Значення формування цін на ресурси.

Найважливішою особливістю формування цін на ресурси є те, що вони є основним чинником, який впливає на грошові доходи. Видатки, що їх підприємці несуть при придбанні економічних ресурсів, у цілому виступають як доходи у вигляді заробітної плати, ренти, прибутку і відсотка домогосподарств, які пропонують людські та майнові ресурси, що знаходяться в їхньому розпорядженні.

Ціноутворення на ресурси сприяє їхньому розподілу між різними галузями і підприємствами. Розуміння механізму впливу цін на ресурси та механізму розподілу особливо важливі, бо в динамічній економіці ефективний розподіл з часом викликає вільне переміщення ресурсів поміж альтернативними користувачами.

Для фірми ціни на ресурси є витратами виробництва, і щоб отримати максимум прибутку, фірма має виготовляти найвигіднішу прибуткову продукцію завдяки найефективнішому використанню найдешевших ресурсів. За такого рівня технології саме ціни на ресурси визначають ту кількість землі, праці, капіталу і підприємницького хисту, які можна використати у виробничому процесі.

Крім об'єктивних чинників, що впливають на формування цін на ресурси, існує безліч етичних аспектів і проблем економічної політики. Зокрема, актуальною залишається проблема розподілу національного доходу поміж різними соціальними групами населення. Особливо це стосується співвідношення між доходами підприємців і трудовими доходами працівників.

Якщо економісти єдині в тому, що ціноутворення і використання економічних ресурсів — феномен попиту і пропозиції, то щодо застосування основних принципів ціноутворення до конкретних ресурсів і певних ринків між ними існують значні розбіжності. До того ж, ситуація ускладнюється тим, що на ринок попиту і пропозиції впливають політика і практичні заходи держави, підприємств і профспілок. Хоча в цьому розділі йдеться про використання всіх економічних ресурсів, але в аналізі фігуруватиме лише праця.

Попит на ресурси.

Слід пам'ятати, що попит на ресурси — похідний від попиту на готові товари і послуги, які виготовляються з допомогою цих ресурсів. Ресурси задовольняють потреби споживача не прямо, а опосередковано, через виробництво товарів і послуг. Похідний характер попиту на ресурси означає, що сталість попиту на ресурс залежить від його продуктивності при створенні товару і ринкової вартості товару, виготовленого з допомогою ресурсу. Зрозуміло, що на ресурс, навіть високоефективний, у виробництві того, що нікому не потрібно, ніякого попиту не буде. Роль продуктивності і ціни продукту при визначенні попиту на ресурси показано в табл. 16.1.

У прикладі ми розглянемо, як формується попит на ресурси на конкурентному ринку. Повна конкуренція на ринку фактора передбачає, що: 1) фірми і домогосподарства є ціноодержувачами; 2) фактор є однорідним; 3) вхід на ринок для нових учасників і вихід з нього є вільним; 4) усі учасники повністю поінформовані щодо ситуації на ринку, зокрема цін. І так, розглянемо попит на ресурси відповідно до теорії граничної продуктивності.

Припустимо, що фірма купляє для свого підприємства один змінний ресурс — працю. Дані стовпчиків 1—3 нагадують про можливість застосування в цій ситуації закону спадної віддачі, згідно з яким граничний продукт праці (ГПп) падає, досягнувши певної точки. Для спрощення припускається, що зменшення граничного продукту починається, відколи найнято першого робітника. Маючи дані про загальний дохід, легко обчислити граничний продукт у грошовому вираженні (ГПЦ), — приріст загального доходу в результаті застосування кожної додаткової одиниці змінного чинника виробництва, який додатково долучається у виробництво.

Цифрові дані стовпчиків 1 і 6 показують значення попиту підприємства на працю. Слід зазначити, що для отримання прибутку при застосуванні ресурсу, підприємство керується таким правилом: для максимізації прибутку слід використовувати додаткові одиниці даного виду ресурсу, допоки кожна наступна одиниця даватиме приріст загального доходу, а не загальних витрат підприємства.

ГПЦ показує приріст валового доходу у результаті використання кожного наступного найнятого робітника. Величина, на яку кожна додаткова одиниця ресурсу дає приріст витрат (витрат на ресурси), називається граничними витратами на ресурси (ГВР). Тобто існує таке правило використання ресурсів: для підприємства буде прибутковим застосування додаткових одиниць ресурсу до тієї точки, в якій ГПЦ цього ресурси дорівнює ГВР.

Якщо число робітників, що їх наймає підприємство, таке, що ГПЦ останнього найнятого робітника перевищує його або її ГВР, то підприємство отримає прибуток від найму ще більшої кількості робітників. Та коли ГВР останнього робітника перевищує ГПЦ, то підприємство наймає робітників, які "не оплачують самі себе". Збільшити свій прибуток підприємство може лише звільнивши частину робітників.

Поскільки ціна на товар і граничний дохід на чисто конкурентному ринку продукції рівні, постільки і ціна на ресурси та граничні витрати на ресурси рівні, коли підприємство використає ресурси в боротьбі з конкурентами. На чисто конкурентному ринку праці ставки заробітної плати встановлюються сукупною, або ринковою, пропозицією праці чи ринковим попитом на працю. Окреме підприємство не може впливати на цю ставку заробітної плати, бо воно наймає лише невелику частку сукупного обсягу пропонованої праці. Це означає, що сукупні витрати на ресурси зростають точно на величину існуючої ставки заробітної плати для кожного додаткового робітника. Ставка заробітної плати і ГВР рівні. Таким чином, підприємство найматиме робітників до точки, в якій ставка заробітної плати (або ГВР) дорівнює ГПЦ, якщо тільки воно наймає робітників в умовах конкуренції.

Скориставшись даними стовпчика 6 табл. 16.1, з'ясовуємо, що коли ставка заробітної плати дорівнює 27,9 грн, то підприємство найме тільки одного робітника, бо перший робітник забезпечить приріст сукупного доходу в розмірі 28 грн і трохи менше — 27,9 грн — приріст сукупних витрат. Однак, для кожного наступного робітника ГВР перевищуватиме ГПЦ, а це означає, що для підприємства не вигідно наймати нікого із цих робітників.

Якщо ставка заробітної плати складає 23,9 грн, то підприємству вигідно найняти як першого, так і другого робітника. За ставки заробітної плати 19,9 грн наймуть трьох осіб; 16,9 — чотирьох; 11,9 грн — п'ятьох тощо. Графік ГПЦ відображає попит підприємства на працю, оскільки кожна точка кривої на цьому графіку показує число робітників, яких найняло б підприємство за кожної можливої ставки заробітної плати, що показано на рис. 16.1:

Рис. 16.1. Попит виробника на ресурс в умовах чистої конкуренції

Отже, шкала граничного продукту у грошовому вираженні будь-якого ресурсу є шкалою попиту на цей ресурс. Крива попиту на ресурс є спадною, бо граничний продукт кожної додатково використаної у виробництві додаткової одиниці ресурсу зменшується згідно із законом спадної віддачі.

Попит на ресурси за недосконалої конкуренції. Якщо припустити, що підприємство продає свою продукцію на ринку з недосконалою конкуренцією, то аналіз попиту на працю лише трохи ускладниться. Монопольна конкуренція, олігополія і чиста монополія на ринку продукції означають, що крива попиту на продукцію підприємства поволі знижується, тобто підприємство змушене знизити ціну на продукт, щоб збільшити його реалізацію.

Не дивно, що виробник в умовах недосконалої конкуренції менше реагує на зниження заробітної плати при найманні робітників, ніж виробник в умовах чистої конкуренції. Певне небажання виробника за недосконалої конкуренції використовувати більше ресурсів і, відповідно, виготовляти більше продукції через зниження ціни на ресурс — це просто реакція ринку ресурсу на тенденцію до скорочення обсягу продукції на ринку за недосконалої конкуренції. За інших рівних умов підприємець виготовлятиме товару менше, ніж в умовах чистої конкуренції. Для виробництва цієї меншої кількості продукції потрібно менше ресурсів. Тому крива попиту на ресурс (ГПЦ) виробника, який діє за умов недосконалої конкуренції, менш еластична, ніж крива попиту виробника в умовах чистої конкуренції. Крива попиту виробника на ресурс за недосконалої конкуренції знижується з двох причин: 1) унаслідок зниження граничного продукту; 2) унаслідок зниження ціни продукту зі збільшенням обсягу виробництва цього продукту.