Поняття та основні принципи конституційного ладу України

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Що являє собою цей лад за своєю суттю, змістом і формою (формами)?

За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.

Нинішній конституційний лад України за своєю суттю є перехідним, змішаним, що зумовлено насамперед відповідним характером суспільства, держави та права, які поєднують риси різних соціально-економічних формацій і відповідно різних типів держави і права.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією державний та суспільний лад, конституційний статус людини й громадянина, систему безпосереднього народовладдя, системи державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин України.

За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації та діяльності держави, суспільства та інших суб’єктів конституційно-правових відносин. Насамперед конституційний лад опосередковує передбачену Конституцією форму (форми) держави за характером державного устрою і державного правління – і форми безпосереднього народовладдя (вибори, референдуми тощо).

В українській і зарубіжній науковій правовій, політологічній, філософській та іншій літературі існує ряд визначень конституційного ладу. Розмаїтість таких поглядів зумовлена яу істотними змінами в конституційному ладі України та інших держав, особливо з числа колишніх союзних республік колишнього Союзу РСР, так і зрушеннями в науковій конституційній думці щодо суті та змісту конституційного ладу.

На думку більшості українських юристів-конституціоналістів, конституційний лад опосередковує насамперед і головним чином суспільний та державний лад. Це стосується й виникнення самого поняття „конституційний лад”. Як стверджує Ю.М. Тодика, поняття конституційного ладу розвивається з категорій суспільного і державного ладу.

З прийняттям нових конституцій і відповідно із змінами в конституційному ладі країн з числа колишніх республік колишнього Союзу РСР посилилась увага до проблем конституційного ладу і відповідно збагатилась наукова думка з цих питань. Так, В.Т. Кабишев зазначає, що конституційний лад – це все система суспільних відносин як предмет конституційного регулювання, а також система конституційних норм і принципів, що регулюють окремі види суспільних відносин існуючого реального ладу. Дане визначення значно повніше і точніше, порівняно з традиційним, хоча в цілому є розширеним тлумаченням конституційного ладу, оскільки включає в нього конституційні норми і принципи.

О.Г. Ремянцев вважає конституційний лад цілісною системою соціально-правових відносин інститутів підпорядкованою зумовленим моральним і конституційним вимогам й заснованою на сукупності основних регуляторів, які сприяють закріпленню в суспільній практиці і правосвідомості стабільних, справедливих, гуманних та правових зв’язків між людиною, громадянським суспільством та державою.

К.І. Козлова та О.О. Кутафін визначають конституційний лад як певну форму або певний спосіб організації держави, закріплений в її конституції, ототожнюючи його фактично з державним ладом.

Обґрунтовуючи своє визначення, вони, зокрема, зазначають, що кожна держава характеризується певними рисами, в яких виявляється специфіка цієї держави. Саме сукупність таких рис дає змогу, на думку авторів, говорити про певну форму, певний спосіб організації держави, який після закріплення його конституцією стає конституційним ладом. Точніше , можна вважати, що певна форма, певний спосіб організації держави після закрпілення конституцією стає органічною складовою частиною конституційного ладу країни.

Підсумовуючи свої міркування щодо конституційного ладу, ці автори стверджують, що конституційний лад як форма або спосіб організації держави забезпечує підпорядкування її праву і характеризує її як конституційну державу. Позитивним моментом цього визначення є насамперед уява про конституційний лад як про певну організацію держави, існування якої обумовлено конституцією і яка підпорядкована праву. Хоча повністю погодитись з розумінням конституційного ладу лише як з організацією держави, звичайно, не можна.

Інші автори, зокрема М.В. Баглай і Б.Н. Габрічідзе, вважають, що існування конституційного ладу обумовлюється не тільки наявністю конституції. Він стає реальністю, на думку авторів, лише за умов, що конституція діє і є демократичною. Порядок, за якого забезпечуються права і свободи людини й громадянина, а держава діє у відповідності з конституцією, називається конституційним ладом. Звичайно, юридично й фактично конституційним ладом є порядок, що встановлений і гарантований конституцією та існує у відповідності з конституцією, але „конституційний лад” є значно ширшим поняття за „конституційний порядок”.

Існуючий конституційний лад України, передбачений її Конституцією, характеризується насамперед рядом загальних принципів, зокрема суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю.

Суверенність конституційного ладу полягає насамперед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати та змінювати конституційний лад України, зазначається у ст. 5 Конституції, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Оскільки конституційний лад як певний порядок встановлюється Конституцією, то її прийняття вважається пріоритетним правом народу. Нинішня Конституція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей. Верховна Рада має право вносити зміни до більшості положень Конституції. Але зміни до розділів Конституції, які стосуються основ конституційного ладу – розділу І „Загальні засади”, розділу ІІІ „Вибори і референдум” і розділу XІІІ „Внесення змін до Конституції України” – здійснюється лише з волі народу, зокрема, не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради з наступним затвердженням законопроектів про ці зміни всеукраїнським референдумом.

Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави (ст. 1, 5 Конституції). Відповідно до ст. 2 Конституції суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є позаблоковою державою та існування на її території іноземних військових баз не допускається. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою.

Демократизм конституційного ладу означає насамперед існування необмеженої влади народу (як щодо належності її народу, так і щодо здійснення її народом).

Відповідно до Конституції (ст. 5) народ визнається єдиними джерелом влади. Він має право здійснювати цю владу як безпосередньо, шляхом виборів, референдумів та в інших формах, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Держава, за Конституцією, гарантує свободу політичної діяльності (ст. 15).

Нинішній конституційний лад допускає існування місцевого самоврядування, яке держава визнає та гарантує (ст. 7). Існування місцевого самоврядування означає можливість безпосереднього здійснення влади як усім народом, так і окремими спільностями громадян в особі територіальних громад.

Основою та гарантом демократизму конституційного ладу є демократизм Української держави та державних інститутів, передбачених Конституцією: парламенту, судів та інших органів державної влади та державних організацій.

Безпосереднім показником демократизму держави є, зокрема, й система політичних прав і свобод громадян України (право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації, право брати участь в управлінні державними справами та ін.).

Гуманізм конституційного ладу полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією такого порядку, який ґрунтується на реальній і всебічній повазі до особи, людини й громадянина, забезпеченні прав і свобод особи, їх гарантуванні. Відповідно до ст. 3 Конституції людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод є за Конституцією головним обов’язком держави. Безпосереднім доказом цього є те, що Конституція приділяє найбільше уваги серед всіх інститутів саме особі: із 161 статті Конституції правам, свободам та обов’язкам людини й громадянина присвячено 48 статей.

Найбільшу частину передбачених Конституцією прав і свобод складають громадянські, соціальні та культурні права і свободи: право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на працю (ст. 43), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35) тощо.

Гуманізм конституційного ладу виявляється також у закріпленні Конституцією національній, економічній, соціальній, культурній та екологічній політиці держави.

Зокрема, відповідно до Конституції (ст. 11), держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (ст. 12).

Конституцією передбачено як обов’язок держави гарантування екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, – збереження генофонду Українського народу (ст. 16), що свідчить про винятковий гуманізм держави і конституційного ладу України в цілому.

Важливою рисою конституційного ладу є його реальність, дійсність, тобто наявність цього ладу де-юре і де-факто. Конституційний лад кожної країни – це офіційний державний і суспільний лад та офіційна система інших суспільних відносин, проголошених і закріплених актом вищої юридичної сили – конституцією.

Конституційний лад має бути не формальним, а справжнім, реальним, тобто відображати реально існуючі суспільні відносини на момент прийняття відповідної конституції і на перспективу. На жаль, історія і дійсність окремих країн свідчить, що мають місце випадки закріплення в конституції такого конституційного порядку в цілому чи його окремих інститутів, які не мають нічого спільного або досить мало спільного з дійсністю. Як наслідок цього, конституційний лад і реальний суспільний та державний лад країни функціонують, діють і розвиваються певний час порізно.

Прикрим прикладом таких явищ були колишня Конституція СРСР і колишня Конституція УРСР, які закріплювали народовладдя, повновладдя рад народних депутатів, політичні права і свободи громадян та інші інститути, які в дійсності не визнавались, ігнорувались, а деякі з них практично не існували.

На жаль, певною мірою проблематичний характер мають, як показа час, і деякі положення, закріплені в нинішній Конституції України, зокрема положення про соціальний характер держави, соціальні права і свободи людини й громадянина, соціальну спрямованість економіки тощо. Ця та ряд інших положень Конституції є в цілому символічними або справляють враження таких. Практично вони реалізуються тільки частково.

Іншим, не менш важливим принципом конституційного ладу є системність, тобто послідовність, логічність, всебічність і повнота закріплення в Конституції основних інститутів суспільства і держави.

Чинна Конституція закріпила всі основні інститути українського суспільства і держави значно системніше, ніж усі попередні Конституції України, разом узяті. Це стосується насамперед інституту влади, прав і свобод людини й громадянина, органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо.

Так, поряд з закріпленням статусу основного суб’єкта влади – народу, він визнається єдиним джерелом влади, Конституція передбачила його право здійснювати владу як безпосередньо, так і через органи державної влади або органи місцевого самоврядування (ст. 5). В Конституції визначені основні форми безпосередньої демократії (вибори, референдуми), передбачено здійснення державної влади шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову та закріплена система місцевого самоврядування.

Системно і у відповідності з міжнародно-правовими актами закріплено у новій Конституції основні види прав і свобод людини й громадянина та їх гарантії. На відміну від колишньої радянської соціалістичної системи прав і свобод громадян, яка передбачала три основних види прав та свобод – соціально-економічні, політичні і особисті, чинна Конституція України закріпила такі види прав і свобод, як громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні, які передбачені низкою міжнародно-правових актів. До того ж абсолютна більшість основних прав людини і громадянина закріпила у чинній Конституції не фрагментально й розпорошено, а системно. Це особливо характерно для політичних і економічних прав та свобод. Наприклад, право особистої власності громадян закріплювалось в колишній Конституції СРСР і в Конституції УРСР (ст. 13) не в загальній системі прав і свобод, а в розділі, присвяченому економічній системі.

Теоретичні основи нової Конституції і передбаченого та гарантованого нею конституційного ладу можна умовно поділити на три частини. Першу частину складають надбання світової наукової конституційної думки, зокрема теорії, ідеї та вчення про конституцію (конституціоналізм); про права і свободи людини й громадянина; суверенну, правову, демократичну, соціальну державу; про форми безпосередньої демократії; про парламентаризм; інститут глави держави; конституційне судочинство, місцеве самоврядування тощо. Другу частину теоретичних основ складають окремі надбання науки радянського державного (конституційного) права, зокрема, вчення про роль і значення держави та права, їх основні риси, про демократію і законність, про права та обов’язки громадян, про політичну та економічну систему, про ради як представницькі органи, про правосуддя та прокуратуру тощо.

Третю частину теоретичних основ конституційного ладу складають надбання української конституційної думки з часу проголошення незалежності України. Це ідеї, концепції щодо України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової, унітарної держави, щодо форм держави за характером правління і характером державного устрою, щодо громадянства України, державної мови, Збройних Сил, державних символів та інших атрибутів держави, системи прав і свобод людини й громадянина та їх гарантії, виборів і референдумів, системи органів державної влади України та системи місцевого самоврядування в Україні тощо.

Важливим принципом конституційного ладу України є також наступність, акумулювання того позитивного, що було в українському державотворенні, в державному і суспільному ладі України в минулому, в тому числі в далекому минулому. Це випливає як з Преамбули Конституції, так і з її змісту, зокрема положень щодо характеристики нашої держави, державних символів, прав і свобод людини й громадянина, форм прямого народовладдя, місцевого самоврядування та інших інститутів, які були характерні для України в минулому або передбачались і закріплювались її попередніми конституціями, починаючи з Конституції гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.)

Одінєю з істотних рис чинного конституційного ладу України є те, що він містить елементи програмного характеру щодо розвитку держави, суспільства та їх окремих інститутів. Конституція, проголошуючи нашу державу суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, не лише закріплює досягнуте, реальне в її функціонуванні і розвитку, а й визначає напрями її подальшого розвитку, її перспективу. Це стосується, зокрема, соціального, правового характеру держави, якою вона має ставати, системи передбачених і закріплених Конституцією соціальних і культурних прав і свобод людини й громадянина, що лише з часом можуть бути реалізовані. Програмний характер певною мірою мають положення щодо політичного, економічного та ідеологічного плюралізму суспільства, щодо місцевого самоврядування тощо.

Конституційний лад України характеризується також наявністю певної системи гарантій конституційного порядку (організаційно-правових, нормативно-правових та ін.).

Поряд з цими загальними принципами конституційному ладу України властиві деякі особливості, зокрема принципи здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу і судову; верховенства права; прямої дії норм Конституції; визнання й гарантування місцевого самоврядування; судового захисту прав і свобод людини й громадянина; органічності міжнародних договорів щодо національного законодавства України, згода обов’язковість яких надана Верховною Радою України; єдиного громадянства; єдиної державної мови; цілісності і недоторканності території України; непорушності права приватної власності; пріоритетності права власності українського народу на природні ресурси; захисту прав усіх суб’єктів права власності; свободи інформації; недопустимості використання Збройних Сил, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності; адміністративної автономії окремих адміністративно-територіальних одиниць (Автономна Республіка Крим) тощо.

2. Конституційне закріплення суверенітету України,