Лекція 8. Рослинний покрив України

Географічне положення, особливості літогенної основи, рельєфу, клімату, залягання підземних і поверхневих вод, густота річкової мережі, заболочення території, специфіка ґрунтового покриву, інтенсивність і територіальні особливості антропогенної діяльності тощо безпосередньо впливають на географію рослинного покриву України.

Викопні рештки найдавнішої квіткової флори, що зявилася у крейдовому періоді відомі в Кримських горах і на Донецькій височині, які серед крейдового моря виступали як острови. Палеогенові і неогенові суходоли були вкриті вічнозеленою субтропічною і тропічною рослинністю. Реліктовими рослинами є брусниця карликова, рододендрон жовтий, лис-трава, тис ягідний та інші.

Зледеніння в плейстоцені спричинило до зниження палеогенової і неогенової флори. Після відступу льодовика у північних районах розвивалися тундрові й лісові ландшафти. Із заходу сюди почали просуватися широколисті і мішані ліси. На півдні внаслідок посушливості клімату почала формуватися степова рослинність.

Сучасного вигляду рослинний покрив набув у голоцені. У наш час особливо багатий на види рослинного покриву Кримський півострів, який до палеогену мав тісні зв’язки з Середземним морем і в льодовиковий час залишався островом теплолюбивої рослинності.

Істотні зміни в рослинному покриві відбувалися під впливом господарської діяльності людини. Значно скоротилися площі лісів і змінився їх видовий склад. Майже зникла природна ступова рослинність.

Основними типами рослинного покриву в Україні є наступні: степова, лучна, болотна і лісова.

1. Загальна площа лісового фонду України – близько 10 млн. га, що складає 16 % території України. У тому числі вкрито лісом 8 млн. га.

Найбільша лісистість спостерігається в Кримських горах (36,1 %), Українських Карпатах (35 %), в Українському Поліссі (29 %). Середня лісистість в зоні лісоступу складає 11 %. Інша картина спостурігаєтья у степовій зоні. Тут лісистість складає всього 3 % від площі зони.

В лісах України налічується до 200 видів дерев і чагарників, основними серед яких є: сосна, ялина, смерека, модрина, дуб, бук, граб, липа та ін.

Рослинний покрив та його географія в Україні порівняно добре вивчені. Україна належить до країн з великою різноманітністю флори. З 300-350 тис. видів вищих рослин земної кулі, в Україні налічується понад 25 тис., у тому числі водоростей — близько 4 тис., грибів — понад 15 тис., лишайників — більше 1 тис., мохоподібних — майже 800 і судинних рослин — понад 6,5 тис. видів.

Про багатство і високу видову насиченість рослинного покрив на одиницю площі України свідчать такі зіставлення. Природна флора судинних рослин в Україні налічує 4523 види, тоді як у Білорусі — 1460, Молдові — 1762, Польщі — 2300 видів. В Україні значно більша кількість видів припадає на один рід — 4,45, у Білорусі — 2,66, Польщі - 3,00.

Найбагатшими за видовим складом є родини айстрових, злакових, бобових, трояндових, губоцвітних, хрестоцвітних, гвоздикових. На території України росте близько 80 видів дерев, 280 — чагарників, 985 — однорічних трав’янистих рослин, з вищих рослин - 600 видів є ендемічними; майже стільки ж рідкісних і зникаючих рослин. Понад 150 видів рослин занесено до першого видання Червоної книги України, яку засновано в 1976 р. (до другого видання потрапило вже понад 400 видів судинних рослин). Майже половина всіх ендемічних і близько 30 % всіх рідкісних та зникаючих видів є в Кримських горах і Карпатах. Природна рослинність збереглася лише на 20 % території; культивується більше 1000 видів рослин.

У процесі виробничої діяльності людини рослинний світ суттєво змінився: протягом ХУІ-ХІХ століть у Лісостеповій зоні площа лісів скоротилась більше ніж у 5 разів, а площа найцінніших дубових і букових лісів тільки у XIX ст. зменшилася на чверть.

Понад 30 % площі України припадає на масиви, де збереглися природна чи вторинна (напівприродна) рос­линність, серед якої широкий видовий склад лікарських (100 видів), вітамінних (понад 200), жиромасличних (300), медоносних (понад 1000), дубильних і фарбувальних (по 100 видів) рослин.

Природна рослинність переважно збереглася в лісах, на заповідних територіях, постійних луках і пасовищах, схилах балок і яруг.

Ліси виконують багатопланові народногосподарські функції: вони дають цінну сировину, мають велике протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення. Україна належить до європейських країн слабо забезпечених лісовими ресурсами. Якщо, наприклад, її лісистість становить 14,3 %, то відповідний показник у Румунії — 26 %, Польщі — 28 %, Німеччині — 30 %, Білорусі — 35 %, колишній Словаччині — 36 % *.

У віковій структурі українських лісів переважають молодняки і середньовікові та пристигаючі насадження (понад 90 % усіх лісопокритих площ). Із загального запасу насаджень з 1319,9 млн. м^З на стиглі насадження припадало 122,8 млн. м^З, а з них на можливі для експлу­атації ліси II групи лише 45,7 млн. м^З .

Така вікова структура лісів несприятлива і свідчить про надмірні їх рубки в попередні роки.

В Україні розширюється площа лісів, які під час війни і в повоєнні роки безсистемно вирубувалися: за період з 60-х років заліснено близько 4,5 млн. га. Проводиться лісонаса­дження, зокрема в Степовій зоні. Ліси тут здебільшого мають природоохоронне значення і створюються у вигляді лісосмуг.

Тим часом у результаті аварії на Чорнобильській АЕС пошкоджено понад 2 млн. га лісів. Країна залишається гостролісодефіцитною державою — 75-80 % деревини Укра­їна імпортує, переважно з Росії. За рахунок лісовідновлення та лісорозведення площа лісів за 1946-1994 рр. зросла на 4,8 млн. га, в тому числі протиерозійні насадження становлять понад 1,5 млн. га.

Лісистість у різних частинах і регіонах країни нерівномірна. Вона значно вища від пересічного показника на заході і півночі, особливо в Карпатах, а також у Кримських горах. З просуванням на південь і південний схід лісистість поступово зменшується. У західній та північній частинах України вкрита лісом площа становить 20-40 %, в Карпатах - понад 40 %, на Поліссі - 25,7 %. На півдні України лісові площі невеликі (у Криму лісистість становить 10 %, у Степу - 4 %). Незважаючи на те, що лісові масиви та лісосмуги виконують важливі ґрунтозахисні та водоакумулятивні функції, вони часто створюються безсистемно; за ними переважно не забезпечується належного догляду.

Кліматичні умови України сприяють прискореному приросту деревини. Середній приріст на 1 га вкритої площі в Україні складає 4 м^З, причому слід зазначити, що на деревостани високої продуктивності припадає 75 % вкритих лісом земель.

Площа лісів України з кінця XIX до початку XX ст. значно скоротилася. За 1880-1932 роки, наприклад, вся лісова площа в східних областях України (у межах до 1939 р.) зменшилася з 4,8 до 3,5 млн. га, або на 1,3 млн. га, а заліснення території відповідно скоротилося з 10 до 7 %. Є відомості про те, що за вказані роки Полісся втратило близько 60 %, Лісостепова зона — майже 40 % лісів. Пересічно за рік у східній частині України площа лісів скорочувалася на 40-50 тис. га.

Через безсистемні рубки і використання зайнятих лісом земель для потреб землеробства швидко зменшувалися площі лісових масивів на західноукраїнських землях. Протягом XIX ст. заліснена площа тут скоротилася 250-300 тис. га. Причому змінювався видовий склад лісів: у Карпатах за рахунок зменшення площ бука і ялиці розширювалися площі смереки; на Поділлі замість дуба зросли площі граба, берези, осики.

Потреби у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє лише на 20-25%, а решту - за рахунок доставки лісу з північної частини європейської території Росії та Сибіру. В Україні зосереджено значні запаси цінних лісових порід: дубові насадження становлять 15 %, букові — 20 %, ясеневі — 10 % відповідних насаджень. Саме площа цінних порід зростає найшвид­шими темпами. У той же час скорочується площа менш цінних порід (осики, граба).

У лісах України ростуть шпилькові, твердолистяні і м’яколистяні породи, переважно хвойні, на які припадає 54 % загального запасу деревини. Сосна (35 %) зосереджена в основному на Поліссі. На ялину (смереку) припадає 16 % загального запасу деревини (Карпати). Ялиця (також росте в Карпатах) займає третє місце (3 %) щодо запасу деревини. Близько 40 % загальних запасів деревини - це твердо­листяні породи: дуб високостовбурний (18 %), дуб низькостовбурний (близько 4 %), бук (13 %), граб (2 %). Дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук у західній частині України (переважно по Збручу) і в Криму. М’яколистяні породи (береза, осика, вільха сіра, вільха чорна, липа, тополя та ін.) займають 7 % загального запасу деревини і зосереджені на Поліссі та в Лісостепу.

Загальний запас деревини становив в Україні (1989 р.) 1319,9 млн. м³, що майже на 300 млн. м³ більше, ніж у 1978 р. (1025,5 млн. м³), в тому числі в лісах державного значення відповідно 1048,2; 400 (і 850,7) млн. м³. У розра­хунку на 1 особу припадає пересічно близько 0,2 га лісу, а запасу деревини - 26 м³. Це дуже низькі показники. В Україні є необхідні умови для збільшення наведених показників.

Масштаби рубок лісу головного користування та лісовідновлювальні рубки в лісах державного значення останнім часом стабілізувалися і становили в 1980-1989 рр. 26-27 тис. га на рік, зокрема на ліквідну деревину припадало 5,5-6,0 млн. м³. Стабілізувалися також рубки догляду за лісом і вибірково-санітарні рубки на рівні 0,5-0,7 млн. га в рік, в тому числі ліквідної деревини було вирубано 7,3-7,8 млн. м³.

Ліси багаті на ягоди, гриби, плоди дикорослих рослин, лікарські рослини. Вони відіграють важливу водо­охоронну і водозахисну роль, використовуються для відпочинку населення. Поширені груша, яблуня, черешня, смородина, обліпиха, шипшина, ліщина, терен, глід, суниця, малина, ожина, чорниця тощо.

Промислове значення мають в Україні їстівні гриби. Географія їх ресурсів і заготівель в основному співпадає з географією лісів, переважно поширених, як відомо, в північній та західній частині України. Причому географія їстівних збігається з районами поширення отруйних грибів. Словом, ресурси грибів на півдні України відносно обмежені.

Найбільш цінними їстівними грибами є білий гриб і рижик, які широко розповсюджені в західній та центральній частині Полісся, в лісостеповій частині Західної України (білий гриб є також у Карпатах, Закарпатті та в Передкарпатті). В соснових лісах Полісся і прилеглих територіях є значні ресурси пізніх маслят, які зустрічаються також у нижньому Придніпров’ї. Повсюдно в лісостепових і лісових районах ростуть підберезники та підосиновики; районами масової заготівлі опеньків є лісові та лісостепові райони.

Ареали розповсюдження більшості отруйних грибів (блідої поганки, несправжнього сіро-жовтого опенька, строчка звичайного та ін.) також збігаються, як уже зазначалося, з основними лісовими районами.

Серед цінних рослин, які використовуються в медицині, в Україні лікарськими визнано майже 250 видів, у тому числі 150 науковою медициною (інші застосовуються в народній медицині). Заготовляється близько 100 видів, з них у широких масштабах - 40-50 видів. Головними по заготівлі лікарських рослин є райони Полісся та Лісостепу, а також Карпати. У Степовій зоні обсяг заготівлі лікарських рослин значно нижчий. У зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС, радіоактивним забрудненням великих районів північної та північно-західної частин України значно скоротилися територіальні можливості заготівлі рослин, що в свою чергу призводить до збільшення їх заготівель в інших регіонах. Це викликає необхідність посилення повсюдної уваги до охорони і відновлення ресурсів лікарських рослин. Україна багата такими лікарськими рослинами, як вале­ріана, шипшина, фіалка триколірна, шавлій, дурман, кульбаба, материнка звичайна, барвінок малий, лепеха звичайна, цмин пісковий, суниці лісові, живокіст лікарський, оман високий, ромашка, брусниця, чорна порічка, чорниця, малина, калина, лаванда, м’ята перцева, горицвіт весняний, меліса, золототисячник, кропива дводомна, чистотіл, звіробій, подорожник великий, обліпиха, цикорій дикий, толокнянка, спориш звичайний, конвалія та ін. Усього в Україні нара­ховується понад 200 видів лікарських рослин. Значна їх кількість використовується тільки в народній медицині. Багато видів дикорослих рослин уже занесено до Червоної книги України. Це — цибуля ведмежа, тирлич жовтий, астрагал шерстистоквітний та ін. Більшість лікарських рослин росте в природних умовах, деякі культивуються людиною. Для лікувальних цілей використовують листя, стебла, плоди, коріння. Заготівля здійснюється переважно навесні, влітку і восени (рідше зимою).

Найбільшу можливість для промислових заготівель лікарських рослин мають північні і центральні райони України. Тут зосереджені великі ресурси трави аіра звичай­ного, цвіту тмину піщаного, звіробою звичайного та ін. Центральні та південні райони (крім нижніх районів Придніпров’я і Північного Криму) мають великі ресурси горицвіту весняного (найбільші – середньогір’я Криму). Присивашські райони виступають головними в Україні регіонами заготівлі ромашки звичайної. Майже повсюдно (за винятком Північного Криму і прилеглих районів Приазов’я) ростуть різновиди такої важливої лікарської рослини, як валеріана. У північній, західній та центральній частині України поширені значні ресурси звіробою звичайного. Красавка-белладонна росте в природному стані в центральних і західних районах Західної України. В північно-західних та центральних регіонах України (крім південних і південно-східних) поширені калина звичайна і бузина чорна. Полісся і Карпати мають значні ресурси клюкви чотирилистої і чорниці. У західній і центральній частині України росте кизил звичайний; у центральних і південних районах - слива степова.

Зрозуміло, наведеним переліком не обмежуються територіальні можливості ресурсів і заготівель лікарських рослин в Україні. Наведений перелік можна значно продовжити.

Тим часом географія поширення та акліматизації ресурсів лікарських рослин вимагає подальшого всебічного вивчення. У лісах України останнім часом щороку заготовляють близько 25 тис. т березового соку, 150 т товарного меду, понад 7 тис. т сухих грибів, 7 тис. т дикорослих плодів і ягід, а також понад 5 тис. т лікарських рослин. У зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС з господарського обороту вибули великі площі центральної частини північних регіонів України і прилеглих до неї територій. Це, по-перше, майже на третину скоротило площу для заготівлі дикорослих плодів і ягід і, по друге, збільшило навантаження на лісові площі інших областей України, що в свою чергу, як уже зазначалося, посилює необхідність охорони їх рослинних ресурсів.

Рослинні ресурси – частина біологічних ресурсів, представлена вищими рослинами, грибами, мохами, лишайниками і водостями, які використовуються, або можуть бути використаними для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства: один з основних видів природних ресурсів. Рослинні ресурси є важливою технічною, харчовою, кормовою, лікарською та іншою сировиною. Їм притаманні корисні природні властивості (водоохоронні, захисні, клімато- і водорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо).