Оптимізація виробничої програми

Оптимізація виробничої програми проводиться за 3 показниками:

1) номенклатурою випуску продукції; 2) витратами виробництва; 3) ресурсами.

Розглянемо особливості оптимізації виробничої програми за зазначеними вище показниками.

Оптимізація виробничої програми за номенклатурою випуску продукції.

При побудові плану роботи підприємства на рік необхідно звернути увагу на те, щоб випуск продукції по номенклатурі був запланований в такому поєднанні, яке давало б можливість завантажити всі виробничі підрозділи підприємства рівномірно.

Виробнича програма, що може бути оптимізованою, повинна включати:

· виготовлення продукції, яка має спільність шляхом максимізації наближення конструкторсько-технологічної складності;

· максимізації наближення по трудомісткості.

Мета: оптимізація завантаження устаткування і оптимізація завантаження робочої сили шляхом підвищення серійності виробництва.

Враховуючи те, що номенклатура продукції залежить в першу чергу від вимог замовників, оптимізація випуску продукції за номенклатурою може бути здійснена шляхом розчленовування річної номенклатури виробів (за планом реалізації продукції) на декілька комбінацій або планових наборів.

Планові набори продукції, можливі в процесі оптимізації:

1) Вироби, потреба в яких планується стабільною впродовж всього планового періоду.

;

де N_р – річна планова потреба у виробах.

2) Вироби, потреба в яких зросте впродовж планового періоду (випуск за наростаючою гіперболою).

,

де К_НО – коефіцієнт наростання об'ємів;

,

– величина, на яку змінюється період реалізації продукції,

.

Плановий період реалізації продукції ( ) розраховується у межах кварталу.

3)

Рисунок 4.8 – Графік оптимізації виробів, що планується освоїти у виробництві

,

де х – кількість днів реалізації продукції.

;

де х_мах= 1 рік.

4) Вироби, що поступово знімаються з виробництва (випуск за спадною параболою).

,

де К_уо – коефіцієнт убування об'ємів виробництва.

;

,

де х – кількість днів реалізації продукції.

;

де х_мах= 1 рік.

Для кожного підприємства фактична комбінація планових наборів може бути різна залежно від плану реалізації.

Оптимізація виробничої програми за витратами на виробництво.

У даному випадку виробнича програма оптимізується за повними витратами на виробництво і доставку продукції до споживача. Критерій оптимізації: мінімізація загальних витрат (загальної вартості).

Статистичний аналіз техніко-економічних показників за видами продукції дає підставу вважати, що як виробничі, так і транспортні витрати, що припадають на одиницю виробу, пов'язані з об'ємом випуску продукції за законом статечної функції.

Рівняння статечної функції для собівартості продукції

,

де С– собівартість випуску продукції;

N_вип – річний об'єм випуску продукції в (шт., кг, т, тис. штук);

а_о і а₁ – емпіричні коефіцієнти, які встановлюються для кожного виду виробів окремо (або за існуючими таблицями, або експериментальним шляхом).

Рівняння статечної функції для транспортних витрат:

,

де К_о і К₁– емпіричні коефіцієнти.

Рівняння загальних витрат на виробництва і доставку продукції:

.

Рішення оптимізації розглядається графічним способом.

Метод Ньютона, вживаний у даному виді оптимізації, передбачає розрахунки і аналітичним шляхом за допомогою ПЕОМ.

Графічний варіант полягає у виконанні наступних дій:

1) Знаходиться діапазон допустимих об'ємів випуску, що має мінімальне і максимальне значення. Мінімальне значення – норма беззбитковості. Максимальне значення – виробнича потужність підприємства за провідною групою устаткування для конкретного технологічного циклу:

,

де Ф_ЕФ – ефективний фонд часу роботи одиниці устаткування;

N – кількість одиниць устаткування даного типу, що є на підприємстві;

Кз – нормативний коефіцієнт завантаження устаткування (Кз=0,8-0,85 для планування);

– середня трудомісткість виготовлення одного виробу виробничої програми або трудомісткість виготовлення одного виробу даного виду продукції.

Розбиваємо даний діапазон випуску на рівні частини. Від кількості частин залежить точність визначення оптимального об'єму випуску (рекомендується не менше 10 частин).

2) Для граничних значень кожного діапазону визначається величина діапазону, визначається величина сумарного або загальних витрат на виготовлення і перевезення продукції.

3) На графік наносяться ці сумарні значення. Будується графік залежності загальних витрат від об'єму випуску і знаходиться мінімальне значення функції, якому відповідає оптимальний об'єм випуску продукції.

Приклад побудови графіку наведений на рисунку 4.9.

Рисунок 4.9 – Графічне визначення оптимальної виробничої програми за методом Ньютона

Оптимізація виробничої програми по ресурсах.

При оптимізації виробничої програми за ресурсами використовують методи лінійного програмування:

– графічний метод;

– симплекс-метод (найбільш поширений метод симплексних гратів).

Графічний метод передбачає наявність можливостей по підприємствах за різними ресурсами (ліміт часу, матеріалів, енергії). Критеріями оптимізації в даному методі є мінімізація собівартості виробу, що виготовляється, або максимізація прибули при виготовленні виробу.

Недолік методів лінійного програмування: при оптимізації одночасно можна використовувати тільки два види продукції.

Приклад. На підприємстві організовується цех з випуску продукції двох видів: столи і книжкові шафи. Продукції може вироблятися в будь-яких співвідношеннях, але кількість робочих місць і ресурси за основними матеріалами обмежені заданими межами. Задача полягає в тому, щоб запланувати цеху щомісячний випуск продукції, взявши як критерій оптимізації максимізацію прибутку. У таблиці 4.16 наданий приклад вихідних даних для оптимізації графічним методом лінійного програмування.

Таблиця 4.16 – Вихідні дані для оптимізації

Нижче наведене рішення задачі графічним методом лінійного програмування.

1) Позначимо об'єми випуску столів і шаф через х₁ і х₂. відповідно.

2) Складемо систему нерівностей з урахуванням обмеження ресурсів з випуску столів і шаф.

3) При оптимізації об'ємів випуску основним критерієм оптимізації є максимізація прибутку. Складемо формулу знаходження цього критерію.

3х₁+2х₂®мах.

4) Знайдемо область допустимих рішень для кожної нерівності обмеження ресурсів (графічно), як показано на рисунку 4.10.

5) Знайдемо точки перетину граничних значень нерівностей з осями х₁ і х₂.

Нижче наведені деякі розрахунки області допустимих рішень оптимізації.

9,2х₁+4х₂ = 520;

х₁=0; .

х₂=0; .

0,3х₁+0,6х₂ = 24;

х₁=80; х₂=40.

2х2=40; х2=20.

х1³0; х2³0.

Заштрихована область допустимих рішень.

6) Визначаємо можливі варіанти програми випуску за координатами меж допустимих рішень.

Т1(0; 20) х₁=0 х₂=20;

Т2(40; 20) х₁=40 х₂=20;

Т3(56; 18) х₁=56 х₂=18;

Т4(57; 0) х₁=57 х₂=0;

Функція максимізації прибутку 3х₁+2х₂®мах для кожної координати границь буде:

1) 2×20=40 грн;

2) 3×40+2×20=160 грн;

3) 3×56+2×18=204 грн;

4) 3×57=171 грн.

Найбільше значення функції відповідає цифрі 204 грн. З цього виходить, що оптимальний прибуток відповідає об’ємам випуску столів – 56 шт/місяць, шаф – 18 шт/місяць.

Планування технічної підготовки виробництва

Технічна підготовка виробництва (ТПВ) – комплексний процес створення нових і вдосконалення раніше освоєних конструкцій і технічних процесів.

Види робіт технічної підготовки виробництва:

1 Проектування нових і вдосконалення діючих конструкції із забезпеченням виробництва необхідною документацією.

2 Проектування нових вдосконалення діючих технології із забезпеченням необхідною документацією.

3 Розробка технічних норм витрат і трудомісткості виготовлення виробів.

4 Розробка технологічного оснащення з видачею технічної документації.

5 Виготовлення і впровадження у виробництво нових конструкції і технологій оснащення.

6 Здійснення нагляду і контролю в умовах діючого і дослідного виробництва.

Задачі технічної підготовки виробництва:

1 Забезпечення постійного підвищення техніко-економічних показників продукції з метою підтримки її конкурентоспроможності.

2 Забезпечення ритмічності та рентабельності виробництва відповідно до виробничої програми, планомірне скорочення тривалості та трудомісткості виробничих процесів, а так само інших видів конструкторських і технологічних робіт.

Задачі планування технічної підготовки:

1 Визначення початкових і кінцевих термінів підготовки виробництва в цілому, а так само термінів підготовки окремих її етапів.

2 Встановлення об'ємів і трудомісткості робіт технічної підготовки.

3 Визначення комплектності технічної документації, яка видається виробничим підрозділам.

Показники, що плануються для технічної підготовки виробництва:

1 Об'єм робіт ТПВ у натуральному вигляді (кількості специфікацій, креслень, технологій).

2 Трудомісткість робіт у нормо-годинах.

3 Тривалість виконання робіт у днях.

4 Кількість виконавців,ос.

Крім перерахованих основних показників, при плануванні ТПВ обов’язково будуються графіки виконання робіт для кожного виробу, групи виробів або окремих заказів.

Розглянемо коротко сутність планових розрахунків показників ТПВ.

Об'єм робіт планується у натуральному виразі (у одиницях документації).

Трудомісткість = об'єм робіт * норматив трудомісткості одиниці об'єму.

Норматив трудомісткості розробляється на кожному виробничому підприємстві самостійно в залежності від рівня кваліфікації виконавців та складності робіт ТПВ, що треба виконати.

Тривалість виконання робіт ТПВ:

де – наведена кількість робітників.

- сумарна трудомісткість.

– середній коефіцієнт виконання нормативів виготовлення технічної документації.

– дійсний фонд часів 1 робітника.

Побудова графіків виконання робіт ТПВ.

Графіки виконання робіт технічної підготовки виробництва завершують процес планування ТПВ. Точність побудови таких графіків залежить від якості попередніх планових розрахунків показників ТПВ.

Для побудови графіків використовуються нормативний і імовірнісний методи розрахунків, які передбачають побудови стрічкового або мережаного графіків.

Стрічкові графіки будуються переважно як загальні графіки, що відображують всі етапи виконання робіт ТПВ та їх терміни виконання. Мережані графіки будуються переважно для окремих етапів ТПВ і відображують послідовність виконання робіт на етапі, резерви часу виконання та оптимальну кількість виконавців. Стрічкові графіки можуть використовуватися комплексно при освоєнні виробів низької складності, а мережані графіки - при освоєнні середньої і високої складності виробів, що мають мінімальні резерви виконання робіт.

Побудова і розрахунок стрічкового графіка.

При побудові стрічкових графіків слід виходити з доцільності поєднання часу окремих етапів, тобто застосовувати не послідовне поєднання складних робіт, а паралельно-послідовне або паралельне. Переважно в стрічкових графіках використовують паралельно-послідовне поєднання робіт. При цьому час перекриття двох суміжних робіт визначається за коротшою роботою, яка розбивається (як складна робота) на низку простих, і найкоротша з цих простих операцій рівна часу перекриття.

Приклад стрічкового графіка наведений на рисунку 4.11.

Рисунок 4.11 – Стрічковий графік ТПВ нового виробу

Побудова стрічкового графіка містить у собі:

§ Перелік робіт ТПВ, що будуть виконані (перший вертикальний стовпець).

§ Нанесення за горизонталлю календарної тривалості робіт.

Недоліком використання нормативного методу є те, що у випадку зриву термінів виконання робіт ТПВ, стрічковий графік робіт вимагає повної переробки за термінами.

Побудова мережаного графіка.

Мережаний графік («мережа») – схематичне зображення процесів, що показує взаємозв'язок і послідовність виконання робіт ТПВ.

На мережаному графіку існують наступні зображення:

1) кінцевий результат виконання якої-небудь роботи подається у вигляді події;

2) період виконання якої-небудь роботи позначається з цифрою, яка указує тривалість циклу;

3) шлях мережаного графіка – це будь-яка послідовність робіт, в якій наступна подія співпадає з попередньою подією наступної за ним роботи;

4) критичний шлях мережаного графіка – найбільший за тривалістю шлях (генеральна лінія «мережі»);

5) фіктивна робота – робота, яка не має тимчасової залежності (логічний зв'язок подій).

На мережаних графіках всі події зв'язані між собою. Виключення складають первинна і завершальна події.

У первинній події немає робіт, виконуваних раніше. У завершальній – немає робіт, виконуваних пізніше.

Розрахунок параметрів мережаного графіка:

1) Визначення тривалості шляхів мережі і знаходження критичного шляху.

2) Визначення ранніх і пізніх термінів звершення подій.

3) Розрахунок резервів звершення події.

4) Розрахунок найраніших і найпізніших термінів виконання робіт.

5) Визначення коефіцієнта напруженості виконання робіт некритичного шляху. Мета розрахунку коефіцієнта напруженості: перерозподіл робіт між підрозділами-виконавцями і перерозподіл контролю за виконанням робіт.

Планування забезпечення виробництва

Планування забезпечення виробництва складається, згідно із структурою плану виробництва, з виконання наступних основних планових розрахунків планування:

· матеріальних ресурсів;

· кількості обладнання;

· кількості оснащення;

· трудових ресурсів;

· енергетичних ресурсів.

Розглянемо коротко сутність виконання визначених планових показників забезпечення виробництва.

Планування потреби матеріальних ресурсів і матеріальних запасів

Основою розрахунків потреби в матеріалах служать норми витрати, що розробляються за основними матеріалами, купувальними напівфабрикатами і комплектуючими виробами бюро матеріальних нормативів відділів головного технолога, головного металурга і головного конструктора, та за допоміжними матеріалами інструментальними господарствами, службами головного механіка, головного енергетика.

У цілому до складу нормативної бази потреби матеріалів входять:

· норми витрати матеріальних ресурсів (сировини і основних матеріалів, купувальних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних матеріалів, палива, електроенергії та ін.);

· транзитні норми, що визначають партії відвантаження матеріальних ресурсів заводами-постачальниками;

· норми природного спаду сировини і матеріалів у процесі їх транспортування і зберігання;

· норми, використовування інструменту, технологічного оснащення; норми виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей; норми запасів матеріалів в заділі.

Потреба на виробництво визначається за кожним видом матеріалів прямим рахунком, тобто як твір норми витрати на кількість одиниць продукції за планом на черговий період. Так, кількість необхідних основних матеріалів (з підрозділом за видами, марками і розмірами) підраховується перемножуванням відповідних норм витрати матеріалів на випуск продукції згідно з виробничою програмою.

Потреба в матеріальних ресурсах на ремонтно-експлуатаційні потреби визначається на основі норм, розроблених відповідними відділами і службами підприємства, а також діючих галузевих та інших норм на виріб, одиницю устаткування, годину роботи устаткування і т.д.

Так, кількість потрібних змащувальних мастил визначається множенням питомих норм їх споживання одиницею устаткування на час роботи і на число одиниць даного виду устаткування і т.п.

Розрахунок потреби в матеріалах для виготовлення технологічного оснащення ведеться на основі норм використовування оснащення, програми її випуску і норм витрати матеріалів з урахуванням можливого надходження оснащення і стандартного інструменту із сторони.

Необхідні матеріали для виконання досвідчених і експериментальних робіт, здійснення заходів за планом упровадження нової техніки, механізації і автоматизації виробництва і для непромислових потреб включаються в загальну потребу за розрахунками-заявками відповідних підрозділів заводу (технічних відділів, експериментальних та інших цехів, житлово-комунального відділу та ін.).

При розрахунках потреби в матеріалах враховується не тільки кількість, що безпосередньо витрачається, але і необхідність утворення перехідних запасів на складах.

Основу розробки плану матеріально-технічного постачання складають попередні розрахунки, виконувані промисловим підприємством у середині попереднього року при подачі матеріальних заявок. Такі розрахунки складають перший етап розробки плану матеріально-технічного постачання.

Другий етап полягає в уточненні потреби в матеріальних ресурсах на остаточно встановлену програму випуску продукції. На цьому етапі коректуються раніше виділені фонди, виробляється перерахунок потреби за всією номенклатурою матеріальних ресурсів, уточнюються норми запасів, визначаються джерела покриття потреби.

Планова потреба в матеріалах складається в натуральному і вартісному виразі. Ціна матеріалів береться звичайно за діючими прейскурантами або заводськими номенклатурами-цінниками. Потреба в матеріалах (за вирахуванням залишків на складах підприємства на початок планового періоду) покривається за рахунок виділення підприємствам відповідних фондів з централізованих джерел, а також шляхом децентралізованої заготівки матеріалів на місці силами постачальницько-збутової організації або самого підприємства-споживача.

Нормативи на споживання матеріальних ресурсів встановлюються за витратою:

- основних і допоміжних матеріалів для основного виробництва – бюро нормування матеріалів ОГТ;

- палива і всіх видів енергії – ОГЕ.

Діючі нормативи за витратою матеріалів і палива підлягають систематичному перегляду з урахуванням наявних досягнень із скорочення витрат.

Форма картки обліку зміни нормативів подана в таблиці 4.17.

Таблиця 4.17 – Форма картки обліку нормативу використовування матеріалу

Картка, виписана на відповідний норматив відповідно до встановленої класифікації матеріалів, дозволяє відшукувати необхідний норматив, виділяючи його із загальної маси нормативів, вживаних на підприємстві.

Нормативи встановлюються або на один конкретний вид продукції, або на декілька видів продукції, що мають однакову технологію обробки і виступаючих в розрахунках з техніко-економічного планування як єдиний вид продукції. Наприклад, сталь кипляча всіх марок, сталь вуглецева всіх марок і т.д.

Розрахунок потреб в матеріальних ресурсах заноситься до форми, наданої у таблиці 4.18.

Розрахунок потреб в матеріалах завжди розглядається як окрема задача техніко-економічного планування. Причому подібні форми розрахунку потреби в матеріалах використовуються для всіх видів виробництв, які існують на підприємстві.

Таблиця 4.18 – Форма розрахунку потреби в матеріалах на замовлення

Планування загальної потреби в матеріалах проходить певні стадії розрахунку.

Етапи розрахунку потреби в матеріалах на програму:

1 Попередні розрахунки виконуються на початку IV кварталу звітного періоду за фактом подачі заявок потреби в матеріалах підрозділами і цехами.

2 Уточнені розрахунки здійснюються в кінці I кварталу планового періоду в подальшому з постійним коректуванням впродовж періоду.

3 Визначення джерел покриття потреб (джерел фінансування матеріальних витрат).

Потреба на основне виробництво:

,

де – норма витрати на вироби певного виду матеріалу;

– об'єм умовно-валової продукції основного виробництва за видом виробу.

Потреба на ремонтно–експлуатаційні роботи (окрема відомість потреб):

де m – кількість одиниць устаткування, яке використовується для певного виду матеріалу,

– питома норма витрати даного виду матеріалу одиницею устаткування,

– фактичний час роботи одиниці устаткування,

- кількість одиниць устаткування споживаючих даний вид матеріалу.

Потреба, на технологічне оснащення (зведена відомість):

де – кількість видів матеріалів, вживаних при виготовленні оснащення;

– об'єм умовно-валової продукції;

– коефіцієнт оснащеності сумарного об'єму валової продукції;

- норма витрат.

На підставі потреб в матеріалах за окремими видами виробництва складається план матеріально-технічного постачання в натуральному і вартісному виразі: на початковий період розрахунків план складається в натуральному виразі (перший і другий етапи), на завершальному етапі розрахунків план розраховується у вартісному виразі.

Планування матеріальних запасів.

Основне призначення запасів — забезпечення безперебійного процесу виробництва або реалізації продукції шляхом утворення певного буфера між послідовними поставками.

Необхідність створення запасів залежить від наступних чинників:

• непередбачуваність або передбачена непостійність (наприклад, сезонні коливання) попиту;

• умови і ненадійність поставок сировини, матеріалів, що комплектують (надалі — матеріали);

• виробничий/операційний процес усередині організації. I

Основні цільові функції запасів в організаціях:

• поліпшення обслуговування споживачів (задоволення споживацького попиту);

• забезпечення незалежності своєї виробничої діяльності;

• захист проти невизначеності в попиті та ненадійності в постачаннях;

• захист від інфляції;

• економія (мінімізація) витрат на ведення (створення) запасів.

Розрізняють багатоманітні види матеріальних запасів, характеристика яких дана в таблиці 4.19.

Таблиця 4.19 – Характеристика запасів матеріальних ресурсів

При організації управління запасами важливо розуміти різницю між залежним і незалежним попитом.

Предмет має залежний попит(потреба), якщо його використовування безпосередньо пов'язане з планами виробництва інших виробів. Запас таких предметів називається залежним.

Цей вид попиту існує в основному на матеріали і комплектуючі вироби, вживані при випуску продукції. Оскільки плани виробництва розробляються завчасно, залежний попит є відносно простою обчислювальною задачею і його можна прогнозувати з вельми високим ступенем точності.

При управлінні будь-якими запасами доводиться постійно ухвалювати два рішення:

• про кількість або об'єм замовлення — скільки замовляти;

• про час видачі замовлення на закупівлю або виробництво товару для поповнення запасу — коли замовляти. Схема рішення в управлінні запасами подана на рисунку 4.12.

Рисунок 4.12 – Схема управління матеріальними запасами

Відповіді на два основні питання — якою має бути величина замовлення і коли необхідно робити замовлення — визначать рівень запасів.

Витрати на ведення запасів.

Рішення, що приймаються при управлінні запасами, безпосередньо визначають чотири види виробничих витрат:

• вартість предметів закупівлі.

Ціна при закупівлі може обумовлюватися знижками, які подаються залежно від:

а) кількості предметів, що закуповуються за одним замовленням;

б) загальної вартості замовлення за декількома позиціями, видаваного одному постачальнику;

в) пори року, протягом якого розміщується замовлення;

г) витрати на придбання (закупівлю; розміщення, оформлення замовлень);

Ці витрати відносяться до управлінських і канцелярських витрат, пов'язаних з підготовкою замовлення на закупівлю або виробництво.

Витрати на розміщення замовлень виникають крім вартості самих товарів і незалежно від об'єму замовлення (постійні витрати). До них відносяться витрати на оформлення, замовлення і бухгалтерські операції, канцелярські роботи, приймання матеріалів, транспортні витрати, витрати на приймання вантажів і т.д.

Витрати придбання на одиницю замовлення знижуються при збільшенні об'єму закупівлі.

При замовленнях на виробництво до цих витрати входять витрати на налагодження устаткування (пусконалагоджувальні роботи) для випуску заданої партії. Ці витрати пов'язані з переходом; від виробництва одного продукту до іншого. За відсутності цих витрат продукція вироблялася б дрібними партіями, що понизило б рівні запасів, а, отже, викликало б економію витрат. Тому організації намагаються зменшити витрати на переналагодження, щоб мати нагоду випускати дрібніші партії продукції.

• витрати на зберігання залежать переважно від об'ємів складських запасів і їх вартості.

У більшості випадків витрати на зберігання складають 15—30% за рік від вартості матеріалів, що зберігаються. Витрати зберігання на одиницю замовлення зростають разом із збільшенням об'єму закупівлі. Вони включають:

а) вартість капіталу, інвестованого в запаси («зв'язаного» в запасах). Ця величина залежить від поточної ставки відсотка;

б) складські витрати (амортизація складських приміщень і устаткування, орендна плата, оплата праці персоналу, опалювання, освітлення і т.д.);_:

в) податки і страхові збори, залежні від вартості запасу;

г) вартість втрат із запасу: перевищення термінів зберігання, «усихання, утруска», небезпека псування від тривалого зберігання, виходу з ладу, морального старіння і т.д. Це викликає збільшення страхових витрат;

• витрати, викликані відсутністю запасів:

а) втрачений виробничий час або наднормові роботи, викликані відсутністю важливого для виробництва матеріалу, деталей або іншого ресурсу;

б) вартість вистежування відкладених замовлень клієнтури на готову продукцію, якою не виявилося на складі;

в) втрачений об'єм збуту або навіть втрата клієнтів через відсутність запасів готової продукції (наприклад, в ресторані з меню викреслюються окремі блюда), втрата прихильності до організації (її фінансову незалежність не зміряєш).

Норма оборотних коштів на виробничі запаси матеріальних засобів виражається в тривалості часу (у днях) виробничого функціонування підприємства, на яке створюється запас матеріальних засобів, і складається з суми наступних відрізків часу:

· знаходження матеріалів в дорозі (транспортний запас);

· часу на приймання вантажів, розвантаження, складування;

· часу підготовки матеріалів до виробництва;

· часу перебування у вигляді поточного запасу;

· часу перебування як гарантійний запас.

Позначимо:

— норма виробничого запасу матеріальних засобів, дн;

— кількість вироблюваної продукції в день;

— кількість необхідного i-го матеріалу для випуску одиниці продукції;

— об'єм виробничого запасу i-го матеріалу, од.

З урахуванням введених позначень одержуємо наступну залежність для виробничих запасів i-го матеріального ресурсу:

.

Норматив грошових коштів С3i на виробничі запаси за i-му матеріалом визначається твором виробничих запасів i-го матеріального ресурсу Мзi на вартість С1i одиниці цього ресурсу, тобто,

Сумарний норматив засобів СПЗ на виробничі запаси всіх видів матеріальних ресурсів обчислюються за залежністю

;

де m –кількість номенклатур матеріальних ресурсів.

Важливим плановим документом, що є основою визначення вартості матеріальних ресурсів, вважається номенклатура-цінник.

Номенклатура-цінник включає:

· класифікацію всіх використовуваних коли-небудь на підприємстві матеріалів з привласненням кожному матеріалу номенклатурного номера;

· розрахунок внутрішньофірмових цін купівлі матеріалів з вказівкою меж відпускної ціни постачальника і відсотка надбавки транспортно-заготівельних витрат;

· розрахунок кошторису транспортно-заготівельних витрат, до яких включається:

· вартість провезення матеріалів за умов, обумовлених договорами поставки;

· вартість доставки матеріалів від пункту призначення до конкретного складу;

· вартість навантажувально-розвантажувальних робіт;

· вартість за тарою;

· інші витрати, до яких включаються вміст складів в місцях заготівки матеріалів.

У номенклатурі-ціннику розрахунок внутрішньофірмових цін здійснюється двома способами:

1 береться оптова ціна постачальника і додається відсоток заготівельних витрат;

2 береться оптова ціна постачальника і додається кошторис заготівельних витрат.

За об’ємами закупівлі матеріалів та вартістю, визначеною за номенклатурою-цінником, складається відомість вартості закупівель матеріалів у формі М2, яка наведена у таблиці 4.20.

Таблиця 4.20 - Форма М2. Відомість вартості закупівель матеріалів

Для формування джерел фінансування покупки матеріалів виробляється АВС аналіз (аналіз по-Парето).

Для АВС аналізу «відомість вартості закупівель» складається у порядку убування планових цін на одиницю виробу і набуває вигляду форми М2а, яка наведена у таблиці 4.21.

Таблиця 4.21 - Форма М2а. Відомість вартості закупівель для АВС аналізу

На підставі відомості вартості закупівель форми М2а побудуємо графік вартості закупівель, який зображений на рисунку 4.13.

Рисунок 4.13 – Графік вартості закупівель матеріалів після АВС-аналізу

Нанесемо на графіку вартості питому вагу вартості складових закупівлі до підсумку. На підставі даних питомої ваги формуються групи закупівель за їх значущістю: А – важливі; Б – менш важливі; С – якнайменше важливі.

Для С нормативи періоду поставок можуть бути значно скорочені.

Планування потреби в трудових ресурсах

Панування потреби у трудових ресурсах має чотири стадії:

1 Планування чисельності виробничих робочих для основного виробництва.

2 Планування чисельності технічного персоналу.

3 Планування чисельності фахівців і управляючого персоналу.

4 Планування показників праці.

Коротко охарактеризуємо сутність планових розрахунків при плануванні трудових ресурсів за стадіями планування.

Планування потреби виробничих робочих.

Виробничі робочі підрозділяються на робочих-відрядників і робочих-почасовиків. Залежно від цього розрахунок чисельності різний.

Розрахунок чисельності робочих-відрядників.

Для розрахунку необхідні наступні дані:

· трудомісткість виробничої програми;

· баланс робочого часу одного робітника на плановий період.

Трудомісткість виробничої програми визначається шляхом множення нормативу валової продукції (NBi) на норматив трудомісткості виготовлення даного виду продукції:

Трi=NBi HTi.

Норматив трудомісткості (NTi) для розрахунків визначається по технологічних картах виготовлення через нормування їх.

Для визначення планової кількості годин, яку в середньому відпрацьовує кожен робітник в плановому періоді, складається бюджет робочого часу одного робітника (баланс часу), приклад розрахунку якого наведений у таблиці 4.22.

*– Номінальний фонд робочого часу. Розраховується множенням кількості днів на тривалість одного робочого дня (8,2 год.).

2083,8=254*8,2.

Чергові тарифи відпустки. За даними відділу кадрів виробничі робочі групуються залежно від тривалості тарифної відпустки. Обчислюється процентне співвідношення кожної категорії робочих загалом до їх кількості.

Тарифні відпустки (наприклад): 85% робочих мають 13 днів; 5% – 15 днів; 10% – 20 днів.

0,85×13+0,05×15+0,1×20=13,8 (днів).

Розрахунок скорочення робочого дня через шкідливі умови праці. За даними відділу кадрів виробничі робочі розподіляються на працюючих з повним робочим днем і на робочих з скороченим робочим днем. Обчислюється питома вага робочих, що працюють неповний робочий день.

Усього, наприклад, 5500 ос.: 1000 ос. – шкідливі умови, а 4500 ос. – звичайні умови праці.

.

Таблиця 4.22 - Форма розрахунку балансу робочого часу

Середня тривалість робочого дня:

.

Визначення чисельності робочих-відрядників заноситься до таблиці 4.23.

Таблиця 4.23 - Форма визначення чисельності робітників-відрядників на річну програму

Планові розрахунки чисельності робочих-почасовиків.

Планові розрахунки чисельності робочих-почасовиків більш прості. Основною формулою розрахунку є наступна формула:

;

де – сумарна трудомісткість виготовлення партії виробів, для якої ведеться плановий розрахунок;

– дійсний фонд часу роботи 1 робочого-погодинник.

При розрахунках не ураховується плановий коефіцієнт виконання норми, так як він планується на рівні 100%. Тобто вважають при планових розрахунках, що робочий-погодинник за період своєї роботи, який дорівнює дійсному фонду часу, виконує 100% всіх завдань, що йому плануються.

Планування допоміжних робочих.

Чисельність допоміжних робочих визначається на підставі співвідношення цих робітників з основними робочими. Коефіцієнт, що враховує співвідношення між основними і допоміжними робочими залежить від виду операції, для якої здійснюється розрахунок допоміжних робочих.

– нормативний коефіцієнт, що нормує при плануванні необхідну кількість допоміжних робочих для конкретного виду операції. Це співвідношення нормується на кожному промисловому підприємстві самостійно, однак є методичні рекомендації можливих співвідношень у залежності від галузі виробництва [16].

У таблиці 4.24 надані рекомендовані нормативні співвідношення у машинобудуванні між основними і допоміжними робочими для деяких операцій виробництва.

Таблиця 4.24 - Рекомендовані нормативні співвідношення основних і допоміжних робочих за операціями

Планові розрахунки технічних службовців (обслуговуючого персоналу).

Розрахунки здійснюються на основі норм обслуговування, виходячи з кількості робочих місць, режиму роботи підприємства і розмірів планованих невиходів на роботу.

Приклад. На ділянці 12 робочих місць. Норма обслуговування для робітника – 2 робочі місця. Режим роботи – 3-змінний.

Розрахуємо наявну кількість робітників:

,

де – норма обслуговування одним робітникам робочих місць,

– кількість змін.

Облікова кількість допоміжних робочих:

; .

Планові розрахунки потреби у фахівцях.

Розрахунок чисельності фахівців ведеться на підставі структурної схеми управління підприємством, а також на підставі штатного розкладу підприємства. При цьому чисельність різних професій фахівців залежить від роду виконуваної ними роботи. Виходячи з цього, розрахунок чисельності поданий у вигляді двох способів:

· розрахунок чисельності фахівців, виконуючих роботи для основного і допоміжного виробництва;

· розрахунок чисельності фахівців, контролюючих роботу основного і допоміжного виробництв.

У першому випадку йдеться про кількість технологів, конструкторів, нормувальників. Визначається за об'ємами необхідних видів робіт, їхньою трудомісткістю і нормами вироблення одного технолога, конструктора або нормувальника.

,

де – кількість виконуваних робіт на виробничу програму.

,

де – валовий об'єм випуску продукції;

n – кількість одиниць продукції, за якою виконуватимуться однакові роботи;

. – питома кількість робіт на одиницю продукції;

– питома трудомісткість виконання одиниці робот;

– кількість робіт, які виконуватиме один технолог, конструктор або нормувальник;

– коефіцієнт виконання норм.

Планування чисельності управляючого персоналу.

Планування чисельності управляючого персоналу здійснюється через нормативне співвідношення з чисельністю відповідних підлеглих.

Чисельність відповідних підлеглих включає:

1 Структурну чисельність, визначувану організаційною структурою підприємства.

2 Кількісне співвідношення управляючого персоналу в певній структурній чисельності, визначається за допомогою встановлених нормативів.

Наведемо як приклад нормативні співвідношення управляючого персоналу із підлеглими.

Для механічного цеху характерний наступний структурний перелік управляючого персоналу:

Начальник цеху кількістю на 1000 осіб підлеглих.

1 заступник з виробництва на 200 осіб підлеглих.

1 заступник з підготовки виробництва на 350 осіб підлеглих.

1заступник із загальних питань на 1000 осіб підлеглих.

1 майстер виробничої ділянки на 25 робочих.

1старший майстер на 4 виробничі майстри.

1майстер відділу технічного контролю на 1 виробничу ділянку кількістю 50 робочих і майстрів.

1начальник змін на 1зміну працівників кількістю 150 осіб.

При плануванні управляючого персоналу розрахункові значення їх чисельності коректуються з урахуванням особливостей виробництва.

Абсолютними нормативами є нормативи чисельності начальника цеху, старшого майстра і начальника зміни. Ці нормативи не переглядаються, і є нормативними для будь-якого виду виробництва.

Планування показників праці

Разом із плануванням потреби у трудових ресурсах плануються основні показники праці для виробничої діяльності.

Основними показниками, які відносяться до показників праці є продуктивність праці та заробітна плата.

Планування продуктивності праці.

Планування продуктивності праці починається з аналізу і економічної оцінки його резервів.

Умовно-річна економія робочого часу визначається в нормо-годинах з урахуванням планового перевиконання норм вироблення або робітників, що умовно вивільняються.

Якщо за планом виконання норм дорівнює 110%, а на рік в результаті заходів економія часу складе 234300 людино-годин, то в плані зростання продуктивність праці має бути прийнята у розмірі 213000 людино-годин.

.

Якщо кількість годин, яка має бути відпрацьована в середньому одним робітником за рік, складає за планом 1890 годин, то економія в людино-годинах може бути виражена чисельністю робітників в 113 ос..

.

Планування зростання продуктивності праці повинне враховувати дію всіх чинників і резервів. План організаційно-технічних заходів повинен включати заходи і розрахунок економічної ефективності.

Планування оплати праці.

У плануванні оплати праці дуже рідко керівнику і плануючим підрозділам надається повна самостійність. Звичайно оплата праці регулюється і контролюється компетентними державними органами, що виражається, перш за все у встановленні певного мінімуму заробітної плати, її обов'язкової індексації. Крім державних обмежень існують і обмеження, пов'язані з укладенням колективних договорів, угод з профспілками і т.д.

При плануванні заробітної платні необхідно враховувати, що на сьогоднішній день існує дві форми оплати праці: погодинна і відрядна. Планування тієї або іншої форми залежить від конкретних умов виробництва, а саме: якщо на виробництві можна визначити кількість виготовленої продукції або створених послуг на одного працівника - краще застосовувати відрядну форму оплати праці; якщо таке визначити важко застосовується погодинна форма.

Погодинна форма оплати праці визначається, виходячи з фактично відпрацьованого часу. При плануванні такої форми оплати праці час роботи планується:

,

де - тарифна ставка або погодинна розцінка за 1 -час відпрацьованого часу, грн.;

- планований час роботи в год.

При цьому тарифна ставка є нормативним показником, тобто абсолютним розміром оплати праці різних груп і категорій працівників. Для обліку кваліфікації працівників використовуються тарифні сітки, де даються тарифні коефіцієнти.

Запланований фонд робочого часу на період, за яким зараховуватиметься заробітна плата, визначається таким чином:

де ~ плановий фонд робочого часу за розрахунковий період (день, тиждень, місяць), в год.;

- переклад явочної чисельності працівників в облікову;

i - коефіцієнт планового зниження або збільшення робочого часу на виробництві у відношенню до визначеного законодавчо;

- тривалість робочого дня на законодавчому рівні, год.

При відрядній формі оплати праці заробіток нараховується на кожну одиницю виробленої продукції з певними відрядними розцінками:

де С_ед- відрядна розцінка (є нормативним показником і розраховується, виходячи з трудомісткості виготовлення одиниці продукції і витраченого нормо-часу на її виготовлення), грн..;

- кількість виробленої продукції.

При плануванні відрядної форми оплати праці кількість планової продукції ( ) визначається як:

,

де - технічна продуктивність одиниці устаткування (машини, установки), шт./год;

‑ плановий коефіцієнт виходу готової продукції;

— плановий коефіцієнт виходу працівників на роботу;

‑ нормативна кількість устаткування (машин, установок) для обслуговування одним працівником;

- плановий час роботи одного працівника (плановий фонд робочого часу), год.

Планування потреби в устаткуванні

Планування потрібної кількості одиниць устаткування ґрунтується на трудомісткості виконання виробничої програми визначенні дійсного фонду часу роботи одиниці устаткування. У таблиці 4.25 наведена форма визначення дійсного фонду часу роботи одиниці устаткування.

Таблиця 4.25 - Форма визначення дійсного фонду часу роботи на одиницю устаткування при 2-змінному режимі роботи

Визначення потреби в устаткуванні виробляється з урахуванням норм завантаження, які обумовлені в нормативних документах організації. Рекомендовані нормативи гранично допустимого завантаження устаткування за планом знаходяться у наступних межах: Lmin = 0,8, а Lmax = 0,85. При здійсненні планових розрахунків кількості одиниць основного устаткування слід враховувати нормативні коефіцієнти його завантаження. Правила розрахунку наступні:

– При розрахунку кількості одиниць устаткування використовується максимум межі завантаження для забезпечення високого завантаження устаткування вже на початок планового періоду.

– При подальшому перерахунку фактичного коефіцієнта завантаження планованої кількості устаткування розрахунок недовантаження ведеться з використовуванням мінімального значення нормативу завантаження. Тобто, до початку планового періоду потрібно до завантажити устаткування до мінімально допустимого рівня.

Порядок планового розрахунку потреби в основному устаткуванні поданий у формі, що наведена у таблиці 4.26.

Таблиця 4.26 - Форма визначення потрібної кількості устаткування і коефіцієнту його завантаження

Якщо значення фактичного коефіцієнта завантаження не виходить за межі нормативних значень, то відхилення вважається дорівненим нулю (устаткування завантажене за нормою).

Якщо ж значення фактичного коефіцієнта завантаження відхиляється від нормативного значення (за умов планового розрахунку відхилення може бути тільки у бік недовантаження), то виробляється розрахунок величини недовантаження устаткування для того, щоб планувати об'єми робіт з дозавантаження устаткування протягом планового періоду. Розрахунок виробляється за формулою і визначається у відсотках

.

Таким чином за наслідками розрахунків складається остаточна форма планування потреби в устаткуванні, наведена у таблиці 4.27.

Таблиця 4.27 – Форма планованої потреби в устаткуванні

4.2.4.4 Планування потреби у оснащенні

Основним у даному плануванні є планування потреби в інструменті.

Потреба в інструменті - це кількість інструменту, яку необхідно виготовити або придбати на підприємстві, щоб забезпечити усі потреби підприємства.

Планування потреби в інструменті включає:

1) визначення витрати інструменту на виконання виробничої програми (витратний фонд);

2) визначення запасів інструменту;

3) встановлення витратних лімітів для цехів.

Річна потреба у інструменті визначається за формулою

,

де ¾ витрата інструменту на річну програму випуску продукції;

і