Мінерально-сировинні ресурси.

Україна має сприятливі природні умови та значні і різноманітні природні ресурси. Виключно важливого значення набуває комплексне вивчення і раціональне використання ґрунтових, мінерально-сировинних, водних, кліматичних, рослинних, тваринних, рекреаційних та інших ресурсів, їх всебічна охорона.

Природні ресурси України добре досліджені, інтенсивно розробляються й широко використовуються як у її господарській діяльності, так і в господарській діяльності багатьох країн світу. Цьому сприяють вигідне економіко-географічне положення, у ряді випадків – унікальність ресурсів, зокрема мінерально-сировинних, земельних, рекреаційних тощо.

Україна має багаті поклади цінних корисних копалин, великі масиви відомих своєю високою природною родючістю ґрунтів, особливо чорноземів, значні запаси прісних вод, сприятливі кліматичні умови, різноманітні і всесвітньо знані рекреаційні ресурси тощо. Природні умови та природні ресурси України – один з головних чинників розвитку й спеціалізації її господарства, формування інтенсивних і всебічно розгалужених транспортно-економічних зв’язків. Раціональне використання природних ресурсів, посилення уваги до всебічного ресурсозбереження – актуальне завдання сьогодення.

ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА.Основна за площею частина України, яка включає східний та північний регіони, розташована на Східноєвропейській платформі, утворюючи її південно-західну окраїну. Що стосується крайньої західної та південної частини України, то вони зосереджені у межах Карпат і Криму – геосинклінальної зони альпійської складчастості.

На південному заході Східноєвропейської платформи виділяється ряд структурних утворень, кожне з яких характеризується індивідуальними особливостями геологічної будови, мінералогічного складу порід, розподілом по території корисних копалин та їх запасів тощо.

Фундамент цієї частини Східноєвропейської платформи утворює Український кристалічний щит. Він складається з твердих докембрійських порід: гранітів, гнейсів, лабрадоритів, амфіболітів та ін., які в багатьох місцях Житомирської, Черкаської, Дніпропетровської, Запорізької та інших областей виходять на поверхню. Цей щит – найбільш давня геологічна структура України – простягається з північного заходу вздовж лінії Клесів-Овруч (відповідно Рівненська та Житомирська області) на південний схід до Азовського моря. Довжина щита – понад 1000 км, ширина – від 100 до 250 км, площа – 180 тис. км². Далі на захід Український кристалічний щит вкритий потужним шаром палеозойських, мезозойських та кайнозойських відкладів та утворює Волино-Подільську плиту, яка, занурюючись у західному напрямку на глибину до 4-6 км, вкривається більш молодими осадовими утвореннями. Ця заглиблена частина плити отримала назву Галицько-Волинської западини. На південному заході ця западина межує з Передкарпатським прогином.

Південний схил Українського кристалічного щита утворює Причорноморську западину, заповнену двокілометровою товщею осадових порід. Значна частина території лівобережної України знаходиться у межах Дніпровсько-Донецької западини, яка заповнена потужною (7-8 км) товщею палеозойських, мезозойських та кайнозойських відкладів.

Сучасна геологічна будова України – результат дії складних, багатопланових процесів різної інтенсивності, які відбувалися на території протягом тривалого історичного часу. Ці процеси були неоднорідними в територіальному відношенні, характеризуються значною часовою і просторовою диференціацією. Як наслідок – великі регіональні відмінності в географії та умовах залягання мінерально-сировинних ресурсів, концентрації в них різних елементів, у затратах на геологічний пошук і геологічну розвідку, експлуатацію, підготовку до використання (збагачення тощо) і переробку. В межах території зустрічаються породи різних етапів (від архейських до сучасних), які залежно від умов геологічного формування окремих районів мають свої особливості.

Геологічні процеси (особливо найновіші) мали вирішальний вплив на формування сучасної орографії України, на подальшу її еволюцію.

Найдавніший геологічний період – докембрій – залишив в Україні багато слідів у вигляді вивержених та метаморфізованих кристалічних порід. Саме тоді сформувався Український кристалічний щит, який пізніше був розбитий скидами на окремі блоки, частина яких занурилася на значну глибину і була вкрита молодшими геологічними утвореннями, інша – залишилася на поверхні і помітно впливає на формування сучасного рельєфу, конфігурацію річкової мережі.

Найважливішими мінерально-сировинними ресурсами тієї частини Українського кристалічного щита, яка виходить на поверхню або залягає близько від неї і тому представляє на сучасному етапі особливий господарський інтерес, є широка гама названих вище цінних кристалічних порід на значній центральній частині України. Найбільше господарське значення мають великі поклади метаморфізованого вугілля – графітів, вогнетривких глин, гранітів, гнейсів, кристалічних сланців тощо.

Палеозойська ера характеризувалася інтенсивним розвитком органічного світу (виникають найпростіші наземні рослини і тварини, земноводні, комахи, плазуни). На початку цієї ери (кембрій) в Україні були відсутні морські басейни, які пізніше (силур) почали утворюватися в південно-західній частині сучасної України (Середнє Придністров’я). З цим періодом пов’язаний так званий каледонський орогенез (тектонічна епоха), який проявився в межах сучасних Карпат, Добруджі. Корисні копалини названого періоду – сіль і нафта Донецько-Придніпровської западини, вапняки, пісковики.

Кінець каледонської тектонічної епохи припадав на початок девонського періоду і супроводжувався скороченням площі морів. Нижньодевонські відклади зустрічаються в Україні лише в Придністоров’ї і представлені пресованими (плитоподібними) червоними пісковиками, так званими теребовлянськими.

У середньому девоні починається опускання суші. Формується так звана Донецько-Дніпровська западина. У межах Донбасу відбувалася інтенсивна тектонічна діяльність (герцинська тектонічна епоха) з проявами вулканізму (на півдні). Корисні копалини, утворені в засушливому девоні, - пісковики, кварцити, базальти, залізні руди (південь Донбасу).

Кам’яновугільний (карбоновий) період характеризувався продовженням герцинської складчастості, її значною інтенсивністю. В східній частині України (між Дніпром і Доном) проходило багаторазове чергування суші і моря, значне опускання території, формування протяжної геосинкліналі, яка заповнилася потужними (понад 10 тис. м) відкладами, серед яких залягають великі поклади кам’яного вугілля, основні запаси якого зосереджені в тонких пластах (усіх пластів нараховується понад 200). Вугільні пласти чергуються з пісковиками, що свідчить про те, що тут неглибоке прибережне море чергувалося із заболоченою сушею. На останній знаходилися великі праліси, біомаса яких служила основою вугленагромадження. З цього періоду походять вугільні товщі Донбасу і Львівсько-Волинського басейну. З інших мінерально-сировинних ресурсів кам’яновугільного періоду зустрічаються дрібнозернисті пісковики, горючі сланці Карпат тощо.

Палеозойська ера завершується пермським періодом, упродовж якого територія України залишалася переважно сушею. У верхньому пермі починалася тривала кеммерійська тектонічна епоха. На півдні та заході України проходило поступове опускання суші (Карпати, Крим), висихання водойм у Донбасі, внаслідок чого тут утворилися потужні запаси високоякісних кам’яних солей і гіпсів. З пермським періодом пов’язані також родовища кам’яного вугілля, доломітів, солей Карпат, марганцю, вогнетривких глин, вапняків. У межах Донецько-Дніпровської впадини розвідані та експлуатуються родовища нафти.

Мезозойська ера представлена відкладами тріасового, юрського і крейдового періодів. Протягом цієї ери з’явилися перші ссавці, птахи, покритонасінні рослини. Розповсюдження одержали сучасні високодиференційовані форми життя з переважанням плазунів, в тому числі і величезних розмірів.

Тріасовий період характеризувався майже повною відсутністю в Україні морських басейнів (крім її західної частини). В кінці тріасу відновилися тектонічні рухи в Донбасі. Період бідний на нагромадження корисних копалин.

Юрський період був значною мірою морським; в південно-західній частині знаходився морський басейн. Горотворчі процеси відбувалися в Донбасі. Корисні копалини юрського періоду незначні. Практичне значення мають вапняки.

Крейдовий період відзначався подальшим розширенням площі морського басейну. Лише відносно невелика територія (вздовж лінії Донецьк-Дніпропетровськ-Вінниця) була зайнята сушею. Основні корисні копалини – біла крейда, мергелі (Донбас, Волинь). Широко поширені фосфорити (південна частина Поділля, східна і північно-східна частина України). З флішем Карпат пов’язані поклади нафти.

Кайнозойська ера (67 млн. р. – до сьогодні). Впродовж кайнозою відбувалися значні горотворчі процеси, активізувалася вулканічна діяльність. Установлюється сучасна конфігурація суші та морів. З корисних копалин є нафта (Прикарпаття), нікопольські марганцеві руди, буре вугілля (Правобережжя), каоліни, керченські залізні руди. Утворюються Карпати і Кримські гори, формується карпатський фліш.

Особливе місце в Україні займають зони альпійської складчастості – Карпати та Крим. З їх геологічною будовою пов’язане зосередження в них різноманітних мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів.

Карпатська складчаста система є відгалуженням Альпійської геосинклінальної області. В її будові бере участь крейдовий та палеогеновий фліш потужністю 5-9 км. До складу Карпат входять Скибова, Кросненська, Дуклянська, Магурська, Чорногорська, Свидовецька, Буркутська, Рахівська, Пенінська зони.

На північний схід від Карпатської складчастої системи простягається Передкарпатський прогин; до його складу входять внутрішня та зовнішня зони, які заповнені неогеновими відкладами товщиною 4-5 км. На південний захід від Карпат розташований Закарпатський прогин з поширенням вулканічних утворень. В основі прогину також є неогенові відклади (товщиною до 2 км).

Кримська складчаста система як складова частина Альпійської геосинклінальної області займає крайнє південне положення. Її північна межа співпадає із Скіфською платформою, південна – з улоговиною Чорного моря. Загальна потужність відкладів цієї складчастої системи становить 8-10 км.

Значні геолого-геоморфологічні зміни відбулися в Україні під час четвертинного періоду, коли створилася сучасна конфігурація материків і морів, а також коли мали місце кількаразові зледеніння. Упродовж найбільшого з них (дніпровського) льодовики доходили до північної межі Волино-Подільської височини, опускалися долиною р. Дніпра аж до Кременчука, далі „йшли” на північний схід.

Льодовики мали великий вплив на формування сучасних форм рельєфу, майже повсюдне поширення лесу– цієї унікальної ґрунтотвірної породи, на основі якої утворилися відомі в світі українські чорноземи. Лес є цінним будівельним матеріалом і широко використовується для виробництва цегли.

У північній частині України, куди доходили льодовики, добре збереглися льодовикові форми рельєфу (зустрічаються морени, скупчення валунів і т.п.).

Сейсмічність. Спорудження великих об’єктів, руйнування яких є результатом землетрусів, може завдати колосальних матеріальних втрат і призвести до великих людських жертв, вимагає всебічного врахування їх при будівництві. Сейсмічність спостерігається в районах посилених тектонічних рухів земної кори: на заході, південному заході і півдні.

Значні сейсмічні процеси мають місце на заході України, зокрема в Закарпатті, де неодноразово були землетруси інтенсивністю 6-7 балів. Епіцентри цих землетрусів знаходилися в районах Сваляви, Довгого, Тересви, Мукачево, Ужгорода. Землетрус, який відбувся 15 жовтня 1834 р. (до 7 балів), охопив значну частину Закарпаття (приблизно від Сваляви до Рахова). У центральній частині західних областей України землетруси до 6 балів в епіцентрах були зафіксовані в Кам’янці-Бузькій та Заліщиках. У межах Чернівецької області зафіксований один землетрус інтенсивністю 5 балів. На Закарпаття впливають сильні землетруси з епіцентрами в Трансільванії, тут є також досить сильні локальні епіцентри землетрусів.

Значну південну частину Тернопільської, Хмельницької, Вінницької та східну територію Одеської областей оконтурюють ізосейсти інтенсивністю до 6 балів; ізосейста до 5 балів поширюється на північ аж до лінії Берестечко-Рівне-Київ-Переяслав-Хмельницький-Дніпропетровськ. На крайньому півдні Тернопільської, Хмельницької, Вінницької та на заході Одеської областей проходять ізосейсти інтенсивністю 7 балів; причому, такі землетруси тут мали місце неодноразово: 26 листопада 1829 р., 23 січня 1938 р., 10 листопада 1940 р. Значний землетрус (понад 5 балів) був 30 і 31 травня 1990 р. Більшість землетрусів тут пов’язана з тектонічними рухами в горах Вранча (на межі Південних та Східних Карпат у Румунії).

Інтенсивна (до 5-6 балів) сейсмічна діяльність з епіцентрами переважно в Чорному морі (в основному між Алуштою і Форосом) спостерігається в Криму (ізосейсти землетрусу до 5 балів, який був 11 листопада 1927 р., сягали крайньої північної частини півострова; ізосейсти цього ж землетрусу інтенсивністю до 8 балів оконтурили більшу частину Кримських гір).

Таким чином, велика територія південно-західної частини України належить до сейсмічно небезпечної. Ця обставина повинна постійно враховуватися при обґрунтуванні розміщення нового будівництва.

Печери.В Україні відомо понад 1000 корозійних порожнин (печер) здебільшого карстового походження, частина з них відкрита лише в останні десятиліття. Є належні підстави прогнозувати, що в майбутньому в результаті більш детального дослідження регіонів наведена кількість печер значно зросте.

Печери поширені в багатьох районах України; близько 40 з них мають природоохоронний статус. Тут зосереджено п’ять найдовших в світі гіпсових печер (Поділля і Буковина), дуже глибокі печери (до 500 м; Крим) і т.п.

У тісному зв’язку з геологічною будовою, хімічним складом і механічними властивостями порід, специфікою та інтенсивністю кліматичних і гідрогеологічних процесів тощо відбуваються формування і розвиток печер, серед яких в Україні переважають карстові. Україна має добре розгалужену мережу і протяжність карстових печер, які просторово збігаються з десятьма карстовими областями, серед яких найбільшими є Подільсько-Буковинська і Гірсько-Кримська.

Перші відомі письмові згадки про карстові печери Поділля належать до 1721 р. У повоєнні роки їх вивчали І.Г. Підоплічко, К.А. Татаринов, Л.Н. Кудрін, Г.О. Бачинський та ін. Весною 1965 р. львівським спелеологом М.П. Савчиним на Поділлі була відкрита Оптимістична печера-лабіринт, яка за довжиною підземних проходів (200 км) є найбільшою гіпсовою печерою світу (спочатку вважалося, що довжина цієї печери становить 52 км).

Значний вклад у дослідження печер Криму внесли працівники Інституту мінеральних ресурсів Національної академії наук, Комплексна карстова експедиція АН України під керівництвом В.М. Дублянського та ін.

Подільсько-Буковинський карстовій області за окремими параметрами (зокрема, за протяжністю печер) належить одне з провідних місць у світі. Тут зосереджені десятки великих печер; більшість з яких досліджена. Наявність печер пов’язана із значними за площею і досить потужними (близько 25 м) гіпсовими відкладами. Печери формують тут велику кількість складних горизонтальних ходів і галерей, які місцями знаходяться в кількох вертикальних ярусах. Температура печер стабільна (+8 - +13⁰С), відносна вологість повітря висока. У печерах зустрічається значна кількість невеликих озер. Води в печерах сульфатно-кальцієві, їх мінералізація досягає 1,8-3,3 г/л. Поширені гіпсові кристали, залізо-марганцеві конкреції, сталактити, сталагміти, натічні форми тощо. У попередні століття печери служили в цих здебільшого мало лісових і безлісих районах для захисту населення. У роки Другої світової війни печери використовувалися українським національним підпіллям як свої бази.

Серед найбільших печер названої карстової області є Оптимістична (поблизу с. Коралівки Тернопільська область) – найпротяжніша у світі гіпсова печера-лабіринт. Площа печери досягає 215 тис. м². Другою за протяжністю (90 км) є печера Попелюшка, що розміщена на межі України з Молдовою (поблизу с. Подвірного Новоселицького району Чернівецької області). Тут є великі і високі овальні галереї. Печери середнього рівня представлені глибокими ущелинами та вузькими коридорами. Поблизу с. Залісся Чортківського району Тернопільської області розташована печера Млинки протяжністю 21 км. Це густа мережа витягнутих з південного заходу на північний схід видовжених галерей. У с. Кривче Борщівського району у Тернопільській області (лівобережжя р. Циганки) розміщена відома з початку ХVІІІ ст. печера Кришталева довжиною 22 км, яка також формує складний лабіринт ходів, галерей, каналів. У с. Завалля (лівобережжя р. Збруч, Хмельницька область) розташована печера Атлантида протяжністю 2,5 км (печера такої назви є також у Кам’янець-Подільському районі цієї ж області). На Тернопільщині розташовані печери Вертеба (с. Більче-Золоте Борщівського району), Озерна (с. Стрілківці Борщівського району), Угренська (с.Угринь Чортківського району) та інші.

Гірсько-Кримська карстова область збігається з територією Гірського Криму. Тут карстові печери, на відміну від карстових печер Подільсько-Буковинської карстової області, формуються не на гіпсовій, а на карбонатній основі. Загалом, карстові печери Криму мало протяжні, глибокі (тут знаходиться найглибша в Україні (близько 500 м) печера Солдатська), характеризуються великою кількістю обсягом і значною висотою галерей. Більшість з них є важкодоступними; печери розташовані в багатьох районах Гірського Криму. Значна їх територіальна концентрація спостерігається на Карабі-Яйлі, Ай-Петрівській яйлі, на масиві Чатирдаг. Багато з них мають форму напіввертикальних шахт та вузьких і глибоких колодязів.

Однією з відомих печер Гірсько-Кримської області є Кришталева, що розташована на Ай-Петринському гірському масиві. Вхід у цю печеру здійснюється через глибокий (35 м) вертикальний колодязь. Нижче простягається велика (площею близько 2 тис. м² і висотою понад 20 м), нахилена до вертикалі приблизно на 60⁰ галерея. Печера багата натічними утвореннями, зокрема сталактитами і сталагмітами. Нижня частина галереї доходить до глибини 60 м і нижче від поверхні. Далі через вузьку нахилену щілину галерея з’єднується з розташованим під нею меншим „залом”, від нижньої частини якого, в свою чергу, відгалужується вузький отвір, що йде вертикально вниз аж до глибини 113 м. До інших відомих належать печери Еміне-Баїр-Хосар (масив Чатирдаг, протяжність 1460 м, глибина 125 м), Еміне-Баїр-Коба (масив Чатирдаг, протяжність 950 м, глибина 150 м), Ені-Сала (Довгоруківська яйла, протяжність 435 м), Висяча (Ай-Петринська яйла, протяжність 425 м, висота 3-4 м, ширина 4-6 м), Дружба (Караба-яйла, протяжність 500 м, глибина 270 м; формується каскад колодязів), Егіз-Танах (Караба-яйла, протяжність 345 м, глибина 60 м; зал горизонтальний довжиною 85 м і висотою до 20 м), Медова (Ай-Петринська яйла, протяжність 250 м, велика головна галерея), Електра (Караба-яйла, протяжність 145 м) та багато інших.

Деякі Кримські печери відомі давно (Великий Бузулук – з 1785 р., Егіз-Танах-І – 1903 р., Еміне-Баїр-Хосар – з початку ХХ ст.); більшість з них відкриті в останні десятиліття.

Цікаві в спелеологічному плані печери України охороняються як пам’ятки природи.

В степовому Криму, зокрема на Керченському півострові є грязеві вулкани. Їх функціонування зумовлене геологічною будовою та газоносністю території. Тріщинами порід під високим тиском виходить горючий газ. Він виносить на поверхню глину та інші породи; навколо цих тріщин формуються конуси грязевих вулканів (їх висота на діючих вулканах досягає 2 м, на періодично діючих – 60 м).

На Керченському півострові є 18 постійно діючих вулканів (Булганецький, Великотарханський, Малотарханський, Баксинський, Сююртаський, Джарджава та ін.), розміщених на крайньому північному заході Керченського півострова; Владиславський, Харциз Шибан Західний, Харциз-Шибан Східний, Арма-Елі, зосереджених на заході півострова; два періодично діючих – Джарджава і Джау-Тепе – відповідно на заході півострова. Тут у різних місцях збереглося близько 30 „згаслих” вулканів (частина їх кратерів зайнята невеликими озерами).

Мінерально-сировинні ресурси. Україна є добре забезпеченою мінерально-сировинними ресурсами країною світу. Значного розвитку на порівняльну одиницю площі видобувається в 10 разів більше мінерально-сировинних ресурсів, ніж у цілому світі. За запасами багатьох корисних копалин Україна випереджує Канаду, США, Китай, Австралію, Бразилію, Індію, Францію, Німеччину, Англію та ін. Тим часом видобування мінерально-сировинних ресурсів проходить не повністю: в надрах часто залишається і втрачається 80-20 % корисних копалин: нафти – близько 50 %, вугілля – 40 %, металів – 25 %.

Розміщення мінерально-сировинних ресурсів безпосередньо пов’язано з особливостями геологічного формування та будови території України. Досить висока геологічна вивченість надр України дає змогу з достатньою вірогідністю робити висновок про особливості розміщення мінерально-сировинних ресурсів, глибину та умови їх залягання, запаси, хімічний склад та механічні характеристики, про найбільш імовірні райони пошуку та розвідування нових ресурсів.

Україна посідає важливе місце за запасами багатьох цінних корисних копалин. Важливо зазначити, що в її межах зосереджено понад 70 % запасів марганцевих руд, 60 % первинних каолінів, 31 % залізних руд, 25 % коксівного вугілля та вогнетривких глин, понад 15 % вугілля та вторинних каолінів колишнього СРСР. Тут розміщені також великі поклади самородної сірки, кухонної та калійних солей, цементної сировини та ряду інших цінних викопних ресурсів. За масштабами і якістю названих мінерально-сировинних ресурсів Україна виділяється не лише серед країн Європи, а й серед країн світу та може направляти значну їх кількість на експорт.

До того ж можливості для організації результативних пошукових та розвідувальних робіт в Україні ще далеко не вичерпані. Геологічною зйомкою в масштабі 1:200000, яка відповідала б сучасним вимогам, охоплено лише 38 %, а в масштабі 1:50000 – лише 25 % її території. Глибинна будова тут вивчена тільки на 10 % площі. Великі перспективи для виявлення і вивчення нових запасів мінерально-сировинних ресурсів мають практично всі регіони України. Найбільша ймовірність результативних пошуків і розвідки пов’язується з її північно-західною, центральною та південно-східною частинами, тобто з районами виходу на поверхню чи неглибокого залягання Українського кристалічного щита. Особливо важливе господарське значення тут може мати зосередження багатьох металів, насамперед кольорових, у тому числі і ресурсів золота.

Перспективами для результативного геологічного пошуку і геологічної розвідки є також шельфи Чорного та Азовського морів, де, як свідчать попередні дослідження, зосереджені значні і доступні для промислового використання мінерально-сировинні ресурси. За оцінками, ефективність видобутку багатьох з них на сучасному етапі може бути досить висока. Тут відкрито 11 родовищ газу та газоконденсату, близько 50 перспективних нафто- і газових площ, поклади залізної руди, численні розсипи важких металів – магнетитові, ільменіт-рутил-цирконієві та ін. Значні перспективи виявлення родовищ нафти пов’язуються з Азовським морем. Особливу цінність матимуть у майбутньому донні глинисті відклади, насичені газогідратом (1 м³ газогідрату виділяє до 200 м³ горючого газу). Перспективним може стати виробництво перлів у прибережних районах Криму (в окремих черепашках мідій тут знаходяться невеликі перли; запаси ж мідій оцінюються приблизно в 100 тис. т).

В Україні виявлені значні запаси паливно-енергетичних ресурсів. Серед них провідне місце належить кам’яному та бурому вугіллю, загальні запаси якого оцінюються у 75 млрд. т. Основні поклади кам’яного вугілля зосереджені в Донбасі (98 %) та Львівсько-Волинському басейні (2 %).

Особливу цінність має кам’яне вугілля Донбасу: більш як третина вугільних запасів цього басейну належить до коксівного, у тому числі близько 15 % - до високоякісних дефіцитних марок (Г Ж, Ж, К, ОС). У Львівсько-Волинському басейні на коксівне вугілля теж припадає близько третини усіх запасів, а на марки ГЖ і Ж – майже 20 %.

Глибина залягання вугільних пластів у Донбасі сягає 1200 м при середніх глибинах 500-750 м. Потужність пластів, що розробляються, коливається від 0,5 до 2 м; нараховується кілька десятків робочих пластів. Вугілля характеризується підвищеною попільністю та значним вмістом сірки, що дещо негативно позначається на його споживчій якості. У південно-східній і східній частині басейну залягає переважно енергетичне вугілля – антрацити; на заході і північному заході – високоякісне коксівне вугілля. Останнє, зокрема, представляє великий інтерес як цінна і дефіцитна експортна продукція.

У результаті геолого-пошукових і геологорозвідувальних робіт вугленосні райони Донбасу значно „розширилися”, особливо в північно-західному і західному напрямках. Розвідано і почалася розробка коксівного вугілля в межах так званого Західного Донбасу (райони Павлограда і Новомосковська у Дніпропетровській області), де споруджено сучасні потужні шахти (запаси палива тут оцінюються в 9 млрд. т).

У Львівсько-Волинському басейні вугілля знаходиться на глибині 300-700 м, залягає майже горизонтально з незначним нахилом на захід. Вугілля характеризується підвищеною попільністю і вологістю, малою товщиною пластів (0,5-1 м); промислові запаси його невеликі (менше 1 млрд. т).

В Україні виявлено і розробляється буре вугілля. Найбільш значні його запаси зосереджені у Дніпровському басейні (2,4 млрд. т, з яких 0,5 млрд. т становлять придатні для відкритого видобування). Басейн простягається уздовж р. Дніпро з північного заходу на південний схід територією Житомирської, Черкаської, Кіровоградської областей (Коростишивське, Звенигородське, Кіровоградське, Олександрійське та інші родовища). Залягання вугілля – лінзоподібне, глибина – від 5 до 140 м. Певне значення має Дніпропетровсько-Донецька буро-вугільна площа. Невеликі запаси бурого вугілля є також у багатьох місцях Прикарпаття, Поділля, Розточчі.

Промислове значення має буре вугілля, що залягає в північній частині Донбасу (Новодмитрівське родовище). Товщина вугільних горизонтів тут здебільшого становить 80-100 м; паливо залягає близько від поверхні і може розроблятися відкритим кар’єрним способом. Запаси бурого вугілля оцінюються в цьому районі в 1 млрд. т.

В Україні розвідано поклади нафти та природного газу. Основні їх родовища зосереджені у Дніпровсько-Донецькому, Передкарпатському та Причорноморсько-Кримському регіонах.

У Дніпровсько-Донецькому районі розташоване Прилуцьке, Леляківське (Чернігівська область), Рибальське, Качанівське (Сумська область), Зачепилівське, Радченківське, Сагайдацьке (Полтавська область) родовища. Розвідка нафти почалася тут у середині 30-х років, її експлуатація – в післявоєнні роки. Найбільша глибина залягання нафтогазоносних горизонтів становить понад 5 тис. м.

Прикарпаття належить до одного з найдавніших у світі центрів нафтовидобування. Нафта (а також природний газ) залягають на глибинах 150-3000 м. Тут знаходяться родовища Бориславське, Битківське, Долинське та ін. Запаси нафти у Прикарпатті в значній мірі вже вичерпані.

Родовища горючого газу територіально розташовані близько від нафтових родовищ. У Придніпровсько-Донецькій западині знаходяться Шебелинське, Кечигівське (Харківська область), Перещипинське (Дніпропетровська область), Малишевське, Диканське (Полтавська область), Качанівське (Сумська область) родовища та ін., у Прикарпатті – Дашавське, Калушське, Більче-Волоцьке, Угерське, Опарське родовища. Промислові запаси горючого газу через тривалість і великі обсяги експлуатації на Прикарпатті практично вже вичерпані (в повоєнні роки Прикарпаття було головним районом газовидобутку.

Загалом в Україні відсутні великі ресурсні можливості для подальшого нарощування видобутку нафти і газу зі свердловин невеликих і середніх глибин. Всього в Україні нараховується 214 відносно невеликих родовищ нафти й газу (63 газових, 47 нафтових, 16 газонафтових, 54 газоконденсатних та 34 нафтогазоконденсатних). Пошук нових родовищ дефіцитного рідкого і газового палива – актуальне завдання.

У Прикарпатті розміщені родовища озокериту – Бориславське, Дзвіняцьке (на південний захід від Івано-Франківська, поблизу Богородчан), Старунське (поблизу Дзвіняцького), Поляницьке (на південний захід від м. Болехова Івано-Франківської області). Найбільше значення мають Бориславське (в 1938 р. видобуток озокериту становив тут 310 тис. т, у 1929 р.- 703 тис. т), Дзвіняцьке і Старунське (в 1838 р.- 142,7 тис. т, у 1932 р. – 279,9 тис. т) родовища.

Тепер у Прикарпатті (Борислав) працює одна малопотужна озокерито видобувна шахта (у 1874 р. тут було 73 великі озокеритні промисли, а також 779 дрібних промислів, кожен з яких складається з однієї або кількох невеликих шахт).

На півночі Кіровоградської та півдні Черкаської областей виявлено значні поклади горючих сланців, які за своїм хімічним складом та теплотворною здатністю близькі до прибалтійських. Їх прогнозні запаси оцінюються в 3,7 млрд. т. Найбільший інтерес представляє Бовтинське родовище. Горючі сланці можуть бути тут ймовірним джерелом палива для теплових електростанцій, цінна сировина для хімічних виробництв. Їх комплексне вивчення тільки почалося.

Флішова зона Карпат має великі запаси низькоякісних горючих сланців. У майбутньому вони також можуть стати цінним паливно-хімічним мінерально-сировинним ресурсом.

У північній частині України знаходиться понад 2500 здебільшого невеликих родовищ торфу. Його загальні запаси перевищують 2,2 млрд. т, у тому числі промислових категорій (А+В+С) – 0,87 млрд. т. Найбільш значні поклади торфу мають Волинська (0,46 млрд. т), Рівненська (0,36), Чернігівська (0,28), Київська (0,27) та Львівська (0,22 млрд. т) області.

Важливим джерелом теплової енергії в Україні можуть стати термальні води. Практичний інтерес становлять геотермічні ресурси Карпат і Криму. Найвищі температури води спостерігаються на Закарпатті: на глибинах близько 450 м температура води досягає 40°С, на глибинах 1000 і 2000 м – відповідно 70 і 100°С. Найвищої температури термальної води в Криму досягають в трьох регіонах: центральній його частині, на Керченському півострові, а також на північно-західній території Тарханкутського півострова. Температура води на глибині 1000 м у вказаних районах становить 60-70°С, а на глибині 2000 м – досягає 80-100°С.

Термальні води характеризуються вмістом різних хімічних складників. Зокрема, термальним водам властива концентрація йоду, брому, бору. Термальні води промислового значення з концентрацією йоду понад 20 мг/л, розміщені в північній частині Криму. Води з концентрацією брому (понад 250 мг/л) територіально зосереджені в межах Дніпровсько-Донецької впадини і Закарпаття. Прикарпаття характеризується наявністю йодно-бромних вод. У східній частині Криму (Керченський півострів) термальним водам властива значна концентрація бору. Там же, а також на сході Криму термальні води мають значну концентрацію брому і бору.

Термальні води з відносно невисокими температурами займають в Україні територію, що простягається широкою смугою з північного заходу на південний схід (до Причорноморської низовини).

Україна має дуже великі поклади якісної залізовмісної сировини. Це переважно метаморфічні руди докембрійської формації (гематито-мартитові, магнетитові), а також осадові (бурі залізняки). Перші пов’язані з Українським кристалічним щитом, другі – переважно з Керченським півостровом. На території України зосереджено, як уже зазначалося, 31 % розвіданих запасів руд колишнього СРСР, у тому числі близько 20 % багатих.

Загальні запаси залізних руд в Україні оцінюються в 27,4 млрд. т (категорій А+В+С₁) і складаються з багатих (1,9 млрд. т), а також більш бідних залізистих кварцитів (24,1 млрд. т) та бурих залізняків (1,4 млрд. т).

З існуючих 83 родовищ 60 розташовано у Криворізькому басейні, запаси якого дорівнюють 18, 7 млрд. т. басейн простягається вузькою смугою з півночі на південь протяжністю близько 100 км (шириною 2-7 км) вздовж річок Інгульця, Саксагані та Жовтої. Найбільше промислове значення мають багаті руди (використовуються без збагачення), магнетити та окислені залізні кварцити. Багаті руди (вміст заліза 44-48 %) майже не мають шкідливих домішок, розробляються шахтним способом. З початку експлуатації басейну з його надр видобуто близько 6 млрд. т руди. На початку 90-х років функціонувало 17 шахт, 5 надпотужних гірничо-збагачувальних комбінатів, які обслуговують 10 кар’єрів.

Залізні руди виходять на поверхню та залягають до глибин понад 2,5 км. Високоякісні руди (з 50-60 %-им вмістом заліза) видобуваються шахтним способом; проводиться також відкритий видобуток більш бідних руд (35-40 % заліза). Великі перспективи видобутку руд Криворізького родовища пояснюються як їх високою якістю, так і його вигідним економіко-географічним положенням в промислово розвинутому регіоні, поблизу вугледобувного Донбасу, нікопольських марганцевих руд, водних ресурсів Дніпра.

Друге місце за запасами залізних руд в Україні посідає Кременчуцький басейн, виявлений в 1924-1928 рр. У повоєнні роки тут розпочато пошуково-розвідувальні роботи. В його межах знаходиться 5 окремих родовищ, площа яких становить 150 км². У першій половині 50-х років було розвідано південну частину басейну, руди якої видобуваються кар’єрним способом, після збагачення концентрат, який має вміст заліза 70 %, використовується гірничо-збагачувальним комбінатом. Запаси руд оцінюються в 4,5 млрд. т. Значні поклади руд на більших глибинах залягають у північній частині басейну. Він простягається в меридіональному напрямку на 45 км.

Великі поклади сировини для чорної металургії розташовані у Білозерському залізорудному районі Запорізької області. Він простягається 20-кілометровою смугою з півночі на південь на 65 км. Родовище відкрито в 1955 р.; його розвідка триває. Загальні запаси оцінюються в 1,4-1,5 млрд. т., в тому числі промислові – в 0,7 млрд. т.

Залізні руди залягають у залізистих кварцитах і сланцях пластами потужністю 60-260 м. Вміст заліза у так званих мартитових рудах становить 46-48 %, місцями до 60 %. Тут зосереджено значні запаси залізистих кварцитів з вмістом заліза 25-40 %. З кінця 60-х років руди використовуються на Запорізькому залізорудному комбінаті. Його запаси оцінюються у 2,5 млрд. т. Високоякісні маститові руди тут містять до 70 % заліза.

Промислове значення має Керченське родовище залізних руд осадового походження. Тут на невеликих глибинах розташовані руди з вмістом заліза 30-40 %; вони мають близько 1 % фосфору, що дещо знижує їх якість. Осадові залізні руди типу керченських розміщені також на північному узбережжі Азовського моря, в Присивашші.

Значними (понад 20 млрд. т) є також в Україні прогнозні запаси залізних руд (переважно залізистих кварцитів). Більш ніж половина їх зосереджена у Дніпропетровській області. Далі йдуть Полтавська (3,6 млрд. т), Одеська (2,2), Запорізька (1,8), Кіровоградська (0,9) та Вінницька (0,8 млрд. т) області.

Особливе значення мають розташовані в південно-східній частині Українського кристалічного щита залізорудні родовища в районах Базавлука, Гуляйполя, Павлограда та деяких інших населених пунктів. Вивчення цих родовищ продовжується.

Україна має практично необмежені можливості для експорту високоякісних залізних руд майже в усі зацікавлені країни світу.

Україні належало перше місце в колишньому СРСР за запасами марганцевих руд, які, як відомо, широко використовуються в чорній металургії. Важливо зауважити, що названі руди залягають поблизу найбільших родовищ залізних руд та коксівного вугілля, у результаті чого самою природою ніби створені унікальні територіальні поєднання для розвитку в цих регіонах чорної металургії.

Одним з найбільших у світі є Велико-Токмацьке (Запорізька область) і Нікопольське (Дніпропетровська область) родовища марганцевих руд. Сумарні їх запаси становлять 2,2 млрд. т (категорія А+В+С+), в тому числі у Велико-Токмацькому басейні (глибина залягання 27-140 м) знаходиться 1,3 млрд. т, у Нікопольському (15-170 м) – 0,9 млрд. т. Важливе промислове значення мають багаті окислені руди з майже 28 %-вим вмістом марганцю. Видобування руди відбувається відкритим та шахтним способами.

Велике значення мають марганцеві руди Українських Карпат, які зосереджені в Чивчинських горах. Їх запаси оцінюються в 9,1-30,7 млн. т. Руди тут окислені, первинні. Питома вага окисленого марганцю в рудах становить близько 30 %, але марганець залягає тут у важкодоступних бездоріжніх районах.

Марганцеві руди – дуже перспективна експортна сировина України. Адже в її надрах зосереджуються близько 20 % світових запасів марганцевих ресурсів, у тому числі майже 50 % світових запасів припадає на високоякісні марганцеві руди.

На Волині та Поділлі відомі невеликі поклади мідних руд. Їх промислові запаси незначні, зосереджені в локальних лінзах товщиною 0,2-0,5 м.

Наразі розвідано відносно невеликі запаси нікелевих руд, що зосереджуються у 10-ти невеликих родовищах, що залягають на глибині 70-80 м. Вони знаходяться у Кіровоградській та Дніпропетровській областях, Закарпатті.

У межах Українського кристалічного щита розвідані поклади титанових руд. Іршанське родовище (Житомирська область), на базі якого працює Іршанський комбінат із збагачення ільменіту, є одним з найпотужніших. Значний інтерес представляє родовище титанових руд у Дніпропетровській області (у басейні р.Самоткан), де запаси їх практично необмежені. Титан, як відомо, використовують при виробництві ракет, підводних човнів, виготовленні штучних рубінів, сапфірів, синтетичного каучуку, білил тощо. Він користується значним попитом на світовому ринку.

В Україні зосереджені запаси сировини для виробництва алюмінію: бокситів (Високопільське родовище Дніпропетровської область), алунітів (Закарпаття) та нефелінів (Приазов’я).

Невеликі запаси ртуті є в центральній частині Донбасу (Микитівка) та на Закарпатті; хрому – у Побужжі; бариту – у поліметалічних рудах на Закарпатті.

Поліметалічні руди зустрічаються у Прикарпатті (поблизу Трускавця).

Україна перспективна на золото. Передбачається, що його ресурси зосереджені в трьох великих геологічних структурах: Карпатах, Українському кристалічному щиті і Донецькому кряжі.

Найкраще дослідженими є ресурси золота Карпат, де корінні горизонти в багатьох районах залягають неглибоко від поверхні, особливо в Закарпатті, а також в Чивчинських горах, передусім у високогірних районах Івано-Франківської області на пограниччі з Румунією. Тут зустрічаються також ресурси розсипного золота.

Згадки про видобуток золота в Закарпатті належать ще до ХІІ ст. Тут збереглися золотодобувні шахти (штольні). У період Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини місцеве населення одержувало золото способом промивання відкладів Тиси. В 1843-1854 рр. золото добували поблизу Вишкова. На околиці сіл Герківці та Ільківці з 1923 р. проводилася невелика його розробка.

У 1971-1980 рр. золото добували поблизу сіл Луги та Кваси (басейн річки Тиси). З 1944 р. на Закарпатті почала працювати Закарпатська геологічна експедиція. Вона відкрила перше в Україні Мужієвське родовище золота (Берегівський район), промислові запаси якого становлять десятки тон у 16,7 млн. т руди. Ці запаси затверджені державним комітетом щодо запасів як промислові: почалася підготовка до експлуатації родовищ золота. Тут залягають також поклади поліметалічних руд промислового значення.

Родовище за концентрацією золота вважається середнім. Пробність золота тут досить висока. За оцінками, рентабельність мужієвського золота становитиме 17-20 %. В 1 т руди міститься 6-7 г золота. Для видобутку 1 кг цього металу потрібно переробити 140-160 т породи. Очікувані масштаби виробництва золота в Закарпатті – близько 1 т за рік.

Поклади золота в корінних породах досліджено поблизу села Великий Бичків на Рахівщині. Його пробність значно вища, ніж Мужієвського родовища. Прояви розсипного золота (ймовірно, невеликих запасів) є на Буковині в басейні Черемоша. Місцями воно характеризується високою концентрацією.

Особливо перспективним на золото є Український кристалічний щит, який ще чекає свого масштабного комплексного геологічного дослідження, особливо на значних глибинах. На Житомирщині та поблизу Кривого Рогу залягають докембрійські конгломерати. В аналогічних породах відкрито найбільші родовища золота США. Так звані золото-кам’яні структури, в яких зосереджені запаси золота світового значення в Канаді, знайдено поблизу Дніпропетровська. Тут виявлено тільки прояви золотоносності. Золотоносні родовища відкрито також у Кіровоградській область. Найбільш перспективним вважається Криворізьке родовище, яке характеризується значною потужністю і відносно близьким заляганням до поверхні. Знайдено також промислові поклади золота в районі Мокро-Сурської магнітної аномалії в корінних кристалічних породах. Золотоносні горизонти розміщені у Донецькій і Луганській областях та, ймовірно, в прилеглих регіонах сусідніх областей. Родовища золота Донбасу вивчені слабо: вони чекають проведення тут цільових геолого-пошукових і геологорозвідувальних робіт.

Останнім часом розвідано великі запаси золота в Савранському районі на Одещині (на сході північної частини області), яке генетично пов’язане з південно-західною частиною Українського кристалічного щита. Є відомості про те, що концентрація золота в породі тут значно перевищує промисловий мінімум, а його запаси – наші уявлення про природні багатства України. Це перше розвідане в Україні самородне золото високої проби, яке оцінюється як унікальне. Залягає воно близько до поверхні – на глибинах, що не перевищують 100 м (на початку 1996 р. свердловина заглибилася тут до 75 м).

Значні перспективи золотоносності має Нікопольський район на Дніпропетровщині, де золото залягає разом зі сріблом, цинком, свинцем, міддю, платиною. Оцінки свідчать, що тут після проведення подальших геолого-пошукових і геологорозвідувальних робіт є належні підстави очікувати видобуток золота шахтним способом зі значних глибин. Вміст цього металу в Нікопольському районі на 1 т скелевої породи перевищує відповідні показники відомих своїми великими запасами золота родовища Південно-Африканської Республіки, Аляски.

На багатьох золотоносних промислах світу видобуток цього цінного металу ведеться з дуже великих глибин – 2000-2500 м. Золотоносність же Українського кристалічного щита на таких глибинах ще практично не вивчена. Таким чином, є цілком реальні передумови прогнозувати, що вже на початку третього тисячоліття Україна може увійти до числа найбільших золотодобувних країн світу.

Аргументованого рішення вимагає проблема організації збагачення золотоносних порід. Для цього можуть бути використані розміщені в Україні фабрики із збагачування руд чорних і кольорових металів. Особливо перспективним може стати Східний гірничо-збагачувальний комбінат у Жовтих Водах, де видобувається і збагачується уран. Ресурси цього металу є і в інших регіонах України, зокрема в Карпатах. До речі, Україна дає половину ядерного палива, що видобувається в колишньому СРСР (як для атомних електростанцій, так і для реактивних боєголовок). Технологія збагачування урану аналогічна технології збагачування золота. Оскільки видобуток урану в Україні скорочується більше, ніж на 60 %, фабрику в Жовтих Водах із збагачення урану можна буде, ймовірно, використати для збагачування золота.

Україна має великі поклади високоякісної гірничо-хімічної сировини – калійних і магнієвих солей, кухонної солі, природних цеолітів та ін.

Родовища калійних руд розташовані у Прикарпатті – Львівській та Івано-Франківській областях. Їх поклади представлені переважно сульфатними, мішаними, хлоридно-сульфатними, а також хлористими солями. Причому перші з них (вміст К₂О становить 8-10 %) є вихідною сировиною для виробництва виключно дефіцитних без хлорних калійних добрив.

Найбільшими родовищами калійних солей Прикарпаття є Стебніківське, Доброгостівське, Бориславське (Львівська область), Калусько-Голинське, Тростянецьке, Туро-Велицьке (Івано-Франківська область.) та ін.

Магнієві солі зосереджені у двох регіонах: Прикарпатському та Північно-Кримському. У першому з них (Калусько-Голинське та Стебниківське родовища) запаси магнію пов’язані з калійними солями, у другому – з озерами Криму: Сиваським, Сасик-Сиваським, Старим. Найбільш якісна сировина зосереджена в Калусько-Голинському та Сиваському родовищах, поклади яких інтенсивно розробляються.

Україна має великі та унікальні за якістю поклади кухонних солей. Слід сказати, що за хімічною чистотою їх можна вважати одними з найякісніших у світі. Основні поклади є в Донбасі, Придніпровській низовині, Прикарпатті та Закарпатті, а також в Криму. Великі запаси кухонної солі зосереджені в ропі озер, а також у підземних розсолах. Ці запаси в Україні досить значні і при сучасному рівні видобутку практично невичерпні (становлять понад 9 млрд. т за категорією А+В+С₁).

Найбільші запаси кам’яної кухонної солі зосереджені на Донбасі, де у потужних пластах (Слов’янськ, Артемівськ) залягають ресурси дуже високої якості на незначних глибинах. Загальна потужність шару солі в Донбасі коливається від 100 до 200 м. Тут видобувається найбільша кількість кухонної солі в Європі. В обмежених обсягах кухонну сіль видобувають у Дрогобичі, Калуші, Долині (Прикарпаття), Солотвиному (Закарпаття).

Унікальним родовищем кам’яної солі в Україні є Артемівське (Донецька область) – одне з найбільших у світі. Тут на площі 170 км² у пермських відкладах залягають потужні (25-30 м) пласти солі дуже високої якості (вміст NaCl становить 97,5-99 %). У цьому родовищі зосереджується основний видобуток солі в Україні (понад 6 млн. т у рік). Запаси її великі (більше 5 млрд. т промислової катгорії). Кам’яна сіль залягає багатометровими пластами у вигляді суцільного чистого „льоду” (видобуток здійснюється без кріплення, шахта являє собою простору галерею).

Родовища кам’яної солі виявлено також на Лівобережжі – в межах Дніпровсько-Донецької западини (біля Лубнів, на горі Золотусі поблизу Ромен), які пов’язані зі соляними куполами, утворення яких зумовлено так званою соляною тектонікою.

Цінні продукти одержують із вод Сакського і Перекопського соляних озер (мірабіліт (глауберову сіль), окис магнію, бром та ін.). Значні запаси солі мають й інші розташовані на півдні України озера і лимани. Високоякісні кам’яні солі можуть стати виключно важливою статтею експорту України.

З відкладами кухонної солі генетично пов’язане залягання ангідриту, гіпсу і целестину (сульфат стронцію), великі запаси яких є в родовищах Донбасу (Артемівському, Нирківському та ін.), а також у Прикарпатті та вузькій смузі, що простягається із заходу на схід на півдні західної частини Подільської височини (Рогатин, Журавно, Заліщики та ін.).

Україна багата ресурсами самородної сірки, основні запаси якої розміщені у Передкарпатському сірконосному басейні (Львівська та Івано-Франківська області). Сірка зосереджена в багатьох родовищах, які простягаються від Яворова (на заході Львівщини) і йдуть уздовж Лівобережжя Дністра. Райони Роздола і Новояворівська – головні місця видобутку і переробки сірки. Вона залягає неглибоко від поверхні (до 50 м) і розробляється відкритим способом. На більших глибинах сірку добувають шляхом підземної виплавки. Вміст сірки, яка залягає у мергелях і вапняках, - високий (до30 %).

Україна має змогу стати експортером сірки світового значення.

У Закарпатті розташовані великі поклади цеолітових туфів, що можуть бути використані у промисловості для очищення стічних вод, виробництва паперу, гуми, як наповнювачі добрива тощо. Найкраще розвідане Сокирницьке родовище.

В Україні, як відомо, добре розвинута чорна металургія, яка потребує великої кількості різноманітних нерудних матеріалів – флюсових, вогнетривких, формувальних. До таких матеріалів належать флюсові та доломітизовані вапняки, доломіт, вогнетривкі глини, кварцити, тальк і магнезит, кварцові піски, бентонітові глини, плавниковий шпат та інші. Крім підприємств чорної металургії, їх широко використовують у багатьох інших галузях народного господарства. Тому пошук, розвідка та організація видобутку нерудної сировини у тих районах республіки, які знаходяться поблизу центрів чорної металургії, а також на вигідних транспортних шляхах (для експорту), набувають важливого значення.

Найбагатші родовища флюсових вапняків розташовані у Донбасі і Криму, доломіту – в Донецькій (Оленівське, Новотроїцьке, Микитівське родовища), Дніпропетровській та Закарпатській (район Рахова) областях.

Для виробництва вогнетривких (тугоплавких) виробів застосовують вогнетривкі глини, кварцити, талькомагнезит та ін. В Україні є значні поклади названих мінерально-сировинних ресурсів. Великі родовища вогнетривких глин зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Черкаській областях (одним з найбільших у колишньому СРСР є Часівярське родовище на Донбасі, яке забезпечувало потреби в цих глинах чорної металургії України та інших прилеглих країн), кварцитів – у Житомирській (Овруцьке), Кіровоградській (Мало-Скелеватське), Сумській (Баницьке) та Донецькій (Красногорівське і Різниківське родовища) областях. Талькомагнезит розвіданий на Правдинському родовищі (Дніпропетровська обл.).

Україна має практично необмежені запаси формівних матеріалів – кварцових пісків (близько 20 % запасів колишнього СРСР) та бентонітових і палегорскітових глин (понад 25 %). Найбільші родовища формівних матеріалів зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській та Запорізькій областях. Бентонітові глини залягають у Закарпатській (Горбське), Тернопільській (Почаївське) і деяких інших областях.

Широко за межами України відоме Черкаське родовище бентонітових і палегорскітових глин. Вони використовуються для виготовлення форм з метою відливки деталей машин, у нафтовій, харчовій, текстильній, нафтопереробній , миловарній та інших галузях. Запаси цього родовища практично невичерпні, товщина шару становить 25 м. Це родовище вважається одним з найбільших у світі.

Україна має найбільші в світі поклади продуктів вивітрювання гранітів – високоякісних каолінів. Вони характеризуються дуже високою якістю – мають значний вміст окису алюмінію і можуть використовуватися для виробництва металевого алюмінію хімічним способом. Каоліни залягають у межах Українського кристалічного щита на великих площах і можуть розроблятися в багатьох місцях. Вони видобуваються у Вінницькій, Запорізькій, Житомирській, Дніпропетровській областях. Головним центром видобутку є Глухівське родовище Вінницької області. Товщина шару каолінів високої якості становить тут близько 100 м; використовується від для виробництва фарфору, як заповнювач при виготовленні паперу, гуми тощо. Україна забезпечувала близько 90 % потреб колишнього СРСР у каоліні для фарфоро-фаянсової, паперової, гумової та інших галузей індустріального виробництва. Основний обсяг високоякісних каолінів використовується для випуску вогнетривких виробів.

Великими родовищами первинних каолінів є також Велико-Гадоминецьке (Вінницька область), Просянівське (Дніпропетровська область), Біляєвське (Запорізька область) та Богородницьке (Донецька область). Високоякісні вторинні каоліни залягають на Мурзинському (Черкаська область), Володимирському (Донецька область), Полозькому (Запорізька область) родовищах.

Каоліни знаходяться у волинській частині Українського кристалічного щита і простягаються від м. Корця на півдні до Сарн-Ракитно на півночі (площа – близько 2 тис. км²). Глибина пластів – 3,5-1,5 м; потужність – 0,5-1 м (місцями 6-10 м). В первинних каолінах вміст чистої каолінової субстанції становить 30-50 %, у вторинних – 25-80 %. Є цілий ряд родовищ високовогнетривких каолінів (температура спікання перевищує 1700°С).

Експортні можливості України щодо цієї виключно високоякісної сировини практично необмежені.

В Україні зосереджені поклади польовошпатової сировини, представлені лужними каолінами з пегматитами: усього розвідано шість родовищ пегматиту і чотири родовища лужних каолінів. Пегматити розробляються на родовищах Балка Великого Табору, Глубочок та Бельчаківське, лужні каоліни – на Дубровському та Просянівському родовищах.

В Україні є також незначні родовища фосфоритів – сировини для виробництва фосфатних добрив – у Придністров’ї в межах Тернопільської, Хмельницької і Вінницької областей; найбільш відоме Незвиське; на північному сході України знаходиться Кролевецьке (Сумська область), на північному сході Харківської області – Ізюмське родовища. У тісному зв’язку з кристалічними відкладами на Житомирщині зосереджені значні скупчення іншої цінної сировини для виробництва фосфатних добрив – апатитів. Їх родовища вивчені слабо. Але оцінки свідчать про великі та перспективні для промислової розробки запаси. Перспективними є також родовища апатитів у Приазов’ї.

Цінним мінеральним ресурсом є графіт, який широко використовується в атомній енергетиці, зокрема в котлах, при виробництві олівців, фарб, темного скла, підшипників. Попит на графіт постійно підвищується. Україна – важливий район залягання графіту світового значення. У ній сконцентровано його близько 50 % запасів колишнього СРСР. Найбільш значні ресурси цієї мінеральної сировини залягають у Кіровоградській області (Завалівське родовище). Поклади графіту розвідано також у Запорізькій, Дніпропетровській (Петрівське, Водянське родовища) і Донецькій (Старокримське родовище) областях. Родовища графітів пов’язані із заляганням гнейсів Українського кристалічного щита.

Прояви графіту виявлені в басейнах рік Стиру і Случі на Волині, а також у малодоступних і слабо заселених районах Чивчинських гір. У Чивчинах графіт зустрічається в графітових сланцях, а також у кварцево графітових породах . Україна має необмежені можливості експортувати графіти.

Україна є важливою бурякоцукровою базою Європи. Її частка у виробництві цукру в межах останнього становила близько 60 %. Технологія виготовлення цього цінного продукту вимагає використання значної кількості чистого вапняку. Великі його промислові запаси (близько 80 % загальноукраїнських) розташовані у трьох цукрових виробничих областях – Хмельницькій, Тернопільській та Вінницькій.

Значними в Україні є поклади різноманітної сировини для виробництва будівельних матеріалів. Щодо багатьох з них (облицювальних матеріалів, пиляльних вапняків, крейди, скляного піску тощо) країна посідає чільне місце в Європі.

В Україні експлуатується 36 родовищ цементної сировини. Найбільші її поклади знаходяться у Донецькій, Харківській, Львівській, Чернігівській, Рівненській, Хмельницькій областях, у Криму. Ця сировина представлена карбонатами та глинистими породами, гідравлічними добавками і гіпсом. Основна частина запасів – це карбонатні породи, що мають широке територіальне розповсюдження.

У багатьох регіонах України зосереджені великі поклади вапняків. Вони широко використовуються як будівельні матеріали, флюсова сировина.

Особливу цінність мають флюсові вапняки, які використовуються для потреб чорної металургії (їх річний видобуток перевищує 40 млн. т у рік). Цінні і високоякісні флюсові вапняки залягають у двох основних регіонах – на півдні Донбасу і у східній та південно-західній частині Криму. Найпотужнішими є поклади флюсових вапняків (і доломітів) у Донбасі, де їх товщина досягає 200 м; вони залягають близько від поверхні; поклади простягаються вузькою смугою до 55 км. Видобуток флюсових вапняків тут зосереджено на Каракубському, Оленівському та інших родовищах. На одному з найбільших Каракубському родовищі, наприклад, запаси флюсових вапняків оцінюються в 370 млн. т.

У Криму залягають і видобуваються переважно мармуризовані (на заході Кримських гір) і окременілі (Керченський півострів) вапняки. Останні широко застосовують для виготовлення внутрішніх облицювальних плит.

У південній частині України (Причорномор’я, Кримські гори), також у межах Волино-Подільської височини залягають так звані пиляльні вапняки. Ці вапняки-черепашники мають невелику цільність і безпосередньо в місцях залягання розпилюються на окремі блоки, які використовуються як стіновий матеріал.

В Україні нараховується 61 прийняте на баланс родовище крейди, поклади якої за категорією А+В+С₁ оцінюються у 450 млн. т. Основні запаси крейди зосереджені у Донецькій область (218 млн. т). Далі йдуть Сумська, Луганська, Чернігівська, Харківська області.

У багатьох районах України залягають скляні піски. Найбільш значні їх запаси знаходяться у Львівській, Київській, Житомирській, Донецькій, Харківській та Чернігівській областях.

У господарстві широко використовуються облицювальне каміння. Видобувають граніти, гранодіорити, мармур та мармуроподібний вапняк, габро, лабрадорит, базальт, пісковик, туфи, вапняк, гіпс тощо.

Великі родовища високоякісних гранітів, габро, лабрадоритів та інших мінералів пов’язані з виходом на поверхню або неглибоким заляганням Українського кристалічного щита. Практично необмежені запаси високоякісних сіро-рожевих, сірих та червоних гранітів залягають у Житомирській області (Омельянівське, Коростишивське, Корниське та ін. родовища). Значні поклади гранітів є у Запорізькій (Кам’яне), Хмельницькій (Левнівське), Рівненській (Вирівське) родовища та у деяких інших областях, де вони виходять на поверхню. Українські граніти можуть стати важливою статтею експорту.

Широко використовуються у будівництві, у тому числі шляховому, базальти. Їх великі запаси сконцентровані у Рівненській (Івано-Долинське та Берестовецьке родовища), Донецькій (Волинське), Дніпропетровській (Криворізьке) областях та ін. Виділяються своєю якістю рівненські базальти.

В Україні є ряд родовищ лабрадоритів, зосереджених у Житомирській, Запорізькій, Кіровоградській, Черкаській, Хмельницькій та інших областях. Їх використовують як облицювальний матеріал не тільки в нашій країні, але й в інших державах.

Високоякісний мармур і мармуроподібний вапняк, туфи розробляють у Закарпатській області, мармуроподібний вапняк, вапняк і туфи – у Криму, пісковик – в Івано-Франківській, Тернопільській, Львівській та інших областях.

Поклади високоякісного облицювального каменю є у більшості областей України. Усього тут взято на баланс понад 400 значних родовищ будівельного каменю.

Україна добре забезпечена пісками для виготовлення бетону, силікатних виробів, мурувальних та штукатурних розчинів, а також баластовою сировиною, пісково-гравійними матеріалами, керамзитовою та перлітовою сировиною.

Значними є запаси кольорового каміння. Зустрічається берил, топаз, бурштин, аметист, гірський кришталь, тигрове, соколине та котяче око, родоніт, агат, халцедон, яшма та ін. Зокрема, до цілого ряду країн експортуються берили і топази Волині (Володар-Волинське родовище). Особливу цінність мають кришталевий кварц, яшма, аметист, аквамарин, топаз. За масштабами видобутку топазів Україні належить одне з перших у світі місць. На Волині знайдено кристал цього коштовного мінералу вагою 62 кг. Топази є і в інших місцях виходу на поверхню або близько залягання від неї Українського кристалічного щита. Цінні самоцвіти залягають у Карпатах, в Криму, Донбасі. Серед них особливе значення мають агати, халцедони, сердолік, голіотроп. У 1980 р. виявлено Клесівське родовище бурштину (Рівненська область). Промислові поклади пов’язані з палеогеновими піщано-глинистими відкладами. Глибина залягання покладів – 3-10 м, їх потужність – 0,6-5 м. Залягає бурштин різних відтінків – білого, жовтого, коричневого і червоного кольорів; прозорий і непрозорий. Зустрічаються шматки вагою до 0,8 кг. Бурштин за художніми якостями близький до прибалтійського, навіть з більшою кольоровою гамою. Поверхня його слабо окислена (до 0,5-2 мм).

В Україні (Приазов’я, північна частина Рівненщини) виявлено ознаки алмазоносності, яка оцінюється як досить перспективна.

Значними та різноманітними за хімічним складом, лікувальними властивостями й географією поширення є запаси мінеральних вод.

Україна характеризується багатством і великою різноманітністю мінеральних вод, які практично зосереджені в усіх її областях. Ці води повсюдно використовуються як столові. Особливу цінність мають води лікувальних властивостей.

Україна відома своїми унікальними в світі високоефективними мінеральними лікувальними водами типу „Нафтуся”. Їх запаси розміщені в двох регіонах західної частини – в районі Трускавця і поблизу Східниці (Львівська область), а також у районі Сатанова (Хмельницька область) і прилеглої до нього території (включаючи Тернопільську область). Ці унікальні води мають високі лікувальні властивості. Вони характеризуються підвищеним вмістом органічних речовин (0,01-0,03 г/л). На їх базі (особливо в Східниці і Сатанові) є практично необмежені можливості для розширення санаторно-курортного господарства з метою задоволення потреб населення багатьох країн.

Лікувальні мінеральні води різноманітного хімічного складу (без вмісту специфічних компонентів) є в районах Моршина, Олеська (Львівська область), Миргорода (Полтавська область), Слов’янська (Донецька область), у прилеглих до Чорного та Азовського морів районах Одеської, Миколаївської, Кримської, Запорізької і Донецької областей.

У Карпатах є значні ресурси цінних вуглекислих вод: типу нарзану – гідрокарбонатно-кальцієві (до 1 г/л), єсентуки – гідрокарбонатно-натрієві (6-7 г/л), арзні – хлоридно-натрієві (12-95 г/л). В окремих місцях цим водам властивий підвищений вміст заліза, кремнекислоти, миш’яку. Вони поширені на Закарпатті (особливо в районі Сваляви), в північній частині Українських Карпат, а також у східній частині Кримської обл. (типу єсентуки та арзні).

З виходом на поверхню і неглибоким заляганням Українського кристалічного щита в багатьох місцях зв’язані великі запаси радонових вод. Горизонти радонових вод простягаються з північно-західної частини України через усю її територію аж до Азовського моря. В окремих місцях (Хмельник Вінницької область – вміст радону від 50 до 1500-2000 сман/л, мінералізація 0,3-75 г/л; Житомир, Миронівка, Біла Церква Київської область; Полонне Хмельницької область та ін.). ці води використовуються для лікувальних цілей.

В Україні є значні запаси сульфідних вод. Їх хімічний склад досить різноманітний: мінералізація коливається від 0,6 до 35 г/л, вміст сірководню досягає 0,01-0,06 г/л. Найбільші запаси цих вод зосереджені в Прикарпатті, а також на Поділлі. Тут нараховується велика кількість родовищ сульфідних вод. Використовуються для лікувальних цілей сульфідні води на курортах Шкло, Немирів, Великий Любінь (Львівська область), Черче (Івано-Франківська область). Ймовірні запаси цих вод є в Причорномор’ї.

Цінні лікувальні властивості мають йодні, бромні та йодобромні води. Вміст йоду в них становить 0,01-0,1 г/л; мінералізація цих вод висока (100-300 г/л). Переважають хлоридно-натрієві води. Їх ресурси зосереджені в Прикарпатті, Карпатах, Причорномор’ї, Приазов’ї, на сході країни.

Кремністі води мають в Україні досить обмежене територіальне поширення. Вони зустрічаються в районі Харкова, західній частині Закарпаття, південно-