Кредитно-грошова політика та тенденції її розвитку

Суперечки про проведення дискреційної або недискреційної кредитно-фіскальної політики, якою повинна бути грошово-кредитна політика і кредитно-грошова політика, яким чином зробити її ефективною, яку необхідно проводити кредитно-грошову політику, щоб забезпечити суспільному виробництву економічний стан рівноваги в цілому на короткостроковому, середньостроковому і довгостроковому часовому інтервалі – продовжуються і залишаються актуальними.

Класична кількісна теорія акцентує свою увагу на довгострокових часових інтервалах і обґрунтовує вплив на реальний обсяг виробництва таких довгострокових факторів, як чисельність працездатного населення і виробнича потужність. Хоча і зрозуміло, що реальний обсяг виробництва не залишається постійним на довгострокових часових інтервалах, існують коливання ринкової кон’юнктури у вигляді ділового, промислового циклу. Наслідки «великої депресії» 1929-1933 рр., коли реальні обсяги виробництва різко скоротилися більше ніж на 30%, а 25% працездатного населення не мали роботи, змусили економістів детально дослідити короткострокові часові інтервали. У свій час Дж. М. Кейнс відзначав, що на довгострокових часових інтервалах ми давно б вимерли.

Класична теорія, виходячи з довгострокових часових інтервалів, показала відносну незалежність реальних обсягів виробництва і швидкості обігу грошей. Облік змін темпів зростання грошової маси, що знаходиться в обігу, та їх вплив на реальний обсяг виробництва на короткострокових часових інтервалах означають розвиток нових підходів і тенденцій у теорії грошового обігу. На зміну теоретичних постулатів «гроші не мають значення», «нейтральність грошей» приходить – «гроші мають значення». Особливе місце в розробці цієї теорії належить М. Фрідмену і А. Шварц.

На думку монетаристів для попередження економічних коливань, спадів ділової активності, забезпечення загальної рівноваги за умови повної зайнятості працездатного населення необхідно постійно підтримувати темпи зростання пропозиції грошей. У коливаннях пропозиції грошей вони бачать джерело всіх великих економічних коливань, а тому доводять, що підтримка сталого зростання грошової маси дозволила б стабілізувати економіку взагалі, забезпечити зростання реального обсягу виробництва і повну зайнятість. Зміни реального обсягу виробництва обумовлено тим, що зміни темпів зростання грошової маси, яка знаходиться в обігу, впливають на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін.

Фрідмен М. разом з однодумцями модернізували класичну кількісну теорію в такому напрямку. Монетаристи розглядають швидкість обігу грошей не як сталу, а як змінну величину. Це дозволяє простежити поведінку, тенденції цієї змінної. Сучасна кількісна теорія також розглядає відсоткову ставку (норму процента) і очікуваний темп інфляції як два основних фактора, що визначають швидкість обігу грошей. По-друге, монетаристи припускають розбіжність (асинхронність) взаємозв’язку між грошовою масою, номінальним ВНП, реальним ВНП з одного боку, і абсолютним рівнем цін – з іншого. Монетаристи показали, що кредитно-грошова політика, яку проводила Федеральна Резервна Система (ФРС) США в період Першої і Другої світових війн, а також у післявоєнний період стала причиною інфляції. Вони зазначили нездатність ФРС запобігти небажаним змінам грошової маси, яка знаходиться в обігу, в перші три роки «великої депресії», що лише породило і поглибило її течею. Задля пом’якшення негативних моментів продовж ділового (промислового) циклу монетаристи пропонують впроваджувати в життя незмінну, передбачувану грошову політику, вільну від хаотичних змін курсу. Стале зростання грошової маси, що знаходиться в обігу, приблизно дорівнює 3% рівню зростання реального обсягу виробництва, що є характерним для довгострокових часових інтервалів, являє собою найкращу, з погляду більшості монетаристів, грошово-кредитну політику.

У 1986 р., коментуючи неухильну і упорну протидію Федеральної Резервної Системи стримувати темп зростання грошової маси на встановленому рівні, визначеному обраною метою, М. Фрідмен згадав свою пораду, яку йому довелося дати 20 років тому: «По моему разумению денежно-кредитной политикой чрезмерно спекулируют. Более того, и фискальной политикой чрезмерно спекулируют. И даже «точной постройкой» экономической системы тоже чрезмерно спекулируют. И эта мысль далеко не нова». І далі він процитував одну зі своїх ранніх робіт 1958 р.: «Постоянство темпов роста предложения денег не обеспечивает полной стабильности экономической системы, но избавляет от невероятных потрясений, знакомых нам по недалекому прошлому. Очень соблазнительно продвинуться дальше по этому пути, пытаясь таким образом скомпенсировать нежелательные изменения других экономических факторов, сопутствующих процессам экспансии и сжатия. ...Но имеющиеся в настоящий момент в распоряжении экономистов данные не позволяют отбросить сомнения относительно возможностей корректировки экономической деятельности за счет «точной постройки» денежно-кредитной политики – по крайней мере на сегодняшнем уровне наших знаний. ...Таким образом, я остаюсь убежденным сторонником основного принципа монетаризма: деньги слишком важны, чтобы позволять центральным банкам манипулировать ими по-своему усмотрению».

Під час «великої депресії» панував погляд про безсилля грошово-кредитної політики як інструменту стабілізації економіки. В економічній думці запанував погляд, що «гроші не мають значення». Проте М. Фрідмен зробив зовсім інші висновки зі стану економіки у післявоєнний період. Багато хто з економістів пророкували настання післявоєнної депресії. У цей період одна сторона за іншою проводила політику «доступних грошей». Інфляція, а не депресія висунулася на перший план економічних проблем. Інфляція, як указував М. Фрідмен, «всегда и везде выступает как чисто монетаристское явление, обусловленное в первую очередь неадекватно быстрым ростом денежной массы, находящейся в обращении».

Фрідмен М. вважав, що «гроші мають значення» не тільки у після воєнній світовій економіці. Історичний аналіз, який зробили М. Фрідмен і А. Шварц, показав, що і під час «великої депресії» гроші та грошовий обіг мали більше значення, ніж вважалося раніше. Вони дійшли висновку, що у результаті неспроможності, а можливо і небажання, ФРС попередити різкий спад маси грошей, що знаходилися в обігу в 1929-1933 рр., суттєво посилилися негативні сторони стиснення ділового (промислового) циклу, що відбувався в економіці. Тим самим підтвердилася теза про те, що концептуальність є не безсиллям монетаристського підходу до економіки, а навпаки – його сила, при помилковому використанні якої економіці завдається велика і важкопоправна шкода. У міру прискорення зростання грошової маси та інфляційних процесів у всьому світі, починаючи з сімдесятих років, монетаризм як школа економічної думки набуває посилюючого впливу і значення.

І все-таки монетаризм являє собою лише один з напрямків економічної думки, що розвинув сучасну грошово-кредитну політику. Особливий внесок у вирішення цих проблем безумовно вніс Джон Кейнс і його послідовники. Дж. Кейнс розкрив недоліки класичної теорії і показав, що класична кількісна теорія грошей і цін, що оперує на довгострокових часових інтервалах, виявилася нездатною вирішити проблеми, які були спричинені кризою у період «великої депресії». У своїй славетній роботі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) він запропонував власний підхід до економічних процесів. У цій книзі обґрунтовано форми й інструменти фіскальної (податково-бюджетної) і кредитно-грошової політики уряду, за допомогою яких уряд впливає на стан економіки в цілому. Зміна фіскальної системи і кредитно-грошової політики, формування ефективної структури сукупного попиту призведуть, на думку Дж. Кейнса, до більш ефективних способів стабілізації економіки, ніж чисто монетаристська теорія грошей і монетаристська політика.

Основною метою кредитно-грошової політики на сучасному етапі розвитку економіки є стабілізація суспільного виробництва, рівня цін і забезпечення повної зайнятості працездатного населення.

Нині існує три найбільше поширених напрямки і інструменти проведення ефективної кредитно-грошової політики:

1. Зміна облікової ставки (політика рефінансування).

2. Зміна резервної норми (політика мінімальних резервів).

3. Операції на відкритому ринку (політика операцій на відкритому ринку).

Поряд із цим існують інші інструменти кредитно-грошового регулювання, наприклад: рефінансування комерційних банків, управління золотовалютними резервами, регулювання експорту та імпорту капіталу тощо.

Основні положення кейнсіанської концепції кредитно-грошового регулювання і кредитно-грошової політики в умовах резервної системи можна сформулювати таким чином:

1. Попит на гроші є нестабільним, залежить від зміни процентної ставки.

2. Завдання кредитно-грошового регулювання і кредитно-грошової політики полягає в застосування кредитних обмежень у період пожвавлення і підйому, використанні кредитної експансії на стадіях кризи і депресії.

3. Головною метою кредитно-грошового регулювання і кредитно-грошової політики є забезпечення сталого економічного зростання, боротьба з безробіттям за допомогою кредитних експансій, боротьба з інфляцією через кредитні обмеження.

4. Фіскальна і кредитно-грошова політика є рівноправними.

5. Об’єктом кредитно-грошового регулювання і кредитно-грошової політики є процентні ставки. Їх зміна впливає на рівень інвестицій, які у свою чергу впливають на доход. Регулювання грошової маси є марним через нестабільність попиту на гроші.

6. Заходи Центрального банку у відповідь на збільшення попиту (зростання грошової маси, зростання процентних ставок федеральних фондів) полягають у тому, що Федеральна Резервна Система збільшує обсяг резервів банків-членів шляхом купівлі державних цінних паперів на відкритому ринку.

7. Результатом кредитно-грошового регулювання і кредитно-грошової політики є зниження процентних ставок, подальше зростання грошової маси.

Основні положення монетаристської концепції грошово-кредитного регулювання і грошово-кредитної політики в умовах резервної системи є такими:

1. Попит на гроші є стабільним.

2. Завдання грошово-кредитного регулювання і грошово-кредитної політики підтримувати зростання пропозиції грошей рівним попиту на гроші («монетарне право»).

3. Головною метою грошово-кредитного регулювання і грошово-кредитної політики є боротьба з інфляцією.

4. Фіскальна і грошово-кредитна політика є центральною ланкою регулювання економікою.

5. Об’єктом грошово-кредитного регулювання і грошово-кредитної політики є грошова маса.

6. Заходи Центрального банку у відповідь на збільшення попиту (зростання грошової маси, зростання процентних ставок федеральних фондів) полягають у тому, що Федеральна Резервна Система скорочує обсяг резервів банків-членів шляхом продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

7. Результатом грошово-кредитного регулювання і грошово-кредитної політики є уповільнення збільшення грошової маси, подальше зростання процентних ставок.

Основна відміна монетаристської концепції грошово-кредитної політики регулювання економіки США від неокейнсіанського варіанта полягає в розширенні амплітуди коливання процентної ставки за кредит за федеральними фондами в межах від 0,5-1% до 4% і більше.

Кейнсіанська концепція для вирішення проблеми безробіття і спаду передбачає, що Федеральна Резервна Система купує облігації, знижує резервну норму, або знижує облікову ставку. При цьому грошова пропозиція зростає, процентна ставка знижується, інвестиційні видатки збільшуються, а реальний ЧНП збільшується на суму, яка кратна збільшенню інвестицій.

Для вирішення проблеми інфляції кейнсіанська концепція кредитно-грошової політики пропонує такі заходи: Федеральна Резервна Система продає облігації, збільшує резервну норму, або підвищує облікову ставку. Тоді грошова пропозиція скорочується, процентна ставка зростає, інвестиційні видатки стають меншими, а інфляція зменшується.

Основними засадами кредитно-грошової політики НБУ, враховуючи тенденції розвитку вітчизняної економіки та кредитно-грошової сфери, є комплекс змінних індикаторів фінансової сфери та систему заходів монетарної політики, спрямованих на забезпечення стабільності національної грошової одиниці, сприяння відновленню економіки та стійкості банківської системи.

У 2009 році кредитно-грошова політика здійснювалася у складних умовах економічної та фінансової кризи і спрямовувалася на якнайшвидше подолання її наслідків. Значне зниження зовнішнього попиту на вітчизняну продукцію, згортання іноземних інвестицій, суттєве ускладнення доступу до зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для реформування економіки, викликало падіння виробництва, експорту, зменшення всіх видів доходів, особливо валютних, обумовило труднощі з наповненням бюджету, перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією. Це на початку року спровокувало девальваційні процеси, ажіотажні настрої у населення щодо купівлі валюти та вилучення коштів з банківської системи, що відобразилося на її ослабленні, зменшенні кредитування економіки, скороченні золотовалютних резервів Національного банку.

Падіння ВВП становило у І кварталі 2009 р. 20,3%, у ІІ кварталі – 18%, промислове виробництво за сім місяців скоротилося на 30,4%, експорт зменшився на 48,5%. Рівень безробіття на кінець липня становив 2,2%. Чистий притік зовнішніх інвестицій до України за сім місяців скоротився у 2,9 раза, а приплив іноземних запозичень за кредитами та облігаціями, який спостерігався у минулому році (10,2 млрд. дол.), змінився на їх чистий відплив у поточному (4,5 млрд. дол.). Перевищення бюджетних видатків над отриманими доходами за перше півріччя зросло до 9,6 млрд гривень. Інфляція залишалася на високому рівні – більше 10%.

Заходи кредитно-грошової політики з початку року спрямовувалися на стримування значних коливань валютного курсу та збалансування валютного ринку, забезпечення економіки платіжними засобами, стимулювання відновлення процесів кредитування, а також запровадження пруденційних заходів щодо підвищення надійності функціонування банківської системи.

Серед основних заходів щодо стабілізації ситуації на валютному ринку НБУ здійснював активну політику інтервенцій, запровадження механізму валютних аукціонів, заміну нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції банків на ліміти граничних значень відкритої валютної позиції, вдосконалення порядку використання лоро-рахунків та процедури отримання іноземних кредитів тощо. Для забезпечення належного рівня ліквідності, збільшення кредитування економіки та підтримки банків проводилася гнучка політика рефінансування з вдосконаленням відповідних механізмів, знижувалась облікова ставка, був визначений та почав реалізовуватися порядок рекапіталізації банків за участю держави та інші заходи.

Здійснювана антикризова політика мала міжнародну підтримку, що забезпечило отримання чергових траншів кредиту Міжнародного валютного фонду, частина яких спрямовувалися на фінансування дефіциту державного бюджету. Також ця підтримка дозволила частково стримувати зменшення міжнародних резервів Національного банку.

Не вдалося відновити обсяги кредитування економіки на рівні, достатньому для підтримування процесів відновлення економічного зростання. Дії Національного банку були обмежені необхідністю виконання закону про бюджет у частині фінансування його дефіциту. Головним каналом випуску в обіг коштів залишався кредитний, через який було випущено в обіг 59% від загального обсягу коштів. Через канал валютного ринку відбувалось переважно їх вилучення. Як наслідок обсяг чистої кредитної емісії лишився майже незмінним, а монетарна база зросла. У той самий час грошова маса скоротилася.

У 2010 роцімакроекономічні умови здійснення кредитно-грошової політики знаходилися під впливом загальносвітових тенденцій, пов’язаних із наслідками фінансової кризи 2008-2009 рр. За оцінками міжнародних фінансових інститутів світова економіка увійшла до стадії помірного зростання, що пов’язується з результатами вжиття в економічно розвинених країнах антикризових заходів та необхідністю посилення державного втручання та контролю.

Внутрішні та зовнішні умови залишають значні ризики розвитку кредитно-грошової сфери в 2013 році, більшість з яких знаходитимуться поза межами прямого впливу монетарних інструментів та механізмів кредитно-грошової політики. Найбільш небезпечним може виявитися несприятлива кон’юнктура на світових ринках за основними товарними групами українського експорту. Обнадійливою тенденцією є збільшення експорту труб на російський ринок.

Суттєво впливатиме на коливання попиту та пропозиції на ринку рівень збалансованості державного бюджету, визначення особливостей його видаткової частини, джерел фінансування бюджетного дефіциту та стабілізація державного боргу.

Зовнішні умови вимагатимуть від економіки країни диверсифікації основних чинників формування ВВП, спрямованої насамперед на стимулювання розвитку внутрішнього ринку переважно у напрямах, пов’язаних з діяльністю в агропромисловому комплексі.

Стабілізація фінансового ринку та очікувана активізація розвитку внутрішнього ринку створюватимуть умови для поступового відновлення інвестиційних процесів із підвищенням ролі внутрішніх інвестицій у стимулюванні розвитку реального сектору економіки.

Головною метою кредитно-грошової політики відповідно до Конституції України лишатиметься забезпечення стабільності грошової одиниці, що є основою для забезпечення збалансованого економічного розвитку, підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення.

У середньостроковій перспективі внутрішні аспекти стабільності гривнірозглядаються НБУ в контексті сприяння забезпеченню цінової стабільності, головним критерієм якої слугуватиме динаміка індексу споживчих цін. Водночас це завдання передбачає не тільки досягнення визначених інфляційних орієнтирів, а й створення фундаментальних передумов для підтримання стабільного низькоінфляційного середовища на довгостроковій основі та забезпечення стійкості грошової одиниці до впливу різноманітних дестабілізуючих чинників.

Зовнішні аспекти стабільності грошової одиниців умовах посилення гнучкості обмінного курсу гривні розглядаються НБУ не стільки з точки зору утримання обмінного курсу гривні в певних межах, скільки з урахуванням необхідності забезпечення таких умов і параметрів функціонування валютного сегмента ринку, які не мають негативного впливу на інвестиційні рішення та очікування економічних агентів, не провокують формування та поглиблення макроекономічних, валютних і пруденційних ризиків, дають змогу мінімізувати вплив зовнішніх шоків. Такі критерії забезпечуватимуться через застосування режиму гнучкого обмінного курсу, який відображатиме співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку України.

Застосування гнучких механізмів курсоутворення матиме наслідком поступову втрату обмінним курсом статусу якоря кредитно-грошової політики, а курсова динаміка підпорядковуватиметься завданням нівелювання зовнішніх ризиків стабільності грошової одиниці. Такі підходи не виключають здійснення Національним банком заходів щодо згладжування різких курсових коливань.

У перспективі зовнішня стійкість грошової одиниці, як вважає НБУ, має базуватися на сталому підвищенні конкурентних переваг національного виробництва та ефективності кінцевого використання його продукції. Це передбачає активізацію структурної політики, основні елементи та спрямованість якої мають передбачати поступовий перехід до нових технологічних укладів із збільшенням частки доданої вартості в структурі вітчизняного виробництва.

Національний банк у межах наявних повноважень планує вживати заходи щодо забезпечення стабільності банківської системи, її розвитку та стійкості до впливу внутрішніх і зовнішніх шоків. Активно використовувати надані законодавством повноваження щодо регулювання експорту та імпорту капіталу з метою зниження валютних ризиків, які беруть на себе суб’єкти господарювання та держава в цілому.

Одночасно планується створити превентивні механізми запобігання виникненню кризових ситуацій у майбутньому. Зокрема, значна увага буде приділена участі у розбудові системи макропруденційного нагляду за фінансовим ринком, що є системою відстеження та аналізу ризиків стабільності фінансового сектору як в цілому, так і за окремими сегментами.

У прийнятті монетарних рішень Національний банк насамперед планує спиратися на прогноз розвитку реального сектору економіки, платіжного балансу та фінансового ринку, який робитиметься на підставі ретельного аналізу широкого спектра макроекономічних, бюджетних та монетарних показників, їх взаємозв’язку і впливу на стабільність гривні з урахуванням можливих змін у тенденціях в майбутньому. На підставі розгляду прогнозних оцінок розвитку визначатиметься потреба у вжитті відповідних регулятивних заходів.

Очікується, що застосування гнучких механізмів курсоутворення обумовлюватиме необхідність підвищення ефективності процентних важелів монетарного регулювання. Подальше посилення дієвості процентної політики також визначатиметься станом фондового ринку (який є ключовим елементом процентного каналу трансмісійного механізму кредитно-грошової політики) та темпами його посткризового відновлення (див. додаток В, табл. В.7).

З урахуванням причин і наслідків кризових проявів 2008-2009 рр. та, виходячи із прогнозів макроекономічного розвитку, що передбачають зростання реального ВВП на 3–5%, для забезпечення стабільності національної валюти, зниження темпів інфляції ключове значення матиме забезпечення стійкості фінансової системи, що розглядатиметься як пріоритет кредитно-грошової політики.

Національний банк України планує продовжувати вжиття заходів з фінансового оздоровлення банків та стабілізації їх роботи. Покращення якості кредитного портфеля сприятиме підвищенню рівня капіталізації банків. Для підвищення фінансової стійкості банків Національний банк України посилюватиме моніторинг здійснення банками додаткової капіталізації, стимулюватиме банки до поліпшення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур, забезпечуватиме зважені підходи до питання про застосування до банків заходів впливу, приділятиме увагу контролю за недопущенням провокування кредитних та економічних циклів із надмірною кредитною експансією та подальшим різким знеціненням активів. Одночасно вживатимуться заходи щодо сприяння процесам консолідації в банківському секторі. Особлива увага приділятиметься моніторингу параметрів зовнішнього, у тому числі корпоративного, контролю щодо припливу і відпливу капіталу та недопущенню посилення ризиків короткострокового спекулятивного капіталу.

Національний банк у своїй діяльності планує враховувати сучасні світові тенденції в зміні методології і в реформуванні міжнародних стандартів банківського нагляду та фінансового регулювання.

Національний банк планує виходити з того, що головні резерви відновлення активної кредитної діяльності банків перебувають у площині повернення в банківську систему коштів, які були вилучені вкладниками в період економічної та фінансової кризи. З огляду на це НБУ буде сприяти відновленню довіри населення до банківської системи як через активну участь в удосконаленні системи гарантування вкладів в Україні, так і через співпрацю з Урядом у питаннях забезпечення стабільної діяльності рекапіталізованих банків.

НБУ вважає, що стабілізації ресурсної бази банків та посиленню керованості кредитно-грошового ринку сприятимуть заходи з розвитку безготівкових розрахунків, поширення використання спеціальних платіжних засобів, упровадження нових технологій і розширення спектра операцій, координації зусиль банків щодо створення уніфікованої інфраструктури та розширення сфери використання багатофункціональних банківських старт-карток і реалізації супутніх проектів у соціальній сфері.

Поліпшення функціонування валютного ринку України, як вважає НБУ, відбуватиметься шляхом:

· удосконалення правил роботи на ньому учасників ринку та дотримання чітких принципів і процедур;

· створення та постійного поліпшення механізмів хеджування валютних ризиків;

· посилення роботи з моніторингу валютних ризиків, удосконалення механізмів контролю та протидії спекуляціям, застосування пруденційних процедур для упередження валютних ризиків та недопущення формування інших дисбалансів, пов’язаних із здійсненням операцій капітального характеру в іноземній валюті;

оптимізації механізмів взаємозв’язку між попитом на національну та іноземну валюту, яка має передбачати спрямування гривнєвих потоків насамперед у реальний сектор економіки, вагомими важелями чого мають виступати інструменти фінансової політики.

Запитання для самоконтролю

1.Розкрийте сутність таких економічних категорій: фінанси, прибуток, видатки, бюджет, дефіцит і профіцит бюджету, державний борг, фіскально-бюджетна політика, дискреційна та недискреційна фіскальна політика.

2.Які концептуальні підходи до аналізу бюджетної системи Вам знайомі?

3.Що означає бюджетний дефіцит, причини його виникнення?

4.Охарактеризуйте основні джерела прибутків державного бюджету, основні напрямки його видатків.

5.Мультиплікатор державних видатків.

6.Податковий мультиплікатор.

7.Покажіть роль і функції місцевих бюджетів.

8.Що собою являє і як утворюється державний борг?

9.Чи може держава існувати без державного боргу та бюджетних дефіцитів?

10.Яка роль інвестиційних процесів у подоланні економічної кризи?

11.Які пріоритетні сфери розвитку економіки нині існують в Україні?

12.Навіщо громадянину України знати і вміти професійно розбиратися в фіскально-бюджетних процесах?

13.Як, на вашу думку, поліпшити прийняття реальних і соціально зорієнтованих бюджетів усіх рівнів?

14.Які основні принципи побудови податкової системи?

15.Як суспільству України подолати бюджетну кризу?

16.Що таке державний борг і яка його структура?

17.У чому полягає сутність фіскально-регулюючої стратегії та тактики податкової системи?

18.Розкрийте сутність теоретико-методологічних засад державного боргу.

19.Визначте тенденції розвитку кредитно-грошової політики.

20.Установіть відмінності грошово-кредитної політики й кредитно-грошової політики.

ДОДАТКИ

Додаток А

Таблиця А.1