Особливості проведення дослідів на сінокосах і пасовищах

При закладанні дослідів на сінокосах і пасовищах особливо важливо правильно вибрати ділянку, типову для даної зони та історично однорідну по ґрунтовому покриву і рослинності. Щоб встановити ступінь однорідності ділянки, необхідно найбільш правильно визначити розмір, форму і систему розміщення ділянок, оцінити вихідний стан травостою ділянки детальним геоботанічним картуванням, дрібним обліком урожаю і обліком ботанічного складу. Знання ботанічного складу і вихідного стану травостою дозволяє в подальшому правильно оцінити дію агротехнічних заходів, проведених під час досліду. Досліди на сінокосах і пасовищах супроводжуються спостереженнями за рослинами і факторами зовнішнього середовища. Об’єм спостережень визначається задачами і характером експериментальної роботи, також певними можливостями. Важливо фіксувати фази розвитку рослин, вести спостереження за метеорологічними умовами, динамікою вологості ґрунту, ботанічним складом, враховувати динаміку запасу кормової маси, поїдання рослин тваринами та ін.

Досліди на сінокосах.Розміри розрахункових ділянок в дослідах на сінокосах визначаються цілями і задачами дослідження, однорідністю і площею досліджуваної ділянки, технікою, яка застосовується та ін. Практика показує, що у більшості випадків хороші результати отримуються при роботі на ділянках з розрахунковою площею 50-100 м². Плануючи закладання дослідів на сінокосах із застосуванням машин (сіялок, косилок, фрез та ін.), необхідно, щоб ширина ділянок була кратною ширині їх захоплення, а площа дозволяла нормально проводити всі роботи. В цьому випадку розмір ділянки може досягати 300-500 м² і більше.

Досліди, які потребують точної статистичної оцінки, необхідно закладати методами, основаними на принципі рендомізації. Урожай в дослідах на сінокосах враховують суцільним методом. Траву скошують косою чи косилкою (зручні малогабаритні мотокосилки) на висоті 6-7 см і якщо дозволяють умови, висушують на ділянках. Сіно з кожної ділянки зважують. Для ботанічного аналізу з різних місць набирають середню пробу масою близько 0,5 кг.

Досліди на пасовищах.В залежності від досліджуваної проблеми і можливостей застосовують наступні методи закладання дослідів на пасовищах:

1) внутрішньозагінне розміщення всієї схеми досліду;

2) кожна ділянка досліду — окремий загін;

3) кожен варіант досліду — окреме пасовище (метод розгорненої загінної системи).

Досліди на пасовищах по методу «внутрішньозагінне розміщення всієї схеми досліду». Однофакторні ібагатофакторні досліди закладають в межах одного загону дослідного чи виробничого пасовища, використовуючи рендомізіровані методи розміщення варіантів по ділянках. Повторність, площа ділянок і метод розміщення досліду на території встановлюють в залежності від теми дослідження, технічних можливостей і характеру територіальної мінливості дослідної ділянки. Найбільш часто досліди закладають методом рендомізірованих повторень на прямокутних ділянках 50-100 м² при 4-6-кратній повторності.

Використовуються дві модифікації внутрішньозагінного розміщення всієї схеми досліду:

1) без випасання худобою (імітація пасовища, тобто періодичне скошування при настанні такзваної пасовищної зрілості);

2) з випасанням худобою одночасно по всьому загоні, тобто у всіх варіантах схеми, орієнтуючись на пасовищну зрілість травостою у варіанті з середнім рівнем урожайності (принцип середнього загону — варіанта).

Досліди з імітацією випасання худобою, що являють собою перший етап дослідження на пасовищі, включають зазвичай велике число варіантів. Урожай в дослідах без випасання худобою враховують суцільним методом зі всієї ділянки по мірі настання пасовищної зрілості трави на кожному варіанті. Загальний урожай визначають як суму урожаїв за всі покоси, що імітують цикли випасання.

Хоч результати дослідів без випасання худобою не відповідають показникам продуктивності пасовища при випасанні, їх успішно використовують для порівняльної оцінки варіантів, які вивчають, особливо на перших етапах дослідження.

В дослідах з випасанням худобою урожай трави вираховують скошуваним методом. Суть його полягає в тому, що перед кожним наступним випасанням, визначають кількість трави основного запасу чи отави. Для цього на кожній ділянці скошують косою чи малогабаритною мотокосилкою 1-2 полоси загальною площею 10-20 м² чи 4-8 облікових площ розміром не менше 2,5 м² (1×2,5 м) кожна. Скошену масу відразу зважують і відбирають із неї середню пробу в 1 кг для визначення виходу сухої маси, ботанічного і хімічного аналізу. Після випасання враховують залишки трави в загоні, скошуючи її на такій же чи більшій кількості облікових полос (площа), що і перед випасанням, але в інших місцях. Визначення залишків трави після випасання дає можливість визначити повноту (%) використання травостою, розрахувати фактичний раціон тварин — кількість трави, яку вони з’їли за час випасання на кожному варіанті, а за даними ботанічного аналізу проб, взятих до і після випасання, охарактеризувати поїдання окремих груп і видів рослин.

Основний недолік методу — одночасне для всіх варіантів випасання може несприятливо позначитися на травостої деяких варіантів, особливо при багаторічних і багатофакторних дослідах. Тому, коли схема досліду включає варіанти, які різко відрізняються за продуктивністю (швидко і повільно відростаючі трави, великий діапазон доз добрив, різна вологозабезпеченість та ін.), то її доцільно розбити на частини (блоки), об’єднавши варіанти в блоки по принципу їх близької урожайності.

Досліди на пасовищах по методу «кожна ділянка досліду — окремий загін». Використовуються дві модифікації даного методу:

1) тварин в досліді використовують лише як фактор випасання, а продуктивність пасовища враховують тільки методом викошування;

2) тварин використовують для елементарної зоотехнічної оцінки продуктивності пасовища та одночасно забезпечують облік врожайності укісним методом.

При використанні першої модифікації (тварини у досліді – фактор випасання) площа ділянки-загону повинна бути достатньою для випасання 2-3 корів або 4-6 голів молодняку великої рогатої худоби.

Звичайно застосовують прямокутні ділянки площею 200-400 м² при 4-6-кратному повторенні. Повторення і ділянки всередині повторень розміщують в один або декілька ярусів. У дослідах, що потребують точного порівняння та статистичної оцінки, варіанти необхідно розміщувати рандомізовано. Випасають тварин одночасно на всіх ділянках даного варіанту в період пасовищної зрілості травостою за принципом середнього загону — повторення.

Якщо передбачається елементарна зоотехнічна оцінка продуктивності пасовища, тобто планується використовувати другу модифікацію методу ділянка — загін, то площу ділянки збільшують до 0,3-0,5 га, число варіантів і повторень скорочують до трьох-чотирьох, кількість корів у дослідній групі збільшують до 8-12. Число дослідних груп тварин повинне дорівнювати кількості досліджуваних варіантів. Досліди, що потребують точних порівнянь і статистичної оцінки, необхідно закладати методом рендомізованих повторень. Перед кожним випасанням продуктивність пасовища враховують укісним методом. Після випасання таким же методом враховують залишки трави. Спасують траву послідовно по повтореннях кожного варіанту, враховують число днів випасання, кількість і жирність молока. За цими даними дають елементарну зоотехнічну оцінку варіантам досліду.

Досліди на пасовищах по методу «кожний варіант досліду — окреме пасовище». Для кожного варіанту досліду виділяють окреме пасовище площею не менше 3 га при зрошенні і 6-7 га без зрошення (з розрахунку на одну корову не менше 0,3 і 0,6-0,7 га відповідно) і формують постійну групу тварин (8-12 корів). Наприклад, для триваріантного досліду необхідні три окремі пасовища і три групи тварин.

Перевага цього методу полягає в тому, що дослід проводять в умовах повного випасання і для врахування продуктивності пасовища можуть бути використані два методи: зоотехнічний і укісний. Основний недолік методу — складність і велика вартість досліджень, а тому його доцільно використовувати для вивчення найбільш важливих питань (навантаження пасовища, терміни випасання, кількість загонів та ін.) і обмежується використанням у досліді не більше трьох-чотирьох варіантів.

Роботи по організації досліду методом «варіант — окреме пасовище» ведуть в такому порядку:

- на основі добової потреби в кормі піддослідних тварин і запланованої врожайності визначають площу кожного варіанту – пасовища;

- у відповідності із запланованою схемою досліду і площею кожного пасовища виділяють дослідну ділянку квадратної або прямокутної форми та розбивають його на блоки-загони. У лісовій зоні звичайно виділяють 12-16, а в степовій, напівпустельній і пустельній зонах 3-6 загонів;

- кожен блок-загін поділяють на елементарні ділянки-пасовища у співвідношенні сторін 1:2 або 1:3, які обгороджують постійним парканом. Варіанти на ділянках-пасовищах розміщують всередині кожного блоку рендомізовано.

Продуктивність пасовища при проведенні дослідів методом розгорненої загінної системи враховують двома методами: укісним і зоотехнічним.

Продуктивність пасовища, яка виражена у кормових одиницях з 1 га, є основним підсумковим показником, який дозволяє порівняти досліджувані варіанти з контролем та між собою.