Банківська система України в умовах переходу до ринкової економіки

Законодавство України передбачає функціонування дворівневої банківської системи. Перший рівень – це національний банк України (НБУ), другий – мережа комерційних банків, їх сьогодні понад 200. Формується третій рівень, що включає страхові компанії, різноманітні фонди, кредитні спілки, ощадні товариства, трастові компанії, тощо. Цей процес ще не завершено.

Національний банк України – Центральний банк країни створено у 1991 році. Правління НБУ підпорядковане Верховній Раді України. НБУ – емісійний, валютний і розрахунковий центр, тобто “банк банків”. Він створений урядом для проведення своїх операцій, координації діяльності комерційних банків та контролю над ними, головним чином для емісії, для регулювання грошового обігу і умов надання кредитів.

Функції НБУ:

- емісія грошей;

- кредитування комерційних банків;

- визначення правил проведення безготівкових розрахунків;

- контроль за діяльністю комерційних банків та регулюванням ліквідності;

- грошово-кредитне регулювання;

- управління золотовалютними резервами України, які знаходяться на його балансі;

- визначення курсу гривні відносно валют інших країн;

- сприяння виходу України на міжнародні фінансово-кредитні ринки, тощо.

Функції комерційних банків:

- акумуляція вільних грошових коштів та їх заощадження;

- надання кредитів;

- створення депозитних грошей;

- здійснення трастових операцій (операції з цінними паперами, посередницькі, лізингові);

- випуск цінних паперів.

Банківська система України за сучасних умов має такі особливості:

- нераціональна територіальна структура: у великих містах багато банків між якими існує конкуренція; у глибинці монополістом є один великий банк;

- монополізм у банківській справі;

- недосконале законодавство;

- повільно відбувається процес розвитку банків за участю іноземного капіталу та іноземних банків;

- мало комерційних банків ринкового типу.

На Заході 4-5 банків на 10 чоловік, в Україні – 1 банк на 60 осіб.

Регулювання Центральним банком пропозиції грошей у національній економіці називають грошово-кредитною або монетарною політикою. Це система заходів держави з використанням грошових і кредитних важелів з метою економічного регулювання, полягає у зміні пропозиції грошей, тобто впливу на грошову масу.

Грошово-кредитна політика впроваджується з метою стабілізації національної економіки, і перш за все, для таких цілей як: економічне зростання, стабільність цін, процентних ставок, національної валюти, для досягнення такого загального рівня виробництва, який характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції.

Найважливішими інструментами є державне регулювання грошової маси і рівня банківського процента.

У процесі реалізації монетарної політики Центральний банк використовує певні знаряддя, які здатні чутно вплинути на національну економіку.

Монетарна політика проводиться за допомогою знарядь прямого та непрямого регулювання пропозиції грошей. Пряме регулювання здебільшого використовується у країнах з перехідною економікою та тих, що розвиваються. Основним знаряддями прямого регулювання пропозиції грошей є обмеження обсягів кредитів, що надаються певним галузям; пряме регулювання процентної ставки; обмеження величини кредитів для окремих банків. Ці знаряддя ефективно спрацьовують лише у короткостроковому періоді та дають можливість не допускати надмірного створення банками грошей.

У розвинутій ринковій економіці застосовують за звичаєм знаряддя непрямого регулювання пропозиції грошей, до яких належать операції на відкритому ринку, зміна норми резервування, зміна облікової процентної ставки. Перевага цих знарядь полягає в тому, що вони дають банкам можливість розподіляти кредитні ресурси відповідно до потреб ринку. Розглянемо знаряддя непрямого регулювання.

Операції на відкритому ринку стосуються купівлі-продажу Центральним банком державних цінних паперів. Ці операції є найважливішим інструментом, за допомогою якого Центральний банк контролює пропозицію грошей.

Регулювання кількості готівки в обігу саме ці операції Центральний банк здійснює виходячи з відомої формули І. Фішера:

М = PQ / V,

де М – кількість грошей,

Р – ціна товара,

Q – кількість реалізованих протягом року товарів;

V – швидкість обігу грошей.

Для збільшення кількості грошей в обігу і стимулювання підприємницької активності Центральрний банк починає скуповувати облігації державної позики у населення, надаючи кредит приватному капіталу. Для стримування ділової активності держава зменшує готівкову масу в обігу, здійснюючи продаж своїх облігацій. Тобто, через відкритий ринок цінних паперів регулюється кількість грошей в обігу.

Облігації або довгострокові боргові зобов’язання державної скарбниці випускаються державою в обіг для вирівнювання дефіцитного державного бюджету. Продаючи облігації, держава, таким чином, стає боржником виплачуючи власнику облігації відповідний процент.

Але, що змушує населення і комерційні банки купувати чи продавати державні цінні папери? Справа в тому, що ціни і процентні ставки облігацій визначаються попитом і пропозицією і знаходяться в оберненій залежності: коли зростає пропозиція облігацій (держава випускає їх на відкритий ринок) ціни на них впадуть, а процентний доход зросте, це спонукає комерційні банки і населення купувати облігації; коли ж зростає попит на них (держава скуповує свої облігації), ситуація змінюється, ціни облігацій зростають, процентний доход на них зменшується, що і спонукає власників облікацій їх продавати.

Зміна норми резервування є основним методом регулювання безготівкової грошової маси.

Основна маса безготівкових грошових засобів грунтується на чекових (поточних) банківських рахунках. Як уже було зазначено, щоб надати засоби, що зберігаються на поточних рахунках у чековий кредит, банк повинен мати відповідний резерв для його покриття, який визначається резервною нормою.

Норма резервування – це відсоток депозитів (вкладів), який комерційні банки повинні тримати в Центральному банку у вигляді обов’язкових резервів.

Якщо Центральний банк установлює резервну норму, скажімо 10%, то комерійний банк, якщо він прийняв поточні вклади на суму 100 тис. дол., зобов’язаний тримати в резерві 10 тис., а якщо резервна норма зросте до 20%, то резерви складуть 20 тис. доларів. Ці резерви комерційних банків розміщуються в Центральному банку і служать засобом контролю над безготівковою грошовою масою. Резервна норма завжди часткова, як правило охоплює 10-20% від суми поточних вкладів. Уся сума поточних вкладів комераційних бакнів складає фактичні резерви, а різниця між фактичними і обов’язковими резервами – надлишкові резерви, які і застосовуються для кредитної емісії (випуску безготівкових грошей). Кожен комерційний банк може створювати безготівкові чекові гроші виходячи із суми надлишкових резервів.

Проте Центральний банк може регулювати і розмір надлишкових резервів через випуск державних цінних паперів (облігацій). Якщо комерційний банк скуповує державні облігації, він використовує для цього надлишкові резерви зменшуючи, таким чином, можливості кредитної емісії. У цілому по країні кредитна емісія має чіткі межі, які визначаються нормою резервних вимог Центрального банку. Кожен банк може видати у вигляді кредитів лише суму, що дорівнює наявним надлишковим резервам, але всі банки разом можуть значно збільшити кредитну емісію завдяки частковим банківським резервам. Величина такого перевищення прямо пов’язана з рівнем резервних вимог через співвідношення, яке назвали мультиплікатором депозитів, який вже був охарактеризований.

Мультиплікатор депозитів = *100%

Резервна норма

Припустимо, що резервна норма 10%, то мультиплікатор депозитів матиме величину 10. Цей коефіцієнт показує, у скільки разів банки, завдяки системі резервів, зможуть збільшити грошову масу у порівнянні з надлишковими резервами, які є в їх розпорядженні. Якщо останні складають, наприклад, 50 млрд. дол., то межа кредитної емісії знаходиться на рівні 500 млрд. дол.

При зниженні резервної норми кредитна емісія зростає, адже обов’язкові резерви комерційних банків перетворюються на надлишкові. Чим меншою буде резервна норма, тим більше будуть можливості банків створювати безготівкові гроші шляхом кредитування.

Отже, норма резервування впливає на здатність банківської системи створювати гроші за двома напрямами. По-перше, вона змінює величину надлишкових резервів комерційних банків. По-друге, вона змінює розмір грошового мультиплікатора.

Зміна норми резервування – сильне знаряддя впливу на пропозицію грошей. Тому Центральний банк використовує цей спосіб порівняно рідко.

Більш широко, ніж резервна норма, Центральний банк використовує регулюючу роль облікових процентних ставок. Центральний банк країни, який є банком банків, надає позику комерційним банкам під певну процентну ставку, яка має назву “облікової”.

Облікова ставка – це процентна ставка, за якою Центральний банк надає позики комерційним банкам.

При цьому комерційний банк передає Центральному боргове зобов’язання, яке підкріплюється додатковим забезпеченням, як правило, державними цінними паперами. Дана позика збільшує надлишкові резерви комераційних банків, вона не потребує обов’язкових резервів, адже забезпечується державними облігаціями. Це розширює можливості кредитування і зростання маси безготівкових грошей.

З точки зору комерційних банків, облікова ставка – витрати, викликані придбанням резервів. Отже, падіння облікової ставки викличе попит на нові резерви і збільшить позику Центральних банків, а її зростання зменшить попит і можливості кредитування. Тому через підвищення облікової процентної ставки можна зменшити пропозицію грошей у країні, а через її зниження – підвищити.

З усіх знарядь монетарної політики найважливішим є операції на відкритому ринку, які мають декілька значних переваг:

- по-перше, Центральний банк повністю контролює обсяг операцій на відкритому ринку;

- по-друге, операціям на відкритому ринку притамана гручкість, державні цінні папери можна продавати у великих або малих кількостях;

- по-третє, операції на відкритому ринку порівняно зі зміною норми резервування працюють витонченіше (не впливають помітно на прибутковість банків).

Проведення монетарної політики ускладнюється тим, що Центральний банк не може одночасно стабілізувати і процентні ставки і пропозицію грошей. Дотримання завдання щодо процентних ставок спричиняє коливання пропозиції грошей, а стабілізація пропозиції грошей означає коливання процентних ставок.

Існує три основні варіанти монетарної політики:

1) гнучка монетарна політика, поточним завданням якої є підтримання певного рівня процентних ставок;

2) жорстка монетарна політика, поточним завданням якої є підтримання стабільної величини пропозиції грошей;

3) проміжний варіант монетарної політики.

Залежно від економічної ситуації Центральний банк проводить політику дешевих або дорогих грошей.

Політика дешевих грошей застосовується, коли в економіці є невикористані виробничі потужності й безробіття. Ця політика робить кредит дешевим та легко досяжним, що забезпечується збільшенням грошової пропозиції.

Збільшення грошової пропозиції відбувається внаслідок:

1) купівлі державних цінних паперів у банків і населення;

2) зниження резервної норми;

3) зниження облікової ставки.

Збільшення грошової пропозиції зменшує процентну ставку, викликає зростання інвестицій і збільшення ділової активності.

Політика дорогих грошей – політика скорочення або обмеження зростання пропозиції грошей у країні, яку проводить центральний банк з метою уповільнення зростання реального ВВП, зниження рівня інфляції, підвищення курсу національної валюти. Вона впроваджується, якщо в країні існує інфляція. Ця політика робить кредит дорогим і важко досяжним унаслідок скорочення грошової пропозиції.

Скорочення грошової пропозиції відбувається:

1) через продаж державних цінних паперів на відкритому ринку;

2) збільшення резервної норми;

3) збільшення облікової ставки.

Якщо резерви банків будуть меншими за вклади, то банки скоротять позики та інші операції, що пов’язані з витратами грошей. Грошова пропозиція скоротиться, облікова ставка збільшиться. Зростання процентної ставки скоротить інвестиції, обмежить інфляцію.

Монетарна політика спрацьовує через складний ланцюг причинно наслідкових зв’язків, який називають передавальним механізмом монетарної політики. Більшість економістів виділяє такі основні ланки цього механізму: зміна реальної величини пропозиції грошей внаслідок проведення Центральним банком відповідної монетарної політики, зміна процентних ставок, зміна сукупних видатків у відповідь на зміну процентних ставок, зміна реального ВВП, рівня зайнятості та рівня цін.

Ефективність монетарної політики значною мірою залежить від рівня незалежності Центрального банку. Проведення монетраної політики стикається з низкою ускладнень: зростання відкритості національної економіки та процеси глобалізації роблять впливи монетарної політики менш визначеними; зміни пропозиції грошей зумовлені монетарною політикою, можуть частково нейтралізуватися змінами швидкості обігу грошей.

Монетарна політика НБУ сприяла досягненню фінансової стабілізації, яка стала відчутною з 1996 року. Наприкінці 1990-х років НБУ дотримувався стимулюючої монетарної політики, що сприяло уповільненню темпу скорочення реального ВВП і відновленню зростання вітчизняної економіки у 2000 році.

Ефективність впливу монетарної політики на обсяг національного виробництва і зайнятість в економіці залежить не лише від характеру і методів її здійснення, а й від узгодженості з іншими видами макроекономічної політики.

Запитання для самоконтролю

1.Що розуміють під грошима? Які функції вони виконують?

2.Назвіть сучасні форми і види грошей.

3.Як визначається швидкість обігу грошей?

4.Дайте характеристику грошовим агрегатам М₀, М₁, М₂, М₃, L.

5.Що таке чекові вклади і чому вони замінюють готівкові гроші?

6.Визначте грошову пропозицію та елементи, що її складають.

7.Чим визначається вартість грошей?

8.Який основний чинник визначає:

а) попит на гроші для угод;

б) попит на гроші як активи.

9.Що таке рівноважна процентна ставка і як вона встановлюється?

10. Як функціонує грошовий ринок?

11. Яка структура і функції ФРС США?

12. Гошова система та її основні складові.

13. Яким чином комерційні банки створюють гроші у національній економіці?

14. Що розуміють під обов’язковими, надлишковими резервами комерційного банку? Як визначається резервна норма?

15. Як впливає грошовий мультиплікатор на пропозицію грошей?

16. Які основні функції Центрального банку?

17. Які цілі й зміст монетарної політики?

18. Поясніть, що таке політика дешевих і дорогих грошей.