Лекція 6 . ВНУТРІШНІ ВОДИ

Води і водні ресурси поділяються на внутрішні (поверхневі, підземні) і морські, які суттєво відрізняються між собою як за складом, так і за рекреаційними і лікувальними властивостями, господарським використанням.

В умовах зростаючого дефіциту води водні ресурси на сучасному етапі є одним з найважливіших чинників господарського розвитку. Чисті прісні води є цінним та усе більш обмеженим мінеральним ресурсом. Дефіцит прісних вод висуває на порядок денний реалізацію комплексу заходів щодо їх раціонального використання та всебічного збереження. Це питання є виключно актуальне в Україні, яка відносно слабо забезпечена водними ресурсами, особливо ресурсами прісних вод.

Відомо, що водні ресурси складаються з місцевого стоку і транзиту. Останній надходить по Дунаю, Дніпру, Сіверському Дінцю та деяких інших водних артеріях. За межами України формується близько 30 км³ стоку (загальний його обсяг становить 210 км³). У розрахунку на одну людину питома водозабезпеченість ресурсами місцевого стоку в Західній Україні майже у 7 разів вища, ніж у Південній, і у 3 рази вища, ніж у Східній.

Ресурси підземних вод в Україні становлять 5,6 км³ і концентруються переважно у Західному (2,3 км³) та Східному (2,4 км³) великих економічних районах. Водозабезпеченість України в розрахунку на одну особу у 8 разів нижча, ніж у цілому щодо колишнього СРСР.

Провідну роль у задоволенні потреб господарства та населення України прісною водою належить річкам. На її території нараховується близько 73 тис. річок, переважно невеликих: лиш близько 125 з них мають довжину понад 100 км. Більшість рік входить до басейнів Чорного та Азовського морів; тільки незначна північно-західна і крайня західна частина України належить до Балтійського басейну.

Однією з найбільших водних артерій України, яка своєю верхньою частиною тече територією Росії і Білорусі, є Дніпро – третя за величиною (після Волги і Дунаю) річка Європи. Загальна площа його басейну становить 518,5 тис. км². В Україні басейн Дніпра займає 65 % усієї території України. Водні ресурси Дніпра оцінюються в маловодний рік в 35 км³, при середній водності його стік дорівнює 53,5 км³.

Ріка бере початок на північному заході Росії – на Валдайській височині, де витікає невеликим струмочком з болотного масиву Аксенінський мох. Далі, поповнюючись уздовж свого 2283-кілометрового шляху (в тому числі 1120 км по Україні) численними притоками, впадає в Дніпровський лиман – витягнуту зі сходу на захід (58 км) затоку північної частини Чорного моря (її ширина дорівнює близько 16 км) площею 800 км² і глибиною 5-8 м (з проритим глибшим судноплавним каналом). Цей лиман з’єднується з вузьким (до 10 км) і протяжним (до 50 км) Бузьким лиманом (в останній впадають Південний Буг та Інгул) і створює Дніпровсько-Бузький лиман. Вузькою 3-кілометровою протокою поблизу м. Очакова (між Кінбурнською косою на півдні та Оча­ківським мисом на півночі) Дніпровсько-Бузький лиман з’єднується з Чорним морем.

У зв’язку з відбором великої кількості дніпровських вод — близько 30 % — для зрошення, потреб промисловості та житлово-комунального господарства — їх поступає в лиман усе менше. Тому солоність води в Дніпровсько-Бузькому лимані збільшується (до 13 %о).

У 70-80 роки досліджувалася можливість і доцільність перекриття цієї протоки біля Очакова з метою ширшого використання дніпровських вод. Почалися масштабні підготовчі роботи із спорудження цієї грандіозної будови (до речі, ще до одержання результатів наукових досліджень). Наприкінці 80-х років ці роботи, у зв’язку з неперспективністю, припинилися.

З Дніпром та його басейном пов’язане формування української нації та її державності, зародження і розвиток історії України. Дніпро — протяжна південна частина материкової траси відомого шляху „з варяг у греки”. Він часто згадується в працях давніх і середньовікових авторів і має багато назв. Для римлян — це Динаприс, греків — Борисфен, слов’ян — Славутич, турків — Узу.

На березі Дніпра розміщені великі міста України — Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпродзержинськ, Дніпро­петровськ, Запоріжжя, Нікополь, Херсон. Він є найбільшою судноплавною річковою артерією України, основним джерелом водопостачання. Дніпро асоціюється з Україною, є її національною рікою. На Дніпрі розташована столиця України — Київ.

До будівництва залізниць Дніпро широко використо­вувався для внутрішніх та міжбасейнових перевезень. Впродовж кінця XVIII — першої половини XIX ст. були споруджені Огінський (1784 р.; Дніпро — Німан), Березинський (1805 р.; Дніпро — Західна Двіна) і Дніпровсько-Бузький (1845 р.; Дніпро — Вісла) судноплавні канали. На Дніпрі споруджено каскад водосховищ, що дозволило значно поліпшити умови для судноплавства і водопостачання. Води Дніпра живлять Інгулецьку зрошу­вально-обводнювальну, Краснознам’янську і Каховську зрошувальні та інші системи. Збудовано канали Дніпро — Донбас, Дніпро — Кривий Ріг, Північно-Кримський.

На крайній півночі (від місця впадіння лівої притоки р.Сож до Києва) Дніпро тече у південному напрямку. Нижче його русло огинає південно-східний виступ Україн­ського кристалічного щита і має південно-східне спря­мування. Далі Дніпро повертає на південь і на протязі 66 км тече в цьому напрямі аж до Запоріжжя, утворивши (до побудови Дніпрогесу) так звані Дніпровські пороги — Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Нена­ситець, Вовнизький, Будило, Лишній і Вільний.

Дніпро живиться 32 тис. водними стоками, в тому числі більше ніж 1000 ріками; довжина лише 90 з них перевищує 100 км. Правими притоками Дніпра є Прип’ять (в неї впадає 420 річок; найбільшими серед них є праві притоки, що проті­кають по Україні — Турія, Стохід, Стир, Горинь, Стривага, Уботь, Уж та ін.), Тетерів, Ірпень, Рось, Ольшанка, Тясмин, Мокра Сура, Томаківка, Базовлук, Інгулець. Ліві притоки Дніпра — це річки Сож, Десна, Трубіж, Супой, Золотоношка, Сула, Псел, Ворскла, Орель, Самара. На півдні України кількість притоків різко скорочується.

Основний стік Дніпра формується у зволожених північних районах. У багатьох місцях південної частини Придніпров’я, де, як уже зазначалося, випадає значно менше опадів, притоки Дніпра практично відсутні. Це насамперед стосується пригирлової частини лівобережжя, де зовсім відсутні постійні водотоки. Майже 60-80 % стоку припадає на весняний час. У літній та зимовий періоди Дніпро характеризується низькою меженню; замерзає з грудня до першої-другої декади березня. Спостерігається певна територіальна відмінність у джерелах формування стоку Дніпра. У верхній його течії переважає снігове (50 %), дощове (20 %) і підземне живлення. В нижній течії основним (80-90 %) є снігове живлення.

Ширина верхньої частини Дніпра в Україні (без водоймищ) становить 90-700 м, від Києва до Дніпропетровська — 300-1500 м. Нижче від Херсона Дніпро розділяється на ряд рукавів і багатьма гирлами впадає в Дніпровський лиман.

Переважні глибини річки — 3-7 м, швидкість течії — 0,4-1,2 м/сек. Навігація по Дніпру триває від 240 днів на півночі до 285 днів на півдні.

У результаті спорудження великих дніпровських водой­мищ (довжина їх берегової лінії становить понад 3 тис. км) рівень води в Дніпрі підвищився на 1-15 м. Це призвело до підтоплення великих площ, особливо понижених територій, які фактично вибувають з-під активного сільськогоспо­дарського обороту. Здебільшого це прирічкові, відносно добре зволожені землі, які раніше інтенсивно використо­вувалися в сільському господарстві. Підтоплення найбільш масштабно проявляється в придніпровських регіонах Київської, Черкаської, Кіровоградської, Полтавської, Дніпропетровської, Запорізької і Херсонської областей. Підвищення ґрунтових вод призвело до того, що майже п’ята частина площі України підтоплена. В південних же і районах підтоплюється понад 75 % зрошуваних земель, де інтенсифікується засолення ґрунтів. Ним охоплено 60-80 %, окремих регіонів цієї території.

Значні рибні ресурси Дніпра у зв’язку з ростом його забруднення зменшуються та їх якість погіршується. Промислове значення мають лящ, окунь, щука, чехонь, сом, судак, короп, білий амур, товстолобик та ін. Подніпров’я — важливий рекреаційний район, особливо в менш радіаційне забрудненій його середній і нижній частинах.

Дніпро утворював багато рукавів, перекатів, островів, більшість яких тепер покрита водами каскаду водосховищ. Ними затоплена також частина дуже родючих придніп­ровських долин.

На Дніпрі є цілий ряд островів — намивних і корінних. Найбільшим корінним островом є Хортиця в межах м.Запоріжжя (вперше згадувався в середині X ст. під назвою острів Святого Георгія). Його площа становить близько 30 км²; значно витягнутий (близько ІЗ км) по течії Дніпра (шириною близько 2,5 км), складається з твердих кристалічних порід, має плавні, круті високі скелі (Чорна, Тараса та ін.), які на 50-70 м піднімаються над водою. Понад 10 % площі острова займають ліси.

Загальнознаним є намивний Труханівський острів (450 га), розміщений поблизу центральної частини Києва. Він витягнутий по Дніпру, підвищується над водою ріки на 3-4 м. Острів покритий чагарниками, широко використо­вується для відпочинку (до нього з центра міста прокладено пішохідний міст).

Дніпро, який протікає через господарсько освоєні та добре залюднені райони, забруднений відходами виробництва і комунального господарства, а після аварії на Чорнобильській АЕС — радіонуклідами. За цих умов виключно актуальною є проблема забезпечення належного захисту цієї водної артерії. Назрілим є вирішення питання підвищення рибопродуктивності Дніпра, кращого очищення використаних вод, зменшення „цвітіння” води, особливо у водосховищах — „морях”, де в їх застійних водах цвітіння є найбільшим і т.д.

Водні ресурси України забруднені радіонуклідами. В донних відкладах Київського, Канівського, Кременчуцького, Дніпродзержинського, Дніпропетровського і Каховського водосховищ виявлені значні ареали цезію-137, цезію-134. Причому запаси цих елементів зменшуються при зростанні відстані до Чорнобильської АЕС; спостерігається інтенсивна міграція радіонуклідів з півночі на південь. У Кремен­чуцькому водосховищі щорічний приріст запасів радіо­нуклідів зростає на 40 %; у Дніпродзержинському, Запорізькому і Каховському водосховищах — на 10 %.

Запаси найбільш поширеного цезію-137 у водах Київського водосховища оцінюється в 7200 Кі, Канівського - 2200 Кі.

Усього аварійний викид техногенних радіонуклідів на Чорнобильській АЕС дорівнював понад 50 млн. Кі, в тому числі довгоживучих — цезію-137, стронцію-90, плутонію-239, плутонію-240. Близько 120 тис. км² території України піддається забрудненню малими дозами радіації і 45 тис. км² — середніми і великими дозами.

Особливе місце при характеристиці Дніпра належить його берегам. Саме мальовничі краєвиди дніпровських берегів є складовою частиною ландшафтів самого Дніпра, який, як уже зазначалося, ще в V столітті до нашої ери був описаний загальнознаним грецьким істориком Геродотом. Геродот виділяв Дніпро серед інших сусідніх рік багатством і різноманітністю придніпровських ландшафтів.

Краса і неповторність дніпровських берегів у їх терито­ріальних контрастах. Особливо контрастними є ландшафти правого і лівого берегів, насамперед у центральній частині цієї водної артерії.

Правий берег ріки високий, здебільшого близько „підходить” до акваторії, обривистий, на значній протяжності покритий лісом. Відносні висоти правого берега сягають 50-100 м. Місцями між крутим правим берегом і водним плесом Дніпра простягається вузька рівнинна правобережна низовина. Ця низовина розширюється на півночі Києва (в межах міста, на такій низовині розміщені загальнознані райони Києва Поділ, Оболонь та ін.), місцями (район так званих Канівських гір, на міжріччі Тясмина і Дніпра (на південний схід від Черкас), на ділянці, що розташована на південь від Дніпродзержинська) ця долина значно звужу­ється, місцями знову сильно розширюється. Зокрема, долина розширена при впадінні таких правих приток Дніпра, як Стугна, Рось, Вільшанка, Тясмин, Мокра Сура та ін. Підвищений правий берег Дніпра пересічений мережею протяжних і глибоких яруг, які „скеровані” до Дніпра.

Серед підвищень правого берега особливе місце займають так звані Київські і Канівські гори (найвища точка останніх 242 м, відносна висота — близько 55 м). Обривистий придніпровський берег вкритий лісом, його велике в свій час оборонне значення, розміщення на перехресті важливих річкових і сухопутних шляхів — це все сприяло концент­рації тут господарського життя і населення, перетворенню названих регіонів у загальнознані оборонні, економічні і культурні центри. Саме в одному з таких районів виник і одержав свого розквіту Київ — політичний центр великої Київської Русі, сучасна столиця української держави.

Багату ранньосередньовічну історію має район Канева — відомий також своїм формуванням і збереженням україн­ської духовності, місцем перезахоронення Тараса Шевченка — символу совісті українського народу, з іменем якого пов’язано посилення національного відродження України.

На південь від Запоріжжя, де закінчується підвищена Запорізька гряда, Придніпровська низовина зливається з протяжною Причорноморською низовиною.

Лівий берег Дніпра низький, поверхня прилеглих до нього земель рівнинна, займає великі площі. Плоскі рів­нинні долини сягають тут 15 і більше кілометрів. Берег здебільшого підвищується над водою лише на незначну висоту (1-2 м). В південно-західній частині України, на ділянці між впадінням р. Мокрої Сури і р. Конки (на схід від Запоріжжя) прибережна долина Дніпра сильно завужена. Виняток становить ділянка лівого берега в межах Дніпродзержинського водосховища (на північний захід від пониззя р. Ворскли).

Середня абсолютна висота лівого берега здебільшого не перевищує 50-100 м.

На лівому березі (чи недалеко від нього) розміщені окремі підвищення — гори (холми). Серед них г. Хоцький Холм (151 м; нижнє міжріччя річок Трубіж і Супой), г. Пивиха (168 м; на північний схід від Кременчука, близько 15 км від міста), г. Калитва (145 м; поблизу лівого берега середньої течії р.Орель).

Конфігурацію берегів Дніпра в останні десятиріччя сильно змінили водосховища. Штучно створені дніпровські водойми — одна з невід’ємних особливостей ландшафтів цієї великої водної артерії. Словом, Дніпро на великій відстані перетворився з швидкоплинної ріки у водозастійну артерію озерного типу. Помітно скорочується тут промис­ловий вилов риби — за 1990-1994 рр. з 27,0 до11,9 тис. т. Перше місце за виловом належить плітці (4,2 тис. т у 1994 р.), товстолобику (2,1 тис. т), тюльці (1,5 тис. т), лящу (1,5 тис. т), плоскирці (0,4 тис. т) та ін.

Другою за протяжністю (після Волги) рікою Європи є Дунай,який в нижній частині (175 км) протікає на межі України і Румунії. Витікає із Шварцвальду (ФРН) і тече через десять країн — Німеччину, Австрію, Чехію, Словач­чину, Угорщину, Сербію, Хорватію, Болгарію, Румунію та Україну. Його довжина 2960 км, площа басейну — 817 тис.км², що на 213 тис. км² більше, ніж площа України.

Дунай — важлива транспортна артерія Європи — через систему каналів з’єднується з Рейном, Ельбою та Одрою. Ріка замерзає лише в холодні зими, на 40-60 днів у рік. Значні запаси риб, водоплавної птиці. У межах України розташовані великі за площею Дунайські плавні (15 тис.га), що становить близько 10 % їх загальної площі. Дунайські плавні — унікальний район гніздування (близько 220 видів) і зимівлі (120 видів) птахів, їх відпочинку під час перельотів на південь. Тут живе понад 100 видів риб. У нижній частині річка утворює гирла (рукави). У межах України є Кілійське гирло, поза її межами — Сулимське і Георгієвське гирла. Спостерігаються значні енергоресурси річки, частина яких використовується (сумарний гідроенергопотенціал у середній за водністю рік оцінюється в 42 млрд. кВт/год.).

Дунай багатий рибою, вилов якої різко скорочується (за 1990-1994 рр. з 4,0 до 2,5 тис. т). Виловлюють товстолобиків (1,3 тис. т у 1994 р.), карасів (0,4 тис. т), оселедців (0,3 тис. т) та ін.

Найбільшими притоками Дунаю є Тиса іПрут. У нижній його частині розміщені великі заплавні озера Кагул, Ялпуг з Кугурлуєм, Катлабуг, які зв’язані з Дунаєм. Проводяться масштабні роботи щодо завершення будівництва Дунай-Дністровської зрошувальної системи (раніше передбачалося, що ця система стане західною частиною, розташованої на всьому півдні України зрошувальної системи Дунай-Дніпро з продовженням на сході аж до Донбасу; підготовчі роботи з наукового прогнозування спорудження цієї системи наприкінці 80-х років припинилися.

Великою рікою, що протікає в західній частині України, є Дністер. Його довжина становить 1362 км, у тому числі в межах України — 705 км. Площа~басейну становить 72,1 тис. км². Витікає на окраїні с. Вовчого поблизу м.Турки Львівської області. У верхній течії Дністер є типовою гірською рікою; характеризується значним перепадом вузького звивистого русла, стрімкими крутими і скелястими V-подібними схилами долин та їх значними відносними висотами (70-100 м). На невеликій відстані від витоку (900 м абсолютної висоти) до м.Самбора (близько 500 м) швидкість течії Дністра дуже висока. Тут русло ріки вузьке, його ширина не перевищує 45-50 м. У гірській частині Дністер живиться густою мережею невеликих річок і потоків, водність яких у різний час коливається в значних межах залежно від кількості опадів. Униз по течії притоки Дністра стають протяжнішими і повноводнішими; їх басейни характеризуються більшими площами. Словом, на значній відстані нижче м.Самбора Дністер набирає типових рис рівнинної ріки — з широкими (12-15 км), здебільшого заболоченими долинами, пові­льнішою течією води, невисокими берегами.

У гірських умовах Карпат і рівнинного Передкарпаття в Дністер впадають такі притоки: лівобережні — Стривігор, Верещиця, Зубра, Кривуля, Свірж, Гнила Липа, Золота Липа, Коропець, Стрипа, Джурин, Серет, Нічлава; право­бережні: Бистриця, Тисмениця, Колодниця, Стрий, Бережниця, Свіча, Болохівка, Лімниця, Луква, Бистриця-Солотвинська, Бистриця-Надвірянська. Далі вниз по течії Дніпра аж до кордону України з Молдавією його значні ліві притоки в межах України відсутні. Це пояснюється тим, що на південний схід від Івано-Франківська проходить вододіл Дністра з р.Прут (причому цей вододіл йде поблизу русла Дністра).

У межах середньої течії (від Заліщик до Могилів-Подільського) Дністер тече через південно-західну частину Подільської височини. Тут його долина звужується, її схили стають високими (80-130 м), крутими, подекуди каньойоноподібної (фіордоподібної) форми; зустрічаються пороги. Аналогічні риси типові і для нижніх частин лівих притоків Дністра. В зв’язку зі спорудженням гідроелектростанції в Новодністровську і створенням великого видовженого водосховища, яке простягається вище впадіння р.Нічлави, Дністер і нижня течія його лівих приток затоплені. В цій частині змінює напрям течії — від південно-східного у Карпатах і Прикарпатті, до східного (поблизу р. Нічлави до р. Жван). Нижче (до впадіння в лиман) Дністер в основному тече в південно-східному напрямку.

Далі лівими притоками Дністра в районі його протікання через південно-східну частину Подільської височини є Збруч, Жванчик, Смотрич, Мукша, Тернава, Студениця, Ушиця, Калюс, Жван, Караєць, Лядова, Немия, Дерло, Мурафа.

Нижче по течії в Дністер впадають Русава, Кам’янка, Молокиш, Рибниця, Ягорлик, Томашлик, Комарівка. З лівих приток на цьому відтінку єРеут з притоками Ікель, Ішковець, Ботна.

Дністер утворює в своїй нижній течії великий (360 км²) в основному прісноводний Дністровський лиман, закритий від Чорного моря піщаним „валом” — шириною від кілька десятків до кілька сот метрів. У південно-західній частині лиман з’єднується з морем поглибленим Цареградським гирлом. Значну площу (понад 48 км²) займають Дніст­ерські плавні. В північній частині лиману солоність води зростає (до 15-17 %₀). Лиман багатий рибою і раками. Плавні — місце гніздування птиць. Західне його узбережжя — район відпочинку і лікування. Тут розташований Білгород-Дністровський морський порт.

Середній багаторічний стік басейну Дністра зменшується в південно-східному напрямку — від 20-30 до 0,5-1 л/сек. км². У 1994 р. в рибогосподарських водоймах і водотоках басейну Дністра промисловий вилов риби становив 0,8 тис. т (у 1990 р. — 1,1 тис. т). Найбільшим є вилов ляща (0,3 тис. т), карася (0,2 тис. т), тарані (0,1 тис. т) та ін.

Досить великою водною артерією, що знаходиться в південно-західній частині України (на схід від Дністра і паралельно з цією рікою), є Південний Буг(вживалася також назва Бог). Витікає у с. Купелі на вододілі Случа і Збруча на висоті 320 м. Проходить через Хмельницьку, Кіровоградську і Миколаївську області в південно-східному напрямку між Подільською височиною на південному заході і Придніпровською височиною на північному сході і фактично розділяє ці височини. Довжина річки сягає близько 800 км; площа її басейну дорівнює 63,5 тис. км². На своєму шляху Південний Буг прорізує вузькою і глибокою долиною південно-західну частину Українського кристалічного щита, місцями, особливо в центральній частині своєї траси, річка стає порожистою, характеризується стрімкими високими (понад 50 м) добре відшліфованими кристалічними берегами. В районі міст Первомайська, Олександрівки та деяких інших населених пунктів береги Південного Буга набирають каньойоноподібних форм; тут долина річки звужується до 100-150 м, спад води збільшується до 2 м на 1 км довжини. Нижче м. Первомайська Південний Буг набуває рис низовинної річки: його зволожена долина розширюється, течія сповільнюється, русло починає меандрувати. Біля поселення Новопетровського річка впадає в Бузький лиман.

На крайньому сході протікає притока Дону — Сіверський Донець. Він бере початок із Середньоруської височини. В межає України його протяжність становить 950 км. Навесні річка повноводна (припадає понад 70 % усього стоку), восени і взимку — міліє. Головними прито­ками Сіверського Дінця є Оскол (436 км), Айдар (256 км), Луганка (196 км), Казенний Торець (129 км) та ін. Річка використовується для водопостачання (канал Сіверський Донець —Донбас), зрошення.

З південного схилу Донецького кряжу витікає р.Кальміус. У верхній частині вона прорізує кристалічні породи і тече в крутих берегах; русло її вузьке; в нижній частині воно розширюється. Річка з’єднана з каналом Сіверський Донець—Донбас. Правою її притокою є річка Калка, де 1224 р. була відома в історії битва.

Відносно великими ріками єМіус, Молочна, Салгир, Західний Буг, Сянта ін.

Важливу роль відіграють малі річки, які потребують належної і постійної охорони (кількість їх останніми роками помітно зменшується). Реалізація заходів щодо їх збере­ження та оздоровлення набуває першочергового значення

В результаті територіальних особливостей клімату та рельєфу в Україні склалася значна просторова диферен­ціація густоти річкової сітки. Максимальна її величина спостерігається в Карпатах і Закарпатті (понад 1,5 км на 1 км²), в Прикарпатті (0,75-1,5). На більшій частині території України переважна густота річкової сітки становить 0,2-0,5 км на 1 км². На Хмельниччині, частково на Вінничині і Львівщині, на Південному березі Криму та в центральній частині Донецького кряжу густота доходить до 0,51-0,7 км на 1 км². Низька густота річкової сітки (до 0,2 км на 1 км²) має місце на Причорноморській низовині, міжріччі Десни і Сули та на крайньому північному сході України. На значній площі Дніпровсько-Молочнянського міжріччя річкова сітка практично відсутня.

Значні запаси водних ресурсів України зосереджені в озерах, яких нараховується понад 3 тис., у тому числі 30 озер площею 10 км² і більше. В них (а також у лиманах) акумулюється близько 11 км² води, з якої 2,5 км² — прісна. В Україні створено також понад 1057 водосховищ та понад 27 тис. ставків.

Природні озера розміщені на Поліссі (Світязь, 24,2 км²; Пулемецьке, 16,3; Турське, 13,5), озера-лимани — в басейні Дунаю (Ялпуг, 149 км²; Кагул, 90; Кугурлай, 82; Катлабух, 68; Китай, 60), на узбережжі Чорного моря (Сасик, або Кундук, 210 км²; Тилігульський, близько 160; Алібей, 72; Хаджибейський, 70; Шагани, 70; Куяльницькии, 61; Будацький, 30), на Кримському півострові (Сасик, Сасик-Сиваш, 76,3 км²; Донузлав, 48,2; Айгульське, 37,5; Актаське, 26,8; Узунларське, 21,2; Кирлеуцьке, 20,8; Тобечицьке, 18,7; Кияцьке, 12,5; Старе, Тузли, 12,2 км²), на узбережжі Азовського моря (Молочний, 170 км²). Найбільшими в Україні є Дніпровський (860 км²) і Дніст­ровський (360 км²) лимани.

Сумарні запаси прісної води у водоймах (як природних, так і штучних) значні. Найбільші штучні водойми створено на Дніпрі. Це Київське (площа водного дзеркала 922 км²), Канівське (582), Кременчуцьке (2252), Дніпродзержинське (567), Дніпровське (Запоріжжя) (410) та Каховське (2155 км²) водосховища. Функціонують також великі Дністровське (142 км²), Печенізьке на Сіверському Дінцю (86,2),Червонооскольське на Осколі (123), Ладиженське на Південному Бузі (20,8), Старобешівське на Кальміусі (8,3), Карачунівське на Інгульці (4,4), Сімферопольське на Салгирі (3,23), Партизанське на Альмі (2,25 км²).

Створення великих штучних водойм (близько 160) призвело до вилучення з сільськогосподарського корис­тування України великих земельних площ. У басейні Дніпра, наприклад, це 700 тис.га високопродуктивних земель, переважно орних та сіножатей, що знаходилися в густозаселених та високорозвинутих районах. Ця територія майже дорівнює площі Чернівецької області. До того ж слід врахувати, що значні (понад 200 тис. га) площі висо­коякісних земельних угідь, розташованих біля штучних водойм, підтоплюються й фактично випадають із сільсько­господарського користування. Отже, виведення із сільсько­господарського обороту великих масивів родючих земель — серйозна проблема, до розв’язання якої слід підходити з усією відповідальністю.

В Україні зосереджено значні болотяні масиви, площа яких у результаті проведення широкомасштабних меліо­ративних робіт помітно скоротилась. Загальна площа боліт України становить 1,2 млн.га, в тому числі торфових — майже 1 млн.га. Переважна їх більшість розміщена в Поліссі, особливо в Західному Поліссі, де заболоченість становить 11 % (у цілому по Україні 1,7 %, по всьому Поліссі — близько 6,5 %).

Майже половина всіх боліт України осушена і переважно використовується як кормові угіддя (луки, пасовища). Неосушені болота широко використовувалися для збирання ягід — журавлини, чорниці, а також лікарських рослин. В останні роки в зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС, яка призвела до підвищення радіоактивності у прилеглих районах Полісся, господарське використання його болотяних масивів різко скоротилося. Велика кількість боліт (понад 70 масивів), що становить близько 125 тис.га, або 10% усіх боліт України, охороняється. Болота відіграють виключно важливу водоакумулятивну і водоохоронну роль. ,

Підземні води. Особливе місце належить підземним водам. Вони найбільш чисті і тому переважно використовуються для задоволення потреб населення. Глибина залягання підземних артезіанських вод збільшується з півночі (від 100-150 м) на південь (до 500-600 м). Основна частина цих водних ресурсів зосереджена у західній та північній частинах України. Розвідане тіонал 800 родовищ прісних вод; в них зосереджено близько третини прогнозних водних ресурсів. У розрахунку на одного мешканцяУкраїни припадає 1,1 м³ питної води, в тому числі у північних, краще водозабезпечених областях – у 2-3 рази більше, у південних – у 2-3 рази менше. Найкраще забезпечені питною водою Волинська, Рівненська, Чернігівська, Сумська області, а також північні території Київської і Полтавської областей. В промислово розвинутих областях Донбасу і Придніпров’я значно погіршилася якість питних вод.

Підземні води розміщені по всій території України. За геологічною будовою і особливостями історико-геологічного розвитку в Україні є ряд відокремлених між собою гідрогео­логічних районів, підземні води яких характеризуються певною відмінністю за хімічним складом, величиною запасів, глибиною залягання тощо. Це провінція складчастої області Українського кристалічного масива, Дніпровсько-Донецький артезіанський басейн, Волино-Подільський артезіанський басейн, Причорноморський артезіанський басейн, Провінція Донецької складчастої області, Провінція складчастої області Карпат і Провінції складчастої області гірського Криму.

В Україні, особливо в північних і центральних її районах, є значні можливості нарощування обсягів використання підземних вод. Наприклад, теперішній водовідбір підземних вод у межах гідрогеологічних районів порівняно з наявними запасами складає: у провінції складчастої області Україн­ського кристалічного масиву — менше 3 %, у Дніпровсько-Донецькій артезіанській області — близько 10 % і т.д.

Посилюється забруднення підземних вод. Найбільш гостра ситуація виникла в Степовому Криму, де підземні води забруднені на 38 % усієї його площі. У результаті забруднення вод уже виведено з експлуатації 7 водозаборів місткістю 210 тис. м^З води на добу, а для 6 водозаборів місткістю 300 тис. м^З на добу існує небезпека забруднення. Забрудненими в Україні є близько 7 % усіх запасів підземних вод.

Охорона чистих підземних вод від забруднення та їх раціональне використання виключно важлива загально­національна проблема України.

Слід зазначити, що обсяг водоспоживання України за останні 20 років зріс приблизно вдвічі. Основним спожи­вачем прісної води є промисловість. Далі йде сільське і комунальне господарство.

Важливою та назрілою господарською проблемою єефективне використання та охорона прісних вод, організація їх раціонального розподілу щодо галузей народного госпо­дарства та регіонів. Особлива роль відведена обгрунтованим міжбасейновим переміщенням прісної води системою діючих та споруджуваних каналів. У 60-80-х роках збудовані канали Сіверський Донець—Донбас (довжина 131,6 км, витрата води 43 м^З/сек.) для водозабезпечення Донбасу, перша черга каналу Дніпро—Донбас (263 км і 120 м^З/сек.), Північно-Кримський (400,3 км і 300 м³/сек.) для водопостачання дніпровською водою Криму, Дніпро — Кривий Ріг (42,9 км і 41 м³/сек.), Головний Каховський (зрошувальний) магістральний канал (129,7 км і 520 м³/сек.), Дніпро — Інгулець (40 км і 37 м^З/сек.), друга черга каналу Дніпро — Донбас (171 км; 16 м^З/сек.) та ін. У перспективі проблема водозабезпечення за рахунок територіального перерозподілу прісних вод збереже свою актуальність.

В Україні проводиться робота щодо зрошування посуш­ливих земель. Створено десятки великих зрошувальних систем: Північно-Кримська, Каховська, Краснознаменська, Інгулецька та ін.

На поливних землях виробляється понад 9 % валової продукції рослинництва.

Переміщення прісних вод здійснюється також через систему потужних і протяжних водоводів.

Води в Україні є цінними і найбільш дефіцитними ресурсами. В маловодні роки дефіцит води становить майже 4 млрд. м^З. Він відчувається в басейнах усіх найбільших річок, особливо в південно-східній та південній частинах України. Раціональне їх використання і належна охорона — важлива народногосподарська проблема.

Моря. Чорне та Азовське моря омивають майже на відстані 2 тис.км південну частину України і відіграють важливу роль у розвитку та спеціалізації її господарства. В них знаходяться необхідні людині види тваринної та рослинної сировини, цінні мінеральні ресурси. Моря мають велике стратегічне значення.

Чорне море(близько 420,3 тис.км²) з’єднується через протоки Босфор і Дарданелли із Середземним морем. Найбільш мілководною та заселеною є північна частина Чорного моря, яка внаслідок невеликих глибин (80-120 м) та отримання у літній період теплих прісних річкових вод краще прогрівається. Температура морської води на поверхні коливається влітку від 25-27 до 20-24⁰С, взимку — від +8 до -0,5⁰С, температура на глибині майже незмінна (9⁰С). Під впливом сильних вітрів у Чорному морі бувають великі хвилі (висотою 3-5 м, довжиною 1-15 м); під час ураганних вітрів висота хвиль досягає 15 м, довжина — 30 м. Такі хвилі негативно впливають на судноплавство.

Чорне море — величезна і глибока, заповнена водою „чаша” (глибини досягають 2211 м), вміст якої становить 0,547 млн. км^З (щоб заповнити цю „чашу” Дунаю треба було б понад 2 тис. років). Приблизно 7-9 тис. років тому в результаті останнього прориву через Босфор і Дарданелли встановився сучасний зв’язок Чорного моря із Середземним.

Максимальна протяжність Чорного моря із сходу на захід становить 1160 км, з півночі на південь — понад 600 км. Довжина його берегів близько 3,4 тис.км, в тому числі в межах України — 1540 км.

Море характеризується відносно невеликою порізаністю берегів. На його берегах є багато лиманів, у тому числі такі великі, як Дністровський (довжина 40 км, ширина 5-10 км), Дніпровський (відповідно 60 і 5-20 км) і Південного Бугу (45 км і 2-5 км). Між Дунаєм і Дніпром розміщено цілий ряд лиманів — Хаджибейський, Куяльницький, Тилигульськии.

Крим — найбільший в чорноморському басейні півострів, який з півночі далеко заходить у море.

У Чорне море щорічно надходить приблизно 310 млн.м^З прісної води, причому близько 65 % дає Дунай (випаро­вування становить 360 млн.м^З). Прозорість води поблизу берегів дорівнює 5-15 м; у відкритих районах — 24-28 м (у середньому 15-20 м).

Води Чорного моря насичені сірководнем, яким охоплено 87 % усіх вод. Безсірководневий шар води розміщений у верхній частині і його товщина коливається в межах 100-200 м, причому ця товщина менша в мілководних районах північної частини басейну (100-155 м). Солоність чорноморської води неоднакова; вона змінюється залежно від глибини, а також у регіональному відношенні. На значній відстані від берегів солоність води досягає 18-18,5 %о, біля гирла рік — 1-10 %о (середня солоність води становить 14 %₀). Солоність чорн­оморської води значно нижча, ніж, наприклад, Середземного моря.

Чорне море характеризується непостійним льодовим покривом. У морозні зими льодом вкривається північно-західна частина моря (приблизно по лінії м.Варна (Бол­гарія) — центральний Крим)).

Тваринний світ Чорного моря відносно небагатий і пов’язаний з водами, ненасиченими сірководнем. Він налічує близько 2 тис. видів, що майже в п’ять разів менше, ніж, наприклад, у Середземному морі. Тут є 665 видів рослин. В чорноморських водах живе 260 видів водоростей, 180 видів риб, значна частина яких (хамса, бички, камбала, ставрида, кефаль, оселедець, скумбрія та ін.) має промислове значення. Вилов риби (переважно хамси і шпрот) становить понад 20 тис. т, мідій — 2 тис. т. У 1994 р. промисловий вилов риби в Чорному морі (24,2 тис. т) скоротився порівняно з 1990 р. (44,8 тис. т) майже вдвічі. У Чорному морі єцінні корисні копалини. Тут розвідані промислові запаси горючого газу і нафти, води містять залізо, мідь, срібло та інші елементи, які в ряді випадків підвищують лікувальні цінності вод. Лікувальне значення мають грязі чорноморських лиманів: Куяльницького, Хаджибейського, Тилигульського. '

Водні маси Чорного моря переміщуються, формуючи течії, головною з яких є основна Чорноморська з її складовими частинами — Румелійською, Анатолійською, Кавказькою і Кримською. Основна Чорноморська течія проходить пара­лельно до берегової лінії, формуючи замкнутий циклонічний кругообіг. Швидкість течії — 40-90 см/сек., ширина — до кількох десятків кілометрів. У протоці Босфору в сторону моря спрямована глибинна антитечія.

Чорне море має цілий ряд бухт — невеликих заток, що врізаються в сушу і відокремлюються від морського аква­торію мисами чи островами. Вони захищені від вітрових хвиль і використовуються як зручні місця для стоянки кораблів. Найбільшими є Севастопольська, Судацька, Одеська та інші бухти.

Давні історичні традиції на Чорному морі має український флот. За часів Київської Руси, спадкоємницею якої є Україна, її чисельний флот борознив води Чорного моря, брав штурмом Цареград (Константинопіль, Цесароград).

Походи київських князів на Візантію в 907, 911, 944, 988 роках висунули Київську Русь у число наймогутніших морських держав Європи. „Літопис Руський” (зокрема його перша частина „Повість минулих літ”) доніс до наших днів цікаві відомості про похід на Константинопіль київського князя Олега: „Пішов Олег на греків... Узяв же він множество варягів і словен, і чуді, і кривичів, і мері, і полян, і северян, і деревлян, і радомичів, і хорватів, дулібів, і тиверців... Ці всі називалися „Велика Скіфія”. І з цими усіма вирушив Олег на конях і в кораблях, і було кораблів дві тисячі. І прибув він до Цесарограда”.

Далі зазначається, що данина становила „... на дві тисячі кораблів, по дванадцять гривен на чоловіка, а в кораблі було по сорок мужів”. Флот, таким чином, був у той час могутнім навіть з точки зору сучасних оцінок.

Цікаві відомості про чорноморський український козацький флот кінця першої половини XVII ст. наводить Г.Л. Боплан. Він, зокрема, пише: „Коли козаки вирішують йти війною..., то вибирають осінню пору. Для цього відправляють на Запоріжжя все, що необхідне для походу чи експедиції, для будівництва човнів і взагалі все, що, на їх думку, буде потрібним. Потім 5-6 тис. відчайдушних, добре озброєних козаків вирушає на Запо­ріжжя будувати човни. До будівництва одного човна приступає 60 чоловік, закінчуючи його через два тижні. Таким чином, за два-три тижні у них готово 80 або 100 човнів. У кожен сідає від 50 до 70 чоловік, кожен з яких має по дві рушниці і шаблю; на човні є також 4-6 фальконетів (малих гармат) і запас харчів, щоб вистачило на всіх. Так ось виглядає летючий козацький табір на Чорному морі, який безстрашно нападає на найвиз­начніші міста Анатолії’.

Чисельний загін моряків (близько 3 тис.чол.) налічувала морська флотилія Запорізької Січі, відновленої у 1784 р. в урочищі Васильків (поблизу Дніпровського лиману). В її складі були відомі чайки з командою не менше як по 250 козаків і 20 гармат на кожній.

У 1917 р. на Чорному морі плавало 400 кораблів Української Народної Республіки. В їх складі було 7 лінкорнів, 2 крейсери, 22 есмінці, 4 міноносці, 17 підводних човнів, з них 6 недобудованих. (За вказівкою В. Леніна були потоплені 1 лінкори, 7 есмінців і 2 міноносці). Отже, Україна має на Чорному морі давні та значні військові традиції. Російський же флот фактично з’явився в цьому морському басейні лише на початку XIX століття.

Азовське море(39,1 тис. км²) найбільш мілководний морський басейн, фактично затока Чорного моря, яка з’єднана з ним вузькою (4-13 км) Керченською затокою. Середня глибина моря - 7-10 м, максимальна 13,5. Най­більша його протяжність з північного сходу на південний захід становить 360 км.

Азовське море має ряд заток. Найбільшими серед них є Таганрозька і Темрюцька. Унікальною є мілководна (гли­биною близько 1 м) Сиваська затока, розташована в західній частині моря. Вона відокремлена від Азовського моря протяжною (112 км) вузькою (270 м) Арабатською Стрілкою. В результаті фактичної ізольованості від моря (невелике з’єднання затоки з морем є на півночі Арабатської Стрілки) в Сиваській затоці створилися гідрологічні умови, які суттєво відрізняються від гідрологічних умов основної частини басейну. Наприклад, середня солоність води центральної частини Азовського моря становить 11-13 %о, прибережної — 2-10 %о, тобто вона значно нижча, ніж солоність чорноморської води. Середня солоність затоки коливається від 100 %о до 120 %₀, або майже в 10 разів вища, ніж середня солоність Азовського моря. Причому солоність вод морського басейну і Сиваської затоки помітно коли­вається за сезонами року — вона найвища влітку (макси­мальне випаровування) і найнижча весною, коли тане сніг в басейнах приток. Сиваш багатий самосадними кухонними і магнієвими солями, іншими мінеральними ресурсами, які використовуються як сировина для виробництва соди, титану та іншої продукції.

Для Азовського моря характерними є на півночі вузькі піщані коси, які на значну відстань врізаються в море. Найбільшими серед них є Федотова коса (на південний захід від впадіння р. Молочної), продовженням якої є Бірючий острів, Обиточна, Бердянська та інші коси.

Найбільшими притоками Азовського моря є Дон, Кубань, Міус, Кальміус, які впадають у його східній та північно-східній частинах, найбільше опріснюючи там морські води, збагачуючи їх поживними речовинами і підвищуючи температуру. Саме в північно-східній і східній його частинах є найкращі умови для розвитку морських організмів. Інтенсивне використання в басейні приток Азовського моря мінеральних добрив, пестицидів, викиди в ріки промислових і комунальних стоків, часто неочищених, — усе це негативно впливає на умови життя морських тварин і все навколишнє середовище.

Оскільки Азовське море неглибоке і знаходиться на південь від степової зони материкової частини України, його води добре прогріваються і досягають улітку 27-32 ⁰С. Взимку Азовське море близько берегів замерзає майже на З місяці; в центральній його частині воно вкривається пливучим льодом. У зимовий час судноплавство на Азовському морі припиняється (у зв’язку з мілководністю моря було прорито канали до впадіння Дону і до порту м. Маріуполь).

Велике багатство Азовського моря — його морепродукти. Тут є багатий планктон, який забезпечує високу рибопродуктивність цього басейну (вона була з розрахунку на порівняльну одиницю акваторії майже втроє вищою, ніж відомого в світі рибним багатством Каспійського моря). В структурі вилову риб перше місце займають хамса, тюлька, судак, осетрові (осетр, севрюга, білуга), оселедці, бички, тараня, камбала, кефаль. Азовське море є головним нерестилищем риб Чорного моря, які через Керченську затоку заходять відкладати ікру. В останні десятиліття у зв’язку зі зростанням негативного впливу людини умови для життя морських тварин в Азовському морі значно погіршилися, що різко вплинуло на його рибопродуктивність. Тим часом промисловий вилов риби тут різко зростає (за 1990-1994 рр. з 4,1 до 19,4 тис. т).

Екологічні проблеми. Загальні запаси води в Україні складають 97,3 км³ (у маловодні роки – 66 км³). Загальне водокористування зросло до 37 км³, а безповоротне – до 17 км³.

Водозабезпеченість України у 10 разів нижча рівня Росії у розрахунку на людину. Дефіцит води в Україні вже зараз складає 4 мільярди кубометрів.

За підрахунками меліораторів, втрати води в 2000 р. на півдні України істотно перевищили її наявність.

Внаслідок варварського господарювання в Україні щезло 20 тис. малих річок.

Зараз 800 сіл України залишились без питної води. Відро води сумнівної якості там коштує 1 грн. 89 % сіл України не мають водогону.

У 1985-1987 роках у природні водні об’єкти надійшло 3667,7 млн. м³ забруднених стічних вод при чому 607,1 млн. – зовсім без очищення. У 1988 р. у водоймища скинуто понад 2,5 млрд. м³ забруднених стоків.

Щороку у водоймища потрапляє 5 млн. тонн солей і 190 млн. кубометрів стоків від тваринницьких комплексів. Майже половина мінеральних добрив і отрутохімікатів змивається з полів у ріки.

Рівень очистки води надзвичайно низький. Існуючі очисні споруди навіть при біологічній очистці вилучають лише 10-40 % неорганічних речовин (40 % азоту, 30 % фосфору, 20 % калію) і практично не вилучають солі важких металів.

У басейні Дніпра – найбільшої водної артерії – крім Чорнобильської атомної електростанції, діють Запорізька, Південно-Українська, Хмельницька, Рівненська, Курська і Смоленська атомні станції. Через греблі косяки осетрових риб не можуть піднятися на свої природні нерестилища.

Київська гідроелектростанція на Дніпрі дає прибутку на 30 млн. грн., а збитків – на 50 млн. грн.

У Дніпро щорічно скидається 370 мільйонів кубометрів забруднених стоків або 14 % від їх обсягу по Україні

Перевищення нормативів наявності заліза у водах Дніпра в 1989 р. в чотири рази більше, ніж було в 1988 р. 65 % річного стоку Дніпра використовується промисловими підприємствами при гранично допустимих 20 %. Це сильно знижує якість води, а також знижує рибопродуктивність і може призвести до втрати Дніпра як постачальника питної води.