Система національних рахунків як інструмент обґрунтування макроекономічних показників

Комплексний аналіз процесу утворення і використання суспільного продукту в розвинутих країнах світу здійснюється на основі системи національних рахунків (СНР). Вона є системою взаємопов’язаних економічних показників та особливою формою їх відбуття, що дає можливість досліджувати та відображати найважливіші сторони економічної діяльності суспільства.

СНР містить інформацію про всіх суб’єктів економічної діяльності, відображає всі економічні операції, що пов’язані з виробництвом, розподілом та перерозподілом доходів, кінцевим споживанням суспільного продукту, включає всі економічні активи, які є власністю домогосподарств, фірм і держави, створених суспільством за всю історію його існування. Статистичні показники, що входять до СНР, дозволяють вимірювати обсяги виробництва за визначений період, розкривати провідні макроекономічні чинники, що зумовлюють ефективне функціонування економіки, визначати тенденції економічного розвитку та формувати і впроваджувати в життя соціально-економічну політику держави.

Національні рахунки виконують для економіки країни ті ж самі функції, що й бухгалтерський облік на підприємстві. Будучи, на перший погляд, чисто описовим інструментом, національне рахівництво дозволяє не тільки пізнати, але і спрогнозувати різні комбінації і взаємозв’язки економічних агентів, функцій і операцій, що визначають економічні рівності (збалансованість) у національній економіці.

Така роль національного рахівництва обумовлена функціями, які воно покликано виконувати. А. Столерю виділяє наступні функції СНР як інструмента:

1) економічної політики;

2) економічного прогнозування;

3) оцінки рівня життя різних груп населення і порівняння його з рівнем життя в інших країнах;

4) зв’язку економічної теорії з практикою.

Перші дві функції є основними: економічна діяльність, що відбивається у національних рахунках, дозволяє забезпечити економічну політику держави у теперішній час і в майбутньому, дати оцінку економічним структурам, економічній ефективності, стану національної економіки. Використання національного рахівництва як інструмента планування дозволяє визначити орієнтацію економічного розвитку не тільки на короткий термін, а й на середній та більш тривалий періоди.

Другі дві функції є більш конкретними. Остання із них дозволяє перевірити деякі гіпотези і теоретичні концепції на практиці, що знайшла відображення у рахунках за визначений період часу.

СНР являє собою систему упорядкування інформації про макроекономічні процеси в суспільстві і в цьому розумінні є національним обліком у межах цілої країни, народногосподарською бухгалтерією, яка може стати в майбутньому основою для розробки низки заходів, спрямованих на покращення умов господарської діяльності, підвищення ефективності функціонування економіки в цілому.

Відмінною особливістю системи національних рахунків є те, що вона враховує всі види діяльності, пов’язані з виробництвом і використанням матеріальних благ і послуг. СНР включає в себе комплекс таблиць, складених у формі бухгалтерських рахунків, в яких відбивається процес виробництва, розподілу і кінцевого використання суспільного продукту та національного доходу і має два основні розділи – зведений матеріально-фінансовий баланс та зведений баланс населення і трудових ресурсів.

Перший з них характеризує об’єктивний чинник виробництва, відбиваючи накопичений обсяг засобів виробництва і предметів споживання, а також річні потоки продуктів і доходів. Другий характеризує суб’єктивний фактор виробництва, відображаючи чисельність населення, трудові ресурси, їх структуру і зайнятість.

Основу національних рахунків складають зведені рахунки. Їх шість:

- рахунок виробництва;

- рахунок створення доходів;

- рахунок розподілу доходів;

- рахунок використання доходів;

- рахунок капіталу;

- рахунок фінансів.

Перші три рахунки відображають у загальному вигляді операції, що характеризують процес виробництва національного продукту, створення і первинний розподіл сукупних доходів. Останні три характеризують процеси перерозподілу і використання доходів. Взагалі, СНР включає більш ніж 500 різноманітних рахунків і кожний рахунок бухгалтерської звітності побудований з використанням подвійного запису. Рахунок доповнюється 26 допоміжними стандартними таблицями, котрі деталізують окремі статті рахунків.

У цілому, усі рахунки системи національного рахівництва поділяються на три класи. До першого класу відносяться рахунки, що відображають основні макроекономічні пропорції (ВВП і витрати на нього, національний дохід і його розподіл, фінансування капітальних затрат, зовнішньоекономічні операції).

До рахунків другого класу відносяться рахунки, які створюються на основі рахунків першого класу стосовно виробництва і споживання деяких благ і послуг. І нарешті, рахунки третього класу є рахунками доходів, витрат і фінансування капітальних вкладень для підприємств, фінансових установ, адміністрацій, некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства і самі домогосподарства.

СНР характеризується певною номенклатурою економічних суб’єктів, так званих інституційних одиниць, під якими розуміють економічну одиницю (домашні господарства, підприємства, організації), і включає три види операцій: операції з продуктами і послугами, розподільчі та фінансові.

Усі інституційні одиниці об’єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари та послуги; фінансові установи; державні установи; громадські та приватні організації; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв’язки.

Основними способами одержання інформації для розрахунку макроекономічних показників є народногосподарський облік (оперативний, бухгалтерський, статистичний), економічний експеримент (реальний, модельний, людино-модельний) і експертні оцінки.

Перші кроки в розробці СНР були зроблені у 30-і роки ХХ століття. У 1920 році в США У. Мітчелл заснував Національне бюро економічних досліджень, одним із важливих напрямків роботи якого стало дослідження кон’юнктурних циклів. У 30-х роках у цьому бюро під керівництвом С. Кузнеця були розроблені основи СНР (повна назва якої – Система рахунків національного продукту і доходу), яку після її удосконалення англійськими економістами Р. Стоуном і Дж. Мідом на початку 1940-х років стали використовувати для розрахунків макроекономічних показників у всіх країнах з ринковою економікою. До речі, останні ввели в СНР чотири секторних рахунки: домашніх господарств, комерційних підприємств, держави та заграниці.

У колишньому СРСР, також у 1920 р., при Народному комісаріаті фінансів був створений Інститут по вивченню народногосподарських кон’юктур, у якому стали працювати відомі економісти і статистики (Н. Д. Кондратьєв, О. Л. Вайнштейн, О. О. Конюс, Є. Є. Слуцький). У цьому інституті проводили всебічні дослідження економічного розвитку своєї країни та ведучих капіталістичних держав світу з метою розробки наукових прогнозів та методів управління народним господарством. Їх результати отримали всесвітнє визнання, що найшло відображення в позитивних відгуках Дж. Кейнса, У. Мітчелла, С. Кузнэца, І. Фішера і інших економістів.

З середини 30-х років розпочав роботу над своєю системою показників взаємозв’язку економічних процесів, але у формі таблиць «витрати-випуск», в основу яких покладено ідею шахової таблиці з подвійним входом, В. Леонтьєв.

Перший же баланс країни в цілому, опублікований в економіко-статистичній літературі, був баланс народного господарства СРСР за 1923-1924 роки. Були побудовані також баланси за 1928, 1929 і 1930 роки, хоча у відкритій пресі вони і не були опубліковані. Важливим для цього періоду були і розрахунки українських вчених при визначенні частки України в національному доході СРСР.

У становленні системи національного рахівництва, яка, як вважається, «народилася» з обчисленням національного доходу, більшість економістів виділяють два найбільш важливих етапи. Посиленням зацікавленості державних органів статистики до підрахунку національного доходу, загальних принципів його обчислення, вирішення цілого ряду теоретико-методологічних проблем характеризується перший етап. Він охоплює період до Другої світової війни.

Після Другої світової війни розпочався другий етап розвитку СНР. Для нього характерним стали розробки міжнародних стандартів у галузі національного рахівництва, становлення єдиної методологічної бази, широке використання математики і комп’ютерних технологій.

Не завадить також нагадати, що перші спроби розрахунків макроекономічних показників пов’язують з ім’ям видатного англійського дослідника В. Петті, який започаткував математизацію економічного аналізу та економіко-статистичного методу пізнання. Вчений вперше доповнив простий збір інформації її кількісним аналізом і, маючи неабиякі математичні здібності, здійснив спробу дати кількісну оцінку економічного становища Англії того часу (друга половина ХVІІ ст.). «замість того, щоб використовувати лише слова у порівняльному та найвищому ступені й умоглядні аргументи, – писав В. Петті, – я став на шлях вираження своїх думок на мові чисел, мір і ваг».

У праці «Слово мудрим» (1664 р.) вчений навів перелік матеріальних благ, які, на його думку, становлять національне багатство: земля, будинки, флот (включаючи артилерію, амуніцію та ін.), худоба, золоті й срібні монети, посуд, меблі, різні вироби, товари, а також коштовне каміння.

В. Петті виокремив категорії національного доходу і національного багатства і здійснив спробу їх грошової оцінки. Однак зробив це не зовсім точно, з надто грубими допусками і за дуже довільними нормативами. Національне багатство Англії на той час Петті оцінив у 250 млн. ф. ст.

В розгорнутому виглядч обчислення національного доходу виконав і Грегорі Кінг у вигляді «Таблиці доходів і видатків окремих груп сімей в Англії, обчисленої для 1688 р.». Він зробив такі самі розрахунки і для характеристики економічного становища країни в 1695 році: воно у 2,6 рази перевищує оцінку В. Петті (650 млн. ф. ст.).Така розбіжність пояснюється, перш за все тим, що розрахунки Кінга включають не тільки матеріальне майно, але і заробітну плату робітників, цінність самих людей, доходи всіх громадян незалежно від джерела їх отримання (Г. Кінг ділить все населення Англії на 26 соціальних груп).

І хоча, по суті, Г. Кінг теж не визначає національного доходу країни в повному обсязі, але, як пише автор ґрунтовної монографії з історії і методології обчислення національного доходу П. Студенський, розрахунки В. Петті і Г. Кінга залишилися неперевершеними за своїми масштабами та якістю протягом двох наступних століть. Їх розрахунки можна назвати прообразом сучасних національних рахунків.

Значний внесок в становлення системи національного рахівництва здійснив і видатний французький економіст Франсуа Кене, котрий намагався проаналізувати процеси відтворення та обігу всього суспільного продукту з метою виявлення основних зв’язків і макроекономічних пропорцій. Його «Економічна таблиця» стала першою моделлю процесу суспільного відтворення. Відомий французький учений маркіз В. Р. де Мірабо розглядав «Економічну таблицю» Ф. Кене як велике, поряд з виникненням письма і грошей, відкриття.

Продовжуючи традиції Ф. Кене у моделюванні кругообігу суспільного продукту, К. Маркс запропонував власні схеми простого і розширеного відтворення суспільного продукту, побудовані на низці передумов і які відображають теоретико-методологічні особливості його економічних досліджень. Як писав В. Леонтьев, Маркс створив основоположну схему, яка описує взаємозв’язок між галузями, які випускають засоби виробництва і предмети споживання. На його думку, схема Маркса все ще становить одне з не багатьох положень, стосовно якого між представниками більшості теорій ділового циклу існує, напевно, мовчазна згода.

На початку 50-х років під егідою ООН почалася робота по створенню стандартної міжнародної СНР. Першу таку систему було створено у 1953 році під керівництвом Р. Стоуна, а у 1968 році запропоновано нову, з більш досконалою методологією розрахунків у галузях невиробничої сфери, послуг і управління. На її базі були розроблені й інші міжнародні системи, наприклад, СНР Європейського Союзу. Країнами, що першими запровадили використання стандартної СНР були Англія, США, Франція, Німеччина, скандинавські країни. На сьогодні СНР використовують практично всі країни світу.

У наш час система національних рахунків (видано у 1993 р.) переглянута з урахуванням змін умов господарювання і накопиченого досвіду в різних країнах і є найрозвинутішою економіко-статистичною моделлю річного макроекономічного обороту.

Подальший розвиток СНР одержала у так званій Програмі міжнародних зіставлень (ПМЗ), яка була розроблена в кінці 60-х років згідно рішенню Економічної і соціальної Ради ООН для того, щоб мати більш достовірні показники, які можуть бути зіставлені для різних країн, де в максимальній мірі відбувалося б абстрагування від коливань валютних курсів. Саме в межах ПМЗ ООН стає можливим зіставлення, з високим рівнем ймовірності, вартісних обсягів ВВП, його складових в порівняльних валютних оцінках, а також в паритеті купівельної спроможності валют, рівнів економічного розвитку різних країн. На сьогодні в цій програмі приймають участь більш ніж 70 країн світу.

Нові умови господарювання в Україні, що складаються в процесі трансформації економіки радянського типу в сучасну ринкову економіку, потребують удосконалення системи макроекономічних показників, використання нових методологічно обґрунтованих підходів до їх розрахунків. Попередня система базувалася на показниках балансу народного господарства (БНГ). Останній оцінюється як чималий здобуток вітчизняної економічної науки (з урахуванням оцінок і західних вчених). Його перевага була пов’язана з тим, що він дозволяє одержати достатньо повну інформацію про механізм відтворення, основні пропорції і взаємозв’язки в народному господарстві, темпи зростання та ін. Проте система балансу народного господарства не давала можливості повною мірою відобразити процеси докорінної перебудови всіх сфер економіки під час переходу до ринкових відносин. Система балансу виявилася надто вузькою, щоб охопити всі сторони економічного обороту на макрорівні. Структура БНГ є простішою в порівнянні з СНР, тому що багато аспектів економічного життя, суттєвих для ринкової економіки, не мали такого значення для економіки централізованої. Такі категорії як прибуток, кредит, відсоток розглядалися як другорядні, хоча вони і не були повністю усунуті за межі БНГ.

Система БНГ обмежувалась тільки матеріальним виробництвом, кількісними зв’язками в економіці, матеріально-речовинними потоками. Властиве БНГ обмеження процесу суспільного виробництва тільки матеріальним відтворенням призвело до недооцінки процесів, що мають місце у сфері нематеріального виробництва. В системі БНГ за межами уваги залишається вплив на хід відтворювального процесу багатьох видів діяльності, фінансових важелів, кредитних ресурсів, руху доходів та інше.

Відмінності між СНР і БНГ, на думку багатьох економістів, полягають в: об’єктах дослідження, методологічних засадах побудови, підходах до класифікації доходів і витрат, обліку проміжного споживання, визначення критерію класифікації статей кінцевого споживання, визначення змісту заощадження і фінансових потоків.

В той же час, порівняльний аналіз БНГ і СНР допомагає економістам країн з перехідною економікою краще зрозуміти концепцію СНР і чіткіше виділити елементи, які можуть бути використані при переході до нової системи національного рахівництва.

Цей перехід вимагає підготовки і освоєння нової теоретичної моделі взаємозв’язку економічних процесів, передбачає одержання необхідної інформації, зміни методології побудови балансових розрахунків, здійснення переходу на Класифікацію видів економічної діяльності згідно з міжнародними стандартами СНР.

Використання СНР пов’язане з формуванням реальних ринкових структур у економіці країни і рівнем їх інтеграції у світове господарство. І чим більш зрілими будуть ці процеси, тим сильніше буде відчуватися потреба у надійній і змістовній системі національних рахунків.

Такий перехід потребує чимало часу. Тому спочатку йдеться про зближення показників БНГ і СНР (вони не є абсолютними антагоністами і між ними є багато спільного, а деякі елементи БНГ не втрачають свого значення і понині), і тільки після цього можливий перехід до проекту міжнародних зіставлень на основі спеціально створеної моделі. Це дасть можливість вирішити, з одного боку, задачу модифікації СНР відповідно до умов нашої економіки, а з іншого – забезпечити вдосконалення розрахунків окремих показників.

Основними макроекономічними показниками СНР розвинених країн і міжнародних організацій є валовий внутрішній продукт, національний дохід та показники, похідні від них.