Поняття і джерела права міжнародних договорів.

Право міжнародних договорів є галуззю загального міжнародного права і являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини держав і інших суб`єктів міжнародного права з приводу укладання, дії і припинення міжнародних договорів.

Договори укладаються для конкретного і чіткого визначення взаємних прав і обов`язків сторін договору. Договірна форма закріплення міжнародних відносин обумовлює стабільність міжнародного правопорядку.

Довгий час єдиним джерелом права міжнародних договорів були звичаї.

Перший кодифікаційний акт в області права міжнародних договорів був прийнятий в 1928 році на конференції американських держав. Ним стала Гаванська конвенція про договори, яка носила регіональний характер, так як діяла лише в Латинській Америці.

З появою ООН і створенням в її рамках Комісії міжнародного права кодифікація права міжнародних договорів стала однією із головних завдань, поставлених перед Комісією. Комісія розробила проект статей про право міжнародних договорів, і на скликаній під егідою ООН конференції (відбулась в 1968-1969 роках) була прийнята Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. Ця Конвенція, яка вступила в силу в 1980 році, стосується договорів, укладених між державами.

Поява міжурядових міжнародних організацій і підвищення їх ролі в міжнародних відносинах потягнули за собою договірне оформлення їх відносин як з державами, так і між собою. В результаті не тільки з`явилась більша кількість таких договорів, але і була вироблена певна міжнародна практика, яка стосується укладання, дії і припинення даної категорії договорів. Це зумовило, в свою чергу, необхідність підготовки і прийняття спеціальної конвенції. З цією метою в 1986 році на скликаній в Відні під егідою ООН конференції була прийнята Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або міжнародними організаціями, яка, являючись результатом кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права, містить положення, які враховують специфіку договорів за участю міжнародних організацій.

В 1978 році на підставі проекту статей, підготовленого Комісією міжнародного права, була прийнята Конвенція про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів. Хоча Віденські конвенції 1978 і 1986 років не вступили в силу, багато їх положень діють в якості звичаєвих норм.

Названі конвенції кодифікували не всі діючі звичаєві норми в області права міжнародних договорів. Так не були піддані кодифікації звичаєві норми, що стосуються впливу війни на міжнародні договори. Тому, поруч з договірними продовжують діяти і звичаєві норми.

Важливе місце в здійснені договірної правоздатності держав займають норми їх внутрішнього права. Як правило, такі норми містяться в Конституціях та актах законодавства.

Законодавство України про міжнародні договори:

1. Конституція України.

2. Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.91 р.

3. Закон України “Про міжнародні договори України” від 29.06.2004 р.

4. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р.

5. Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.