Поняття і принципи державного ладу України

Державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави. Оскільки держава сама є організацією, зокрема політичною організацією суспільства, то державний лад іноді визначається й може визначатись як будівництво держави (державне будівництво) або її устрій та діяльність.

Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який передбачається і закріплюється Конституцією та реально існує.

Державний лад є складовою частиною конституційного ладу. Він, як правило, найповніше визначається конституцією держави і найбільше гарантується нею. Разом з тим він є одним з найскладніших конституційних інститутів та несе найбільше суспільне навантаження. Це, звичайно, не дає підстав ототожнювати його з конституційним ладом, але потребує при його вивченні особливої уваги.

Державний влада України, як і будь-якої іншої держави, являє собою передбачену й гарантовану Конституцією організацію (будівництво) держави та її діяльність. За своїм змістом та формами він є багатогранним явищем, яке охоплює структурні (організаційні) й функціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну та інші основи. Зокрема, політичну основу державного ладу утворюють політичний механізм та відповідна (політична) функція (функції) держави; економічну основу – економічний механізм та відповідна функція (функції) держави; соціальну основу – соціальний механізм та відповідна функція (функції) держави; культурну (духовну) основу – культурний (духовний) механізм й відповідна функція (функції) держави.

Нинішній державний лад України має чимало особливостей.

По-перше, Українська держава і державний лад України мають у багатьох відношеннях перехідний і змішаний характер, перебувають у стадії становлення.

Україна рішуче і безповоротно відходить від свого колишнього статусу – суб’єкта федерації Союзу РСР; від статусу держави (фактично напівдержави, квазідержави), в якій керівництво органами державної влади та іншими інститутами здійснювала тривалий час партія; від статусу, за якого Українській державі (колишній союзній республіці) не підпорядковувалася більшість державних підприємств, установ і організацій (з числа союзних), від статусу держави, в якій порушувались права людини й громадянина, в якій навіть не існувало ряду органів державної влади або вони вали наддержавний (союзний) характер; від статусу держави, в якій більшість органів мали формальний, символічний характер і яка була фактично усунута від зовнішньої політики, роль та значення якої всіляко принижувались – до держави у власному сучасному розумінні цього слова. Розвиток України спрямований на утвердження дійсно суверенної, незалежної держави, повноправного і рівноправного суб’єкта світового співтовариства, до держави, яка не визнає у своїй країні ніякої влади над собою, окрім влади свого народу, до держави, яка служить народу і вважає утвердження й забезпечення прав і свобод людини своїм основним обов’язком, до держави, яка визнає право на існування різних політичних партій, форм власності, в тому числі приватної власності, різноманітних ідеологій, вчень, теорій, до держави, яка сприяє підприємництву і розвитку ринкових відносин.

За роки незалежності в українській державі відбулися істотні зрушення майже у всіх сферах – політичній, економічній, соціальній, культурній, - але, на жаль, в жодній з них остаточно не сформувались нові суспільні відносини.

Це дає підстави стверджувати, що нині Українська держава має перехідний і змішаний характер. Конституція 1996 р. підбила певний підсумок розвитку нашої держави та створила необхідні передумови для її подальшого поступу, розбудови й утвердження в ній якісно нових рис, притаманних істинно суверенній, демократічній, соціальній, правовій державі, і відповідно, якісно нового державного ладу.

По-друге, державний лад України утверджує в Україні національну державу. Це обумовлено передусім тим, що сучасне державотворення в Україні має в своїй основі реалізацію багатовікової української ідеї створення (поновлення, відродження) самостійної (незалежної, суверенної), соборної (єдиної, унітарної), вільної, демократичної, справедливої, правової, соціальної, розвинутої держави. Разом з тим держава, формуючи політичну українську націю – Український народ, дбає про розвиток етнічної української нації та інших етносів.

Відповідно до Конституції, держава, яка виникла на основі здійснення українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

В той же час Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Державна мова в Україні, державні символи та інші інститути є за своїм походженням переважно національними інститутами етнічних українців.

По-третє, як свідчить процес державотворення в Україні в останні роки, Українська держава утверджується як європейська держава, якій притаманні істотні риси більшості європейських держав та держав світу. Підтвердженням тому є Конституція України 1996 р.

Вона сприйняла значною мірою, хоча й критично, багатовікові досягнення європейської наукової конституційної думки і практики в галузі державотворення. Зокрема, вчення, ідеї, положення про правову державу, про верховенство права, про розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, про демократію, парламентаризм, місцеве самоврядування, вибори, референдуми та інші форми прямого народовладдя, про конституційне судочинство, правосуддя тощо. Форми нашої держави як за характером правління, тобто організацією державної влади, так і за характером державного устрою обирались при підготовці Конституції 1996 р. з максимальним урахуванням досвіду європейських держав.

По-четверте, України з моменту проголошення своєї незалежності виступає як важливий міжнародний фактор, який впливає на інші держави і міжнародні організації й зазнає відповідно значного впливу з їх боку. Це зумовлено, зокрема, її роллю в розпаді колишнього Союзу РСР, її колишнім фактичним статусом ядерної держави, Чорнобильською катастрофою і ліквідацією її наслідків, поділом Чорноморського флоту, статусом Севастополя та ситуацією в Автономній Республіці Крим, успішною миротворчою місією на території колишньої Югославії, бурхливими і неординарними внутріполітичними та внутріекономічними подіями в Україні, відносинами України зі Сходом і Заходом, з усіма державами та міжнародними і регіональними організаціями: СНД, НАТО, Радою Європи; неополітичним Становищем європейської держави та іншими факторами.

Будівництво української держави, утвердження її державного ладу зазнає постійного впливу цих факторів як щодо державних структур, так і щодо їх функцій та завдань.