Дослідження, що пов’язані з порушенням прав на комп’ютерні програми

Темпи комп’ютеризації суспільства на рубежі тисячоліть призвели до того, що сьогодні це не просто факт науково-технічного прогресу, а й знаряддя професійної діяльності у сфері науки, освіти, культури тощо. Навряд чи знайдеться сфера життя і діяльності людини, де б не використовувався комп’ютер.

Невід’ємною частиною кожного комп’ютера є його програмне забезпечення, тобто сукупність програм, що забезпечує доцільне використання електронно-обчислювальної машини. Постановою КМ України «Про затвердження Положення про порядок державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення» від 8 грудня 1997 року № 1358 програмним забезпеченням визнано збірник однієї чи більше програм, чи мікропрограм, зафіксованих на будь-якому матеріальному носієві.

Відповідно до ст. 18 Закону України „Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року № 3792 в редакції Закону від 11 червня 2001 року № 2627, та частиною четвертою статті 433 Цивільного кодексу комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

Відповідно до статті 4 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності (1996) про авторське право комп'ютерні програми охороняються як літературні твори в розумінні статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Така охорона застосовується до комп'ютерних програм незалежно від способу або форми їх вираження.

Проблема захисту авторського права у сфері програмного забезпечення для України є нагальною. Згідно з опублікованим 21 травня 2001 року шостим щорічним дослідженням Business Software Alliance (Sixth Annual BSA Global Software Piracy Study), що є міжнародною асоціацією і захищає інтереси виробників програмного забезпечення, відстоює їх позиції перед урядами та взаємодіє із споживачами на міжнародному ринку, рівень так званого “комп’ютерного піратства” у Східній Європі у 2000 р. становив 63 %, що майже удвічі вище, ніж аналогічний показник для країн Західної Європи (34 %). При цьому лідируючі позиції у Східній Європі за рівнем “комп’ютерного піратства” займали Україна (89 %) і
Росія (88 %).

Неправомірне використання комп’ютерних програм в Україні є великою загрозою для її соціально-економічного розвитку, оскільки:

- по-перше, піратська продукція не дає змоги розвиватися легальному вітчизняному виробництву програмного забезпечення;

- по-друге, зменшує інвестиційну привабливість для міжнародних фінансових інвесторів;

- по-третє, стимулює виїзд творчої еліти за кордон;

- по-четверте, наносить економічні збитки.

Так в Україні, за оцінками експертів тогож Business Software Alliance, у 2000 р. при рівні використання неліцензійного програмного забезпечення 89 % втрати валового внутрішнього продукту (ВВП) становили приблизно 263 млн дол. США, а сума недоотриманих податкових надходжень - приблизно 93 млн дол. США. І якщо рівень неправомірного використання програмного продукту в Україні не зміниться, то у 2004 р. втрати ВВП сягнуть 447 млн дол. США, а до бюджету не надійде 165 млн дол. США податкових зборів.

Правове регулювання питань охорони особистих немайнових і майнових прав авторів та їх правонаступників, пов’язаних із створенням та використанням програмного забезпечення (незалежно від способу чи форми його вираження), а також правовідносин у сфері відтворення (виробництва) та розповсюдження програмного забезпечення здійснюється Законом України „Про авторське право і суміжні права” та Закон України „Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування” від 17 січня 2002 року № 2953-III.

В практиці продажу примірників комп'ютерних програм застосовується декілька видів ліцензій та ліцензійних договорів для надання користувачам цих програм певного обсягу прав щодо їх використання. Такі договори, за загальним правилом, є договорами приєднання (стаття 634 Цивільного кодексу, тобто договорами, умови яких встановлені однією із сторін у стандартних формах, які можуть бути укладені лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Інша сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, лише на підставах, передбачених законом.

Таким чином, в практиці роздрібного продажу примірників комп'ютерних програм пропозиція укласти ліцензійний договір, як правило, надходить від суб'єкта авторського права. Це, зокрема, означає, що коли в цьому договорі не зазначено місце його укладення і він є зовнішньоекономічним, до його форми підлягає застосуванню право країни місця проживання суб'єкта авторського права - фізичної особи або право країни місцезнаходження суб'єкта авторського права - юридичної особи.

Об’єктивна сторона правопорушення, що пов’язане з комп’ютерними програмами, як злочину може складатися з однієї або кількох дій, що підпадають під ст. 176 Карного кодексу України, тобто полягати в здійсненні будь-якої дії, пов’язаної з незаконним використанням об’єктів авторських і (або) суміжних прав.

Склад цього злочину має носити матеріальний характер, тобто сам факт здійснення зазначених вище дій ще не складає собою остаточного злочину. Лише при дійсному заподіянні цими діями матеріальної шкоди у великому розмірі злочин вважається здійсненим. Тому протиправні дії, які ще не призвели до матеріальної шкоди у великому розмірі, але могли її спричинити, утворюють замах на злочин. Здійснення тих же дій, однак якщо вони не призвели і не могли призвести до матеріальної шкоди у великому розмірі, карним злочином не визнається.

Особливістю розслідування даної категорії злочинів є необхідність у використанні спеціальних знань шляхом призначення експертизи до порушення кримінальної справи, в тому числі під час попередньої перевірки, з метою виявлення матеріальних носіїв програмного забезпечення та встановлення як самого факту порушення авторських і (або) суміжних прав, так і розмірів заподіяної шкоди. Органи дізнання, досудового слідства чи суд, у провадженні яких знаходиться справа, у випадках виникнення необхідності у спеціальних знаннях, мають право призначити судову експертизу, тобто дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ та процесів, що утримують інформацію про обставини справи. І хоча Кодексом України про адміністративні правопорушення чітко не регламентовано порядок призначення експертизи, він, на відміну від Кримінально-процесуального кодексу України, у ст. 273 дає можливість залучити експерта до адміністративного провадження ще до порушення кримінальної справи. Разом з іншими матеріалами справи висновок експерта впливає на перспективу провадження у справі та вид відповідальності.

Так наприклад, при виявленні та вилученні електронно-обчислювальної техніки як матеріальних носіїв програмного забезпечення або самого програмного забезпечення, можуть вирішуватися наступні експертні задачі:

‑ ідентифікація записів даної електронно-обчислювальної техніки та вилучених носіїв інформації тощо;

‑ встановлення придатності засобів електронно-обчислювальної техніки до експлуатації;

‑ аналіз програмного забезпечення з метою встановлення його відповідності тим завданням, для вирішення яких воно придбалося;

‑ оцінка завершеності програмного забезпечення та його придатність до експлуатації;

‑ встановлення, чи є програмне забезпечення оригінальною розробкою, чи копією ліцензійного продукту.

Для вирішення поставлених задач можливі варіанти питань при призначенні експертизи:

‑ чи придатна електронно-обчислювальна техніка, що направлена на експертизу, до експлуатації?

‑ чи існує на носіях наданої для дослідження електронно-обчислювальної техніки будь-яка інформація?

‑ яка інформація існує на носіях електронно-обчислювальної техніки, що надана для дослідження?

‑ чи можлива експлуатація наданого для дослідження пристрою у складі певної робочої станції?

‑ на електронно-обчислювальної техніки якого класу міг бути здійснений запис на представлений для дослідження носій?

‑ чи на даній електронно-обчислювальної техніці було здійснено запис на представлений для дослідження носій?

‑ чи відповідає представлене програмне забезпечення технічному завданню?

‑ чи є представлене програмне забезпечення копією (аналогом) існуючого продукту і якого?

‑ які умови ліцензійного договору порушені?

‑ чи можливий аналіз програмного забезпечення на відповідність аналогічним програмам?

‑ чи можливе відновлення початкових текстів програмного забезпечення?

‑ чи можливе виявлення навмисних виправлень у програмному забезпечені?

‑ чи можна встановити кількість копій, що були зроблені і за який час?

‑ з якого часу експлуатується дане програмне забезпечення?

‑ чи можливе відновлення навмисно втраченого програмного забезпечення?

‑ чи підлягає відновленню дане програмне забезпечення?

Встановлення розміру матеріальної шкоди при розслідуванні порушень авторських прав і (або) суміжних прав впливає на можливість залучення до кримінальної відповідальності взагалі, тому що тільки у разі заподіяння великого та особливо великого розміру шкоди наступає кримінальна відповідальність. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо вартість примірників матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних або сума доходу, отриманого в результаті показу чи публічного оприлюднення комп’ютерних програм, чи баз даних у сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі, якщо їх вартість або сума доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Для визначення розміру матеріальної шкоди та інших завдань призначаються судово-бухгалтерська та товарознавча експертизи. Під час їх проведення необхідно встановити вартість відтворених чи розповсюджених матеріальних носіїв комп’ютерних програм і баз даних, накопичувачів, дискет та інших носіїв інформації або суми доходу, отриманого в результаті виконання, показу чи публічного оприлюднення комп’ютерних програм і баз даних.

Особливістю розслідування правопорушень у цій сфері також є встановлення суб’єктів авторських прав та отримання підтвердження їх прав.

Як уже відмічалось, захисту у кримінальному порядку підлягають тільки сукупність майнових права авторів комп’ютерних програм, їх спадкоємців та осіб, яким автори чи їх спадкоємці передали ці майнові права і які відносяться до наступних категорій:

‑ які є громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання на території України (для юридичних осіб - місцезнаходження на території України), незалежно від того, на якій території вперше були оприлюднені їх твори чи об’єкти;

‑ незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання (для юридичних осіб - їх місцезнаходження), твори яких вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але знаходяться в об’єктивній формі на території України;

‑ незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання, твори яких вперше оприлюднені в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднені на території України;

‑ інші особи, які мають авторське право.

Суб’єкти, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права, поділяються на дві групи:

‑ повірені юридичні та фізичні особи, що мають доручення від суб’єктів авторського права і суміжних прав на управління їх майновими правами та діють на підставі укладеного договору-доручення;

‑ організації колективного управління, що створюються суб’єктами авторського права і суміжних прав та мають статус юридичних осіб.

Підтвердженням авторського права і (або) суміжних прав є документи встановленої форми: договори-доручення, ліцензії, статути організацій колективного управління тощо.

Складність полягає у тому, що на території України використовуються сотні комп’ютерних програм, автори яких, їх спадкоємці або особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські права, не мають своїх офіційних представників в Україні або не бажають захищати свої права з різних підстав. Можуть виникнути ситуації, коли порушення встановлено, а встановити автора неможливо з різних причин, або сам автор не визнає порушення та нанесених збитків, що значно ускладнює розгляд справи і прийняття об’єктивного рішення.

Порушення авторського права і (або) суміжних прав у сфері програмного забезпечення також вимагає встановлення безпосередніх користувачів програмного забезпечення для отримання попередньої інформації про виробників і розповсюджувачів електронно-обчислювальної техніки та програмного забезпечення. Зокрема явно можна виділити наступні групи користувачів програмних засобів:

‑ приватні підприємці, фізичні особи та посадові особи підприємств, які займаються збиранням комп’ютерної (електронно-обчислювальної) техніки;

‑ приватні підприємці, фізичні особи та посадові особи підприємств, які здійснюють реалізацію програмних засобів, комп’ютерів та інших носіїв інформації;

‑ приватні підприємці, фізичні особи та посадові особи підприємств, які використовують програмні засоби в основній діяльності для одержання прибутку (наприклад, інтернет-кафе, інтернет-клуби, ігротеки тощо);

‑ приватні підприємці, фізичні особи та посадові особи підприємств, які використовують програмні засоби для інформаційного, бухгалтерського та облікового забезпечення своєї діяльності;

Таким чином, діяльність пов’язана з порушенням авторського і (або) суміжного права у сфері комп’ютерних програм залишає специфічні сліди, і головне завдання судової експертизи - це їх виявити і закріпити. Зокрема до слідів-ознак порушення прав інтелектуальної власності у цій сфері слід віднести:

‑ електронно-обчислювальна техніка як носій неліцензійного програмного забезпечення;

‑ факти несанкціонованого вторгнення в програмне забезпечення;

‑ бухгалтерська документація щодо придбання, виготовлення та розповсюдження програмних засобів та електронно-обчислювальної техніки;

‑ документи, буклети рекламного характеру тощо.

Для підтвердження фактів відтворення, розповсюдження та використання комп’ютерних програм без дозволу осіб, які мають (є правовласниками) авторське право або суміжні права, а також визначення розмірів завданої матеріальної шкоди, необхідно здійснити ряд заходів, серед яких: огляд електронно-обчислювальної техніки та програмного забезпечення за участю експерта; різні види судової експертизи стосовно визначення розмірів завданої шкоди тощо.

ДОДАТКИ

Додаток 1