Валовий внутрішній продукт і методи його розрахунку

В Україні, відповідно до програми переходу на міжнародну систему обліку і статистики, розрахунки ВВП проводяться з кінця 80-х років ХХ століття. Спочатку цей показник розраховувався за спрощеною методологією, шляхом так званих «перехідних ключів» на основі національного доходу (чистого матеріального продукту) системи балансу народного господарства. Далі, за даними 1989 року, починається розробка ВВП у форматі рахунків, передбачених проектом нової СНР ООН 1993 р., паралельно з БНГ і з використанням його підсумків. З 1995 року Держкомстат України переходить до безпосередніх розрахунків ВВП на власній основі.

Валовий внутрішній продукт(ВВП) становить ринкову вартість кінцевої продукції (товарів та послуг), виробленої за рік на території даної країни національними та іноземними виробниками, з використанням національних і іноземних економічних ресурсів.

Перевагою цього показника, передусім, є те, що він відображає кінцеві результати, як матеріального так і нематеріального виробництва. При його розрахунку виключаються також усі непродуктивні угоди:

- суто фінансові угоди (угоди з цінними паперами та трансфертні платежі: державні та приватні, які можуть набувати натуральної та грошової форми). Справа в тому, що фінансові операції, які здійснюються в економіці країни: купівля-продаж акцій, облігацій, сертифікатів, а також трансфертні платежі (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, допомога по безробіттю, грошова допомога студентам від батьків) не роблять безпосереднього внеску в обсяг поточного виробництва;

- перепродаж уживаних товарів. Товари, які були вироблені і продані раніше (уживані меблі, автомобілі, одяг, старі будинки) при перепродажі в поточному році не повинні ураховуватися в обсязі ВВП, бо це призвело б до завищення його обсягів .

При підрахунку ВВП виникає проблема подвійного рахунку. Відомо, що більшість продуктів, перш ніж потрапити на ринок, проходить кілька виробничих стадій, а окремі частини й компоненти цих продуктів купуються і продаються декілька разів. Наприклад, в вартості хліба вартість зерна може входити декілька разів: спочатку у вартості зерна враховується вартість його вирощування (виробництва ); у другий раз у вартості борошна; потім у вартості тіста і в четвертий раз – у вартості хліба. А її слід враховувати тільки один раз. Тому, щоб уникнути подвійного рахунку, при визначені ВВП враховується тільки ринкова вартість кінцевих продуктів. До них належать ті товари і послуги, що купуються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки й переробки, чи для перепродажу. Товари та послуги, що використовуються для виробництва інших товарів, а також для обробки чи переробки є проміжними. До речі, вилучення з маси вироблених товарів і послуг проміжних продуктів є дуже складним завданням: один і той самий продукт може бути проміжним за одних обставин і кінцевим – за інших.

Як було зазначено раніше, ВВП становить ринкову вартість кінцевої продукції, що вироблена за рік на території певної країни. Але як її виміряти? Щоб відповісти на це запитання, уявімо національну економіку, в якій виробляється лише один продукт – хліб, за допомогою лише одного чинника – праці. На рисунку 2.1 показані економічні операції, які відбуваються між домогосподарствами і фірмами при виготовленні та продажу хліба. Спрощена схема кругопотоку має два кола. Внутрішнє коло показує рух хліба і праці, ресурсів і продуктів. Домогосподарства продають свою працю фірмам, які використовують її для виробництва хліба, який, в свою чергу, продають домашнім господарствам. Іншими словами, у кругопотоці ділових операцій праця рухається від домашніх господарств до фірм, а хліб рухається навпаки: від фірм до домогосподарств.