Поняття та конституційні принципи суспільного ладу України

Суспільний лад України являє собою організацію і діяльність суспільства, які передбачені й гарантовані Конституцією та законами.

Він є основною складовою частиною конституційного ладу і визначає характер інших його складових, у тому числі державного ладу. Народ є єдиним джерелом влади і має право здійснювати її (владу ) як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції).

Суспільний лад є багатогранним явищем за своєю суттю, змістом і формами.

За своєю суттю суспільний лад України. Як і будь-якої країни, являє собою передбачену Конституцією і законами загальнонаціональну систему суспільних відносин – організаційних та функціональних, – зумовлену внутрішніми і зовнішніми факторами: політичними, економічними, соціальними, духовними, історичними, географічними, національними та ін.

Нинішній суспільний лад України фактично є поєднанням елементів кількох типів суспільного ладу. Українське суспільство перебуває на початку свого шляху до громадянського суспільства, поєднуючи риси нового суспільства з рисами попереднього. Громадянським суспільством вважається, я правило, соціально неоднорідне, структуроване (стратифіковане) суспільство, що є відносно незалежним від держави. Разом з тим громадянське суспільство – це спільність вільних і рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником та брати активну і всебічну участь у політичному житті.

Перехідний, змішаний характер має більшість сучасних політичних, економічних, соціальних, духовних (культурних, ідеологічних) та інших суспільних відносин в Україні. Це пов’язано з кризою колишнього суспільного ладу і становленням нового в політичному, економічному, соціальному, духовному та інших відношеннях.

Нинішній суспільний лад України характеризується за своєю суттю не лише як змішаний, перехідний і такий, що перебуває на початковому етапі свого реформування, перетворення, але й як такий, що формується, утверджується, створюється як самостійний, суверенний суспільний лад відповідно до статусу Українського народу.

До проголошення незалежності України українське суспільство було складовою частиною радянського соціалістичного суспільства, а суспільні відносини – складовою частиною радянських соціалістичних суспільних відносин, що визначало зрештою характер суспільного ладу України, його обумовленість суспільним ладом Союзу РСР.

Як наслідок цієї єдності суспільства, всіх типів суспільних відносин і суспільного ладу в цілому в колишньому Радянському Союзі Україна не мала самостійного суверенного ладу. Вона не мала ні самостійних політичних партій та громадських організацій, ні власної економіки (95 % промислових підприємств були союзними), ні власної інформаційної системи.

Тому сьогодні власне українське суспільство певною мірою лише формується, створюється, відроджується на утверджується. Відповідно складаються й утверджуються українські суспільні відносини і суспільний лад України як самостійний, суверенний, незалежний.

Значний вплив на суспільний лад, його сутність має національний склад українського суспільства, його багатонаціональність в етнічному відношенні. В Україні, як відомо, проживають громадяни майже ста національностей (корінних народів і національних меншин). До того ж українська нація (в етнічному відношенні) ще остаточно не утвердилася як титульна нація, а український народ ще не повністю сформувався як політична спільність, як українська нація у політичному відношенні.

На суспільний лад України, його сутність сьогодні помітно впливають процеси структуризації українського суспільства; тривале протистояння політичних сил (політичних партій та їх блоків) і влад; порушення соціальних та інших прав громадян; релігійні відносини, особоиво внутрішня боротьба релігійних конфесій; регіональні тенденції, зокрема тенденції сепаратизму (в Криму, Закарпатті тощо); боротьба в інформаційному просторі України; правовий нігілізм, аполітичність і байдужість до національної ідеї певної частини українського суспільства та інші фактори.

Негативний вплив на становлення, функціонування і розвиток сучасного суспільного ладу мають нелегітимні, неофіційні, тіньові суспільні відносини, які набули в Україні значного поширення („тіньова економіка” тощо). Вони істотно впливають на офіційне (легальне) політичне, економічне, соціальне і духовне життя, деформують його, перетворюють легітимні інститути в символічні, а нелегітимні – у фактичні, реальні.

За змістом суспільний лад є системою політичних, економічних, соціальних, духовних та інших суспільних відносин (відносин в усіх основних сферах життя і діяльності суспільства), їх подальшого взаємоузгодженого позитивного розвитку. Зміст суспільних відносин України нині істотно змінюється.

Збільшується їх коло, збагачується їхній зміст. Так, приватизація і ринкові відносини в економіці зумовили значне збільшення впливу економічних відносин та збагачення їх змісту. Багатопартійність і свобода політичної діяльності значно розширили й поліпшили політичне життя суспільства. Звичайно, далеко не у всіх відношеннях нові суспільні відносини є позитивними і ефективними, конституційними і законними, гарантованими і стабільними, проте утвердження нового суспільства, нових суспільних відносин, нового за своїм змістом суспільного ладу є очевидним, масовим і інтенсивним.

За формою суспільний лад є системою організаційних і функціональних форм усіх сфер життя та діяльності суспільства.

Суспільний лад України істотно збагатився в останні роки рядом організаційних і функціональних форм. Про це свідчить, зокрема, прихід до політичного життя більше 70 політичних партій, утвердження системи недержавних підприємств в економічній, соціальній і духовній (культурній) сферах: недержавних підприємств соціальних послуг, навчальних закладів, засобів масової інформації тощо.

Суспільний лад, як і державний, визначається та гарантується Конституцією і законами. Але його визначення має ряд відмінностей порівняно з визначенням державного і конституційного ладу.

Якщо організація і діяльність держави, органів державної влади та інших її інститутів має регулюватись Конституцією і законами всебічно та повно, то організація і діяльність суспільства мають регулюватися мінімально. Адже Конституція проголошує свободу (багатоманітність) політичного, економічного та ідеологічного життя суспільства, максимально можливе невтручання в життя та діяльність особи і суспільства. Повністю відмовитись від регулювання суспільних відносин держава, звичайно, не може. Але вона може й має визначати основні засади суспільних відносин, суспільного ладу, створюючи тим самим необхідні передумови функціонування і розвитку суспільства та всіх суспільних відносин.

Правове визначення, закріплення і гарантування основ суспільного ладу України здійснюється насамперед Конституцією.

Конституційні основи суспільного ладу становлять собою базові принципи організації і діяльності суспільства, а також сукупність найважливіших організаційних і функціональних інститутів.

О с н о в н і п р и н ц и п и с у с п і л ь н о г о л а д у

Конституційні основи суспільного ладу знаходять свій вияв насамперед в основних принципах організації і діяльності суспільства (суспільного ладу).

Це, зокрема, такі принципи: принцип суверенності суспільства, народу, тобто народного (національного) суверенітету; принцип демократизму суспільства, суспільного ладу; принцип конституційності, законності суспільного ладу; принцип політичного, економічного і ідеологічного плюралізму (багатоманітності); принцип етнічної багатонаціональності і політичної єдності українського народу; принцип соціальної справедливості тощо.

Принцип суверенності суспільства означає суверенність народу, тобто суверенність його волі та інтересів. Проголошений в Преамбулі принцип суверенності Українського народу знаходить подальший розвиток в нормативних положеннях, насамперед у ст. 2 Конституції, в якій зазначається, що суверенітет України поширюється на всю територію і., природно, опосередковується (виражається) всіма громадянами України, та у ст. 5, в якій народ визнається носієм суверенітету України.

Принцип демократизму суспільства полягає у належності влади народу та участі народу у здійсненні влади. Це взаємовідносини суспільства і держави. ЗА Конституцією, влада в Україні належить безпосередньо її народу як першоджерелу влади і до того ж всьому народу, а не будь-якій його частині, оскільки народу України складають громадяни усіх національностей і об’єктивно – усіх соціальних груп. Відповідно до ст. 5 Конституції народ є єдиними джерелом влади в Україні.

Демократизм суспільства, суспільного ладу полягає також в участі народу у здійсненні влади: народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування (ст. 5). Основними формами безпосереднього здійснення влади народом, прямого народовладдя є, за Конституцією, вибори і референдуми (ст. 69), в яких мають право брати участь усі громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Тобто весь народ України має право брати участь у здійсненні політичної влади.

Демократизм суспільства знаходить вияв у системі політичних прав і свобод громадян України, проголошених і гарантованих Конституцією (ст. ст. 33-40), та в інших правах і свободах людини й громадянина.

Одним з важливих принципів суспільного ладу, що нині утверджується в Україні, є принцип плюралізму, багатоманітності, зокрема в політиці, економіці та ідеології. Політичний плюралізм виявляється насамперед у багатопартійності і свободі політичної діяльності; економічній – у багатоманітності форм власності і господарювання, свободі підприємницької діяльності; ідеологічний – у різноманітності ідеологій. Особливістю плюралізму в Україні на сучасному етапі є багатоманітність форм не лише одного й того ж типу (політичних партій, власності тощо), але й різних типів. Так, політичний плюралізм полягає в наявності і низки буржуазних (правих) партій, і соціалістичних, комуністичних (лівих). Тобто має місце політичний плюралізм як щодо форм, так і суті політичних явищ. Утверджується розмаїття форм і типів власності (державна, комунальна, приватна власність).

Принцип конституційності, законності суспільного ладу України означає, що основні засади організації та діяльності нашого суспільства передбачаються й гарантуються Конституцією, а основні форми суспільної діяльності та інших суспільних відносин – політичних, економічних, соціальних та інших – визначаються також законами. Держава і право України не втручаються й не мають втручатися надмірно в суспільне життя і суспільну діяльність, але повинні максимально сприяти його функціонуванню і розвитку з урахуванням всіх або принаймні більшості основних внутрішніх та зовнішніх факторів, і особливо, з урахуванням ментальності українського народу, його можливостей і потреб, традицій та рівня розвитку, минулого, сучасного і майбутнього тощо.

Держава гарантує на конституційному рівні свободу суспільної діяльності: політичної, економічної (підприємницької), культурної (духовної, ідеологічної), зокрема, релігійної, літературної, художньої, наукової і технічної творчості, інформаційної діяльності тощо.

Разом з тим правопорядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції).

Принцип етнічної багатонаціональності і політичної єдності українського народу полягає у конституційному визнанні наявності в Україні ряду етносів (поряд з українською нацією, як етносом), у визначенні їх статусу та ставленні до них держави і суспільства в цілому, у проголошенні українського народу спільністю громадян усіх національностей, що проживають на території України.

Це чітко зазначено у Преамбулі Конституції: Верховна Рада приймає Конституцію – Основний Закон від імені Українського народу – громадяни України всіх національностей.

У Конституції українська нація, як етнос, проголошується титульною нацією, яка дає назву державі та визначає характер ряду інститутів держави і суспільства (державну мову, державні символи тощо). Чинна Конституція закріплює також національну політику – держави щодо всіх етносів в Україні та до всіх етнічних українців, які проживають за межами України. Зокрема, у ст. 11 Конституції зазначається, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

У Конституції зазначається (ст. 12), що Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Всі природні ресурси України визначаються чинною Конституцією (ст. 13) об’єктами права власності всього Українського народу.

Разом з тим, за Конституцією (ст. 17), захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є справою всього українського народу.

Принцип соціальної справедливості полягає в конституційному вираженні й захисті інтересів всього суспільства, кожної людини й громадянина та кожної соціальної спільності. Зокрема, чинна Конституція проголошує й надійно гарантує велике коло громадянських, соціальних, економічних та інших прав і свобод людини й громадянина.

Пріоритетними гарантами цих прав і свобод є конституційні норми – принципи, зокрема, щодо вільності та рівності людей у своїх гідності й правах (ст. 21), невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини, рівності конституційних прав і свобод громадян України та їх рівності перед законом. Так, відповідно до ст. 24 Конституції, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї тощо.

Сім’я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою (ст. 51 Конституції). Держава дбає про інтереси всіх корінних народів і національних меншин (ст. 11 Конституції).