Б) структурно-семантичне (внутрішнє) системне, або поліморфне, порушення мовлення.

· темпоритмічної організації висловлювання;

Дисфонія (афонія) (від грец. dis – префікс, який означає розлад, і phone – голос; a – частка, яка означає заперечення) – відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарата. Синоніми – порушення голосу, порушення фонації, фонаторні порушення, вокальні порушення. Виявляється у відсутності фонації (афонія), або у порушенні сили, висоти і тембру голосу (дисфонія). Може бути зумовлена органічними або функціональними розладами голосоутворюючого механізму центрального або периферичного характеру, виникає на будь-якому етапі розвитку дитини. Порушення може бути самостійним (ізольованим) або входити до ряду інших порушень мовлення.

Дисфонія характеризується грубим, глухим, здавленим голосом при напрузі дихального апарата, а також м’язів глотки, гортані, шиї.

Фонастенія (від греч. рhone – звук, голос і астенія) – слабкістьголосу, функціональне порушення голосу, коли при відсутності механічних пошкоджень гортані голос зникає назавжди чи, що буває частіше всього, періодично то послаблюється, то зовсім зникає (афонія): голосовий ефект не відповідає вольовому імпульсу на голосі зв’язки. Вказані розлади голосу зазвичай проявляються в наступних формах:

· голос сильно втомлюється без видимих причин, при голосовій роботі з’являється роздратування, відчуття тиску, царапання, печія; кашель, біль в різних областях голови і грудей; ці суб’єктивні відчуття не відповідають стану гортані, так як дуже часто в ній немає ніяких об’єктивних хворобливих процесів;

· при співі і мовленні голос дуже втомлюється без яскраво виражених суб’єуктивних відчуттів;

· голос втрачає свої музичні якості: з’являється детонурування, дистонурування, не чиста інтонація, при дихальний звук ("дике повітря");

· з’являється тремтіння в голосі, яке супроводжується почуттям голосової втоми;

· голос часто несподівано переривається, зникає;

· при спробах до голосової роботи в фонаційному апараті виникають судоми і голос не звучить (судомна фонація).

Частіше всього фонастенією страждають особи, що мають діло з публічним мовленням: оратори, співаки, актори, вчителі. Розвивається при неправильному використанні голосового апарата, як при мутації голосу. Кількісне зловживання голосовою роботою в цей період викликає якісні зміни голосу патологічного характеру. Надмірний спів на високих чи низьких тонах (в останньому випадку надовго зостається грубий і хриплий голос) в цей час дуже небезпечний При цьому частіше всього страждають високі голоси: вони надто напружено, судорожно працюють, щоб бути почутими на великій відстані. Судорожність веде до фонастенії.

Легкі захворювання горла (катар, насморк тощо), послабляючи голосові механізми, призводять до фонастенії, так як отримується надмірне навантаження на ці механізми. До фонастенії приводять анемія, хлороз, після хворобливі, частково після грипозні періоди. Грип нерідко являється і прямим етиологічним фактором.

Зазвичай легкі форми фонастенії, коли намагаються подолати їх силою, переходять у важку форму.

Часто фонастенічні розлади являються результатом неправильної постановки співу і мовлення, частково дихання, голосу, артикуляції. Фонастенія більше всього розповсюджена серед співаків.

До основного факту фонастенічного порушеня голоса як наслідок приєднується часто психічні нашарки, які підтримують хворобу. Патологічні механізми особливо легко закріплюються у невротиків. Крайня форма функціонального порушення голосу є істеричний мутизм – раптова і повна втрата голосу і неможливість навіть шепітне мовлення, що може бути пов’язане із сильним переляком. Ісиерічна німота часто переходить в подальшому в заїкуватість. Фонастенія можлива і чисто психогенного характеру.

Медичне лікування як правило не покращує голосу. Головне при боротьби з фонастенією – уникнути перенапруги голосу, берегти голос, дати йому спокій, перестати на час користуватися голосом.

Для характеристики голосу, що ухиляється від норми, існує велика кількість визначень: слабкий, форсуючий, лементний, верескливий, грубий, сиплий, хриплий, горловий, тремтячий, переривчастий, заливчастий, гугнявий, здавлений, носовий, монотоний тощо.

Визначення слабкий, форсуючий, лементний, верескливий говорять про зміни сили голосу.

Слабкість голосу може залежити або від слабкості дихального апарата, або від недостатності енергетичного змикання голосових зв’язок. Якщо змикання уповільнене, запызнюэться, то відбувається витік повітря до початку мовлення – виходить голос з придихом.

Форсуючий, різкий звук говорить про зайву напругу (пшеркинезип) голосових зв’язок або навіть про дійсні гіперкинези в області гортані; якщо напруга падає на низькі тони – голос звучить крикливо, якщо ж на високі тони – виходить верескливий голос.

Визначення переривчастий, тремтячий вказуэ на порущення плавності звучання, причинами чого може бути гіперкинези, судоми в області м’язів гортані або дихальних м’язів.

Заливчастий голос як правило буває при мовленні на вдиху, що відбувається при хвилюванні, квапливості, а також при тахілалії, баттаризмі.

Приглушено звучить голос, який застрягає в задній частині ротової порожнини и тому швидко згасаює. У протилежність приглушеному голосу відрізняють дзвінкий, тобто правильно спрямований у передню частину ротової порожнини і там резонуючий. При мовленні із стиснутою, малорухливою артикуляцією, особливо губ і щелеп, виходить закритий звук голосу. Так званий білий звук є результатом постійної, малорухливої усмішки на обличчі того,хто говорить.

Тріскучий голос залежить від скороченогьт звучання голосних і перебільшуванні приголосних, що спостерігається в заїкуватих та глухих.

Носовий, гугнявий відтнки голосу є показником улучення повітряної струменю в носоглотку. Гугнявий відтінок вважається набільш значнго ступеня носового звучання, причому більшості звуків. Він спостерігається при расщелинах м’якого та твердого піднебіння, а також при паралічах м’якого піднебіння після дифтерії, при псевдобульбарній і бульварній дизартрії.

При подразненні і набряканні гортані і голосових зв’язок, а також тільки при накопиченні слизу в гортані змикання голосових зв’язок неповне, нещильне, через них проривається так званий дике повітря, в результаті голос звучить сипло. Сиплий голос спостерігається також в період мутації голосу.

Хриплий голос – наступний, більш сильний ступінь сиплого голосу. Причинами його можуть бути набряки, опухали в гортані, папіломатоз, стеноз гортані, порушенні інервації голосових зв’язок, тобто парези і паралічі м’язів гортані і голосових зв’язок. Інколи у випадку забруднення коливання справжніх голосових зв’язок появляється коливання помилкових голосових зв’язок, їх коливання більш грубе, а гллос звучить як квакаючий.

Темп є виразник засобів усного мовлення. Людина, яка має нормальний темп, проголошує за секунду від 9 до 14 звуків, при прискоренні – 15 – 20 звуків за секунду, але проголошення не змінює своєї виразності та вибагливості.

Браділалія (від грец. bradis – повільний і лат. lalia – мовлення) – патологічно повільний темп мовлення. Синонім – брадіфразія, брадіартрія Причиною є загальна млявість, паретичність мовленнєвих м’язів, що характерно для деяких форм дизартрії. Виявляється у повільній артикуляції, яка зумовлена порушенням мовних центрів у корі головного мозку. За своєю природою може бути органічною або функціональною.

В історії вивчення порушень темпу і ритму мовлення браділалія описувалась в синдромі будь-якого соматичного, неврологічного чи психічного захворювання.

З кінця ХІХ століття її визначили як окреме порушення темпу мовлення. В етіології дослідники виділяють спадкову природу (Ю.А. Флоренська, 1934; Д. Вейс, 1950; М. Зеєман, 1862; М.Е. Хватцев, 1959), екзогенні фактори (інтоксикація, асенізація тощо), психологічні причини (виховання, наслідування тощо – А. Лібоманн,1900; А. Гутцман, 1900).

На думку деяких авторів, в патогенезі браділалії велике значення мають: патологічне посилення гальмівного процесу, який починає домінувати над процесом збудження (М.Е. Хватцев, Ю.А. Флоренська, В.С. Кочергіна); центральні порушення (М. Зеєман).

Як самостійне порушення браділалія зустрічається частіше всього в осіб флегматичних, повільних, в’ялих. Подібні з браділалією особливості мовлення спостерігаються у жителів північних країн, де вони є звичайною формою мови.

Мовна характеристика (симптоматика) браділалії різноманітна: уповільнення темпу зовнішньої та внутрішньої мови, уповільнення процесу читання і письма, монотонність голосу, інтер- та інтравербальне уповільнення (продовження пауз між словами або уповільнене, розтягнуте вимовляння звуків мови і подовження пауз між звуками слова). Така мова неестетична і заважає спілкуванню з оточуючими, так як викликає у них напруження і виснаження уваги, неприємні відчуття і стомлювання.

Немовна симптоматика при браділалії виражається в порушеннях загальної моторики, тонкої моторики рук, пальців, мімічних м’язів обличчя. Відмічаються особливості психічної діяльності: уповільнення й розлад сприймання, уваги, пам’яті, мислення. Дітям важко переключитися на інший предмет, інструкцію виконує не відразу, а після кількох повторень.Таким дітям характерне порушення орієнтування, схильність до стереотипів.

У тяжких випадках у дітей з’являється усвідомлення порушення мови і пов’язані з ним психологічні переживання. Нормалізації темпу мовлення при браділалії сприяють заняття по логопедичній ритміці. Ходьба і маршировка під музику, ритмічні вправи для рук, ніг, тулубу, співання мелодій, рухливі ігри допомагають дітям у виправленні порушення.

Тахілалія (від грец. tachis – швидкий і лат. lalia – мовлення)– патологічно прискорений темп мови. Синонім – тахифразія. Характеризується прискореною артикуляцією. За своєю природою може бути органічною авбо функціональною.

При прискореному темпі мовлення здається поспішним, стрімким, напористим, може супроводжуватися аграматизмами. Це явище виділяють як самостійне порушення – батаризм (від франц. battre – бити), парафразія. Інколи патологічно прискорене мовлення супроводжується паузами, запинками. Воно позначається терміном полтерн.

Тахилалік не усвідомлює свою ваду, часто не слухає співбесідника і починає говорити сам. У незнайомому оточенні він говорить значно краще, але скоро переходить на швидкий темп мовлення. Оточуючим важко слідкувати за змістом мовлення тахилаліка.

Логопед має ретельно перевірити стан словникового запасу (його повноти, стійкості і сенсу змісту), побудови і застосування фразового мовлення та звуковимовляння. Щоб визначити глибину порушеня мовлення дитини, логопед має починати сою роботу з формування коротких фраз, щоб дитина могла усвідомити і виправити всі недоліки у своєму мовленні. Не виключена можливість, що при уповільненні темпу і вихованні контролю за своїм мовленням знімуть багато порушень.