Виключна, одинична, невиключна ліцензії

Виключна ліцензія надає ліцензіату практично монопольну позитивну правомочність використовувати у відповідному обсязі надані йому права на певному ринку. Виключна ліцензія може залишати ліцензіару лише формальне титульне володіння правом на об'єкт інтелектуальної власності, а майнові права на використання об'єкта переходять до ліцензіата.

Необхідно відрізняти виключну ліцензію від продажу прав, в результаті якої продавець втрачає усі, в тому числі і формальні права. Ліцензійний договір, на відміну від договору купівлі-продажу, не є обмінною угодою, яка здійснюється зазвичай шляхом зустрічного виконання вимог, а являє узгоджені на певний строк (строк дії авторського права чи охоронного документу) і розтягнуті в часі (такі, що продовжуються) зобов'язальні правовідносини. При ліцензійному договорі, в основі якого лежить виключне право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності, виникає питання, чи стосується така виключна ліцензія лише сторін договору (зобов'язальне право), чи вона діє також і по відношенню до третіх осіб. Це питання має практичне значення, наприклад, при вирішенні питання правонаступництва, надання наступних ліцензій та захисту прав.

Виключний характер ліцензії визначає в більшості випадків її оцінка як квазімайнового чи майнового права. Є думка, що виключна ліцензія являє собою абсолютну правомочність, хоча, на думку інших авторів, ця позиція не змінює суті справи, так як речове право є складовою частиною абсолютних прав. Виключна ліцензія надає ліцензіату в межах договірних умов діюче проти будь-якої особи право виключення, яке складається з монопольного права використання об'єкта, а також негативне право заборони, яке діє по відношенню до третіх осіб. Тобто, право заборони ліцензіат має реалізовувати, фактично, через ліцензіара, якщо ліцензійним договором разом з передачею прав на використання не передбачено передачу прав перешкоджати неправомірному використанню об'єкта, в тому числі забороняти таке використання.

Проте, у всякому випадку, при наданні виключної ліцензії, апріорі, таке право забороняти виникає у ліцензіата по відношенню до ліцензіара у сфері застосування ліцензії. Якщо ліцензіар має намір, незважаючи на існування виключної ліцензії сам використовувати об'єкт, він повинен залишити за собою таке право та обумовити його в ліцензійному договорі, тоді, фактично, це вже буде не виключна, а одинична ліцензія. В іншому випадку, при використанні ліцензіаром об'єкта, на який він надав виключну ліцензію, ліцензіат може подавати позов щодо припинення таких дій та відшкодування збитків.

Виключна ліцензія може бути надана як на всю територію дії майнових прав, так і на їх певну частину. Тобто, виключна ліцензія може бути не єдиною, вона може бути обмежена за територією, часом чи змістом. Характерним є лише те, що чи на територію, чи на час, чи за обсягом прав ліцензіат має монопольне право. В деяких випадках може виникнути необхідність визначити, чи є ліцензія виключною, чи вона вже невиключна. Критерієм при вирішенні цього питання завжди є відповідь на питання, чи отримав ліцензіат по відношенню хоча б до якоїсь з умов використання об’єкта виключне право, чи ні.

Враховуючи зазначене, доцільно при укладанні ліцензійних договорів виключної ліцензії найменувати їх, як такі. Якщо не досягнуто прямої домовленості про назву договору, необхідно застосовувати тлумачення змісту договору. Сигнальними положеннями, які вказують на наявність виключної ліцензії, можуть бути зобов'язання ліцензіара не надавати інші ліцензії (і відсутність таких, що вже надані), надання ліцензіату права видавати субліцензії або права притягати порушників прав до відповідальності.

Останнім часом все більшого розповсюдження в діловій практиці набуває одинична,або як її ще називають, одноосібна ліцензія. На відміну від виключної ліцензії, коли виключно ліцензіат може використовувати об'єкт інтелектуальної власності і навіть ліцензіар не має право його використовувати, за одиничною ліцензією тільки ліцензіату надається право використання об'єкта в певній сфері, в якій ліцензіар також залишає за собою право використання об'єкта. Це один з варіантів виключної ліцензії, і деколи її називають "напіввиключною ліцензією". Виключність ліцензії, в основному, не втрачається в зв'язку зі збереженням за ліцензіаром права самостійно використовувати об'єкт інтелектуальної власності.

У випадку, якщо ліцензіар, незважаючи на надання виключної ліцензії, має намір самостійно використовувати об'єкт, то він повинен це безпосередньо обумовити ліцензійним договором. Право ліцензіара на безпосереднє використання об'єкта інтелектуальної власності може також випливати за певних обставин з мовчазної згоди сторін, наприклад, якщо на момент укладення ліцензійної угоди ліцензіар вже використовує цей об'єкт і ліцензіат знав чи повинен був знати про це. Особливо часто таке питання може виникати при розробці об'єктів інтелектуальної власності, які ліцензіар вже втілив на своєму підприємстві і використовує їх в виробничому процесі. Для запобігання виникнення спорів між сторонами, можна рекомендувати, у випадку, коли ліцензіар ще до надання виключної ліцензії на певній території сам використовував об'єкт, все ж обумовлювати в договорі ясні та зрозумілі умови про види та подальші його обсяги використання, щоб з'ясувати, чи дійсно ця ліцензія є виключною, чи, незважаючи на назву, це одинична ліцензія.

В силу невиключної (простої) ліцензії ліцензіату надається лише право користування, що не виключає прав третіх осіб. Сторони договору мають взаємні права і обов'язки в договірних зобов'язувальних відношеннях, таким чином проста ліцензія є зобов'язувальним правовідношенням, яке діє по відношенню до його учасників. На відміну від виключної ліцензії неможливо розглядати права ліцензіата за невиключною ліцензією як речові або квазіречові. При простій ліцензії ліцензіар може сам виробляти і реалізовувати продукцію та видавати довільну кількість невиключних ліцензій. При наданні наступних ліцензій, за домовленістю сторін можуть накладатись певні обмеження, враховуючи добросовісні правила ведення бізнесу та ділові звичаї.