Здійснення сторонами ліцензійного договору заходів щодо припинення порушення прав

За загальним правилом, усі права, передача яких прямо не обумовлена ліцензійною угодою вважаються такими, що не передавались.

Відповідно, якщо ліцензією ліцензіату прямо не передано право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання, ці права залишаються за ліцензіаром. Враховуючи це, можна рекомендувати сторонам ліцензійного договору відображати в цьому документі не тільки право, а й обов'язок володільця виключної ліцензії здійснювати заходи для припинення порушень авторських прав, і якщо необхідно, подання позовів. Це тим більш виправдано тим, що, якщо має місце порушення, ліцензіат здатен краще забезпечити захист через його присутність на ринку, аналіз цього ринку і можливість оперативного виявлення порушень, що в свою чергу забезпечує збір та фіксацію доказової бази.

У випадку, якщо ліцензіар надає ліцензію на використання об'єкта в іншій країні, питання захисту прав для ліцензіара ускладнюється тим, що порушення скоюється в країні, де знаходиться ліцензіат або де він здійснює свою діяльність. Ліцензіат краще знає місцевий ринок, матеріальне та процесуальне законодавство, звичаї ведення бізнесу та інші тонкощі, які сприяють успішному здійсненню захисту авторських прав. При цьому деколи в договорі зазначають, що ліцензіат бере на себе витрати по захисту прав, передбачють розподіл витрат між сторонами. Проте, при продажу ліцензії за кордон необхідно з'ясувати, чи може ліцензіат у відповідності до національного законодавства подавати позов чи необхідна згода ліцензіара на це в кожному конкретному випадку. Так, наприклад, при розгляді справи в суді одного з штатів США було зазначено, що одного лише факту наявності у позивача виключної ліцензії недостатньо для подання позову, необхідно, щоб також була на це пряма згода ліцензіара.

Якщо ж ліцензіар не має наміру надавати ліцензіату такі права та покладати на нього такі обов'язки, то він має, при наймі, покласти на нього обов'язок докладати власних зусиль по захисту прав інтелектуальної власності. Ліцензіат повинен надавати допомогу ліцензіару, наскільки це необхідно, наприклад, шляхом надання доказів, які є в його розпоряджанні, або надаючи рекомендації щодо отримання юридичної допомоги в цій країні. Це може бути проявом вищезазначеного зобов'язання здійснювати нагляд і має бути обумовлено окремо в договорі.

На відміну від власника виключної ліцензії, особа, якій надана невиключна ліцензія, не може з власної ініціативи здійснювати заходи проти порушника прав інтелектуальної власності. Ліцензіар повинен надати йому довіреність на ведення судового процесу. Таку довіреність немає необхідності надавати у кожному окремому випадку звернення з позовом до суду – вона може бути загальною і видаватись до того, як порушення мало місце. Таким чином довіреність повинна мати генеральний характер, хоча доцільність її надання залежить від обставин кожного окремого випадку. Незважаючи на загальність, якщо довіреність надається для ведення судового процесу, ліцензіару доцільно в довіреності чітко зазначати межі прав і обов'язків ліцензіата.

Одним з поширених випадків є відступлення ліцензіаром на користь ліцензіата своїх прав не тільки на представлення інтересів ліцензіара та подання позову про притягнення винної особи до відповідальності і припинення порушення прав, а й про стягнення збитків безпосередньо на користь ліцензіата. Це виправдано з тої точки зору (особливо при виключній ліцензії), коли саме ліцензіат, а не ліцензіар, несе матеріальні збитки від порушення авторських прав, і, відповідно, саме йому такі збитки мають бути компенсовані. Проте, як уже зазначалось, це положення повинно бути прямо обумовлено ліцензійним договором.

Умови виробництва товарів "під ліцензією"

Що стосується ліцензії, за якою передається право на використання об'єкта інтелектуальної власності шляхом виробництва товарів "під ліцензією" (виробнича ліцензія), доцільно не просто передавати таке право, а й детально обумовлювати в договорі умови виробництва. Так, якщо ліцензіат є фізичною особою або конкретним підприємством, в договорі має бути передбачено, що ліцензіат має право використовувати ліцензію лише на певному підприємстві чи навіть на певній виробничій лінії. Це, наприклад, є дуже актуально для вітчизняних умов, коли згідно законодавства на усі диски для лазерних систем зчитування (на яких частіше усього втілюються об'єкти авторського права і суміжних прав) має бути нанесений СІД-код – спеціальний ідентифікаційний код, який разом з дозволом на виробництво дисків надається виробнику дисків з метою визначення (ідентифікування) цього виробника та вироблених ним дисків. Нагадаємо, що виробництвом дисків визнається діяльність, пов'язана з застосуванням технологічного процесу по переробці сировини в оптичні носії інформації у формі диску для лазерних систем зчитування, під час якого одночасно з виготовленням диску здійснюється запис на нього інформації, яка є об'єктом авторського права та/або суміжних прав, або без запису, а також з реалізацією дисків власного виробництва. При цьому виробник зобов'язаний проставляти на кожному виготовленому диску для лазерних систем зчитування із записом інформації – спеціальний ідентифікаційний код. Присвоєний СІД-код наноситься виробником на диски із записом інформації під час їх виробництва в Україні.

Відповідно до цього, ліцензію доцільно прив'язувати до конкретної виробничої лінії, якій надається СІД-код. Доцільно також передбачити і наслідки продажу під час дії ліцензійного договору підприємства-ліцензіата та визначити, що саме розуміють під продажем підприємства. Продаж юридичної особи (підприємства) разом з усіма її активами і пасивами в цьому випадку не має вирішального значення та не є визначальним. Головним буде продаж саме виробничого устаткування, виробничої лінії, яка ідентифікована певним СІД-кодом. Що стосується фізичної особи і права спадкування, то необхідно зазначати, що стороною ліцензійного договору стає не будь-хто з спадкоємців, а лише та особа, яка успадкує зазначене в договорі виробниче устаткування.