Заїкання – порушення темпоритмічної сторони мови, зумовленим судомним станом м’язів мовного апарата. Синоніми – логоневроз.
Логоневрозом називають психогенне захворювання з переважним ураженням мовленнєвої функції. У клінічній картині логоневрозу сполучаються загальневротичні вияви і симптоми невротичного порушення мовленнєвої функції. Стан таких хворих характеризується зниженим настроєм, почуттям неповноцінності, тривожним очікуванням чогось неприємного, неспокійним сном, повільним засинанням, зниженим апетитом, вегетативними розладами у вигляді підвищеної пітливості, відчуття жару у всьому тілі тощо. На тлі загальневротичних порушень виступають ознаки невротичного порушення мовлення, серед яких часто зустрічається логофобія.
Виразність логофобії іноді буває настільки сильною, що пацієнт узагалі боїться що-небудь сказати. У такому випадку ми говоримо вже про логофобічний аутизм — мовчання, зумовлене страхом мовлення. Логофобія може привести до невротичної заїкуватості. Невротична заїкуватість виявляється лише у психотравмуючій ситуації, вона посилюється через фіксацію уваги пацієнта на своєму мовленнєвому дефекті.
Як гостра короткочасна невротична реакція, що зникає через кілька годин або днів (рідше—тижнів або місяців), виникає так званий істеричний мутизм при якому немає страху мовлення, але паралізується її центральний механізм. Після зникнення істеричного мутизму часто настає істерична заїкуватість. У цьому випадку ми говоримо про істеричний механізм логоневрозу. У картині логоневрозу часто сполучаються логофобічний та істеричний механізми.
Зовні схожі на невроз, неврозоподібні розлади мають непсихогенне походження (у рамках шизофренії, епілепсії, різних видів олігофренії, унаслідок органічного ураження центральної нервової системи). Найчастіше неврозоподібний синдром викликається органічним ураженням центральної нервової системи в ранньому віці.
Незалежно від того, що викликало неврозоподібну заїкуватість (спадковість, органічні причини) зовні вона виглядає приблизно однаково. Вона (заїкуватість) монотонна, одноманітна, не залежить від ситуації, хворі не переживають її, не борються з нею; якщо пацієнта змушують стежити за своєю вимовою, фіксують його увагу на мовленнєвому дефекті, то заїкуватість різко зменшується.
Стрижнем неврозоподібної заїкуватості, її патогенетичною основою є порушення темпу мовлення і дислалія. Однак, за спостереженням автора, досить часто (у 68% випадків) під час неврозоподібної заїкуватості має місце і загальне недорозвинення мовлення.
Дата добавления: 2016-03-10; просмотров: 942;