Банківська система та її структура. Центральний банк, його функції

Банківська справа – це особливий вид економічної діяльності, яка обслуговує процес відтворення шляхом функціонування банківської системи.

Банківська система становить сукупність банків, що забезпечують емісію грошей, здійснюють кредитні та розрахункові операції і надають різноманітні банківські послуги. Банківська діяльність грунтується на використанні грошей, кредиту, фінансів, грошового і валютного ринків, акціонерного капіталу, цінних паперів та інших економічних інструментів, що відображають відносини, які складаються в процесі реалізації цієї діяльності.

Банківська система – складовий елемент ринкового механізму. У більшості країн існує дворівнева система: центральний банк з його відділеннями на місцях і система комерційних банків. ФРС разом з 12 окружними банками становить Центральний банк США. Через центральні банки здійснюється банківська політика. До ФРС входять комерційні банки. Їх понад 13 тис. Керівництво ФРС здійснює Рада керуючих, вона знаходиться у Вашингтоні, складається з 7 членів. Вона контролює грошову і банківську систему.

Центральний банк (ЦБ) – банк, який очолює кредитну систему країни, має монопольне право емісії банкнот, упровадження кредитно-грошової політики в інтересах національної економіки. Його називають „банком банків”, він має справу не з населенням, а з комерційними банками.

Виникнення центральних банків історично обумовлено об’єктивним процесом централізації банківської емісії у найбільш великих і надійних банках. У різних країнах існують різні моделі побудови центральних бакнів та їхньої організаційної структури. Центральні банки створювалися двома шляхами: одні пройшли довгий шлях еволюційного розвитку від комерційних банків до емісійних центрів країни (наприклад, банк Англії); інші були створені державою, як емісійні центри (наприклад, у Росії). У більшості країн центральні банки є державними (Німеччина, Бельгія, Росія, Україна).

За формами власності на капітал центральні банки підрозділяються на акціонерні (США), змішані акціонерні товариства, де частка капіталу державна (в середньому 50% – Японія, Швейцарія, Австрія).

Слід зауважити, що прибуток не є метою Центрального банку. Розглянемо найважливіші функції ЦБ:

- контроль за регулюваннями пропозиції грошей у країні;

- емісійний центр країни;

- банк уряду;

- банк банків;

- зберігає обов’язкові резерви комерційних банків;

- виступає міжбанківським розрахунковим центром тощо.

Крім того, Центральний банк може бути покупцем і продавцем на міжнародних грошових ринках та координувати зарубіжну діяльність комерційних банків.

Оскільки монетарну політику здійснює Центральний банк країни, доцільно розглянути суть його балансу, який складається з активів і пасивів. Основними видами активів є: цінні папери, позики комерційним банкам, золотовалютні резерви тощо.

Цінні папери – це державні облігації, які купив Центральний банк. Уряд їх випускає для фінансування минулого та поточного дефіциту державного бюджету. Центральний банк купує державні цінні папери на відкритому ринку у населення чи комерційних банків або безпосередньо у Міністерства фінансів. Купівля-продаж державних цінних паперів дає можливість Центральному банку впливати на резерви комерційних банків, на їхню здатність створювати гроші через надання позик.

Позики комерційним банкам – це кредити, які Центральний бак надає комерційним банкам. Рівень облікової ставки впливає на величину цих позик. У підрозділі “Пасиви” основними є такі статті: резерви комерційних банків, депозити скарбниці (казначейства), банкноти Центрального банку та інші його зобов’язання.

Резерви комерційних банків – це обов’язкові резерви, які комерційні банки зберігають у Центральному банку.

Депозити казначейства – це кошти від податкових надходжень та гроші, отримані з продажу облігацій населенню чи банкам. Для казначейства ці вклади є активами, а для Центрального банку – пасивами.

Банкноти Центрального банку визначають пропозицію грошей у державі. З’ясувавши роль Центрального банку у регулюванні грошового ринку, можемо перейти до визначення місця комерційних банків у створенні депозитних грошей та їх впливу на кількість грошей в обігу.