Корекційний етап психокорекційної програми
| Дата | Назва техніки психокорекції | Опис особливостей виконання вправ клієнтом, зміст психокорекційного впливу |
| 14.11. | Техніка «Рожевий кущ» | Микола Г. виявив високу загальну тривожність у школі, відчуває значну фрустрацію потреби у досягненні успіху, демонструє страх самовираження, страх невідповідності очікуванням оточуючих та проблеми і страхи у стосунках з учителями. Микола (М.): Я є кущем середнього розміру. Інші кущі знаходяться далеко від мене. Деякі з них дуже великі. Психолог (П.): На тобі ростуть квіти? М.: Ні. Лише зелень. Але не надто густа. П.: А на інших кущах? М.: Там теж немає квітів. Проте вони густіші за мій кущ. П.: Чи є у твоєму кущі коріння? М.: Можливо. Не знаю. Але на тих кущах є, адже вони великі. П.: На твоєму кущі ростуть шипи? М.: Ні. Шипів немає. Хіба що гілки дещо деручкі. П.: А на тих кущах є шипи? М.: На деяких є, але вони заховані за листям. Ззовні їх не видно. П.: За твоїм кущем хтось доглядає? М.: Ні. Цей кущ росте сам. Йому вистачає сонячного світла і води від опадів. Але іноді приходить садівник, щоби підстригати цей кущ. П.: Цей садівник тобі добре знайомий? М.: Ні, це просто працівник, інколи садівники змінюються. Цей садівник доглядає за всіма кущами, а не лише за мною. П.: Він добре тебе підстригає і взагалі дбає про тебе? М.: Я ж кажу: я зростаю сам, а він лише підстригає. Я не можу на нього поскаржитися. Він виконує свою роботу як уміє. Крім того, я кущ і нікому не можу поскаржитися, адже спілкуюся тільки з ним. П.: Ти спілкуєшся з іншими кущами? М.: Не часто. Це незручно, адже ми перебуваємо на значній відстані... Ми спілкуємося, коли дме потужний вітер. Інші кущі нахиляються в мій бік, і ми отримуємо змогу чути одне одного. П.: Ти розмовляєш з ними про садівника? М.: Інколи розмовляємо, але зазвичай вони розповідають про те, що бачать зі свого боку. П.: А що вони бачать? М.: Вони бачать відкрите поле. На ньому де-не-де зростають дерева, там працюють якісь люди. П.: А про що ти їм розповідаєш? М.: Мені немає про що розповідати, тому що з мого боку високий паркан. П.: А що відбувається за парканом? М.: Я не знаю. Тільки іноді чую голоси людей. П.: Про що вони говорять? М.: Вони розмовляють про свою роботу, про свої проблеми. Я до цього намагаюся не дослухатися. П.: Гаразд. Візьми аркуш паперу і намалюй свій кущ у відповідності з тим, що ти розповів про нього. Інтерпретація: Микола відчуває себе самотнім, дистанційованим від решти однокласників. Його самооцінка може бути дещо занижена (є кущі вищі за нього з більш щільним листям та корінням). Він отримує нагоду поспілкуватися з однокласниками лише під час виникнення певних проблем («дме вітер»). Проте він займає доволі пасивну позицію (слухає тільки те, що йому кажуть). Він також не має можливості спілкуватися з батьками вдома (вони відгородженні від нього «високим парканом»). Як правило, йому складно захищатися (відсутні шипи, які є в інших кущів). З учителями стосунки не набули емоційної теплоти (садівник робить свою роботу дуже сухо, академічно; садівники змінюються). Він не може поговорити про вчителів з іншими, оскільки його, як він відчуває, ніхто не слухає. Психологічний аналіз малюнку. П.: На цьому малюнку відстань від тебе до інших кущів не така значна, як ти розповідав. М.: Так вийшло. Я хотів все розмістити на одному малюнку. Але насправді вони розташовуються далі. П.: Чому ти не зобразив садівника? М.: Його в цей час не було. Або він доглядає за іншими кущами. П.: За якими кущами? М.: Я не знаю. Я їх ніколи не бачив. Але іноді він мені розповідає про них. Він каже, що вони кращі за мене, вищі, пишніші, деякі навіть з квітами. П.: Він казав, що треба зробити для того, щоб з’явилися і в тебе квіти? М.: Ні, він про це не каже. Він тільки сердиться, що йому доводиться довго мене стригти. Садівник каже, що ті кущі доводиться менше підстригати, адже на них ростуть квіти, а їх не можна зрізати. П.: А як ти гадаєш, чому на них ростуть квіти, а на тобі – ні? М. (на певний час замислюється): Може, в них грунт інший, більш родючіший? Чи, може, садівник їх підгодовує спеціальною сумішшю? Я не знаю. У них виходить це якось саме по собі. П.: А що тобі треба, щоб з’явилися квіти? М. (знову замислюється): Може, мене треба пересадити в якесь інше місце. П.: А що це повинне бути за місце? М.: Не знаю. Мені здається, я краще зростав би у тіні якогось великого дерева. Тоді б сонце мене не спалювало. Листя з дерева удобрювало б мене і зігрівало взимку від морозу. П.: А хто може бути цим деревом з числа тих, кого ти знаєш? М.: Мені важко назвати когось одного. П.: Назви кількох осіб. М.: Це може бути мама. Або друг з двору. Інколи це може бути мій брат. П.: Що вони повинні робити, щоби тобі було добре зростати? М.: Вони повинні мене вкривати від вітру. П.: Але ж тоді ти не зможеш спілкуватися з сусідніми кущами. М.: Чому? Я буду їх чути. Я навіть зможу їм більше розповідати, адже дерево розповідатиме мені про те, що відбувається далеко від мене, за високим парканом. |
Дата добавления: 2016-03-05; просмотров: 502;