Предмет макроекономіки
Cтановлення макроекономіки як науки. Макроекономіка – це особлива галузь економічної науки, що сформувалася в розвинених країнах Заходу у XX сторіччі та віддзеркалює реалії західної економіки, менталітет західних економістів і громадян. Макроекономіка вивчає економіку як єдине ціле. У центрі макроекономіки – лише три проблеми: національне виробництво, безробіття й інфляція.
Відокремлення макроекономіки в особливу галузь економічного знання і викристалізовування її проблематики пов'язані з тим, що у ХХ ст. у західних країнах держава активно втручається в економіку. Це примушує шукати більш прийнятні та науково обґрунтовані варіанти державної економічної політики, спрямовані на рішення загальнонаціональних економічних задач – забезпечення високих і тривалих темпів зростання виробництва, повної зайнятості та стабільного рівня цін. Одночасно розрахунки і публікації макроекономічних показників дозволяють суспільству свідомо судити про результативність економічної політики держави. Саме темпи зростання економіки, рівень безробіття й інфляція стають критеріями оцінки якості та ефективності курсу економічної політики уряду. Розрахунки цих макроекономічних параметрів дозволяють економістам із високим ступенем достовірності передбачити результати президентських виборів у країнах із розвиненими традиціями демократії.
Вирішення всіх трьох фундаментальних практичних проблем потребує, з одного боку, поглибленого вивчення найважливіших взаємозв'язків суспільного виробництва як цілого, а з іншого – розробки на цій основі конкретних рекомендацій щодо формування послідовної економічної політики.
Дослідження проблем суспільного виробництва як цілого для економічної теорії не є новиною. З початку свого існування вона вивчає цей аспект виробництва. Ще наприкінці XVII сторіччя англійські економісти У. Петті та Г. Кінг зробили спробу роз'яснити суть і виявити розмір національного доходу. У XVIII сторіччі французький економіст Ф. Кене розробив модель процесу відтворення, що будувалася на передумові участі у виробництві та присвоєнні суспільного продукту трьох суспільних класів. Свої трактування суспільного виробництва, виходячи з подальшого розвитку уявлень про продуктивну працю, про капітал і прибуток, розробили А. Сміт у XVIII сторіччі та К. Маркс у ХIХ сторіччі. Але всі ці дослідження були все ж таки політекономічними. Авторів цікавили суттєві аспекти проблеми, соціально-економічне трактування взаємозв'язків суспільного виробництва як цілого. В ХХ ст. у центр досліджень переміщується функціональний аспект економіки, чітко розмежовуються мікро- і макроекономічні підходи до аналізу. Опубліковану в 1936 р. книгу англійського економіста Дж. М. Кейнса “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” історики економічної думки відносять до поворотного пункту в економічній науці. Вона мала вплив як на подальший розвиток економічних досліджень, так і на формування економічної політики урядів багатьох країн.
Макроекономіка і економічна політика. Книга Дж. М. Кейнса обґрунтовувала необхідність втручання держави в економіку, а саме, необхідність державних капіталовкладень, державних закупівель товарів і послуг. На момент публікації цього твору країни Заходу вже почали виходити з Великої депресії внаслідок широкомаштабного державного втручання у економіку. Так, “Новий курс” президента США Ф. Д. Рузвельта передбачав збільшення витрат держави на суспільні роботи, на замовлення промисловості. В Германії в цей же час уряд також почав будувати дороги, збільшив замовлення промисловості. Це свідчить про те, що економічна практика емпіричним шляхом приходить до рецептів, про які лише трохи пізніше написав Дж. М. Кейнс у своїй відомій книжці. Її сприйняли, як теоретичне обґрунтування сильної фіскальної політики і самого принципу державного втручання в економіку. Однак такий розвиток подій примушує знову і знову звертатися до питання про взаємовідносини економічної теорії і економічної практики – у даному випадку – економічної практики як практики державного управління економікою. Для неї зовсім не обов’язково базуватись на тій чи іншій науково обґрунтованій теорії. Вона завжди є результатом визначеного співвідношення економічних інтересів, певного співвідношення соціальних сил. Унаслідок цього, вона може розвиватися як на ґрунті послідовного використання теоретичних положень тієї чи іншої наукової концепції, так і на ґрунті еклектичного поєднання окремих положень різноманітних теорій і волюнтаристських вирішень проблем.
Макроекономіка і мікроекономіка. Макроекономіка як теорія тісно пов’язана з мікроекономікою. Саме від мікроекономіки відштовхувався Дж. М. Кейнс. Він відмовився від уяви про існування роз’єднаних, відокремлених один від одного ринків товарів, праці, грошей і взяв за фундамент один узагальнений ринок, де все взаємопов’язане. Вивчення його як цілісної системи слід починати з самих загальних залежностей. Вони подані зв’язками між показниками, кожен з яких характеризує якусь грань ринку як цілого. Попит – віддзеркалює попит усіх покупців на всі товари, тобто сукупний попит на сукупний продукт. Доход не диференціюється як доходи окремих власників факторів виробництва на окремих ринках, а розглядається як сукупний доход. У результаті всі ринки були об’єднані в єдиний економічний простір, велику економічну систему, тобто макроекономічну систему. Ця макросистема поєднує малі підсистеми, фірми і домогосподарства. Але вона являє собою не лише їх механічну суму, а щось інше. Економічна система як ціле не може бути адекватно охарактеризована термінами ринкових відносин фірм і домогосподарств. Фактори, що управляють макросистемою, не є лише збільшеною версією факторів, що управляють її окремими частинами, малими підсистемами, мікроекономічними системами. Розбіжності між мікро- і макросистемами визначають і різні методи аналізу.
По-перше. Мікроекономічний аналіз присвячено вивченню поведінки окремих економічних суб’єктів (фірм, домогосподарств), виявленню умов, за яких узгоджуються індивідуальні цілі суб’єктів господарювання. Механізмом такого узгодження є ринкове ціноутворення. Макроекономічний аналіз присвячено вивченню функціонування національної економіки як цілого. Макроекономіка виявляє механізми, що визначають темпи зростання національного продукту й доходу, рівень безробіття, рівень цін.
По-друге. Мікроекономіка розглядає лише реальний сектор національного господарства. Мінові пропорції вона розглядає як пропорції обміну товару на товар або на золото. На противагу цьому підходу, макроекономіка враховує існування кредитних грошей. Процеси їх утворення й розподілу в національному господарстві складають монетарний (грошовий) сектор. Взаємодія реального і монетарного секторів є проблемою дослідження макроекономіки.
Мікро- і макроекономічний аналізи, незважаючи на їх відносну самостійність, доповнюють один одного.
Особливим, у зв’язку з їх взаємодією, є питання про їх субординацію. Не викликає ніяких сумнівів той факт, що всяка макроекономіка є сукупністю мікрогосподарств. Усяке мікрогосподарство є часткою макроекономіки. Але що первісно? Чи складається макроекономіка із мікрогосподарств або вона поділяється на мікрогосподарства? На це запитання є дві принципово різні відповіді. Перша відповідь: макроекономіка складається з мікрогосподарств. Таке економічне становище характеризує ринкову економіку. Інша відповідь: макроекономіка розділяється на мікрогосподарства. Таке економічне становище характеризує одержавлену економіку, коли єдиним власником і підприємцем є держава, а підприємства (фірми) лише виконують плани держави і не мають економічної свободи. В першому випадку можливості практичного вирішення макроекономічних проблем – економічного зростання, безробіття, інфляції – обмежені, тому що обмежені ресурси держави. Це примушує дуже ретельно розробляти механізми фінансової і грошової політики, спрямовані на досягнення загальнонаціональних цілей. В другому випадку можливість практичного вирішення макроекономічних проблем набагато ширша, тому що всі ресурси виробництва належать державі. Але самі можливості їх ефективного використання обмежені специфікою мікроекономічних процесів, де внаслідок відсутності конкуренції уповільнюється науково-технічний прогрес, а пропорції обміну благ, тобто відтворювальна і галузева структури виробництва, суттєво деформовані. Саме другий варіант співвідношення макро- і мікроекономіки існував у нашій країні протягом багатьох років. Це сформувало особливий менталітет вітчизняних економістів. Навіть до сьогодення вони впевнені в досить широких можливостях сучасної вітчизняної держави у вирішенні макроекономічних проблем, у тому, що лише посилення втручання держави в економіку може забезпечити і високі темпи економічного зростання, і подолання інфляції, і повну зайнятість, та ще й структурну перебудову економіки. Але ж за умов ринку, ресурси держави вже не такі колосальні. Звичайно, матеріальні можливості держави ними не обмежуються, вони включають ще можливості маніпулювати грошовою масою. І це вже все. Цього дуже мало для задовільного і швидкого вирішення гострих макроекономічних проблем. Крім того, посилення втручання держави в економіку, коли суспільство не контролює економічну політику держави, також не обіцяє вирішення макроекономічних проблем на користь суспільства, як цілого.
Макроекономічний аналіз і прогнозування. Відрізняють макроекономічний аналіз на підставі інформації про макроекономічні процеси, що відбувались у минулому, та макроекономічне прогнозування. Перше, тобто аналіз минулих економічних подій, називають аналіз ex post, тобто аналіз після подій. Його підґрунтям є національні рахунки. Розрахунки макроекономічних параметрів минулого відкривають можливості реально оцінити досягнення і зрозуміти, як функціонує економіка. Отримана таким чином інформація дозволяє виявити ступінь реалізації планів, що визначались, провести порівняльний аналіз розвитку даної країни в різні періоди, чи різних країн на даний час, а також розробити реальні прогнози динаміки макроекономічних величин. Макроекономічне прогнозування, або аналіз ex ante – це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів. Воно базується на аналізі ex post, але не зводиться до нього. Прогнозування включає набагато складніший етап виявлення закономірностей формування макроекономічних зв’язків і віддзеркалення цього в системі макроекономічних параметрів.
Щодо найважливіших взаємозв’язків в економіці, які тлумачаться макроекономічною теорією, можна сказати, що вони значною мірою обумовлені інтуїцією дослідника, а не статистичною інформацією. Так, інтуїтивну уяву Дж. М. Кейнса про співвідношення споживання і заощадження спростовує статистичний аналіз споживчих бюджетів, проведений відомим американським економістом М. Фрідменом, концепцію мультиплікатора ВНП як умоглядну, що не має доказів, спростовує відомий американський економіст П. Самуельсон та ін. Чи не означає це, що макроекономічна теорія не має стійких, перевірених часом і маючих підтвердження практичних положень? Звичайно, вони є. Але їх не так багато. І це нормально, бо макроекономіка – це молода галузь наукового знання, тому їй властиво те, що властиво науці, а саме-пошук істини, і те, що властиво молодості, а саме – помилки. Яким чином гіпотетичні уяви стають, або не стають теорією відомо з вивчення проблеми співвідношення гіпотези і теорії.
Виявлені закономірності дозволяють створювати макроекономічні прогнози, тобто передбачення подальшого розвитку подій, виходячи із виявлених тенденцій. Однак, прогнозні дані досить часто не підтверджуються практикою. При цьому не має особливого значення, на який час відстає прогноз події від самої реальної події. З чим це пов’язано? Існує декілька причин, що ускладнюють економічне прогнозування.
По-перше, завжди зберігається можливість непередбаченого впливу тих чи інших змін. Наприклад, зростання цін на нафту у 1973-1974 рр., 1991 р. досить суттєво відхилило траєкторію реальних подій від прогнозних.
По-друге, плани на майбутнє досить мінливі, а це дуже впливає на економіку. В демократичних країнах Заходу, як відмічають дослідники, уряди інколи досить оперативно реагують на власні макроекономічні прогнози і так коригують свою економічну політику, що це робить прогнози недійсними.
По-третє, політичні зміни і події можуть значною мірою викликати зміни економічні.
Крім того, прогнози отримують за допомогою комп’ютерних моделей на базі тисяч рівнянь. Це створює досить суттєву ймовірність помилок. Розробка точних і достовірних прогнозів – це двоякий процес: з одного боку – розробка надійної теорії макроекономічних взаємозв’язків, з іншого – надійного математичного апарату розрахунків.
Школи макроекономічних досліджень. Макроекономічна теорія як особлива галузь наукових знань виникла й розвинулась трудами представників двох шкіл економічної думки. Дж. М. Кейнс і послідовники його поглядів – кейнсіанці та неокейнсіанці – з одного боку, і представники неокласичного, монетаристського та неомонетаристського напрямку – з іншого боку, полемізують відносно втручання уряду в економіку.
Кейнсіанці виходять із суттєвих змін у механізмі конкуренції у ХХ ст. і цим обґрунтовують активне державне втручання в економіку. Неокласики вважають, що регульований ринок не може об’єктивно визначити суспільні потреби й суспільні ресурси, пропорції обміну деформуються, що деформує все суспільне виробництво. Уряди зовсім не виправляють невдачі ринків, вони їх погіршують. На підґрунті таких теоретичних засад кожна із шкіл макроекономічного аналізу проводить теоретичні дослідження і розробляє відповідні рекомендації щодо макроекономічної політики.
Обидва підходи базуються на передумові демократичного характеру державної влади, дії якої суспільство може контролювати. Це дає підставу припускати, що держава своєю економічною політикою прагне досягти загальнонаціональних цілей суспільства. При цьому, в межах неокласичного підходу припускається, що урядова бюрократія має дуже великі можливості реалізувати скоріше власні цілі, ніж суспільні. В разі, коли суспільство не має конституційних можливостей впливати на характер економічної політики держави, її втручання в економіку не гарантує досягнення загальних цілей суспільства, таке втручання здійснюється в інтересах окремих соціальних прошарків, угруповань. У цьому випадку цілком виправдані ідеї економістів про невтручання держави в економіку. Саме таку державу, тобто державу феодальну, що діє в інтересах лише одного соціального шару, і розглядали економісти-класики ХVII-XVIII ст., обґрунтовуючи принцип невтручання держави в економіку laissez-faire, laissez-passer. До того ж, на той час внутрішньо- і міжгалузева конкуренція добре вирішували проблеми загальноекономічної рівноваги і науково-технічного прогресу. У ХХ ст. ринкова конкуренція суттєво змінюється. Це вимагає якогось поштовху економіки ззовні. Зовнішній вплив може зробити держава, але держава, яка діє в інтересах усього суспільства як цілого. Саме такі зміни і відбуваються у ХХ ст. – періоді демократизації західноєвропейських держав. Усе це дозволяє зробити висновки, що рецепти Дж. М. Кейнса щодо державного втручання в економіку будуються на неявній методологічній передумові про демократичний стан державної влади, про її спроможність діяти в інтересах суспільства як цілого. Таке саме собою зрозуміло для країн із розвиненою демократією і ринковою економікою, але ж не обов’язково здійснюється в трансформаційних суспільствах. Це примушує розглядати кейнсіанську теорію, так само як і теорію неокласиків, як теорії, передумови яких не здійснюються в усіх країнах, а властиві лише розвинутим країнам Заходу. З визначеного слідує, що практичні рекомендації теоретичних розробок західноєвропейських шкіл макроекономічного аналізу не можуть бути механістично накладені на будь-які інші країни – східноєвропейські, СНД, третього світу. Макроекономічні теорії цікавлять вітчизняних дослідників як досягнення світової наукової думки, на підґрунті якої ще має бути розроблена макроекономічна теорія та макроекономічна політика нашої країни.
Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 770;