України (рис.8.2).

Рис. 8.2 Динаміка приросту абсолютного податкового навантаження на економіку України за період з 2003 р. по 2011 р.

Відносним показником податкового навантаження на економіку України може слугувати доля податкових надходжень (без врахування платежів до позабюджетних фондів) у валовій доданій вартості (рис.8.4).

Рис. 8.3 Податковий коефіцієнт в % до валової доданої вартості

Однак, цей показник не враховує в своєму складі платежі до державних фондів соціального страхування, що сплачуються суб’єктами господарювання, з їх урахуванням їх податковий коефіцієнт суттєво збільшиться, що підтверджують результати досліджень наведені у таблиці 8.3.

Таблиця 8.3